Справа № 686/27749/24
Провадження № 2-о/686/739/24
Рішення
Іменем України
17 жовтня 2024 рік м. Хмельницький
Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області в складі:
головуючого судді Колієва С.А.
при секретарі Кучерук Н.В.
заявника ОСОБА_1
представника заявника ОСОБА_2
заінтересованої особи ОСОБА_3
представника заінтересованої особи Гуменюк А.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_4 про видачу обмежувального припису, -
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області із заявою, в якій просила видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_3 , яким визначити наступні заходи тимчасового обмеження його прав, спрямованих на забезпечення її безпеки, та безпеки малолітнього сина ОСОБА_4 а саме: заборонити ОСОБА_3 перебувати у місці проживання за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ; обмежити спілкування з нею та сином ОСОБА_4 ; заборонити наближатися на 500 метрів до їх з сином місця проживання, роботи, навчання та інших місць частого відвідування; заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати її та малолітнього ОСОБА_4 , переслідувати їх та в будь-яких спосіб спілкуватися з ними; заборонити вести листування, телефонні переговори з нею та малолітнім сином, або контактувати з ними через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
В обґрунтування поданої заяви заявник зазначила, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який за рішенням суду був розірваний. У вказаному шлюбі в них народилася спільна дитина - син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Влітку 2023 року ОСОБА_3 попросив відпустити сина до нього на літо. З того часу ОСОБА_3 не повертає їй сина, чинить відносно нього психологічне насилля, кривдить його, намовляє дитину проти неї, позбавляє дитину матері. Стосовно неї ОСОБА_3 також чинить психологічне насильство оскільки не допускає її до дитини, погрожує фізичною розправою, у переписках з нею застосує лайливі слова. Коли вона приходить до дитини аби її побачити, її ображають в присутності самої дитини, замахуються з метою нанесення тілесних ушкоджень. Постановою Хмельницького апеляційного суду був задоволений її позов та вирішено відібрати малолітнього сина ОСОБА_5 від батька ОСОБА_3 та повернути дитину їй. Вказане рішення суду до теперішнього часу не виконана та ОСОБА_3 уникає його виконання (бере фіктивні довідки про хворобу дитини, тощо). Так, згідно довідки служби у справах дітей Розсошанської сільської ради від 26.02.2024 року ОСОБА_3 та його матері (бабусі дитини) ОСОБА_6 зроблено зауваження щодо неприпустимості виражень в грубій формі в присутності дитини про неї. Згідно психологічного висновку син страждає та в нього діагностовано негативний психоемоційний стан, початкова степінь неблагополучного психологічного стану дитини. Крім того просила врахувати, що ОСОБА_3 за рішенням суду був позбавлений батьківських прав стосовно іншого сина від першого шлюбу, а у 2008 році був засуджений за вчинення злочину.
В судовому засіданні заявник ОСОБА_1 та її представник адвокат Книш О.М. заяву підтримали, просили її задовольнити. Заявник зазначила, що у 2013 році між нею та ОСОБА_3 був зареєстрований шлюб. У вказаному шлюбі в них народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У 2019 році шлюб з ОСОБА_3 був розірваний. Причиною розірвання шлюбу стала агресивна поведінка ОСОБА_3 як до неї так і до їх сина. ОСОБА_3 часто застосовував до неї як психологічне так і фізичне насильство, так насильство останній застосовував і до сина. Після розірвання стосунків з ОСОБА_3 вона з сином переїхала і стала проживати у м. Одеса. За спільною домовленість у червні 2023 року ОСОБА_3 забрав сина до себе на літні канікули та повинен був повернути до початку школи. Однак ОСОБА_3 сина так і не повернув та всіляко чинить перешкоди у її спілкуванні з сином. Під час її спроб побачитися з сином ОСОБА_3 не допускає її до сина, чинить навіювання на нього, аби той казав, що не бажає бачитися з нею, висловлюється при дитині на її адресу нецензурною лайкою, висловлює погрози застосування фізичного насильства та вчиняє щодо неї таке насильство. За рішенням суду (постановою апеляційного суду) був задоволений її позов та вирішено відібрати сина у ОСОБА_3 та повернути сина їй. Проте таке рішення ОСОБА_3 умисно не виконується і останній зазначає, що це рішення він виконувати не буде та продовжує утримувати у себе сина. За психологічним станом син є пригніченим.
ОСОБА_3 та його представник адвокат Гуменюк А.П. заяву не визнали, просили відмовити у її задоволенні. Зазначили, що будь-яких дій щодо вчинення психологічного чи фізичного насильства стосовно як заявниці ОСОБА_1 .. так і малолітнього сина ОСОБА_4 ним не чинилося і не чиниться. Дійсно у червні 2023 року син ОСОБА_4 приїхав до нього та з того часу став проживати за його адресою у селі Карпівці. Просив врахувати, що після розлучення з ОСОБА_1 їх син неодноразово приїжджав до нього та залишався на певний час. У 2023 році син залишився проживати разом з ним, оскільки це було його бажання та його рішення. Син не бажає повертатися до матері, оскільки його ображав вітчим та діти вітчима. Жодних перешкод у спілкуванні з сином ним не чиниться, а син сам не бажає спілкуватися з матір'ю. Також просили врахувати, що конфлікти з ОСОБА_1 виникають під час того, як вона без дозволу проникає на подвір'я та у його будинок. При цьому ОСОБА_1 сама провокує на такі конфлікти оскільки приїжджає зі свідками, знімає все на відео. Щодо виконання рішення суду про відібрання дитини, зазначив, що з таким рішенням він не погоджується та подав на таке рішення касаційну скаргу. Він не чинить перешкод у його виконанні проте сам син не бажає повертатися до матері про що висловлювався при поліцейських та державних виконавцях.
Заслухавши пояснення заявника, заінтересованої особи, допитавши свідків і дослідивши матеріали заяви суд приходить до наступних висновків.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків, одним із яких є заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою (частина друга статті 26 вказаного Закону).
Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
З урахуванням змісту вищевказаних норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.
Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Як встановлено з матеріалів справи ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебули у зареєстрованому шлюбі з 10.11.2013 року. У шлюбі в них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 31.10.2019 року шлюб між сторонами у справі розірвано. Після припинення шлюбних відносин спору між батьками про визначення місця проживання сина не було. За домовленість сторін син після припинення шлюбних відносин проживав з матір'ю.
За спільною домовленістю батьків 11.06.2023 року ОСОБА_3 забрав сина до себе на літні канікули та у серпні 2023 року, до початку шкільного навчання, мав повернути дитину матері. Однак ОСОБА_3 сина не повернув та син залишається проживати разом з ним у с. Карпівці Хмельницького району.
Постановою Хмельницького апеляційного суду (справа №686/23516/23) був задоволений позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та вирішено відібрати малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в батька ОСОБА_7 і повернути його матері ОСОБА_1 за попереднім місцем проживання. Ухвалюючи вказане рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 самовільно змінив місце проживання дитини, обставин які б свідчили про створення матір'ю дитини ОСОБА_1 реальної небезпеки життю і здоров'ю дитини у разі залишення її за попереднім місцем проживання, або тих, які б свідчили, що повернення дитини суперечить її законним інтересам не встановлено.
02.09.2024 року на підставі вказаного судового рішення Хмельницьким міськрайонним судом був виданий виконавчий лист, який знаходиться на примусовому виконанні Хмельницького відділу ДВС у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - виконавче провадження № 75943446.
25.09.2024 року заступником начальника Хмельницького відділу ДВС у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гавришко О.М. був складений акт державного виконавця, про те, що 25.09.2024 року в ході виконання виконавчих дій, призначених на 25.09.2024 рік по відібранню дитини ОСОБА_4 у батька ОСОБА_3 та повернення її до матері ОСОБА_1 батько дитини ОСОБА_3 не перешкоджає виконанню рішення суду, але на усякі вмовляння матері повернутися до неї ОСОБА_8 категорично відмовляється йти до своєї матері та проживати разом з нею.
Постановою заступника начальника Хмельницького відділу ДВС у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Гавришко О.М. від 09.10.2024 року виконавчі дії у виконавчому провадженні № 75943446 були відкладені у зв'язку із перебування дитини на лікуванні.
29.02.2024 року ОСОБА_1 звернулася до служби 102 із заявою, в якій повідомила про те, що її колишній чоловік, який проживає у АДРЕСА_3 не відпускає сина ОСОБА_9 до школи на очне навчання, не виконує рекомендації служби у справах дітей з приводу звернення до психолога для подальшої роботи з дитиною та з ним, як з батьком. Наслідків результату розгляду вказаної заяви сторонами не надано.
Згідно відповіді ГУ НП України в Хмельницькій області від 29.02.2024 року №939/121/119/118/1-2024 були розглянуті звернення ОСОБА_1 від 15.02.2024 року та за результатами їх розгляду та перевірки викладених у них фактів обставин, які б вказували на кримінальне чи адміністративне правопорушення встановлено не було.
Згідно повідомлення практичного психолога ОСОБА_10 служби у справах дітей Розсошанської сільської ради від 26.02.2024 року №62/02-15 вбачається, що 21.02.2024 року за організації служби у справах дітей відбулася зустріч ОСОБА_1 з сином ОСОБА_4 . Зустріч відбулася у будинку батька дитини ОСОБА_3 . Оскільки у мовному запасі дитини багато фраз та виразів, притаманних дорослим, психологом зроблено зауваження батькові ОСОБА_3 та бабусі ОСОБА_6 щоб при дитині в грубій форми про маму та її сім'ю не говорили. Також було визначено негативний психоемоційний стан низької степені (початкова ступінь неблагополучного психологічного стану дитини).
Також встановлено, що в провадженні Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області перебувала справа про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст.173 КупАП (справа №686/3237/24). Потерпілою у вказаній справі була визнана ОСОБА_1 . Згідно протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_3 обвинувачувався у тому, що він 12.01.2024 року о 09.00 годині, перебуваючи у громадському місці - біля навчального закладу по вул. Центральній в с. Ружичанка Хмельницького району висловлювався нецензурною лайкою та погрожував на адресу ОСОБА_1 , чим порушив громадський порядок. Постановою Хмельницького міськрайонного суду від 19.02.2024 року провадження у цій справі було закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Допитана в якості свідка ОСОБА_11 суду повідомила, що з ОСОБА_1 вона знайома з 2018 року. Зазначила, що зі слів ОСОБА_1 їй відомо, що під час шлюбу ОСОБА_3 застосував психологічне та фізичне насильство як до ОСОБА_1 , так і до їх сина ОСОБА_4 . Також зазначила, що ОСОБА_3 перешкоджає ОСОБА_1 спілкуватися з сином. Під час спроб останньої побачити та поспілкуватися з сином, останній не допускає її до сина, висловлюється на її адресу нецензурною лайкою, погрожує фізичною розправою. Також такі дії вчиняє і ОСОБА_6 - мати ОСОБА_3 під час таких зустрічей ОСОБА_1 вона перебувала з нею, оскільки через таку поведінку ОСОБА_3 остання боялася самостійно відвідувати сина.
Свідок ОСОБА_6 суду повідомила, що вона є матір'ю ОСОБА_3 . Її син перебував у шлюбі з ОСОБА_1 та вони мають спільну дитину ОСОБА_4 . Після розлучення ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_5 переїхала до м. Одеси. Її онук періодично приїздив до них та жив з ними. У 2023 році ОСОБА_8 став проживати разом з батьком у с. Карпівці. Мати дитини приїжджала до сина та відвідувала його і їй ніхто не чинив перешкод. Лише після того як ОСОБА_1 під час таких зустрічей стала перевертати речі в будинку, вона перестала її впускати до хати. ОСОБА_5 не бажає бачитися з матір'ю і повертатися до неї. Також онук їй розповідав про знущання щодо нього вітчимом та його дітьми, коли ОСОБА_5 проживав разом з матір'ю. Також повідомила, що під час побачень з сином ОСОБА_1 веде себе агресивно, сама провокує скандали та сварки, обзиває та ображає її. У зв'язку із такими діями вона дійсно виганяла ОСОБА_1 зі свого подвір'я.
Досліджені у справі докази дійсно підтверджують той факт, що між заявником ОСОБА_1 та її колишнім чоловіком ОСОБА_3 існують неприязні стосунки, та між ними часто виникають конфлікти та сварки. Причиною таких конфліктів є по суті факт самовільної зміни ОСОБА_3 місця проживання їх спільної з ОСОБА_1 дитини - сина ОСОБА_5 та обмеження заявниці у спілкуванні з нею. Вказане зокрема підтверджено представленими заявницею відеозаписами подій, з яких вбачається що такі конфлікти виникають за місцем проживання самого ОСОБА_3 та під час намагання ОСОБА_1 відвідати сина. Разом з цим суд зазначає, що таким діям (самовільній зміні місця проживання дитині та створенню умов за яких обмежується спілкування заявниці з сином) по суті вже надавалася правова оцінка судом під час розгляду справи за позовом ОСОБА_1 про відібрання дитини від батька.
Той факт, що ОСОБА_3 добровільно не виконує судове рішення про відібрання дитини, сам по собі не свідчить про вчинення ним домашнього насильства в розумінні приписів Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», як щодо заявниці, так і щодо малолітньої дитини та не може бути підставою для застосування до останнього спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству у виді обмежувального припису. У такому разі виконання рішення суду, яке набуло чинності, може та повинно забезпечуватися у визначеному законами порядку для примусового виконання судових рішень.
Посилання заявниці на факти, що ОСОБА_3 раніше вже позбавлявся батьківських прав щодо іншої дитини від його першого шлюбу, притягувався до кримінальної відповідальності самі по собі не є доказами вчинення останнім домашнього насильства щодо заявниці та малолітньої дитини.
Отже заявницею не доведено, та досліджені матеріали справи не містять доказів вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства відносно ОСОБА_1 та малолітньої дитини ОСОБА_4 в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
З огляду на викладене у задоволенні поданої ОСОБА_1 заяви при видачу обмежувального припису слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3504-3506 ЦПК України, суд -
ухвалив:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Хмельницького апеляційного суду шляхом подання в 30-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Рішення набуває законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Заінтересована особа: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса: АДРЕСА_3 .
Повний текст судового рішення виготовлено 17.10.2024 року.
Суддя: