17 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/16760/24 пров. № А/857/23003/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Качмара В.Я., Кузьмича С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року про повернення позовної заяви, головуючий суддя - Мартинюк В.Я., постановлена у м. Львові, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності,-
05 серпня 2024 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ВЧ НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати нарахувати та виплатити середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, обчисленого з врахуванням висновків Верховного Суду у постанові від 14 березня 2024 року (справа №560/6960/23), а також компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період невиплати індексації з 17 травня 2016 року по 30 червня 2022 року.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 року позовну заяву було залишено без руху, а позивачу встановлено строк для усунення зазначених у мотивувальній частині ухвали недоліків подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням причин пропуску та доказів, що підтверджують причини пропуску такого, про що представник позивача був належним чином повідомлений (довідка про доставку електронного листа від 12.08.2024 року).
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність повернуто позивачу.
Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що оскаржена ухвала винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповністю досліджені обставини справи, просить зазначену ухвалу скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що позивачем не пропущено строк звернення до суду із даним позовом, оскільки остаточний розрахунок на виконання рішення суду відповідачем проведено 12 липня, що стало підставою для звернення до суду про нарахування та виплати середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Приймаючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що у встановлений судом строк позивачем не було подано заяви про поновлення строку звернення до суду, у відповідності до вимог п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України.
Такі висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи та є помилковими, виходячи з наступного.
Статтею 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - Закон № 2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Верховний Суд у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 зазначив, що «строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України.
З матеріалів справи видно, що між сторонами існував спір щодо виплати належних працівникові сум при звільненні, який вирішено рішенням Львівського окружного адміністративного суду 30.01.2024 року, яке набрало законної сили 22.05.2024 року.
Індексація грошового забезпечення виплачена позивачу 12 липня 2024 року, що підтверджується випискою по картковому рахунку.
Апеляційний суд вважає за необхідне застосувати релевантні правові висновки, викладенні в постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22.
Так, Верховним Судом зазначено, що Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2022 року № 4-рп/2012 (у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП у взаємозв'язку з положеннями ст.ст. 117, 237-1 цього Кодексу), серед іншого, зазначив, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
Отож, звернення до суду з позовом про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП України) обмежене строком, який, з уваги також на постанову Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби визначений у ч. 5 ст. 122 КАС України і становить один місяць (з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів).
Відповідно до вимог частини п'ятої статті 242 КАС України враховує саме останню правову позицію Верховного Суду.
Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що після фактичного розрахунку за зобов'язаннями з виплати індексації грошового забезпечення, що виплачувалися частинами, позивач мав право звернутися до суду з вимогами про стягнення середнього грошового забезпечення на підставі ст. 117 КЗпП України, але реалізувати це право він міг протягом одного місяця, відколи відбувся фактичний розрахунок за кожною з означених складових грошового забезпечення.
Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає помилковими висновки суду попередньої інстанції про те, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, оскільки адміністративний позов про нарахування та виплату середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, які були виплачені 12.07.2024 року, подано 05 серпня 2024 року, тобто у встановлений законом строк.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказує, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У Рішенні Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 справа “Меньшакова проти України» (Заява №377/02) пункт 52 “Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі “право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на “розгляд» спору судом (див., наприклад, рішення у справі “Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ)».
У справі “Мушта проти України» (Заява № 8863/06) від 18.11.2010 в пункті 32 Європейський суд з прав людини нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
Отже, відповідно до позиції Європейського Суду з прав людини основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд попередньої інстанції дійшов помилкового висновку про залишення позовної заяви без розгляду, чим допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року про повернення позовної заяви у справі №380/16760/24 - скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді В. Я. Качмар
С. М. Кузьмич