вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи 757/7881/24 Апеляційне провадження №22-ц/824/13010/2024Головуючий у суді першої інстанції - Литвинова І.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
15 жовтня 2024 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про відшкодування матеріального та моральної шкоди,
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, згідно з яким просив стягнути з Кабінету Міністрів України на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю, у розмірі 6709,48 грн. та стягнути компенсацію моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що 09.12.1994 уклав договір серії ЗС №12940131 з ДТ «Росан-Довіра» на надання представницьких послуг по управлінню приватизаційними коштами (житловими чеками) та переказав належну йому суму житлових чеків ДТ «Росан-Довіра» на його позабалансовий рахунок № НОМЕР_1 на загальну суму 420 українських карбованців.
Разом з тим, ДТ «Росан-Довіра» не виконало умови договору позивача і не придбало жодних акцій об'єктів приватизації протягом 1994-1995 року.
Постановою Кабінету Міністрів України № 218 було передбачено продаж акцій за залишки житлових чеків у формі приватизаційних депозитних рахунків через центри сертифікаційних акціонерів.
Проте, позивачем були передані цілі житлові чеки, а не їхні залишки, використання яких на повну суму у формі приватизаційних депозитних рахунків законодавством не передбачено.
Отже, позивачем була упущена вигода на одержання доходів (дивідендів) по акціях з метою, якою він уклав договір, і яка мала істотне значення для позивача, у зв'язку з порушенням прав та законних інтересів позивача Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02.04.2024 у задоволенні позову відмовлено (а.с. 18-29).
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовом задовольнити у повному обсязі.
Так, обґрунтовуючи доводи своєї апеляційної скарги вказує, що, суд першої інстанції невірно встановив фактичні обставини справи, а також не взяв до уваги те, що Кабінет Міністрів України своїми незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю завдав йому матеріальну та моральну шкоду, без якого ТзОВ "КУА "Актив" не можуть виконати умову укладеного з ним договору при здійсненні ними своїх повноважень (а.с. 51, 52).
Ухвалами Київського апеляційного суду від 10.06.2024 відкрито апеляційне провадження у справіта призначено справу до апеляційного розгляду в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач самостійно уклав договір з ДТ «Росан-Довіра», правонаступником якого у подальшому стала ТзОВ «КУА «АКТИВ» яке не виконувало умови відповідного договору щодо придбання акції державного фонду. Судом було зроблено висновок, що позивач самостійно передав управління своїми житловими чеками у приватну компанію, в діяльність якої Кабінет Міністрів України не має повноважень втручатися. Тому правових підстав для стягнення з Кабінету Міністрів України на користь позивача шкоди, завданої незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача, суд не встановив.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є зокрема доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Правовідносини з відшкодування шкоди регулюються главою 82 ЦК України.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів
Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Тобто на відміну від загальної норми ст. 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми ст.ст. 1173, 1174 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини органу державної влади та його посадової або службової особи, отже необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у виді стягнення шкоди є факти неправомірних дій чи бездіяльності цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою, відсутність хоча б одного з цих елементів виключає цивільну відповідальність за заподіяну шкоду, і саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Так, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» визначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Таким чином, у даному випадку позивачем має бути доведено: 1) незаконність рішення Кабінету Міністрів України, а саме його Постанови № 218 від 27.03.1995, якою було передбачено продаж акцій відкритих акціонерних товариств за залишки житлових чеків у формі приватизаційних депозитних рахунків через центри сертифікаційних аукціонів; 2) наявність шкоди; 3) причинний зв'язок між прийняттям незаконного рішення та заподіянням шкоди.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів щодо встановленої незаконності Постанови Кабінету Міністрів України № 218 від 27.03.1995 «Про затвердження Положення про порядок проведення сертифікатних аукціонів».
Крім цього, Верховний Суд у постанові від 02.11.2021 у справі №918/1131/20 зазначив, що упущена вигода (неодержаний дохід) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.
Вимоги про відшкодування упущеної вигоди не можуть обґрунтовуватися гіпотетично та базуватися на прогнозах, а повинні мати чітке документальне обґрунтування. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є достатньою підставою для його стягнення.
При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби права позивача не були порушені. Нічим не підтверджені розрахунки про можливі доходи до уваги братися не можуть. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які позивач поніс би, якби не відбулося порушення права.
Таким чином, незважаючи на те, що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди також мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача.
При цьому, саме на позивача покладається тягар доказування наявності і обґрунтування розміру упущеної вигоди і саме останній, як особа, яка стверджує обставину завдання йому неправомірними діями відповідача збитків у формі упущеної вигоди, мав довести належними та допустимими доказами, що він міг і повинен був отримати визначені ним доходи (реальність отримання доходів), розмір цих доходів і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його такої можливості.
У свою чергу, відповідно до частин першої-четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною першою-третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За нормами статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем не доведено спричинення йому шкоди саме внаслідок неправомірних дій КМУ, до якого були заявлені позовні вимоги.
З вищенаведеного вбачається, що доводи апелянта щодо незаконності оскаржуваного рішення не грунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обгрунтованість ухваленого судом рішення.
Крім цього, наведені в апеляційній скарзі доводи, які на думку скаржника, є підставою для скасування рішення суду, є тотожними із його поясненнями на обгрунтування позовних вимог, ці доводи були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, яким суд надав грунтовну оцінку, яка узгоджується з вимогами закону і з якою у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися.
Отже, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам позивача належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне і правильне по суті рішення.
При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Також слід зауважити, що дана справа віднесена процесуальним законом до категорії малозначних справ, а тому, в силу положень ч. 6 ст. 19 та ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про відшкодування матеріального та моральної шкоди - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
О.В. Кафідова