Справа № 369/17174/23
Провадження № 2/369/2569/24
Іменем України
16.10.2024 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Янченко А. В.,
при секретарі судового засідання Кубарській Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, цивільну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми боргу, -
Позивач звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми боргу.
Свої вимоги мотивував тим, що 20.09.2019 року Києво-Святошинським районним судом Київської області було ухвалено рішення по справі № 369/13928/18 про стягнення з ОСОБА_2 завдані збитки в порядку регресу в розмірі 42914,51 грн. та судовий збір в розмірі 1762, 00 грн., а разом 44676,51 грн.
24.03.2020 року Києво-Святошинським районним судом Київської області постановлено ухвалу по справі № 369/13928/18 про заміну сторони стягувача у цивільній справі з Приватного акціонерного товариства страхова компанія «Галицька» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АННЕСІ».
На виконання вказаного рішення судом видано виконавчий лист № 369/13928/18 від 24.11.2020 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АННЕСІ».
15.01.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Канцедалом О.О. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 64166836 за виконавчим листом № 369/13928/18 від 24.11.2020 року.
14.01.2022 року Києво-Святошинським районним судом Київської області постановлено ухвалу по справі № 369/13928/18 про заміну сторони стягувача у виконавчому провадженні № 64166836 з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АННЕСІ» на його правонаступника - Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 .
04.10.2023 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Канцедалом О.О. було винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження № 64166836 з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АННЕСІ» на його правонаступника - Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 .
Крім того, позивач вказує, що з дати винесення Києво-Святошинським районним судом Київської області рішення відповідач в добровільному порядку відшкодування не сплатив, у зв'язку з чим просив стягнути з відповідача 3 % річних за період з 12.10.2020 року по 12.10.2023 року у розмірі 4023,75 грн. та інфляційні втрати за період з 12.10.2020 року по 12.10.2023 року у розмірі 21496,21 грн.
На підставі вище наведеного, позивач просив суд стягнути з відповідача 3 % річних за період з 12.10.2020 року по 12.10.2023 року у розмірі 4023,75 грн., інфляційні втрати за період з 12.10.2020 року по 12.10.2023 року у розмірі 21496,21 грн. та понесені судові витрати.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23.05.2024 року було відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Копія Ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23.05.2024 року направлявся на адресу відповідача.
Заперечень щодо розгляду справи без виклику сторін не надійшло.
Станом на дату розгляду справи на адресу суду відзиву від відповідача не надходило.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 20.09.2019 року Києво-Святошинським районним судом Київської області було ухвалено рішення по справі № 369/13928/18 про стягнення з ОСОБА_2 завдані збитки в порядку регресу в розмірі 42914,51 грн. та судовий збір в розмірі 1762, 00 грн., а разом 44676,51 грн.
24.03.2020 року Києво-Святошинським районним судом Київської області постановлено ухвалу по справі № 369/13928/18 про заміну сторони стягувача у цивільній справі з Приватного акціонерного товариства страхова компанія «Галицька» на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АННЕСІ».
На виконання вказаного рішення судом видано виконавчий лист № 369/13928/18 від 24.11.2020 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АННЕСІ».
15.01.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Канцедалом О.О. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 64166836 за виконавчим листом № 369/13928/18 від 24.11.2020 року.
14.01.2022 року Києво-Святошинським районним судом Київської області постановлено ухвалу по справі № 369/13928/18 про заміну сторони стягувача у виконавчому провадженні № 64166836 з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АННЕСІ» на його правонаступника - Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 .
04.10.2023 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Канцедалом О.О. було винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження № 64166836 з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АННЕСІ» на його правонаступника - Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 .
Правом, встановленим ст. 278 ЦПК України, відповідач не скористався, відзиву на позов та доказів на спростування доводів позивача не надав.
Доказів того, що з дати винесення Києво-Святошинським районним судом Київської області рішення відповідач в добровільному порядку сплатив заборгованість суду не надано, у зв'язку з чим з відповідача підлягає стягнення 3 % річних за період з 12.10.2020 року по 12.10.2023 року у розмірі 4023,75 грн. та інфляційні втрати за період з 12.10.2020 року по 12.10.2023 року у розмірі 21496,21 грн.
Згідно вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до вимог ст. ст. 611, 612 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Поряд з цим, статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Відповідно до положень зазначеної статті закону боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, приписи цієї статті поширюються на вісі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (Постанова ВП ВС 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц.
Разом з тим, за змістом статей 598-609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошових зобов'язань.
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України (постанова ВС від 07.02.2018 року у справі № 910/11249/17).
Відповідно до правового висновку постанови Верховного Суду України від 15.11.2010 року у справі № 3-11гс10, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 16.05.2018 року у справі № 14-16цс18 (№ 686/21962/15-ц).
Таким чином, суд вважає, що позивач має право на стягнення з відповідача суми в порядку ст. 625 ЦК України з огляду на той факт, що рішення суду не виконане.
Позивачем надано розгорнутий обґрунтований розрахунок сум збитків, понесених у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань, який міститься в матеріалах справи, який є обґрунтованим та приймається судом.
Згідно розрахунку позовної заяви, основна сума боргу - 44676,51 грн., період прострочення грошового зобов'язання 1096 днів, загальна сума 3% річних за користування грошовими коштами складає - 4023,75 грн., загальний розмір інфляційних втрат складає - 21496,21 грн., які стягуються за період з 12.10.2020 року по 12.10.2023 року, що відповідачем не оскаржувалося.
Таким чином, з огляду на прострочення виконання відповідачем його грошового зобов'язання перед позивачем, нарахування позивачем пені 3% річних та інфляційних втрат є правомірним.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно положень ст. ст. 77-79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, Верховний Суд 23.10.2019 року прийняв постанову у справі № 917/1307/18, якою розтлумачив сутність принципу змагальності та неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу» для обґрунтування власної позиції. Так, Верховний Суд зазначив, що принцип змагальності полягає в обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.
Частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, відтак, їх задоволення.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд відповідно до п. 6 ч. 1 статті 264 ЦПК України вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу між сторонами справи судових витрат.
Відповідно до положень ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Розподіл судових витрат у справі підлягає вирішенню в порядку ст. 141 ЦПК України.
За умовами ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Позивачем за подання позову до суду було сплачено судовий збір в розмірі 1073,60 грн., який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Крім цього, положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 року № 13-рп/2000, від 30.09.2009 року № 23-рп/2009.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Згідно ст. 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частиною четвертою ст. 62 ЦПК України визначено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Частинами 1, 3 ст. 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
За ч. ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, за ч. ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Крім того, пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Відповідно до ст. 19 цього Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є:надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Положеннями ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатське: бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Статтею 30 цього Закону передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Таким чином, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим про що, зокрема, зазначено у рішеннях Європейського суду з прав людини від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 року у справі «Меріт проти України».
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
В позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача суму витрат на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 11917,50 грн.
На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу за наданні послуги до суду подано копії наступних документів: Договір про надання правової (правничої) допомоги № 1818 від 25.05.2021 року, Додаткова угода № 1/Акт приймання - передачі правової (правничої) допомоги від 25.09.2023 року до Договору № 1818 від 25.05.2021 року та, квитанція до прибудинкового касового ордеру № 1/1818 від 25.09.2023 року.
Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, досліджених доказів, вимог чинного законодавства, відшкодування витрат на професійну правову допомогу підлягає частковому задоволенню, а саме у розмірі 9534,00 грн.
Витрати за підготовлення клопотання до суду у розмірі 794,50 грн. та за підготовку процесуальних документів у кількості необхідних для подачі позову у розмірі 1589,00 грн. не підлягають задоволенню, так як представником позивача клопотань до суду не подавав, а зазначені витрати «за підготовку процесуальних документів у кількості необхідних для подачі позову» є складовою зазначено виду наданої правової допомоги як «підготовка позовної заяви для подачі до суду».
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача у користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1073,60 гривень.
Керуючись ст. ст. 2, 141, 259, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
Позов - задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) 3 % річних за період з 12.10.2020 року по 12.10.2023 року у розмірі 4023 (чотири тисячі двадцять три) грн. 75 коп., інфляційні втрати за період з 12.10.2020 року по 12.10.2023 року у розмірі 21496 (двадцять одна тисяча чотириста дев'яносто шість) грн. 21 коп., суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп. та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 9534 (дев'ять тисяч п'ятсот тридцять чотири) грн. 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Текст судового рішення складено 16.10.2024 року.
Суддя А.В. Янченко