Справа № 500/4993/24
14 жовтня 2024 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області.
За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області прийняло рішення №192650011586 від 20.06.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком. Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області не зарахував до страхового стажу позивача 6 років 3 місяці 28 днів.
Позивач вважає дане рішення протиправним, а тому звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав.
Ухвалою від 14.08.2024 судом прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) судом вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу надано п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду із відповідними письмовими доказами 22.08.2023. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.
Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повідомляє про те, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до стажу позивача не можуть бути зараховані:
- періоди роботи з 23.01.1984 по 24.01.1985, з 13.03.1985 по 20.07.1985, з 12.09.1985 по 17.09.1988, з 05.07.1989 по 01.08.1989, з 01.08.1989 по 21.06.1991, оскільки на титульній сторінці трудової книжки НОМЕР_1 відсутня печатка підприємства, яке вперше заповнювало трудову книжку.
Враховуючи зазначене, у пенсійного органу відсутні підстави для призначення пенсії за віком у зв'язку з відсутністю у позивача необхідного страхового стажу.
На підставі викладеного представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через електронний суд із відповідними письмовими доказами 29.08.2024. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові.
Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи не надходило.
На підставі статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовий розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
Суд, розглянувши адміністративну справу, вивчивши зміст відзиву на позов, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
ОСОБА_1 є громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
13.06.2024 року досягнувши віку 62 роки 1 місяць 23 дні та маючи загальний страховий стаж 29 років 8 місяців 14 днів позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області.
За результатами розгляду заяви Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області прийняло рішення №192650011586 від 20.06.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком, мотивуючи тим, що страховий стаж позивача становить 23 роки 4 місяці 17 днів з необхідних 29 років. З рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області вбачається, що до страхового стажу Позивача не зараховані періоди його роботи, згідно записів його трудової книжки НОМЕР_1 , а саме:
1. з 23.01.1984 по 24.01.1985 (1 рік 0 місяців 1 день) в Київській пересувній механізованій колоні;
2. з 13.03.1985 по 20.07.1985 (0 років 4 місяців 7 днів) в Совхозі Гурзуфський Одеського воєнного округу;
3. з 12.09.1985 по 17.09.1988 (3 роки 0 місяців 5 днів) в Тернопільському комбайновому заводі ім. XXV з'їзду КПРС;
4. з 05.07.1989 по 01.08.1989 (0 років 0 місяців 26 днів) в Львівській пересувній механізованій колоні № 7 ГВО «Украгрожитлопобутбуд»;
5. з 01.08.1989 по 21.06.1991 (1 рік 10 місяців 20 днів) в Гусятинському госпрозрахунковому пересувному механізованому домі «Украгрожитлопобутбуд», так як на титульній сторінці трудової книжки відсутня печатка підприємства, яке вперше заповнювало трудову книжку.
Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області не зарахував до страхового стажу Позивача 6 років 3 місяці 28 днів.
Позивач не погоджується з таким рішенням суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, вважає його протиправним та таким, що порушує його право на соціальний захист, а тому звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (надалі - Закон №1058) передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону №1058, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.
З правового аналізу вище зазначених норм права вбачається, що особа, яка народилась у 1962 році набуває право на пенсію після досягнення нею 60 років і більше, а її страховий стаж на дату звернення за призначенням пенсії повинен становити не менше 29 років.
Таким чином, досягнувши у 2024 році віку 62 роки та маючи станом на 13.06.2024 рік страховий стаж 29 років 8 місяців 14 днів, позивач набув право на призначення йому пенсії за віком.
Частиною 4 ст. 24 Закону №1058 визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 24 Закону №1058, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Положеннями ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (надалі - Закон №1788) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно із ст. 62 Закону №1788, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (надалі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Системний аналіз наведених вище норм дає підстави вважати, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. І лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, яка затверджена постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 р. (втрата чинності 29.07.1993 року) та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України (далі Інструкція №58) встановлені певні правила ведення трудових книжок.
Так, пунктами 2.1 - 2.3 Інструкції №58 передбачено, що Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами. Заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться. Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Відповідно до пунктів 2.11 - 2.12 Інструкції №58, Відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Згідно пункту 2.4 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.
Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.6 Інструкції № 58).
З вище наведених норм слідує, що Позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто Позивачем. Більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу Позивача за спірний період.
Якщо звернути увагу на трудову книжку НОМЕР_1 , то на першій сторінці дійсно відсутня печатка підприємства (Київської ПМК), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Суд вважає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості, достовірності чи правильності заповнення даних, що зазначені у його трудовій книжці. Те, що відповідальний працівник при заведенні вперше трудової книжки не проставив печатку підприємства, не може бути підставою для виключення зазначених в трудовій книжці періодів роботи з трудового стажу Позивача, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Наведене цілком узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, висновки якого мають враховувати суди відповідно до положень частини п'ятої статті 242 КАС України.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16- а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Також звертаю увагу суду на позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання всіх формальних вимог при заповнення трудової книжки. ПФУ не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
ЄСПЛ також наголошує на особливій важливості принципу «належного урядування», зокрема, у справі «Лелас проти Хорватії» (заява № 55555/08) - держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу» (пункт 74).
Таким чином суд вважає, що така обставина як відсутність на першій сторінці трудової книжки Позивача печатки не може бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження Позивача у реалізації його права на соціальний захист.
Таким чином суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання неправомірними дій Головного Управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» - підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком, починаючи з 13 червня 2024 року, то суд зазначає наступне.
Призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.
Відповідно до частини першої статті 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.
Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виходячи зі змісту позовних вимог та доказів, наданих на підтвердження правової позиції відповідачами, суд доходить висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача на отримання пенсії за віком буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату пенсії позивачу з 13 червня 2024 року. Відтак, позов належить задовольнити частково.
Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
За подання позовної заяви до суду, позивачем було сплачено судовий збір у сумі 968,96 грн, що підтверджується квитанцією від 11.08.2024 року.
Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки суд позов задовольняє частково, то на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог у сумі 484,48 грн.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Головного Управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови Позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Волинській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату пенсії за віком починаючи з 13 червня 2024 року, прийнявши відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області на користь ОСОБА_1 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн. 48 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 16 жовтня 2024 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження/місце проживання: майдан Волі, 3,м. Тернопіль,Тернопільська обл., Тернопільський р-н,46001 код ЄДРПОУ/РНОКПП 14035769).
- Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (місцезнаходження/місце проживання: вул. Кравчука, 22В,м. Луцьк,Луцький р-н, Волинська обл.,43026 код ЄДРПОУ 13358826).
Головуючий суддя Подлісна І.М.