10 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 569/354/23 пров. № А/857/16684/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Курильця А.Р., Пліша М.А.,
з участю секретаря судового засідання Єршової Ю.С.,
представника позивача Цибульського В.В.,
представника відповідача Ковалик Х.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 травня 2024 року у справі № 569/354/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рівненського міського відділу Управління державної міграційної служби України в Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Ковальовим І.М. в м. Рівне 20.05.2024), -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління державної міграційної служби України в Рівненській області (далі - УДМС, відповідач), у якому просить визнати неправомірним та скасувати рішення Рівненського міського відділу Управління державної міграційної служби України в Рівненській області від 21 грудня 2022 року № 39 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 травня 2024 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, оскільки вважає, його необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 травня 2024 року скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що відповідачем не з'ясовано усі дійсні обставини, не наведено належних обґрунтувань під час прийняття рішення про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни, оспорюване рішення прийнято без дотримання принципу обґрунтованості, пропорційності, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення. Суд першої інстанції безпідставно не врахував надані позивачем докази протиправності прийнятого відповідачем спірного рішення.
Відповідач скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, просив у задоволенні такої відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.
В судовому засіданні представник апелянта наполягав на задоволенні апеляційної скарги, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечувала.
Третя особа була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилася.
Враховуючи положення статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), розгляд справи здійснювався за відсутності учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач є громадянкою російської федерації, що підтверджується дослідженим в судовому засіданні її паспортом.
З дослідженого свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 02 квітня 2021 року Рівненським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), вбачається, що ОСОБА_2 , громадянин України та ОСОБА_1 , громадянка російської федерації зареєстрували шлюб 02 квітня 2021 року, про що 02 квітня 2021 року складено відповідний актовий запис № 441.
З дослідженої посвідки на тимчасове проживання позивачки № НОМЕР_2 , виданої 26.04.2021, встановлено, що в такій визначено дату закінчення строку дії 25.04.2022.
Встановлено, що позивачка повторно із заявою щодо продовження терміну перебування та обміну посвідки на тимчасове проживання до УДМС у Рівненській області не зверталася.
Позивачу відповідачем 10 листопада 2022 року надсилалося за адресою місця проживання позивача повідомлення про необхідність протягом 30 календарних днів, починаючи з 09 листопада 2022 року, звернутися за обміном посвідки до територіальних підрозділів УДМС у Рівненській області, у зв'язку із прийнятою 1 листопада 2022 р. постановою Кабінету Міністрів України № 1232 «Деякі питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану».
Після закінчення вказаної у повідомленні дати, а саме 09 грудня 2022 року (дата закінчення дозволеного терміну перебування та терміну дії посвідки на тимчасове проживання) позивачка за межі України не виїхала.
В матеріалах справи відсутні докази звернення позивачки до УДМС у Рівненській області з питань продовження строку передування на території України.
21 грудня 2022 року позивачку притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 2400 грн. за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), яке виявилося у тому, що позивач порушила вимоги Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме порушила правила перебування в Україні з 09.12.2022 і ухилилася від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування. Штраф позивачем сплачено.
В той же день - 21 грудня 2022 року - працівником відповідача провідним спеціалістом ОСОБА_3 щодо позивача винесено Рішення № 39 про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни іноземця або особи, яке є предметом спору у даній справі. В рішенні зазначено, що позивач здійснила в'їзд в Україну 12 серпня 2021 року через КПП «Гоптівка», приїхала в Україну у приватних справах до громадянина України ОСОБА_2 26.04.2021 була документована посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_2 терміном дії до 25.04.2022. Рівненським МВ УДМС у Рівненській області на адресу фактичного проживання іноземки: АДРЕСА_1 було надіслано повідомлення № 5610.2-1375/5610.1-22 від 10.11.2022 про необхідність обміну посвідки на тимчасове проживання. Однак, іноземка за обміном посвідки вчасно не звернулася та територію України вчасно не залишила (09 грудня 2022 року закінчився дозволений строк перебування громадянки ОСОБА_1 на території України), чим порушила законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. 21.12.2022 ОСОБА_1 була притягнута до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 203 КУпАП. Під час вирішення питання про примусове повернення громадянки російської федерації ОСОБА_1 встановлено, що іноземка не підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». З метою забезпечення виконання положень статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» вирішено примусово повернути позивача до країни походження або третьої країни та зобов'язати її покинути територію України у термін до 19.01.2023 року.
Також з матеріалів справи встановлено, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 січня 2024 року по справі № 569/351/23 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Рівненського міського відділу Управління державної міграційної служби України в Рівненській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 203 КУпАП відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 січня 2024 року у справі № 569/351/23 залишено без змін.
Не погодившись з рішенням відповідача від 21 грудня 2022 року № 39 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, позивачка звернулась з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що не встановлено обставин, які б вказували на те, що в період часу з квітня 2022 року по грудень 2022 року позивачем вчинялись активні дії, спрямовані на легалізацію свого перебування на території України, зокрема, подання заяв про продовження терміну перебування на території України, про набуття громадянства чи про отримання статусу біженця, звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини чи до інших органів/установ, в тому числі, міграційних служб тощо..
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі Закон № 3773-VI) визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України.
Відповідно до пункту 18 статті 1 Закону № 3773-VI посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.
Частиною третьою статті 3 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Згідно частини шістнадцятої статті 4 Закону № 3773-VI, іноземці та особи без громадянства, які в'їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в'їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України (частина третя статті 9 Закону № 3773-VI).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 3773-VI іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування в Україні на період існування обґрунтованих підстав для подальшого перебування.
Для продовження строку перебування в Україні подаються такі документи: 1) заяви іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочі дні до закінчення встановленого строку перебування на території України. У разі пропуску іноземцем або особою без громадянства строку подання заяви з підстав, що унеможливлюють їх виїзд з території України, іноземцеві або особі без громадянства може бути продовжено строк перебування в Україні, за умови подання підтверджувальних документів. Якщо при цьому іноземець або особа без громадянства порушили встановлені строки перебування в Україні, питання продовження строку перебування може бути вирішене лише після притягнення цих осіб та приймаючої сторони до відповідальності згідно із законом; 2) документи, що підтверджують наявність підстав для подальшого перебування на території України; 3) паспортний документ іноземця або особи без громадянства; 4) паспорт (паспортний документ) приймаючої сторони (фізичної особи) або представника приймаючої сторони (юридичної особи); 5) документи, що підтверджують наявність достатнього фінансового забезпечення для покриття витрат, пов'язаних із перебуванням іноземця або особи без громадянства в Україні, або відповідних гарантій від приймаючої сторони.
Відповідно до частини шостої статті 17 Закону № 3773-VI продовження строку перебування та тимчасового проживання на території України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (частина п'ята статті 26 Закону № 3773-VI).
Частиною четвертою статті 26 Закону № 3773-VI передбачено, що рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року № 353/271/150 (далі - Інструкція).
Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.
Пунктом 5 розділу І Інструкції передбачено, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.
Відповідно до пункту 2 Розділу II Інструкції рішення про примусове повернення оголошується іноземцю протягом 72 годин з дати його ухвалення, за винятком випадків, коли місцезнаходження іноземця не встановлено, в присутності перекладача та/або законного представника (на вимогу особи) під підпис та обліковується посадовою особою органу ДМС, органу охорони державного кордону та органу СБУ, яка уповноважена складати документи для примусового повернення, у журналі обліку прийнятих рішень про примусове повернення та видворення з України іноземців та осіб без громадянства (додаток 3).
У разі відмови іноземця від особистого підпису в рішенні про примусове повернення посадова особа робить про це запис у рішенні про примусове повернення в присутності двох свідків.
Згідно з пунктом 3 розділу ІІ Інструкції у рішенні про примусове повернення зазначається строк, упродовж якого іноземець зобов'язаний виїхати з України, який не має перевищувати 30 днів з дня прийняття такого рішення. Рішення про примусове повернення може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони подальшого в'їзду обчислюється з дня винесення такого рішення. Якщо рішення про примусове повернення супроводжується забороною в'їзду в Україну, у паспортному документі іноземця проставляється відмітка про заборону в'їзду.
З системного аналізу наведених норм, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства є самостійною правовою підставою для примусового повернення іноземців та осіб без громадянства в країну походження або третю країну. Рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства приймається органом ДМС.
Як встановлено матеріалами справи позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 203 КУпАП. Підставою для винесення цієї постанови було те, що громадянка рф ОСОБА_1 , перебуваючи на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання, яка підлягає обміну у зв'язку із закінченням строку дії цієї посвідки, не здійснила такий обмін, що є порушенням пункту 19 постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. № 322«Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання».
Судовими рішеннями у справі № 569/351/23, а саме рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 січня 2024 року та постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року встановлено відсутність доказів своєчасного подання позивачем необхідних документів для продовження посвідки на тимчасове проживання у визначений законом строк чи оскарження у адміністративному чи судовому порядку відмови у прийнятті таких документів.
Відтак в ході розгляду справи № 569/351/23 судами визнано, що позивач порушила правила перебування іноземців на території України, за що правомірно була притягнута до адміністративної відповідальності.
Враховуючи вищенаведене, оскільки позивачка порушила правила тимчасового перебування на території України, а відомості про її перебування на території України на законних підставах відсутні, вона не відноситься до осіб, яким надано статус біженця і не є особою, яка потребує додаткового захисту. Тому відсутні підстави вважати, що позивачка підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону № 3773-VI.
Оцінивши встановлені обставини, суд апеляційної інстанції вважає, що з метою забезпечення вимог ст. 26 Закону № 3773-VI, відповідачем на законних підставах прийнято оскаржуване рішення від 21.12.2022.
Щодо покликання позивачки, що вона не порушила жодних приписів законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, оскільки не мала змоги поновити посвідку на тимчасове проживання в України, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до пункту 19 постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. № 322 «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання» у разі закінчення строку дії посвідки документи для її обміну можуть бути подані не пізніше ніж протягом останнього дня строку її дії.
Якщо до закінчення строку дії посвідки лишилося менш як 15 робочих днів, подання документів для її обміну здійснюється лише до територіального органу/територіального підрозділу ДМС. При цьому територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС здійснюється в установленому законодавством порядку продовження строку тимчасового проживання іноземця або особи без громадянства на період, необхідний для розгляду такої заяви.
Посвідка, що підлягає обміну, після приймання документів повертається особі та здається нею під час отримання нової посвідки.
Разом з тим, у зв'язку із збройною військовою агресією рф в Україні Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 р. № 165 «Деякі питання реалізації прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб», якою (пункт 1) зупинив строки надання адміністративних послуг суб'єктам їх надання та видачу дозвільними органами документів дозвільного характеру на час воєнного стану в Україні (Постанова втратила чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 828 від 08.08.2023).
У подальшому, Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2022 р. № 1202, яка набрала чинності 26.10.2022, установлено, що посвідки на тимчасове чи постійне проживання, крім тих, які оформлені громадянам Російської Федерації, строк дії яких закінчився або які підлягають обміну відповідно до законодавства після 24 лютого 2022 року, підтверджують законні підстави для тимчасового чи постійного проживання в Україні та право на в'їзд в Україну на період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення чи скасування;
іноземці або особи без громадянства, крім громадян Російської Федерації, зобов'язані в установленому законодавством порядку подати документи для обміну таких посвідок на тимчасове чи постійне проживання протягом 30 календарних днів з дня припинення або скасування воєнного стану;
паспорти громадян України у формі картки, строк дії яких закінчився за 30 днів до 24 лютого 2022 року та після 24 лютого 2022 року, та паспорти громадянина України зразка 1994 року, до яких не вклеєно фотокартку особи у разі досягнення нею 25- чи 45-річного віку, строк вклеювання до яких настав за 30 днів до 24 лютого 2022 р. та після 24 лютого 2022 р., є документами, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України та підлягають обміну або вклеюванню нових фотокарток відповідно до досягнутого віку протягом 30 календарних днів з дня припинення чи скасування воєнного стану.
Згідно пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2022 р. № 1232 «Деякі питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану», яка набрала чинності 09.11.2022, у період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення або скасування надання територіальними органами/територіальними підрозділами Державної міграційної служби адміністративних послуг громадянам Російської Федерації здійснюється з урахуванням таких особливостей:
розгляд заяв про оформлення дозволу на імміграцію, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на постійне чи тимчасове проживання, поданих до набрання чинності цією постановою, зупиняється до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором;
у разі звернення громадянина Російської Федерації із заявою про оформлення дозволу на імміграцію, продовження строку перебування, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на постійне чи тимчасове проживання територіальний орган/територіальний підрозділ Державної міграційної служби інформує про відмову в прийнятті документів до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором.
Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Постанови № 1232, зазначені у пункті 1 цієї Постанови обмеження не поширюються на осіб, що мають підстави для оформлення посвідки на тимчасове проживання, передбачені частинами четвертою, чотирнадцятою, п'ятнадцятою статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», або інші передбачені цією статтею підстави за умови підтримки їх заяв про оформлення посвідки на тимчасове проживання письмовим клопотанням центрального органу виконавчої влади, до повноваження якого належить сфера діяльності таких осіб.
Пунктом 3 Постанови № 1232 передбачено, що особи, зазначені в абзаці третьому пункту 2 цієї постанови, повинні протягом 30 днів з дня набрання чинності цією постановою звернутися за обміном посвідки на тимчасове проживання, якщо строк звернення за її обміном настав у період з 24 лютого 2022 року до дня набрання чинності цією постановою.
Проаналізувавши вище наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Постановою № 1202 строк дії посвідок на тимчасове проживання на території України продовжено на період дії воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення чи скасування, окрім посвідок оформлених громадянам рф.
З 01.09.2022 у зв'язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України № 1232, органами ДМС поновлено обмін посвідок на тимчасове проживання в Україні громадянам рф.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно матеріалів справи, строк дії посвідки на тимчасове проживання в Україні закінчився 25.04.2022.
Однак, позивачка всупереч вимог чинного законодавства, не здійснила необхідних активних дій для обміну раніше виданої посвідки у строки, визначені пунктом 3 Постанови № 1232.
Крім цього, суд апеляційної інстанції зауважує, що позивачкою не надано доказів, які б перешкоджали у строки, визначені пунктом 3 Постанови № 1232, звернутися до відповідного органу ДМС з метою обміну посвідки на тимчасове проживання в України.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції не бере до уваги покликання позивачки, що вона не мала змоги поновити посвідку на тимчасове проживання в України.
Щодо покликання позивачки, що при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано її сімейного стану, зокрема, укладення шлюбу з громадянином України та виховання малолітньої дитини, то суд апеляційної інстанції не бере такі до уваги.
Оскільки, сам по собі факт наявності у іноземця на території України дружини (чоловіка) та дітей, не спростовує встановлені відповідачем порушення з боку позивачки та не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, адже чинним законодавством не передбачено виключень із загальних для всіх іноземців правил перебування на території України і не звільняють особу від відповідальності за вчинення нею порушення міграційного законодавства України.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 2340/2910/18, від 18.03.2021 у справі № 522/1441/18, від 27.04.2023 у справі № 522/11882/22, від 29.05.2023 у справі 522/5683/22.
Також, у контексті наведеного, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу, що Верховний Суд у своїх постановах за схожих правовідносин неодноразово зазначав, що бажання іноземця чи особи без громадянства зберегти свої сімейні права та дотримуватися прав та законних інтересів дитини покладає саме на цю особу передбачені діючим законодавством обов'язки щодо оформлення права на проживання (перебування) в Україні, а за відсутності волевиявлення та здійснення будь-яких дій такої особи з метою легалізації на території України (щонайменше звернення до міграційних органів з цього приводу), вказані права не можуть бути реалізовані шляхом незастосування державними органами до цієї особи наслідків незаконного перебування в Україні всупереч діючого законодавства (постанови Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 343/2242/16, від 10.10.2019 у справі № 2340/2910/18, від 12.08.2020 у справі № 755/14023/17, від 13.10.2021 у справі № 263/14519/20, від 13.04.2021 у справі № 211/1113/18(2-а/211/91/18), від 26.01.2022 у справі № 200/9761/20-а).
Посилання апелянта на багаточисельні звернення для вирішення цього питання в усному порядку апеляційним судом відхиляється, оскільки такі не спростовують факту відсутності доказів виконання позивачкою обов'язку неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів шляхом вчинення необхідних дій для легітимізації свого перебування в Україні.
При цьому апеляційний суд відкидає покликання позивача на неодноразові звернення позивача до ДП «Документ», що підтверджується наданим суду аудіозаписом.
Так, відмова у прийнятті документів сервісом ДП «Документ» перебуває поза межами доказування у даній справі, оскільки з огляду на викладені законодавчі положення, позивач повинна була звернутися з відповідними документами для продовження терміну перебування в Україні саме до відповідного органу відповідача.
Доказів такого звернення, як зазначено вище, немає, як і доказів оскарження протиправної відмови у прийнятті документів.
Покликання на незнання позивачкою української мови та незабезпечення їй перекладача, на переконання апеляційного суду є безпідставними, оскільки у наявній у матеріалах справи копії рішенні № 39 про примусове повернення до країни походження наявний підпис ОСОБА_1 про те, що вона перекладача не потребує.
Доводи апелянта про те, що вона не отримувала від відповідача повідомлення про необхідність з'явитися для подачі документів з метою продовження терміну дії посвідки на тимчасове проживання, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки відповідно до приписів статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Набрання чинності актами Кабінету Міністрів України врегульовано статтею 52 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України», якою визначено, що постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.
Постанова Кабінету Міністрів України від 01 листопада 2022 року №1232 була опублікована у виданні «Урядовий кур'єр» від 09 листопада 2022 року № 239.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що правові підстави для задоволення позову відсутні, оскільки за встановлених обставин цієї справи, оскаржуване рішення від 21 грудня 2022 року прийняте відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та законами України.
Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції у справі, що розглядається, повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку встановленим обставинам, правильно застосував норми матеріального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 травня 2024 року у справі № 569/354/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді А. Р. Курилець
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 14.10.24