ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"15" жовтня 2024 р. справа № 300/3265/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Біньковської Н.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним рішення та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, відповідно до змісту якого просить: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві № 092720009797 від 12.01.2024 щодо відмови в призначення пенсії по віку; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за віком з 06 листопада 2023 року періоди його роботи з 06.11.1979 по 16.05.1984, з 15.07.1986 по 30.11.1987, з 01.12.1987 по 03.05.1989, з 18.05.1989 по 26.04.1990, з 20.07.1990 по 22.11.1990, з 26.03.2001 по 30.01.2012 та призначити пенсію за віком з 06.11.2023.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що пенсійним органом протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 з 06.11.1979 по 16.05.1984, з 15.07.1986 по 30.11.1987, з 01.12.1987 по 03.05.1989, з 18.05.1989 по 26.04.1990, оскільки недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, на яку покладений обов'язок внесення у трудову книжку належних записів, контроль за проставленням всіх підписів та печаток, в тому числі і при заведенні трудової книжки, та не може впливати на особисті права працівника. Також зазначає, що згідно довідки правління колгоспу «Перше травня» ОСОБА_1 працював по договору на будівельних роботах з 20.07.1990 по 22.11.1990, проте цей період також не зараховано до його страхового стажу. Стверджує, що в період з 26.03.2001 по 30.01.2012 позивач був зареєстрований фізичною особою - підприємцем. Однак, до страхового стажу роботи позивача зараховано тільки період з 01.01.2010 по 31.12.2010. Вважає, що період здійснення підприємницької діяльності позивача в період з 26 березня 2001 року по 31 грудня 2003 року повинен бути зарахований до трудового стажу на підставі виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 30.01.2012, а відсутність доказів наявності заборгованості перед податковим та пенсійним органами свідчить про сплату позивачем всіх необхідних платежів під час провадження підприємницької діяльності. Просить позов задовольнити.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області скористалося правом подання відзиву на позовну заяву, в якому стосовно заявлених позовних вимог заперечує. Зазначає, що страховий стаж позивача складає 13 років 7 місяців, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. До загального страхового стажу не зараховано періоди роботи з 06.11.1979 по 16.05.1984, оскільки відсутня печатка та підпис відповідальної особи при звільненні, з 15.07.1986 по 30.11.1987 - відсутній підпис відповідальної особи при звільненні чим порушено п. 4.1 розділу 4 Інструкції 162, також не зараховано період роботи з 01.12.1987 по 03.05.1989, оскільки у графі № 2 виправлена дата (місяць) при звільненні (03.06.1989), а період роботи з 18.05.1989 по 26.04.1990, оскільки дата звільнення (26.04.1990) не відповідає даті наказу на звільнення (25.07.1990) про звільнення чим порушено п. 2.3 розділу 2 Інструкції 162. Інших документів, які б підтверджували періоди роботи з 06.11.1979 по 16.05.1984, з 15.07.1986 по 30.11.1987, з 01.12.1987 по 03.05.1989, з 18.05.1989 по 26.04.1990, позивачем не надано, а тому відповідач вважає, що правових підстав для зарахування спірних періодів роботи немає. Стверджує, що для врахування до страхового стажу періоду роботи в колгоспі «Перше травня» необхідно надати уточнюючі довідки про вихододні та встановлений мінімум трудової діяльності в колгоспі видані на підставі первинних документів. В трудовій книжці позивача відсутні відомості про період роботи з 20.07.1990 по 22.11.1990 в колгоспі «Перше травня». Згідно довідки без дати видачі та номера, ОСОБА_1 працював в колгоспі «Перше травня» з 20 липня по 22 листопада 1990 року, однак в довідці за періоди роботи в колгоспі «Перше травня» з 20 липня по 22 листопада 1990 року інформація про встановлений мінімум трудової діяльності та фактично відпрацьовані дні не значиться, також в довідці відсутні дані про первинні документи на підставі яких її видано. Крім того відповідач зазначає, що в індивідуальних відомостях про застраховану особу ОСОБА_1 (довідка форми ОК-5) за період здійснення підприємницької діяльності з 26.03.2001 по 31.12.2009 відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України, з 01.01.2010 по 19.11.2011 наявні місяці зі сплатою страхових внесків, який є меншим ніж мінімальний страховий внесок. Період зайняття підприємницькою діяльністю з 01.01.2010 по 19.11.2011 враховано до страхового стажу з урахування даних наявних про сплату внесків згідно відомостей Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Просить в задоволенні позову відмовити (а.с.44).
У відзиві на позов Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві просить в задоволенні позову відмовити. Зазначає, що страховий стаж позивача складає 13 років 7 місяців, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. До загального страхового стажу не зараховано періоди роботи з 06.11.1979 по 16.05.1984, оскільки відсутня печатка та підпис відповідальної особи при звільненні, з 15.07.1986 по 30.11.1987 - відсутній підпис відповідальної особи при звільненні та періоди роботи з 01.12.1987 по 03.05.1989, оскільки у графі № 2 виправлена дата (місяць) при звільненні (03.06.1989), період роботи з 18.05.1989 по 26.04.1990, оскільки дата звільнення (26.04.1990) не відповідає даті наказу на звільнення (25.07.1990) (а.с.85).
Заяв про розгляд справи з викликом сторін суду не надходило. У відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними в справі матеріалами.
Суд, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши в сукупності письмові докази, встановив наступне.
09.01.2024 ОСОБА_1 у віці 61 рік звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком (а.с.53).
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 12.01.2024 №092750009797 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Зазначено, що до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи з 06.11.1979 по 16.05.1984, оскільки відсутня печатка та підпис відповідальної особи при звільненні, з 15.07.1986 по 30.11.1987 - відсутній підпис відповідальної особи при звільненні, з 01.12.1987 по 03.05.1989 - в графі № 2 виправлена дата (місяць) при звільненні (03.06.1989), з 18.05.1989 по 26.04.1990 - дата звільнення (26.04.1990) не відповідає даті наказу на звільнення (25.07.1990) (а.с.16).
Надаючи правову оцінку спірним правовим відносинам, суд виходить із наступного.
Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі також - Закон №1058-IV).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Пенсійний орган зазначає про наявність у позивача 13 років 7 місяців 20 днів стажу (а.с.24).
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом абзацу 1 частини 2 статті 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-IV).
Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (надалі також - Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно із статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (надалі також - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Пунктами 3, 17 - 18 вказаного Порядку визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку із стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
20.06.1974 постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань № 162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (надалі також - Інструкція №162, яка діяла в спірні періоди роботи позивача).
Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1. Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Згідно з абзацами першим, другим, четвертим пункту 2.2. Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
В пунктах 2.3, 2.5, 2.8 Інструкції №162 зазначено, що всі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на підставі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.
Згідно з пунктом 2.9. Інструкції №162 в розділі «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. В разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: «Запис за № таким-то недійсний». Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: «Запис за № таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі». При зміні формулювання причини звільнення пишеться: «Запис за № таким-то є недійсним» звільнений... і зазначається нове формулювання. У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення. При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається дублікат трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.
Відповідно до абзаців першого-третього пункту 2.13. Інструкції №162 у графі 3 розділу «Відомості про роботу» у виді заголовка пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво» із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду.
За приписами пунктів 2.25, 2.26 Інструкції №162 записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Наприклад, "Звільнений за згодою сторін, п. 1 ст. 29 КЗоТ РСФСР". Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.
При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (абзац 1 пункту 4.1. Інструкції № 162).
Аналогічні вимоги містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 (надалі також - Інструкція №58).
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06.11.1979 позивач в спірний період (а.с.25, 71):
- 06.11.1979 прийнятий на роботу теслярем 2 розряду до ПМК-2 Облмежколхозстроя», наказ №5 від 03.11.1979;
- присвоєно третій розряд тесляра, наказ від №86 від 19.07.1982;
- присвоєно 4 розряд тесляра, наказ №62 від 25.04.1984;
- 16..05.1984 звільнений з роботи у зв'язку із призовом до радянської армії, наказ №60 від 24.04.1984;
- 15.07.1986 прийнятий на роботу теслярем 4 розряду до ПМК-2 Облмежколхозстроя», наказ №115 від 21.07.1986;
ПМК-2 Облмежколхозстроя» перейменовано в Івано-Франківську МПМК-23 Прикарпатагростроя», наказ №41 від 18.03.1986;
- 30.11.1987 звільнений з роботи у зв'язку із ліквідацією ПМК-2 Облмежколхозстроя» по переводу в Тисменицьку МПМК-20 об'єднання «Прикарпатагрострой», наказ №475 від 17.11.1987;
- 01.12.1987 прийнятий на роботу по переводу теслярем 4 розряду в МПМК-20 треста «Прикарпатагрострой», наказ від 01.12.1987 №92-к;
- 03.05.1985 звільнений з роботи за власним бажанням, наказ від 03.05.1989 №37;
- 18.05.1989 прийнятий на роботу каменярем 4 розряду для роботи по вахтовому методу до Енергодарського будівельно-монтажного управління будівельно-монтажного тресту, наказ №92 від 18.05.1989;
- 26.04.1990 звільнений з роботи за власним бажанням, наказ №89-к від 25.07.1990.
Зі змісту оскаржуваного рішення слідує, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 06.11.1979 по 16.05.1984, оскільки відсутня печатка та підпис відповідальної особи при звільненні, з 15.07.1986 по 30.11.1987 - відсутній підпис відповідальної особи при звільненні та періоди роботи з 01.12.1987 по 03.05.1989, оскільки у графі № 2 виправлена дата (місяць) при звільненні (03.06.1989), період роботи з 18.05.1989 по 26.04.1990, оскільки дата звільнення (26.04.1990) не відповідає даті наказу на звільнення (25.07.1990).
Щодо періоду роботи позивача з 06.11.1979 по 16.05.1984 в ПМК-2 Облмежколхозстрой», суд зазначає наступне.
Зі змісту трудової книжки позивача слідує, що 06.11.1979 позивач прийнятий на роботу теслярем 2 розряду до ПМК-2 Облмежколхозстроя», а 16.05.1984 звільнений з роботи у зв'язку із призовом до радянської армії. При цьому, запис про звільнення позивача не завірений печаткою. Більше того, відсутній також і підпис керівника підприємства чи уповноваженої ним особи.
У вказаний період роботи позивача діяла Інструкція №162, абзацом 1 пункту 4.1. якої визначено, що при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Таким чином, у період внесення до трудової книжки позивача запису №2 про звільнення 16.05.1984, такий запис обов'язково мав бути засвідчений печаткою.
Отже, запис під №2 у трудовій книжці позивача не скріплений печаткою підприємства (роботодавця) або відділу кадрів, а також не засвідчений підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи, що свідчить про грубе недотримання вказаних вище вимог законодавства щодо порядку заповнення трудової книжки та викликає обгрунтовані сумніви у достовірності внесених записів щодо стажу роботи позивача в спірному періоді.
Як зазначалося судом вище, відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто, у зв'язку з неточностями та невірними записами у трудовій книжці, що підтверджують наявний трудовий стаж, підтверджуючими документами можуть бути довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи або ж довідки архівних установ.
Однак, ОСОБА_1 не надав відповідачу жодних додаткових документів на підтвердження спірних періодів роботи в ПМК-2 Облмежколхозстрой». Покликання лише на записи в трудовій книжці в цьому випадку є недостатніми. Такі докази не надані позивачем і суду.
Також позивачем не доведено належним чином обставину неможливості видачі відповідною архівною установою документів для підтвердження стажу роботи в періоди з 06.11.1979 по 16.05.1984.
Таким чином, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для зарахування позивачу до страхового стажу періоду роботи з 06.11.1979 по 16.05.1984 в ПМК-2 Облмежколхозстрой», тому в задоволенні позову у цій частині слід відмовити.
Водночас, суд зауважує, що негативні наслідки для позивача пов'язані виключно з відсутністю необхідних додаткових підтверджуючих документів періоду роботи позивача у ПМК-2 Облмежколхозстрой».
Щодо періодів роботи з 15.07.1986 по 30.11.1987 в ПМК-2 Облмежколхозстроя», з 01.12.1987 по 03.05.1989 в МПМК-20 треста «Прикарпатагрострой» та з 18.05.1989 по 26.04.1990 в Енергодарському будівельно-монтажному управлінні будівельно-монтажного тресту, суд вказує на таке.
Записи №№3 - 4 трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 06.11.1979 про роботу позивача з 15.07.1986 по 30.11.1987 в ПМК-2 Облмежколхозстроя» заповнені без виправлень/підтирань, містять номери та дати наказів про прийняття та звільнення з роботи, посаду на якій працював позивач.
Вказаний запис про переведення не містить підпису відповідальної особи, однак містить її посаду, прізвище та ініціали.
Також запис №4 трудової книжки позивача про звільнення з роботи із ПМК-2 Облмежколхозстроя» засвідчений печаткою вказаного підприємства.
На переконання суду, відсутність підпису відповідальної особи, за наявності її посади прізвища, ініціалів та печатки підприємства, не може бути підставою для незарахування спірного періоду роботи до страхового стажу позивача в цьому випадку.
Згідно запису №5 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06.11.1979 позивач 01.12.1987 прийнятий на роботу до МПМК-20 треста «Прикарпатагрострой» (наказ від 01.12.1987 №92-к) (а.с.26). За змістом запису №6, що міститься на аркуші №6 трудової книжки, ОСОБА_1 звільнений з роботи 03.05.1989 (наказ від 03.05.1989 №37).
При цьому, у даті звільнення з роботи «03.05.1989» міститься незначне виправлення у місяці звільнення з роботи, а саме в цифрі «5» (схожість із цифрою 6). Разом з цим, дата наказу про звільнення з роботи містить чітко і без виправлень число, місяць та рік звільнення, а саме - 03.05.1989.
На аркуші 6 трудової книжки також міститься запис №7 про прийняття позивача з 18.05.1889 на роботу до Енергодарського будівельно-монтажного управління будівельно-монтажного тресту (наказ від 92-к від 18.05.1989) (а.с.26 зворот), що підтверджує звільнення позивача з роботи з МПМК-20 треста «Прикарпатагрострой» в травні 1989 року.
На переконання суду, виправлення у місяці дати звільнення з роботи позивача шляхом поправлення ручкою саме по собі як єдиний недолік, не може бути свідченням про недостовірність вказаного запису в трудовій книжці ОСОБА_1 та наявного у позивача стажу роботи з 01.12.1987 по 03.05.1989 в МПМК-20 треста «Прикарпатагрострой».
Згідно записів №7 - 8 трудової книжки позивача ОСОБА_1 в період з 18.05.1989 по 26.04.1990 працював в Енергодарському будівельно-монтажному управлінні будівельно-монтажного тресту. Вказані записи заповнені без виправлень/підтирань, містять номери та дати наказів про прийняття та звільнення з роботи, посаду на якій працював позивач.
Також запис №8 трудової книжки позивача про звільнення з роботи засвідчений печаткою вказаного підприємства та підписом відповідальної особи.
При цьому, за змістом запису №8 трудової книжки позивача його звільнено з роботи 26.04.1990, а в графі трудової книжки «на підставі чого внесено запис» вказано наказ від 25.07.1990.
Враховуючи, що позивач просить зарахувати до його трудового стажу період роботи в Енергодарському будівельно-монтажному управлінні будівельно-монтажного тресту по 26.04.1990 і записи №7 - 8 містять всі необхідні реквізити, розбіжності в датах звільнення з роботи і наказу про звільнення не можуть бути підставою для незарахування цього періоду роботи до страхового стажу позивача.
Суд зазначає, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 24.05.2018 в справі № 490/12392/16-а та від 04.07.2023 в справі №580/4012/19.
Отже, періоди роботи позивача з 15.07.1986 по 30.11.1987 в ПМК-2 Облмежколхозстроя», з 01.12.1987 по 03.05.1989 в МПМК-20 треста «Прикарпатагрострой», з 18.05.1989 по 26.04.1990 в Енергодарському будівельно-монтажному управлінні будівельно-монтажного тресту, відповідно до записів №3 - 8 трудової книжки повинні бути зараховані до його страхового стажу, позаяк несуттєві недоліки у записах трудової книжки не є підставою для неврахування відповідного стажу в цьому випадку.
Також позивач просить зарахувати до його страхового стажу роботу по договору на будівельних роботах в колгоспі «Перше травня» Шишацького району Полтавської області з 20 липня по 22 листопада 1990 року згідно довідки колгоспу «Перше травня» без зазначення номера та дати видачі.
Згідно розрахунку страхового стажу роботи позивача період роботи в колгоспі «Перше травня» з 20.07.1990 по 22.11.1990 не зараховано до страхового стажу роботи позивача.
Суд зазначає, що в описаній вище трудовій книжці позивача відсутній запис про період роботи позивача з 20.07.1990 по 22.11.1990.
У відзиві на позов Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зазначило, що в трудовій книжці позивача відсутні відомості про період роботи з 20.07.1990 по 22.11.1990 в колгоспі «Перше травня». Для врахування до страхового стажу періоду роботи в колгоспі «Перше травня» необхідно надати уточнюючі довідки про вихододні та встановлений мінімум трудової діяльності в колгоспі видані на підставі первинних документів. Звертає увагу, що згідно довідки без дати видачі та номера ОСОБА_1 працював в колгоспі «Перше травня» з 20 липня по 22 листопада 1990 року. Однак в довідці за періоди роботи в колгоспі «Перше травня» з 20 липня по 22 листопада 1990 року інформація про встановлений мінімум трудової діяльності та фактично відпрацьовані дні не значиться. Також в довідці відсутні дані про первинні документи на підставі яких її видано.
Судом встановлено, що в довідці без номера та без дати видачі колгоспу «Перше травня» Шишацького району Полтавської області зазначено, що ОСОБА_1 дійсно працював в господарстві по договору на будівельних роботах в колгоспі «Перше травня» Шишацького району Полтавської області з 20 липня по 22 листопада 1990 року. Наявний підпис голови колгоспу ОСОБА_3 , головного ОСОБА_4 , а також міститься відтиск печатки колгоспу «Перше травня» Шишацького району Полтавської області. Відомості про первинні документи на підставі яких таку довідку видано, відсутні (а.с.35).
З огляду на зміст статей 3, 48 Примірного статуту колгоспників, прийнятого ІІІ Всесоюзним з'їздом колгоспників 27.11.1969, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 28.11.1969, пунктів 1, 2, 5, 6 Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310, передбачено дві форми роботи особи в колгоспі: шляхом прийняття в члени колгоспу на підставі заяви, яка розглядалася спочатку правлінням колгоспу, після чого прийом у члени колгоспу проводився загальними зборами колгоспників за поданням правління; за трудовими договорами фахівців та інших працівників, коли в колгоспі немає відповідних фахівців або коли сільськогосподарські та інші роботи не можуть бути виконані в необхідні терміни силами колгоспників (тобто без членства в колгоспі).
Трудова книжка колгоспника заводилася лише щодо членів колгоспів та була основним документом про трудову діяльність таких осіб. Також вимоги про встановлення в колгоспі мінімуму трудової участі в громадському господарстві та виконання такого мінімуму стосувались лише членів колгоспу і такі відомості підлягали внесенню до трудових книжок колгоспників.
В спірному випадку, згідно довідки колгоспу «Перше травня» Шишацького району Полтавської області ОСОБА_1 працював в господарстві по договору на будівельних роботах з 20 липня по 22 листопада 1990 року, тобто перебував на роботі саме як працівник, а не як член колгоспу, оскільки працював по договору, а тому вимоги про встановлення позивачу мінімуму трудової участі в громадському господарстві та виконання такого мінімуму не стосуються вищевказаного періоду роботи ОСОБА_1 .
Суд звертає увагу, що в оскаржуваному рішенні не надано оцінку та не вказано підстав незарахування періоду роботи з 20.07.1990 по 22.11.1990 до страхового стажу роботи позивача.
Зі змісту наданих Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на вимогу суду документів слідує, що довідка колгоспу «Перше травня» Шишацького району Полтавської області без зазначення номера та дати видачі не була долучена до заяви про призначення пенсії від 09.01.2024.
Відтак, враховуючи наведене, у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу роботи позивача періоду з 20.07.1990 по 22.11.1990. Будь-яких інших доказів щодо періоду роботи позивача в колгоспі «Перше травня» Шишацького району Полтавської області з 20.07.1990 по 22.11.1990 суду не надано.
В позові позивач зазначає, що в період з 26.03.2001 по 30.01.2012 здійснював підприємницьку діяльність, однак вказаний період до його страхового стажу не зараховано.
В оскаржуваному рішенні не зазначено підстав незарахування періоду здійснення позивачем підприємницької діяльності з 26.03.2001 по 30.01.2012 до страхового стажу роботи.
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у відзиві на позов зазначило, що в індивідуальних відомостях про застраховану особу ОСОБА_1 (довідка форми ОК-5) за період здійснення підприємницької діяльності з 26.03.2001 по 31.12.2009 відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. З 01.01.2010 по 19.11.2011 наявні місяці зі сплатою страхових внесків, який є меншим ніж мінімальний страховий внесок. Період зайняття підприємницькою діяльністю з 01.01.2010 по 19.11.2011 враховано до страхового стажу з урахування даних наявних про сплату внесків згідно відомостей Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно розрахунку страхового стажу до стажу роботи позивача зараховано, зокрема період з 01.01.2010 по 30.11.2011 (а.с.81).
Відтак, спірними є періоди з 26.03.2001 по 31.12.2009, 01.12.2011 по 30.01.2012.
За змістом пункту 2 частини 1 статті 11 Закону №1058-IV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з пунктом 3-1 розділу XV “Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Відповідно до частин 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з пунктом 4 Порядку №637 час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 1 травня 1993 р., а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків.
Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
За змістом абзацу 1 підпункту 2 пункту 2.1 Розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (надалі також - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637. За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу.
Згідно з абзацом 4 підпункту 2 пункту 2.1 Розділу ІІ Порядку № 22-1 період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно надається довідка про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності.
Тобто законодавець передбачив зарахування як до трудового так і до страхового стажу фізичних осіб-підприємців періоди провадження ними господарської діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, незалежно від сум сплачених ними страхових внесків (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Статтею 1 Закону № 1058-IV визначено, що персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку.
Згідно з частиною 1 статті 21 Закону № 1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять від: державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; роботодавців; застрахованих осіб; фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад та уповноважених суб'єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру; податкових органів, територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або в порядку міжвідомчого обміну інформацією; державної служби зайнятості; інших підприємств, установ, організацій та військових частин; компаній з управління активами; зберігачів; інших джерел, передбачених законодавством. Персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Відповідно до частин 2, 5, 6 статті 21 Закону № 1058-IV на кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки. Унікальний номер електронної облікової картки формується автоматично шляхом додавання одиниці до останнього наявного унікального номера електронної облікової картки. Порядок та строки впровадження унікальних номерів електронних облікових карток застрахованих осіб, порядок ведення персональних електронних облікових карток визначаються Пенсійним фондом.
Відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, подаються безпосередньо зазначеними особами.
Органи, що здійснюють державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців, зобов'язані надсилати один примірник реєстраційної картки територіальному органу Пенсійного фонду за місцем реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.
Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески (частина 3 статті 20 Закону № 1058-IV).
Згідно з п. 2 Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (який був чинний на момент здійснення позивачем підприємницької діяльності та втратив чинність 01.01.2012) суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.
Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва фізичних осіб встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 200 гривень на місяць.
У разі коли фізична особа - суб'єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.
У разі коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з використанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім'ї, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.
Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, яка сплачує єдиний податок, звільняється від обов'язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов'язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї.
Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.
Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах: до місцевого бюджету - 43 відсотки; до Пенсійного фонду України - 42 відсотки; на обов'язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.
Доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладаються єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.
Нормами пунктів 2.1, 2.2., 2.7 розділу 2 Інструкції про порядок обчислення сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженої постановою Правління Пенсійного фонду України від 06.09.1996 №11-1 (надалі також - Інструкція №11-1, чинна в спірний період, втрата чинності 07.02.2011) визначено, що платниками зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування є: суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників. Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, адвокати, приватні нотаріуси.
Відповідно до пункту 2.9 розділу 2 Інструкції №11-1 платники, перелічені в пунктах 2.2, 2.4 зобов'язані зареєструватись в органах Пенсійного фонду в районах (містах) за юридичною адресою, а платники, зазначені у п. 2.7 - за постійним місцем проживання.
Згідно з пунктом 4.3 розділу 4 Інструкції № 11-1 для платників збору, визначених у пп.2.2, 2.4, - 32 відсотки фактичних витрат на оплату праці працівників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи із тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню податком на доходи фізичних осіб (прибутковим податком з громадян). До цих витрат не відносяться витрати на оплату виконаних робіт (послуг) згідно з цивільно-правовими договорами, виплату доходів у вигляді дивідендів, процентів тощо, а також інші витрати, які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 4.7 розділу 4 Інструкції № 11-1 передбачено, що для платників збору, визначених у пункті 2.7 Інструкції, - у розмірі 32 відсотків від суми оподатковуваного доходу (прибутку), яку обчислено в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України.
Відповідно до пункту 7.2 Розділу 7 Інструкції № 11-1 страхові збори сплачуються платниками, зазначеними в п.2.7 цієї Інструкції, щоквартально із сум фактично одержаного доходу за звітний період (квартал) не пізніше як 20 квітня, 20 липня, 20 жовтня і 1 лютого наступного року за звітним. При цьому сплата зборів за четвертий квартал календарного року проводиться авансом до 15 грудня із суми очікуваного (оцінного) доходу за цей період. Платники, зазначені у п.2.7 цієї Інструкції, можуть протягом поточного року щоквартально нараховувати і сплачувати до Пенсійного фонду 25 відсотків річної суми страхових зборів, виходячи з очікуваного (оцінного) доходу. У такому разі у витязі з декларації зазначається розмір доходу до кінця звітного періоду. Строк сплати авансових платежів - до 15 березня, до 15 травня, до 15 серпня і до 15 листопада.
В подальшому прийнято Інструкцію про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затверджену постановою Правління Пенсійного фонду України від 03.06.1999 за № 4-6 (надалі також - Інструкція 4-6, втрата чинності 07.02.2011).
Відповідно до пунктів 2.1.1 та 2.1.3 Інструкції №4-6 суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи й організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників. Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, їх помічники, приватні нотаріуси, інші особи, які не є суб'єктами підприємницької діяльності і займаються діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу.
Згідно з підпунктом 3.1.3 пункту 3.1 розділу ІІІ Інструкції №4-6 для платників збору, визначених у підпункті 2.1.3, та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, визначених у підпункті 2.1.1 пункту 2.1 цієї Інструкції, - у розмірі 32 відсотків від суми оподатковуваного доходу (прибутку), яка обчислена в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України.
Пунктом 3.3 Розділу ІІІ Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затверджену постановою Правління Пенсійного фонду України від 19.10.2001 за № 16-6, ставка збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для платників збору, визначених у підпункті 2.3, та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, визначених у підпункті 2.1 пункту 2 цієї Інструкції, - у розмірі 32.
Зважаючи на вказані вище положення Інструкцій за № 11-1, № 4-6 і № 16-6 у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності був наявний обов'язок щодо сплати страхових внесків у відповідному розмірі, та в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України.
Отже, належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 року - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 року - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.
Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верхового Суду від 06.08.2024 в справі № 580/7175/21.
Постановою правління Пенсійного фонду України №10-1 від 18.06.2014 затверджено Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (надалі також - Положення №10-1), яке визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Реєстр застрахованих осіб) та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб.
Пунктом 5 розділу І Положення №10-1 передбачено, що облік застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та їх ідентифікацію; накопичення, зберігання та автоматизовану обробку інформації про страховий стаж та заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію), про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; нарахування та облік виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 2 розділу IV Положення №10-1 до облікових карток Реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а саме, зокрема: персоніфіковані відомості про застрахованих осіб та інформація про нарахування страхових внесків, про трудовий та страховий стаж, особливі умови праці, які дають право на пільги в пенсійному забезпеченні та із загальнообов'язкового державного соціального страхування, період, який відповідно до законодавства зараховується до страхового стажу без сплати страхових внесків, кількість календарних днів перебування у трудових та цивільно-правових відносинах, проходження служби за відповідний місяць, що подаються страхувальниками у складі звітності; відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомога та компенсація, на які нараховано і з яких сплачено страхові внески), що подаються роботодавцями, - підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства; відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; відомості про нарахування страхових внесків та єдиного внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність; відомості про суми добровільних внесків, передбачених договором про добровільну участь, які підлягають сплаті, та одноразової сплати особою єдиного внеску за попередні періоди, в яких особа не підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; відомості про суми доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; періоди страхового стажу на основі сплати страхових внесків та єдиного внеску системи обліку сплати страхових внесків; інформація щодо виплат за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, включаючи дані про підставу (дата та вид страхового випадку), дати початку та закінчення здійснення виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування виплат, їх вид, суми виплат; інформація про фізичних осіб, які сплачують / за яких сплачують страхові внески до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 3 розділу IV Положення №10-1 відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі: звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України, відомостей центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Абзацами 2, 3 пункту 4 розділу IV Положення №10-1 передбачено, що у разі припинення або зняття з обліку у фіскальних органах страхувальника без визначення правонаступника зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться відповідно до рішення суду, що набрало законної сили. Внесення змін до відомостей про застраховану особу в Реєстрі застрахованих осіб відповідно до рішення суду, що набрало законної сили, здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі наказу керівника відповідного органу у десятиденний строк після надходження (надання особою) рішення суду.
ОСОБА_1 26.03.2001 зареєстрований як фізична особа-підприємець. Станом на 30.01.2012 відповідач припинив підприємницьку діяльність на підставі власного рішення, що підтверджується випискою серії ААБ №902516 та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а.с.29, 116).
За змістом індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 із Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-5) позивачем сплачено страхові внески в 2010 році (з січня по червень в сумі 227,71 грн. за кожен місяць, з липня по вересень - 888,00 грн. за кожен місяць, жовтень - листопад в розмірі 907,00 грн. кожен місяць та в грудні - 922, грн.), а також в 2011 році (за січень - березень в сумі 941,00 грн. за кожен місяць, за квітень - вересень в розмірі 960,00 грн. за кожен місяць, за жовтень в розмірі 985,00 грн., в листопаді в сумі 656,48 грн. в грудні 2011 року - 00,00 грн.).
Як зазначено судом, згідно розрахунку страхового стажу до стажу роботи позивача зараховано вказані періоди з 01.01.2010 по 30.11.2011.
Також зі змісту цієї довідки встановлено, що зокрема в 2010 році позивач сплачував страхові внески за кодом ставки 8.
Згідно з “Довідником кодів типів ставок страхового внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який є додатком 1 до “Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування органам Пенсійного фонду України», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 05.11.2009 № 26-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.11.2009 за № 1136/17152, який втратив чинність на підставі постанови Пенсійного фонду України від 08.10.2010 № 22-2, код типу ставки страхового внеску 8 відповідає повній назві коду типу ставки страхового збору - Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування - єдиний податок, короткій назві - для ФО - платників єдиного податку.
Згідно з пунктом 2 постанови Пенсійного фонду України від 03.12.2013 № 25-2 установлено, що облік застрахованих осіб, звіти щодо сум нарахованих внесків та сум нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за періоди до 01 січня 2011 року ведуться відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 10 червня 2004 року № 7-6 “Про затвердження Порядку формування та подання органам Пенсійного фонду України відомостей про застраховану особу, що використовуються в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 серпня 2004 року за № 1000/9599, та постанови правління Пенсійного фонду України від 05 листопада 2009 року № 26-1 “Про порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування органам Пенсійного фонду України», зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2009 року за № 1136/17152.
Таким чином довідкою форми ОК-5 (даними персоніфікованого обліку) підтверджено, що в 2010 році позивач перебував на обліку як фізична особа-підприємець, яка обрала спрощену систему оподаткування - єдиний податок.
Діючим в 2006-2007 роках Законом України від 13.02.1998 за № 129/98 (129/98-ВР) «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» було передбачено перерахування 10 % від суми фіксованого податку до Пенсійного фонду, а 90% - до місцевого бюджету.
Наказом Міністерства фінансів України № 233 від 10.11.1998, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 листопада 1998 року за № 741/3181 «Про затвердження Порядку перерахування до Пенсійного фонду України 10 відсотків від сум фіксованого податку, що надходять до відповідних місцевих бюджетів» був визначений механізм відрахування коштів до Пенсійного фонду України від сум фіксованого податку.
Діючий на час здійснення позивачем підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування за умови сплати єдиного податку Указ Президента України Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва від 03.07.1998 №727/98 вказував на те, що суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку. Фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, щомісяця сплачували єдиний податок в розмірі від 20 до 200 гривень, з яких не ними, а замість них органом Державного казначейства України в безумовному порядку перераховувалось 42 відсотки сплаченого єдиного податку до Пенсійного фонду України.
Частина 3 статті 40 Закону № 1058-IV вказує на те, що при обчисленні заробітної плати (доходу), з якої фактично сплачено страхові внески згідно з цим Законом за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу) для застрахованих осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність і обрали особливий спосіб оподаткування своїх доходів (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), та членів їхніх сімей, що беруть участь у здійсненні підприємницької діяльності, отриманий ними дохід за відповідний місяць визначається за формулою:
З - сума заробітної плати (доходу) застрахованої особи, з якої фактично сплачено страхові внески згідно з цим Законом за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу);
П - сума фактично сплаченого відповідного податку у розрахунку на відповідний місяць, у гривнях;
Ч - відсоток відрахувань до Пенсійного фонду від суми фактично сплаченого відповідного податку, чинний в межах відповідного періоду;
Т - розмір страхового внеску до солідарної системи у відповідному місяці.
Під час визначення доходу фізичної особи - підприємця для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) враховується розмір податку, що сплачує така фізична особа, без збільшення розміру податку, передбаченого законодавством, за членів його сім'ї, які беруть участь у здійсненні цією фізичною особою підприємницької діяльності, та за осіб, які перебувають з нею у трудових відносинах.
Під час визначення доходу члена сім'ї фізичної особи - підприємця для обчислення коефіцієнта заробітної плати (доходу) враховується сума податку, внесена за одного члена сім'ї, на яку відповідно до законодавства збільшується відповідний податок зазначеної фізичної особи - підприємця.
При цьому, згідно з ч. 3 ст. 24 Закону №1058 якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати на дату здійснення доплати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
У разі якщо зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків за формулою: ТП = Св : В, де: ТП - тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається в місяцях; Св - сума фактично сплачених страхових внесків за відповідний місяць з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати; В - мінімальний страховий внесок за відповідний місяць.
Відповідно до п.п. 2 п. 8 Прикінцевих положень Закону №1058 фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) за осіб, які отримували щомісячні страхові виплати відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» були зобов'язані сплачувати страхові внески, що перераховуються до солідарної системи на умовах і в порядку, визначених цим Законом, та в розмірах, передбачених для платників збору (юридичних і фізичних осіб) Законом України “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», але не менше мінімального страхового внеску.
У зв'язку з одночасною дією у 2004-2010 роках Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» сума коштів від сплаченого фіксованого (10%) податків зараховувалася в рахунок сплати страхових внесків в розмірах, що не забезпечували мінімальний страховий внесок.
Щодо періоду здійснення позивачем підприємницької діяльності з 26.03.2001 по 31.12.2003, суд зазначає, що позивачем не надано суду спеціального торгового патенту, або свідоцтва про сплату єдиного податку, або патенту про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про сплату страхових внесків, а також доказів перебування на спрощеній системі оподаткування.
При цьому суд враховує, що згідно листа Івано-Франківської районної військової адміністрації від 04.04.2024 №968/01-28/085 слідує, що в структурі Івано-Франківської районної державної адміністрації не передбачено посад державних реєстраторів, тому відсутні підстави для надання копії реєстраційної справи ФОП ОСОБА_5 (а.с.37).
За змістом довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 22.08.2024 №2088/06-16 ФОП ОСОБА_1 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з 26.03.2001 по 30.01.2012. За період з 26.03.2011 по 31.12.2003 технічно втрачено доступ до електронних баз даних АРМ ОЗСЗ ПФУ та АРМ РВ ПФУ Богородчанького району (а.с.102).
Згідно листа Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 27.08.2024 №11087/5/09-19-24-13-05 ОСОБА_1 перебував на податковому обліку у статусі фізичної особи-підприємця з 26.03.2001 по 30.01.2012. Наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 №578/5, затверджено Перелік типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів. Відповідно до Переліку №578/5 термін зберігання декларацій, що відображають звітність усіх платників податків, та документи (розрахунки, звіти, відомості, заяви, заявки, довідки, картки, листи, перерахунки, платіжні документи, виклики) до них, а також особових рахунків платників податків і зборів (обов'язкових платежів) становить 5 (п'ять) років. У зв'язку з цим, в Головному управлінні ДПС в Івано-Франківській області відсутня інформація щодо сплати податкових зобов'язань фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за період з 26.03.2001 по 30.01.2012 (а.с.114).
Враховуючи наведене суд зазначає, що позивач не надав спеціальний торговий патент, або свідоцтво про сплату єдиного податку, або патент про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідку про сплату страхових внесків, а також докази перебування на спрощеній системі оподаткування, з огляду на те, що в Головному управлінні ДПС в Івано-Франківській області відсутня інформація щодо сплати податкових зобов'язань фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за період з 26.03.2001 по 30.01.2012, з підстав закінчення терміну зберігання декларацій, що відображають звітність усіх платників податків, та документи до них, а також особових рахунків платників податків і зборів (обов'язкових платежів), Івано-Франківською районною державною адміністрацією не надано реєстраційну справу позивача, а також за період з 26.03.2011 по 31.12.2003 пенсійним органом технічно втрачено доступ до електронних баз даних АРМ ОЗСЗ ПФУ та АРМ РВ ПФУ Богородчанького району.
Позивач перебував на податковому обліку в Головному управлінні ДПС в Івано-Франківській області у статусі фізичної особи-підприємця з 26.03.2001 по 30.01.2012.
Суд зазначає, що отримання особою доходу передбачає сплату відповідних податків, при цьому адмініструє сплату податків відповідний податковий орган.
Адміністрування сплати страхових внесків (єдиного внеску) так само покладено на відповідний державний орган. Особа не може нести відповідальність за наповнення Реєстру застрахованих осіб.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №640/25128/19.
Отже, у спірному випадку позивач не може бути позбавлений права на зарахування до страхового стажу періоду зайняття ним підприємницькою діяльністю з 26.03.2001 по 31.12.2003, у зв'язку із відсутністю в контролюючих органів відповідних відомостей, що не залежать від волі позивача та не можуть ставитись йому у вину.
За вказаних обставин, суд вважає, що період здійснення підприємницької діяльності з 26.03.2001 по 31.12.2003 повинен бути врахований до страхового стажу позивача.
Судом також встановлено, що згідно картки особового рахунку ФОП ОСОБА_1 (єдиний податок) слідує, що позивачу нараховано до сплати фіксований розмір єдиного внеску та сплачено останній в сумі 248,82 грн. за 2006 рік (а.с.103), за 2010 рік в сумі 529,20 грн. (а.с.104).
Відповідно до наданої інформації про суми фактичних відрахувань із податку згідно особового рахунку позивача, за даними картки особового рахунку від сплати єдиного податку надходили відрахування з 2004 по 2010 роки в розмірі 42 відсотки від чистого доходу (а.с.105-110).
Також згідно картки особового рахунку ФОП ОСОБА_1 , який обрав спрощену систему оподаткування, за 2011 рік ним сплачено 3547,91 грн. єдиного внеску, в 2012 році нараховано та сплачено 3547,91 грн. єдиного внеску (а.с.112).
Отже, здійснюючи підприємницьку діяльність у спірний період (з 01.01.2004 по 30.01.2012) позивач сплачував до Пенсійного фонду внески у складі єдиного податку через Управління державного казначейства відповідно до вимог Указу Президента України від 03.07.1998 №727/98 (42% від суми сплаченого єдиного податку перераховувались на рахунок територіального управління Пенсійного фонду).
Таким чином позивач, який у цей період (з 01.01.2004 по 30.01.2012) перебував на спрощеній системі оподаткування, отримав можливість включити до страхового стажу весь період його підприємницької діяльності за умови сплати страхових внесків незалежно від їх суми, у зв'язку з чим такі періоди підлягають зарахуванню до стажу позивача.
На підставі вищевикладеного, суд зазначає, що період здійснення позивачем підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування з 01.01.2004 по 30.01.2012, в яких позивачем сплачені страхові внески, підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача у повному розмірі, незалежно від розміру сплачених внесків.
Відповідачами не наведено жодних порушень з боку позивача, які б відповідно до чинного законодавства стали підставою для не зарахування до страхового стажу періодів провадження ним підприємницької діяльності з 26.03.2001 по 31.12.2009, 01.12.2011 по 30.01.2012.
З огляду на вказане вище суд виснує, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві протиправно прийнято рішення від 12.01.2024 за №09275009797 про відмову в призначені пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Разом з цим, враховуючи, що суд не може підміняти державний орган та приймати замість нього рішення та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до дискреційних повноважень такого суб'єкта владних повноважень, зокрема й вираховувати страховий стаж, який дає право на пенсію, суд виснує, що позовна вимога про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити позивачу пенсію за віком з 06.11.2023 задоволенню не підлягає.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 Порядку № 22-1 передбачено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За змістом п. 4.7 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.
Після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
Із вказаного слідує, що після реєстрації 09.01.2024 заяви ОСОБА_1 , органом пенсійного забезпечення, який її розглядав і вирішував за принципом екстериторіальності питання про наявність чи відсутність права на пенсію, є Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Відтак, з метою ефективного захисту порушених прав і інтересів позивача, слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву позивача від 09.01.2024 про призначення пенсії та прийняти відповідне рішення, із врахуванням встановлених обставин та викладених судом висновків у цьому рішенні суду.
При цьому, Головному управлінню Пенсійного фонду України в м. Києві при повторному розгляді заяви від 09.01.2024 про призначення пенсії серед іншого необхідно надати оцінку періоду роботи позивача з 20.07.1990 по 22.11.1990 в колгоспі «Перше травня» Шишацького району Полтавської області згідно довідки колгоспу «Перше травня» Шишацького району Полтавської області.
Підсумовуючи наведене вище, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Згідно із частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем згідно квитанції від 27.04.2024 №7573-0677-5501-7148 підтверджено сплату судового збору на суму 1211,20 гривень (а.с.10).
Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли з вини Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яке прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд дійшов до висновку, що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві сплачений судовий збір в сумі 847,84 грн. (70% задоволених позовних вимог). Доказів понесення інших судових витрат суду не надано.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 12.01.2024 за №09275009797.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 15.07.1986 по 30.11.1987 в ПМК-2 Облмежколхозстрой», з 01.12.1987 по 03.05.1989 в МПМК-20 треста «Прикарпатагрострой», з 18.05.1989 по 26.04.1990 в Енергодарському будівельно-монтажному управлінні будівельно-монтажного тресту та період здійснення підприємницької діяльності з 26.03.2001 по 31.12.2009, з 01.12.2011 по 30.01.2012.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.01.2024 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення, із врахуванням встановлених обставин та викладених судом висновків у цьому рішенні суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 847,84 грн. (вісімсот сорок сім гривень 84 копійки).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ),
відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, вул.Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053),
відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С.Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018).
Суддя /підпис/ Біньковська Н.В.