Справа № 369/14630/24
Провадження № 2/369/7415/24
10.10.2024 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Фінагеєвої І.О.,
при секретарі Херенковій К.К.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
03 вересня 2024 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Дубчак Леся Сергіївна звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Позивач просила розірвати шлюб, укладений 15 листопада 2017 року між нею та відповідачем.
В обґрунтування своїх позовних вимог представник позивача посилається на те, що причиною розірвання шлюбу є те, що подружнє життя між сторонами не склалося через відсутність між позивачем та відповідачем взаєморозуміння і довір'я. Сім'я не може існувати формально. Подальше збереження шлюбу суперечить інтересам позивачки. Від шлюбу сторони мають трьох дітей. Зазначила, що причиною розірвання шлюбу є домашнє насильство, яке відповідач неодноразово чинив щодо дружини, в тому числі у присутності малолітніх дітей і щодо малолітніх дітей. Спір щодо визначення місця проживання дітей між позивачем та відповідачем відсутній. Діти проживають разом із матір'ю і з огляду на ризик рецидиву домашнього насильства, Позивач просить суд залишити дітей проживати з нею. Наразі між позивачем та відповідачем фактично припинені шлюбні стосунки, вони не проживають разом, спільного господарства не ведуть, з огляду на це, будь-які відносини, що притаманні шлюбу і які повинні бути між подружжям, між позивачем та відповідачем відсутні.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 вересня 2024 року цивільну справу прийнято до провадження та відкрито позовне провадження у цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Судом сторонам було направлено копії ухвали про відкриття провадження у справі, а відповідачу також надіслано копію позову з додатками.
У судове засідання позивачка не з'явилася, про час, дату та місце розгляду справи її було повідомлено належним чином, представник позивача ОСОБА_3 надала заяву про розгляд справи без участі сторони позивача, на позовних вимогах наполягала та просила їх задовольнити, не заперечувала щодо винесення заочного рішення.
У судове засідання відповідач не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи його було повідомлено належним чином, не надав заяву про розгляд справи без його участі, правом надати відзив не скористався, причини неявки суду не відомі.
Оскільки відповідно до положень ЦПК України розгляд вказаної справи здійснювався судом за відсутності учасників справи, тому у відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
За письмовою згодою позивача суд ухвалив, провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ст. ст. 280-281 ЦПК України.
У зв'язку із відсутністю заперечень позивача суд ухвалив, провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ст.ст.280-281 Цивільного процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Оцінивши усі докази, зібрані в справі у їх сукупності, виходячи з обставин, встановлених під час розгляду справи, враховуючи норми діючого законодавства, яким врегульовані встановлені судом правовідносини, керуючись принципом верховенства права, суд дійшов до таких висновків.
Суд вважає, що між сторонами виникли правовідносини, що випливають із сімейного законодавства, пов'язані з розірванням шлюбу.
Відповідно до ст.16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
У відповідності до вимог ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Відповідно до частини 3 статті 105 Сімейного Кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу. За правилами, встановленими ч. 2 ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 15 листопада 2017 року Деснянським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, між громадянином Арабської Республіки Єгипет ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та громадянкою України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровано 15 листопада 2017 року шлюб, про що 15 листопада 2017 року Деснянським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві складено відповідний актовий запис № 2308. Після розірвання шлюбу дружина залишила іменуватися дошлюбним прізвищем « ОСОБА_4 ».
Від шлюбу сторони мають трьох дітей:
- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження реєстраційний номер НОМЕР_2 , виданим 02.08.2018 року (довідка про реєстрацію дитини громадянином України № 61624/10-536-82 від 20 серпня 2018 року, видана консульством України в місті Дубай, ОАЕ);
- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом № НОМЕР_3 , виданим 26.01.2020 року (довідка про реєстрацію дитини громадянином України № 61624/536-75 від 14 липня 2020 року, видана Консульством України в Дубаї);
- ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом № НОМЕР_4 , виданим 13.02.2013 року (довідка про реєстрацію дитини громадянином України № 61419/19-536-77101 від 01 липня 2023 року, видана Генеральним консульством України в Едмонтоні).
Як встановлено з позовної заяви, спільне життя подружжя не склалося, подальше спільне життя та збереження шлюбу між позивачем та відповідачем є неможливим через різні характери, погляди на життя та інтереси, сім'ю зберегти неможливо. Наразі між позивачем та відповідачем фактично припинені шлюбні стосунки, вони не проживають разом, спільного господарства не ведуть.
Частинами 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Частиною 2 ст. 104 СК України встановлено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Відповідно до ч. 1 ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Крім того, ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07 листопада 2013 року (Заяви №№29381/09 та 32684/09) передбачено: «Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів… Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення…, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім'ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов'язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя».
Окрім цього, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв'язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні.».
Згідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч.1 підпункту «с», «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
З врахуванням того, що позивач категорично не бажає примиритися, суд приходить до висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити принципу добровільності шлюбу та їх інтересам, тому шлюб слід розірвати.
Згідно з ч. 2 ст. 112 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно з ч. 3 ст. 115 СК України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Таким чином, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, суд вважає, що збереження їх сім'ї є неможливим, а тому є усі підстави для розірвання шлюбу, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити інтересам сторін та принципу добровільності шлюбу.
Щодо позовної вимоги позивача про визначення місця проживання дітей разом з матір'ю суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Пунктом 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року №866, передбачено, що для розв'язання спору, що виник між батьками, щодо визначення місця проживання дитини, один з батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності).
Під час розв'язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини служба у справах дітей має захищати інтереси дитини з урахуванням рівних прав та обов'язків матері та батька щодо дитини.
Працівник служби у справах дітей за місцем проживання дитини проводить бесіду з батьками та відвідує їх за місцем проживання, про що складає акт.
У разі коли батьки дитини проживають у межах різних адміністративно-територіальних одиниць, той із батьків, який подав заяву про визначення місця проживання дитини з ним, звертається до служби у справах дітей за місцем свого проживання для здійснення обстеження його житлово-побутових умов та складення акта обстеження умов проживання. Зазначений акт передається заявником до служби у справах дітей за місцем проживання дитини, працівник якої проводить з ним бесіду.
Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.
Судом встановлено, що позивачем в позовній заяві не викладено обставини, не зазначено та не додано до позовної заяви докази, які підтверджують незгоду відповідача на визначення місця проживання неповнолітніх дітей з батьком, наявності спору між батьками щодо визначення місця проживання дітей.
Крім того, позивачем не надано суду: висновок органу опіки і піклування щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дітей, батьків, які бажають проживати з дітьми, а також на підставі інших документів, що стосуються справи, як це передбачено ст. 19 СК України; характеризуючих даних про особу матері (батька) дітей, їх майновий стан та житлові умови; довідки та характеристики з місця роботи і місця проживання, інші документи, що характеризують батьків і їх відношення до дітей, поведінку за місцем роботи і за місцем проживання, а також акти обстеження житлових умов батьків, на предмет визначення місця проживання дітей.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовна вимога позивача про визначення місця проживання неповнолітніх дітей з матір'ю задоволенню не підлягає.
Позивач не ставить вимогу про відшкодування судових витрат.
Враховуючи викладене та на підставі ст. 7, 24, 110, 112, 113 СК України, керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, - задовольнити частково.
Розірвати шлюб, укладений між громадянином Арабської Республіки Єгипет ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та громадянкою України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 15 листопада 2017 року, про що 15 листопада 2017 року Деснянським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві складено відповідний актовий запис № 2308 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 , видане 15 листопада 2017 року Деснянським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві).
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Рішення суду про розірвання шлюбу, після набрання ним законної сили, надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення, для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА