17 жовтня 2024 р. Справа № 520/14718/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2024, головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В., повний текст складено 21.08.24 по справі № 520/14718/24
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Військовій частині НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 516 грн 43 коп у день з 17.05.2019 по 17.11.2019 терміном 184 календарних днів загальна сума складає 95023 грн 12 коп, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2019 по 17.11.2019 року включно. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2019 по 17.11.2019 року включно у сумі 6342,48 грн (шість тисяч триста сорок дві гривні 48 копійок). У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2024 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про зобов'язання відповідача нарахувати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у зменшеному розмірі. Вказує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Стверджує, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.
Військова частина НОМЕР_1 подала до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2024 року без змін. Зазначає, що з прийняттям судових рішень статті 116 та 117 КЗпП більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість з заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення, що не регулюються матеріальними нормами трудового права. Вказує, що у спірних правовідносинах, з огляду на розмір заборгованості, справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, може вважатися виплата у розмірі, яка розрахована із урахуванням періоду з часу несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні по останній день порушення розрахунку з позивачем та приблизного розміру майнових втрат в разі одержання кредиту для покриття несвоєчасно отриманих сум при звільненні. Звертає увагу, що в цьому спорі при зверненні до суду позивач, який є учасником бойових дій, просить суд зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні. Стверджує, що означений спір не пов'язаний з наявністю та відсутністю у позивача статусу учасника бойових дій та в даних правовідносинах відсутнє порушення права позивача, пов'язане саме зі статусом позивача як учасника бойових дій. Вважає, що позивачем має бути сплачений судовий збір за подання до адміністративного суду адміністративного позову у відповідному розмірі.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 в період з 16.05.2016 по 16.05.2019 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Позивач 07.07.2017 року отримав посвідчення учасника бойових дій.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.05.2019 року №106 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.06.2022 року у справі №520/1260/22 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 (пп НОМЕР_2 ) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 16.05.2016 року по 16.05.2019 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 16.05.2016 року по 28.02.2018 року - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 року по 16.05.2019 року - березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.06.2022 року у справі №520/1260/22 відповідачем 16.05.2024 року виплачено позивачу 71890,73 грн, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ "ПРИВАТБАНК".
Вважаючи, що Військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2019 по 17.11.2019 терміном 184 календарних днів, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Військовою частиною НОМЕР_1 протиправно не нараховано та не виплачено ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2019 по 17.11.2019 року.
У зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2019 по 17.11.2019 року включно у сумі 6342,48 грн (шість тисяч триста сорок дві гривні 48 копійок).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, суд першої інстанції виходив з їх передчасності.
Перевіряючи обґрунтованість висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з таких підстав.
В силу ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.1 ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до ч.7 ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20.12.1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі по тексту - Закон №2011-ХІІ).
За приписами ст.1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з ч.2 ст.1-2 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом 1 ч.1 ст.9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до п.1 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260, грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.
Спеціальне законодавство, що регламентує порядок проходження військової служби, не містить норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними, тоді як норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Слід зауважити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд доходить висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.
Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах від 25.04.2024 року у справі №460/49364/22, від 27.07.2023 року у справі №420/436/22.
Згідно зі ст.116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною 1 ст.117 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України №2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була висловлена в постановах від 26.04.2024 року у справі №380/1169/20, від 07.09.2023 року у справі №160/914/23.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені статтею 116 КЗпП України строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку.
Тож у випадку встановлення порушення роботодавцем вищевказаних норм та наявності для застосування до останнього наслідків, передбачених статтею 117 КЗпП України, належним способом захисту порушених прав працівника буде стягнення з такого роботодавця суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
За обставинами справи, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.05.2019 №106 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини.
Матеріалами даної справи підтверджується факт того, що при звільненні позивача з військової служби з останнім не було проведено повний розрахунок, а саме не було виплачено індексацію грошового забезпечення в належному розмірі за період з 16.05.2016 по 16.05.2019.
При цьому, виплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 16.05.2016 року по 16.05.2019 проведена 16.05.2024 на виконання рішення суду у справі №520/1260/22, тобто в порушення приписів ст.116 КЗпП України.
Таким чином, відповідачем порушено вимоги статті 116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, а саме в частині нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення.
Відповідно, з огляду на наведене вище, колегія суддів вважає, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме в частині не своєчасної виплати індексації грошового забезпечення за період з 16.05.2016 року по 16.05.2019 року.
Посилання відповідача на те, що з прийняттям судових рішень зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення, що не регулюються матеріальними нормами трудового права, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені статтею 116 КЗпП України строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку.
Надаючи правову оцінку визначеному судом першої інстанції розміру середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні позивача та відповідним доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Зі змісту позовних вимог встановлено, що позивач просить суд зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 17.05.2019 по 17.11.2019 терміном 184 календарних днів.
За таких обставин, виходячи з вимог позову щодо спірного періоду, застосуванню до даних правовідносин належать приписи статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022.
Верховний Суд сформував усталену практику щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17, та застосовано Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17.
Верховний Суд у постанові від 20.06.2024 року у справі №120/10686/22 вказав, що такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи і з 19 липня 2022 року. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.
З урахуванням приписів ч.5 ст.242 КАС України, колегія суддів вважає за необхідне врахувати наведені вище правові позиції Верховного Суду (Великої Палати Верховного Суду) та застосувати в даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки належних при звільненні виплат, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі по тексту - Порядок №100), у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 5 Порядку №100 передбачено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Відповідно до абз.2 п.7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 року №260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
З огляду на матеріали справи, останнім днем виключення позивача зі списків військової частини та всіх видів грошового забезпечення є 16.05.2019 року, тому двома попередніми місяцями перед звільненням є березень та квітень 2019 року.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 про розрахунок середнього заробітку від 30.09.2024 року №22/4232 встановлено, що нараховане грошове забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням складає: за березень 2019 року - 10522,35 грн, за квітень 2019 року - 10457,64 грн, всього - 20979,99 грн.
Однак, згідно з індивідуальною відомістю про застраховану особу сума фактичного заробітку позивача за два останні місяці перед звільненням складає: за березень 2019 року - 10522,35 грн, за квітень 2019 року - 20979,99 грн.
У суду відсутні підстави для неврахування інформації щодо фактичного заробітку (нарахованого грошового забезпечення) позивача за березень та квітень 2019 року згідно з індивідуальною відомістю про застраховану особу.
Таким чином, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 516,43 грн ((10522,35 грн + 20979,99 грн) / 61 календарний день за останні два повні місяці перед звільненням).
У спірних правовідносинах загальний розмір виплат, нарахованих позивачу при звільненні, склав 80352,65 грн, з яких:
- 8461,92 грн - грошове забезпечення, виплачене у добровільному порядку, згідно з довідкою від 30.09.2024 №22/4231 про виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.05.2019 по 16.05.2019 та індивідуальною відомістю про застраховану особу.
- 71890,73 грн - індексація грошового забезпечення, виплачена на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.06.2022 року у справі №520/1260/22, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ "ПРИВАТБАНК".
Таким чином, загальний розмір виплат при звільненні позивача склав 80352,65 грн (100%), з яких індексація грошового забезпечення - 71890,73 грн (89,47 %).
Як зазначено вище, зі змісту позовних вимог встановлено, що позивач просить суд зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 17.05.2019 по 17.11.2019 терміном 184 календарних днів.
З урахуванням вищенаведених висновків суду, сума компенсації середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення складає 95023,12 грн (184 календарних днів х 516,43 грн). Сума, з урахуванням істотності частки 89,47 %, становить 85017,19 грн.
Разом з тим, колегія суддів враховує, що у межах спірних правовідносин по даній справі розмір виплачених на виконання рішення суду грошових коштів (індексації грошового забезпечення) склав 71890,73 грн, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку АТ КБ "ПРИВАТБАНК".
Враховуючи матеріали даної справи, розмір простроченої заборгованості відповідача, співвідношення такого розміру з належною до виплати позивачу при звільненні сумою, колегія суддів вважає справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 критеріям визначення розміру відповідальності відповідача суму у розмірі 71890,73 грн, яка дорівнює розміру недоплати позивачу.
Суд першої інстанції не врахував вищенаведених обставин та дійшов помилкового висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 6342,48 грн, враховуючи дані, розміщені на офіційному сайті Національного банку України, встановлених станом на дату звільнення позивача, розміру облікової ставки НБУ у 17,5% річних.
При цьому, щодо доводів відповідача про те, що у спірних правовідносинах середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні може бути розрахований із урахуванням приблизного розміру майнових втрат в разі одержання кредиту для покриття несвоєчасно отриманих сум при звільненні, колегія суддів зазначає, що такий спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати як єдино правильний чи обов'язковий. Критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.
Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений в постанові Верховного Суду від 08.06.2023 року у справі №340/681/20, від 27.04.2023 року у справі №200/5415/20-а.
Разом з тим, посилання позивача на безпідставність застосування при обрахунку середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні критеріїв зменшення розміру відшкодування, колегія суддів вважає помилковими, оскільки не пропорційним буде неврахування розміру простроченої заборгованості відповідача.
Щодо вимог позову про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, колегія суддів зазначає наступне.
Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі по тексту - Порядок №44) визначено умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Водночас, середній заробіток, який стягується у відповідності до вимог статті 117 КЗпП України, є санкцією за затримку розрахунку при звільненні, не є складовою грошового забезпечення військовослужбовця та не є виплатою, право на яку військовослужбовець набув у зв'язку із виконанням обов'язків під час проходження служби.
Вказані вище висновки щодо правозастосування викладені в постанові Верховного Суду від 26.04.2024 року у справі №380/1169/20, які в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов'язковими для врахування при розгляді даної справи.
З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Стосовно доводів відповідача, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, про те, що означений спір не пов'язаний з наявністю та відсутністю у позивача статусу учасника бойових дій та в даних правовідносинах відсутнє порушення прав позивача, пов'язаних саме зі статусом позивача як учасника бойових дій, тому позивачем має бути сплачений судовий збір за подання адміністративного позову у відповідному розмірі, колегія суддів зазначає, що, з урахуванням вимог п.3 ч.2 ст.304 КАС України, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу має право висловити заперечення щодо змісту і вимог апеляційної скарги позивача, а заявлення вимог з приводу незгоди з рішенням суду першої інстанції можливе лише при подачі апеляційної скарги.
При цьому, суд першої інстанції в ухвалі від 05.06.2024 року надав правову оцінку відповідним доводам військової частини та зазначив, що право на працю, на пенсію, право на своєчасне отримання заробітної плати, в конкретному випадку грошове забезпечення військовослужбовця, а також компенсація за несвоєчасний розрахунок при звільненні, у конкретному випадку стягнення суми середнього заробітку відноситься до соціальних прав позивача.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково. Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.08.2024 по справі № 520/14718/24 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2019 по 17.11.2019 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2019 по 17.11.2019 року у розмірі 71890,73 грн.
В іншій частині в позові відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий