10 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 201/4524/17
провадження № 51-541 км 24
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 42017040010000012 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Дніпропетровська, мешканця АДРЕСА_1 ),
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця м. Дніпропетровська, мешканця АДРЕСА_2 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України,
за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_5 на вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2023 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було визнано невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України та виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення вказаного злочину.
За обставин, детально наведених у вироку, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 органом досудового розслідування обвинувачувалися у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України, а саме пропозиція та обіцянка службовій особі, яка займає відповідальне становище, надати їй неправомірну вигоду та надання такої вигоди за невчинення службовою особою в інтересах третіх осіб будь-якої дії з використанням наданої їй влади та службового становища, вчинені за попередньою змовою групою осіб.
Так, ОСОБА_7 , будучи адвокатом, працюючи начальником відділу з економіки та охорони групи компаній «KSG AGRO» ТОВ «КСГ «Дніпро», діючи в інтересах ТОВ «КСГ «Дніпро», 20 січня 2017 року, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи в інтересах компанії «KSG AGRO» ТОВ «КСГ «Дніпро», вирішив надати неправомірну вигоду службовій особі, яка займає відповідальне становище - прокурору військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України юристу 1-го класу ОСОБА_9 за не прийняття останнім процесуальних рішень та не проведення слідчих дій у період з 23 січня 2017 року до 07 лютого 2017 року, а також подальшим інформуванням про заплановані слідчі дії у кримінальному провадженні № 42017040010000001, тобто за невчинення в інтересах групи компаній «KSG AGRO» ТОВ «КСГ «Дніпро» дій з використанням наданої влади та службового становища. Тоді ж ОСОБА_7 залучив до своїх злочинних дій фахівця з економічної безпеки та охорони групи компаній «KSG AGRO» ТОВ «КСГ «Дніпро» ОСОБА_8 , який погодився на пропозицію ОСОБА_7
23 січня 2017 року приблизно о 12:00, ОСОБА_7 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_8 , домовився про зустріч із прокурором ОСОБА_9 . Того ж дня, близько 18:30 ОСОБА_7 , перебуваючи з ОСОБА_8 у кафе «Для друзів» по вул. Писаржевського, 11 у м. Дніпро , зустрівся з прокурором ОСОБА_9 та запропонував йому неправомірну вигоду, без зазначення суми, за не вчинення ним вищенаведених дій з використанням наданої влади та службового становища.
24 січня 2017 року приблизно о 12:00 ОСОБА_7 , продовжуючи діяти за домовленістю з ОСОБА_8 , знаходячись за наведеною вище адресою, зустрівся з прокурором ОСОБА_9 та пообіцяв останньому надати неправомірну вигоду у сумі 2000 доларів США, за не вчинення ним вищевказаних дій з використанням наданої влади та службового становища.
25 січня 2017 року приблизно о 12:00 ОСОБА_7 , діючи групою осіб з ОСОБА_8 , знаходячись у приміщенні кафе «Конфеті» по пр. Гагаріна, 24 у м. Дніпро , зустрівся з прокурором ОСОБА_9 та надав йому неправомірну вигоду у сумі 2 000 доларів США, що відповідно до офіційного курсу Національного Банку України становить 54 463,80 грн, за не вчинення в інтересах групи компаній «KSG AGRO» ТОВ «КСГ «Дніпро» прокурором ОСОБА_9 дій з використанням наданої влади та службового становища, а саме не прийняття ним процесуальних рішень та не проведення слідчих дій у період з 23 січня 2017 року до 07 лютого 2017 року у кримінальному провадженні № 42017040010000001 та подальшим інформуванням про заплановані слідчі дії.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_5 було залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі прокурор ОСОБА_5 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає таке:
- 20 січня 2017 року на підставі рапорту прокурора ОСОБА_9 про вчинення злочину, військовою прокуратурою Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України було відкрито кримінальне провадження № 42017040010000012 за ч. 3 ст. 369 КК України та того ж дня заступником військового прокурора Південного регіону України винесено постанову, якою проведення досудового розслідування було доручено слідчому військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України. 20 січня 2017 року за дорученням заступника військового прокурора Південного регіону України старшим слідчим військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України ОСОБА_10 було розпочато досудове розслідування;
- 26 січня 2017 року на підставі рапорту прокурора ОСОБА_10 , відповідно до якого злочинні дії разом із ОСОБА_8 вчинялись і ОСОБА_7 , військовою прокуратурою Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України було відкрито кримінальне провадження № 42017040010000014 за ч. 3 ст. 369 КК України та того ж дня військовим прокурором Південного регіону України винесено постанову, якою проведення досудового розслідування було доручено військовій прокуратурі Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України. 26 січня 2017 року за дорученням військового прокурора Південного регіону України старшим слідчим військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України ОСОБА_10 було розпочато досудове розслідування;
- 27 січня 2017 року постановою прокурора військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України ОСОБА_11 було об'єднано матеріали досудового розслідування у зазначених кримінальних провадженнях;
- постанови про визначення підслідності відповідають вимогам ч. 5 ст. 36 КПК України, а тому саме у слідчих військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України виник обов'язок здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні;
- відповідно до практики Верховного Суду (постанова від 24 березня 2021 року у справі № 520/2989/16-к) та положень ч. 2 ст. 218 КПК України до прийняття прокурором рішення про визначення підслідності за іншим органом досудового розслідування, проведення слідчих дій має здійснюватися тим органом досудового розслідування, який зареєстрував кримінальне провадження;
- питання підслідності виникло у військовій прокуратурі та згідно з ч. 5 ст. 218 КПК України було вирішено керівником прокуратури вищого рівня;
- строк вирішення питання зміни підслідності прокурором на час прийняття рішення не був встановлений, а тому визначався ним на власний розсуд з урахуванням конкретних обставин;
- посилання судів на необхідність здійснення досудового розслідування органом, який визначений ст. 216 КПК України як на фундаментальний елемент прав особи, є не виправданим, оскільки вказане не ґрунтується на змісті ст. 87 КПК України;
- наявність обставин, які свідчать про порушення підслідності не можуть призводити до визнання усіх доказів недопустимими;
- місцевим судом внаслідок істотного порушення вимог КПК України не вірно надано оцінку наявним у справі доказам та не застосовано закон, який підлягає застосуванню, що залишилось поза увагою суду апеляційної інстанції під час перевірки доводів сторони обвинувачення.
За таких обставин прокурор вважає, що проведення досудового розслідування слідчими військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону узгоджується з вимогами закону, не могло порушити порядок отримання доказів та будь-яким чином перешкодити суду прийняти законне рішення. Таким чином прокурор не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що всі докази у справі були зібрані неуповноваженими на те особами та вважає, що такі рішення судів попередніх інстанцій не ґрунтуються на вимогах КПК України.
Разом з тим прокурор стверджує, що:
- проведені під час досудового розслідування слідчі дії прямо передбачені процесуальним законом, а докази у справі було зібрано в порядку визначеному КПК України;
- досліджуючи у судовому засіданні докази сторони обвинувачення, місцевий суд не встановив інших порушень норм КПК України.
Отже, ураховуючи вказане, та посилаючись на практику Верховного Суду (справа № 428/323/18), прокурор зазначає, що надані суду стороною обвинувачення докази, були зібрані в ході слідчих дій, які передбачені КПК України, а тому не можуть бути недопустимими в розумінні п. 2 ч. 3 ст. 87 КПК України.
Крім того прокурор, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 31 серпня 2022 року (справа № 756/10060/1), зазначає, що суди попередніх інстанцій належним чином не мотивували свої рішення в частині того, яким чином здійснення досудового розслідування військовою прокуратурою істотно порушило права ОСОБА_8 та ОСОБА_7 .
Разом з тим прокурор, посилаючись на невідповідність вироку суду першої інстанції вимогам статей 370, 373, 374 КПК України, вказує, що місцевий суд:
- послався на дві самостійні підстави для виправдання ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , а саме ухвалив виправдувальний вирок у зв'язку з недоведеністю того, що було вчинено злочин, проте у мотивувальній частині рішення суд фактично дійшов висновку про те, що злочин мав місце, проте відсутні допустимі докази на підтвердження його вчинення;
- у вироку не встановив фактичні обставини стосовно кожного з обвинувачених, а також не надав оцінки доказам сторони обвинувачення та не навів підстав для виправдування обвинувачених по кожному окремо;
- констатуючи відсутність події, не надав оцінки показанням свідка щодо повідомлення про вчинення злочину.
При цьому стверджує, що зазначені обставини були залишені судом апеляційної інстанції поза увагою.
Водночас прокурор зауважує, що суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками місцевого суду щодо недопустимості доказів, не проаналізувавши та не встановивши зв'язок між конкретною процесуальною дією або рішенням слідчого і його можливим впливом на порушення тих чи інших прав і свобод людини, передбачених Конвенцією та Конституцією України. При цьому, на думку прокурора, суд апеляційної інстанції також не аргументував, які саме конвенційні та конституційні права і свободи обвинуваченого були знівельовані, звужені чи обмежені, та в чому це виразилося.
На зазначену касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_12 , яка діє в інтересах ОСОБА_8 , подала заперечення, в яких, посилаючись на необґрунтованість і невмотивованість доводів сторони обвинувачення, просила відмовити у задоволенні касаційної скарги прокурора, а оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурори ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтримали подану касаційну скаргу частково та просили скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. При вирішенні питання про наявність зазначених у п. 1 ч. 1 цієї статті підстави суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 КПК України.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд апеляційної інстанції має перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права.
Зі змісту п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК України вбачається, що в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, крім іншого, зазначаються мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
Згідно з ч. 2 ст. 419 КПК України при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Однак, на переконання колегії суддів, під час розгляду кримінального провадження в порядку апеляційної процедури, суд апеляційної інстанції вказаних вимог закону не дотримався.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було визнано невинуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України та виправдано у зв'язку з недоведеністю вчинення вказаного злочину.
На обґрунтування свого рішення місцевий суд, посилаючись на положення, передбачені частинами 1, 2, 7, ст. 214, ст. 216, ч. 5 ст. 35 КПК України, а також постанову об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 640/5023/19, вказав наступне:
- відповідно до положень ст. 216 КПК України підслідність кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України, якщо воно вчинене не спеціальним суб'єктом, визначеним в цій статті, віднесена до органів Національної поліції;
- у цьому кримінальному провадженні прокурором військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону було внесено 20 січня 2017 року відомості до ЄРДР № 42017040010000012 за ознаками злочину передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України та 26 січня 2017 року внесено відомості до ЄРДР № 42017040010000014 за ознаками злочину передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України;
- в силу вимог ч. 7 ст. 214 КПК України прокурором військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону не було направлено ці кримінальні провадження до органів Національної поліції;
- заступник військового прокурора Південного регіону України своєю постановою від 20 січня 2017 року доручив досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42017040010000012 слідчому військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України, а військовий прокурор Південного регіону України також доручив досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42017040010000014 військовій прокуратурі Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України;
- обидві постанови керівників регіональної прокуратури мотивовані однаково: актуальністю кримінального провадження, необхідністю оперативного проведення низки невідкладних слідчих дій, забезпечення швидкого, повного та неупередженого здійснення досудового розслідування, а також тим, що проведення досудового розслідування іншим органом буде неефективним.
Водночас місцевий суд зазначив, що досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні жодного дня не проводилось належним органом досудового розслідування - Національною поліцією, а тому неефективність досудового слідства цим органом не могла бути встановлена. При цьому зауважив, що вказані постанови не містять мотивованих посилань на неефективне досудове слідство проведене Національною поліцією.
Ураховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов висновку, щокерівник регіональної прокуратури та його заступник, приймаючи рішення про доручення досудового розслідуваннявійськовій прокуратурі Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України,без встановлення неефективності досудового розслідування Національною поліцією, діяли поза межами належної правової процедури, що у свою чергу призвело до збору доказів неуповноваженими особами, а оскільки одним з критеріїв допустимості доказів є належний суб'єкт збирання доказів, то всі зібрані докази мають бути визнані недопустимими.
З огляду на вищенаведене, місцевий суд вказав, що відповідно до ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі якщо не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення в якому обвинувачуються ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , а враховуючи, що допустимих доказів вчинення злочину останніми не надано, то обвинувачені підлягають визнанню невинуватими та виправданню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України в зв'язку з недоведеністю того, що вчинено злочин передбачений ч. 3 ст. 369 КК України.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, прокурор оскаржив його в апеляційному порядку.
Зі змісту апеляційної скарги з доповненнями сторони обвинувачення вбачається, що прокурор, з-поміж іншого, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, стверджував, що,ухвалюючи рішення про виправдання, суд першої інстанції зазначив про недоведеність того, що вчинено злочин, передбачений ч. 3 ст. 369 КК України. Разом з цим, за текстом мотивувальної частини вироку суд дійшов висновку про те, що кримінальне правопорушення мало місце, однак допустимих доказів вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369 КК України саме ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не надано, оскільки ці докази зібрані із порушенням КПК України. При цьому з огляду на вказане прокурор звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що такі висновки місцевого суду суперечать вимогам статей 370, 373, 374 КПК України.
Залишаючи апеляційну скаргу з доповненнями прокурора без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни, суд апеляційної інстанції, в порушення положень, передбачених п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 419 КПК України, вказані доводи належним чином не перевірив та не спростував.
Так, постановляючи рішення за результатами судового розгляду в порядку апеляційної процедури, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги з доповненнями прокурора у вищенаведеній частині, зазначив, що:
- оцінивши досліджені у кримінальному провадженні докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності і достатності, місцевий суд обґрунтовано ухвалив виправдувальний вирок, пославшись на п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України, так як, на переконання колегії суддів суду апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачуються ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ;
- будь-яких суперечностей чи неточного формулювання, зокрема і щодо підстав для виправдання обвинувачених, вирок суду першої інстанції (його мотивувальна і резолютивна частини) - не містить.
Крім того, у своїй апеляційній скарзі з доповненнями прокурор також звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що місцевий суд, констатуючи відсутність події, не надав оцінки показанням свідка щодо повідомлення про вчинення злочину.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що вказані доводи сторони обвинувачення не можуть бути визнані достатніми підставами для скасування вироку суду, так як є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами. При цьому будь-яких інших мотивів на спростування наведеної позиції прокурора, зокрема, щодо її необґрунтованості, суд апеляційної інстанції не навів.
Ураховуючи зміст поданої апеляційної скарги з доповненнями, та з огляду на вимоги, передбачені положеннями статей 370, 373, 374 КПК України, колегія суддів вважає, що вищезазначені висновки суду апеляційної інстанції про необґрунтованість вказаних тверджень сторони обвинувачення, є формальними та жодним чином не спростовують доводів прокурора в цій частині, а також не свідчать про те, що їм було надано належну оцінку.
За таких обставин колегія суддів вважає, що ухвалу суду апеляційної інстанції не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою, оскільки вищенаведені порушення перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону (ч. 1 ст. 412 КПК України).
Разом з тим Верховний Суд зауважує, що у зв'язку з наявністю істотних порушень вимог КПК України, колегія суддів не вбачає підстав для перевірки доводів касаційної скарги сторони обвинувачення в іншій частині, зокрема, і щодо неправильності висновків суду першої інстанції про визнання наявних в матеріалах кримінального провадження доказів сторони обвинувачення недопустимими, оскільки така оцінка, з огляду на зміст касаційної та апеляційної скарг прокурора, має бути надана лише після усунення вказаних порушень, під час нового апеляційного розгляду по суті.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що ураховуючи вимоги апеляційної скарги, перегляд вироку суду першої інстанції із зазначених підстав, може бути забезпечено на стадії розгляду судом апеляційної інстанції, у зв'язку з чим касаційна скарга прокурора ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 438, п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК України - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суд апеляційної інстанції має врахувати вищенаведене та постановити законне і обґрунтоване рішення.
Керуючись статтями 412, 419, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_5 задовольнити часткового.
Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року стосовно ОСОБА_7 і ОСОБА_8 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3