04 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 201/10536/22
провадження № 61-16050св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач: держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Дніпропетровської обласної прокуратури,
розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги Дніпропетровської обласної прокуратури та ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2023 року в складі судді Ткаченко Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року в складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до держави України в особі Державної казначейської служби, Дніпропетровської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури і суду.
Позов мотивований тим, що 28 лютого 2019 року її було затримано за підозрою у вчиненні злочину у порядку, передбаченому статтею 208 КПК України. Згодом їй було повідомлено про підозру у вчиненні особливо тяжких злочинів, передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною четвертою статті 185, частиною першою статті 200, частиною другою статті 200 КК України. Покарання за вчинення вказаних протиправних дій передбачає більше 10 років позбавлення волі. Крім того, їй було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту.
Надалі до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська в порядку, який передбачений пунктом 3 частини другої статті 283 КПК України, надійшов обвинувальний акт відносно неї за ознаками злочинів, передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною четвертою статті 185, частиною першою статті 200, частиною другою статті 200 КК України.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 19 вересня 2019 року у справі № 199/4275/19 їй замінили раніше обраний запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт строком до 17 листопада 2019 року.
Тобто, у період з 28 лютого 2019 року (дата затримання) до 19 вересня 2019 року (дата зміни судом запобіжного заходу) позивач перебувала під вартою.
Крім того, відповідно до ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2020 року у справі № 199/4275/19 її відсторонили від посади головного бухгалтера ТОВ «Агровектор Плюс» на строк до 16 березня 2020 року.
Надалі прокурор змінював обвинувачення, звинувачуючи її у особливо тяжких злочинах, покарання за які передбачає тривалий строк позбавлення волі. Остаточно позивач звинувачена у злочинах, передбачених частинами другою, третьою статті 190 та частинами першою, другою статті 200 КК України, тобто у тяжких злочинах, максимальне покарання за яке передбачає до 8 років позбавлення волі.
Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2022 року у справі № 199/4275/19 позивача виправдано на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України у зв'язку з недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень. Вирок суду набув законної сили 05 жовтня 2022 року після перегляду його в апеляційному порядку.
Незаконне кримінальне переслідування спричинило їй моральну шкоду, тому на підставі статей 1167, 1176 ЦК України, статей 1, 2, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» ОСОБА_1 просила:
стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на її користь 5 737 433,00 грн відшкодування моральної шкоди, яка була завдана незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду;
стягнути з Державної казначейської служби України на її користь судові витрати за рахунок коштів Державного бюджету України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з Державного бюджету України шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди, яка була завдана незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в розмірі 488 430,00 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до держави в особі Державної казначейської служби України, Дніпропетровської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури і суду, відмовлено.
Стягнено з Державного бюджету України шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати професійної правничої допомоги в розмірі 15 000,00 грн.
Суд першої інстанції виходив з того, що незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та обранням різних по суворості запобіжних заходів позивачу завдано моральної шкоди, оскільки кримінальне переслідування негативно вплинуло на її ділову репутацію як головного бухгалтера, так і на соціальні зв'язки. Позивачу завдано значних душевних страждань, які виразилися у руйнуванні професійних планів, а також у негативному впливі на честь, гідність та ділову репутацію позивача. Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивач повинна була змінювати звичайний спосіб життя та пристосовуватися до іншого способу як життя, так і побуту. Наведенні обставини призвели до порушення нормальних життєвих та соціальних зв'язків, адже обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину негативно вплинуло на її зв'язок з суспільством. Затримання та тримання особи під вартою, тривалий час досудового розслідування та судового розгляду є фактором завдання психологічного тиску на людину та безумовно є підтвердженням завдання моральної шкоди цій людині.
Понад 3 роки позивач перебувала під слідством та судом, була позбавлена права вільно пересуватись, протягом значного часу була обмежена у можливості займатися професійною діяльністю, вести звичайний образ життя, що руйнувало її душевний спокій, завдавало моральних переживань, змушувало нервувати, створювало дискомфорт, порушувало звичайний для неї уклад життя, призводило до порушення нормальних життєвих зв'язків, відтермінувало лікування у зв'язку із злоякісним утворенням, яке вона отримала в КП ДОКОД ДОР лише у 2022 році.
Оскільки підставою для відшкодування шкоди є доведене безпідставне звинувачення ОСОБА_1 у вчиненні тяжких злочинів та в рамках досудового слідства неодноразове обрання та продовження запобіжних заходів різного типу та тяжкості, подальше судове провадження, наслідком якого є виправдувальний вирок суду першої інстанції, який залишений в силі апеляційною інстанцією, то суд першої інстанції дійшов висновку, що здійснення фактичного затримання з подальшим тривалим триманням під вартою, домашнім арештом та особистим зобов'язанням з позбавленням позивача права займати посаду, також порушення кримінального провадження за безпідставним обвинувальним актом відносно ОСОБА_1 , свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження, і такими діяннями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки ухвалений судом виправдувальний вирок, який залишений без змін апеляційною інстанцією, свідчить про те, що відносно позивача порушувалось кримінальне провадження та здійснювався факт затримання та тримання під вартою з продовженням та зміною запобіжного заходу незаконно, а, відтак, відшкодування шкоди в такому випадку здійснюється незалежно від вини органів держави.
Таким чином, суд першої інстанції вважав доведеним факт незаконності кримінального переслідування органом прокуратури ОСОБА_1 , за що регресну відповідальність несе держава, та завдання позивачеві моральної шкоди, яка безпосередньо наслідковим зв'язком пов'язана з безпідставними діями державних органів.
Суд першої інстанції визначив загальний час перебування позивачки під слідством з 28 лютого 2019 року до 05 жовтня 2022 року, що становить 3 роки 7 місяців 8 днів, тобто 43 місяці та 8 днів. З урахуванням обставин справи (в тому числі застосування різних запобіжних заходів) суд визначив загальний розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 488 430,00 грн. Суд першої інстанції вважав, що визначений розмір моральної шкоди відповідає засадам розумності та справедливості та є достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи та не призведе до її збагачення.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 , яка звільнена від оплати судового збору, задоволені частково, суд вважав, що судові витрати зі оплати судового збору у розмірі 1 % від суми, яка стягується, тобто 4 884,30 грн, слід віднести на рахунок держави. При цьому вимоги ОСОБА_1 задоволені лише в частині вимог до Державної казначейської служби України, то стягнення слід проводити з Державного бюджету України шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Крім того, до позовної заяви та заяви від 10 липня 2023 року позивач та її представник долучили документи, якими підтверджуються понесені ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, зокрема: копію ордеру від 11 січня 2023 року, копію свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю, акт наданий послуг від 10 липня 2023 року, квитанцію від 10 липня 2023 року про внесення позивачем коштів у розмірі 15 000,00 грн, розрахунок судових витрат.
Тому з Державного бюджету України шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду на користь позивача слід стягнути судові витрати зі оплаті судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.
Розглядаючи питання про розподіл судових витрат позивача зі сплати послуг адвоката, враховано також те, що суд може зменшити розмір цього виду судових витрат лише за клопотанням іншої сторони. Обов'язок доведення неспівмірності таких витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Такого клопотання у цивільній справі відповідачами не заявлено.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2023 року змінено та збільшено суму відшкодування моральної шкоди з 488 430,00 грн до 1 000 000,00 грн.
У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, правильно визначившись із матеріальними нормами, які регулюють спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності завдання позивачеві з боку держави в особі її державних органів прокуратури моральної шкоди.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що незаконне кримінальне переслідування органом прокуратури ОСОБА_1 , за що регресну відповідальність несе держава, доводить факт завдання позивачеві моральної шкоди, яка безпосередньо наслідковим зв'язком пов'язана з безпідставними діями державних органів. Проте суд не повністю погодився з розміром моральної шкоди, стягненої судом першої інстанції, та з урахуванням обставин справи, тривалості порушення прав ОСОБА_1 та їх тяжкості, вважав за необхідне збільшити суму моральної шкоди до 1 000 000,00 грн, що буде справедливим, обґрунтованим та об'єктивним.
Крім того, апеляційний суд вказав, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. В цій справі учасником цивільних відносин є Дніпропетровська обласна прокуратура, що і є у причинно-наслідковому зв'язку не тільки із завданням шкоди позивачеві, а і з відповідальністю прокуратури з процесуальним статусом відповідача у справі. Положеннями статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування моральної шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Разом з цим апеляційний суд прийняв до уваги доводи органу казначейства щодо відсутності у нього в спірних правовідносинах можливості нести відповідальність за шкоду, заподіяну посадовими особами державних органів.
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.
Суд першої інстанції хоча і зазначив у резолютивній частині про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду, проте це не є порушенням ані норм матеріального, ані процесуального права.
Також апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 зауважує в апеляційній скарзі лише свої особисті міркування та розрахунки моральної шкоди, яким суд першої інстанції вже надав оцінку, а прокуратура наводить свій розрахунок моральної шкоди, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, що становить 288 100,00 грн. Проте у відзиві на позов в суді першої інстанції цього заявлено не було, тому і не розглядалось судом першої інстанції з наданням правової оцінки такому розрахунку, що виключає можливість і розгляд апеляційним судом таких доводів апеляційної скарги.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
У листопаді 2023 року від Державної казначейської служби України надійшла касаційна скарга на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду.
У листопаді 2023 року Дніпропетровська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції змінити в частині суми стягнення моральної шкоди відповідно до статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».
Касаційна скарга прокуратури мотивована тим, що:
судами попередніх інстанцій проігноровано вимоги законодавства щодо підстав та порядку визначення розміру моральної шкоди, зокрема, суд повинен у частині визначення розміру моральної шкоди виходити із характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та інших обставин;
необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, обов'язком доведення яких належить позивачеві, який звертається до суду з відповідним позовом в порядку статті 1173 ЦК України. Натомість ОСОБА_1 не довела ані неправомірності дій органу державної влади, ані причинно-наслідкового зв'язку із завданою шкодою та неправомірними діями органу державної влади;
суд першої інстанції без достатнього обґрунтування та безпідставно визначив розмір немайнової (моральної) шкоди у сумі саме 488 430,00 грн, а апеляційний суд - у сумі 1000 000,00 грн. На переконання прокуратури зазначений розмір моральної шкоди є необґрунтованим, не відповідає принципам розумності та поміркованості, і призводить до безпідставного збагачення особи;
позивач перебувала під досудовим слідством тасудом у період з 01 березня 2019 року (дата вручення позивачу повідомлення про підозру) до 05 жовтня 2022 року (дата залишення в силі виправдувального вироку судом апеляційної інстанції, набрання вироком законної сили), тобто повних 43 місяці. Проте вказане не доводить наявності підстав для стягнення за рахунок коштів Державного бюджету коштів у розмірі 1 000 000,00 грн. З урахуванням розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом на час розгляду справи розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 становить 288 100,00 грн (6 700,00 грн х 43 місяці).
У січні 2024 року від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, в якій вона просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду змінити, задовольнити позов у повному обсязі, стягнувши на її користь 5 737 433,00 грн.
Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що:
при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди у сумі 488 430,00 грн, суд першої інстанції безпідставно виходив з мінімальних показників. Апеляційний суд, змінивши рішення суду першої інстанції та збільшивши розмір моральної шкоди до 1 000 000,00 грн, не врахував глибину страждань позивача, а вказаний розмір моральної шкоди не є справедливим відшкодуванням шкоди, завданої їй незаконним кримінальним переслідуванням, не відповідає критеріям розумності, виваженості та справедливості;
нормами законодавства передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. На переконання позивача, сума, визначена судами як відшкодування моральної шкоди, є близькою до мінімального розміру. Тому моральна шкода повинна бути відшкодована їй у більшому розмірі, виходячи з того, що її права під час засудження були неодноразово порушенні, мали місце і приниженні честі, гідності та ділової репутації;
після доведення невинуватості позивача їй доводиться докладати значних зусиль для налагодження звичного життя. Вона перебувала під слідством 43 місяці (майже чотири роки), весь цей час позивач знаходилась у стресі та депресивних станах, через що втратила жагу до життя та коло свого спілкування. Весь цей час вона спостерігала погіршення свого здоров'я як психологічного, так і фізичного, що зараз негативно впливає на якість її життєдіяльності. За майже чотири роки ділова репутація позивача як головного бухгалтера вже не буде відновлена. Отже. через незаконне кримінальне переслідування вона відмовилась від багатьох кар'єрних планів та мрій. Також це негативно вплинуло та погіршило її фінансові спроможності. Протягом семи місяців вона утримувалася під вартою, внаслідок чого була ізольована від суспільства, що мало негативний вплив на неї як особистість. Після цього вона була обмежена у вільному виборі місця знаходження та поведінки, адже відносно неї було застосовано домашній арешт та покладений обов'язок як на обвинувачену з'являтися за викликом до суду. Таким чином, позивач зазнала душевних переживань, втратила авторитет серед оточення, була відсторонена від посади, зазнала надзвичайного впливу, що призвів до зміни її життєвого укладу та завдало сильних душевних страждань. Крім того, наслідком неправомірних дій слідчих органів є значне зниження її імунітету та захворювання тяжкою хворобою, до лікування якої вона не могла повноцінно приступити, перебуваючи під кримінальним переслідуванням;
оскільки періодом перебування позивача під слідством є: з 28 лютого 2019 року до 05 жовтня 2022 року, що становить 43 місяці та 5 днів, враховуючи конкретні обставини справи, характер моральних страждань, їх наслідки й інші негативні впливи внаслідок притягнення її до кримінальної відповідальності, вона вважала, що розмір відшкодування завданої їй моральної шкоди становить 5 737 433,00 грн (288 100,00 грн за 43 місяці перебування під слідством + 4 444 333,00 грн за 6 місяців 19 днів перебування під вартою = 670 000,00 грн за 2 місяці перебування під домашнім арештом + 335 000,00 грн за час відсторонення від посади), Такий розрахунок, на думку позивача, є належним чином обґрунтованим, відповідає вимогам розумності, виваженості та справедливості, на відміну від розрахунку, який наведений у рішенні суду першої інстанції, та за відсутності розрахунку в рішенні суду апеляційної інстанції.
Арґументи інших учасників справи
У лютому 2024 року від ОСОБА_1 надійшов відзив, в якому вона просить касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Відзив мотивований тим, що:
у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування;
сума, яка призначена ОСОБА_1 як компенсація моральної шкоди, є близькою до мінімального розміру, і вона не відповідає тим моральним стражданням, які були понесені нею під час її кримінального переслідування за злочин, який вона не вчиняла;
розмір моральної шкоди повинен бути визначений судом у більшому розмірі, оскільки її права під час розслідування були неодноразово порушені, мало місце приниження честі, гідності та ділової репутації;
після доведення невинуватості їй доводиться докладати значних зусиль для налагодження звичного життя, оскільки вона перебувала під слідством 43 місяці, весь цей час вона знаходилась у стресі та депресивних станах, через що втратила жагу до життя та коло свого спілкування. Весь цей час вона спостерігала погіршення свого здоров'я як психологічного, так і фізичного, що наразі негативно впливає на якість її життєдіяльності. Крім цього, ділова репутація позивача як головного бухгалтера вже не буде відновлена, а через незаконне кримінальне переслідування вона відмовилась від багатьох кар'єрних планів та мрій;
протягом 7 місяців вона утримувалась під вартою, внаслідок чого була ізольована від суспільства, що є надзвичайною мірою впливу на особу та кардинальним чином вплинуло на її життя. Надалі вона була обмежена у вільному виборі місця знаходження та поведінки, оскільки відносно неї було застосовано домашній арешт та був покладений обов'язок як на обвинуваченої з'являтися за викликом до суду. Тому вона зазнала душевних переживань, втратила авторитет серед оточення, була відсторонена від посади, зазнала надзвичайного впливу, що призвів до зміни її життєвого укладу та завдало надзвичайних страждань;
наслідком кримінального переслідування позивача стало значне зниження її імунітету та захворювання тяжкою хворобою, до лікування якої вона не могла приступити, перебуваючи під кримінальним переслідуванням, адже у неї була постійна необхідність періодичного доведення своєї невинуватості у суді, а невизначеність щодо свого майбутнього робило її лікування малоефективним;
у справі № 757/53996/17 Верховний Суд зробив ряд правових висновків щодо врахування певних обставин, які відбулись і у випадку ОСОБА_1 та присудив особі, яка була піддана незаконному кримінальному переслідуванню, компенсацію моральної шкоди у розмірі 3 000 000,00 грн. Законом встановлено мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди особи, яка підлягала кримінальному переслідування. Проте є очевидним, що неможливо порівнювати моральні страждання особи, яка має звичайний статус підозрюваного чи обвинуваченого і особи, яка знаходиться під вартою чи під домашнім арештом, а також відсторонена від посади.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2023 року взадоволенні клопотання Державної казначейської служби України про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги або його відстрочення відмовлено. Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 201/10536/22 за касаційною скаргою Дніпропетровської обласної прокуратури та витребувано справу із суду першої інстанції. Цією ж ухвалою відмовлено Дніпропетровській обласній прокуратурі у задоволенні клопотання про зупинення виконання судового рішення.
Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2024 року касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року повернуто.
Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року та відкрито касаційне провадження у справі.
У січні 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2024 року в задоволенні клопотання Дніпропетровської обласної прокуратури про участь у розгляді справи її представника відмовлено, справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 23 листопада 2023 року зазначено, що доводи касаційної скарги Дніпропетровської обласної прокуратури містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, Верховного Суду від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17, від 13 червня 2018 рок у справі № 464/6863/16, від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17, від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16-ц, від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17, від 19 грудня 2019 року у справі № 214/5262/15-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 727/9472/16-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 201/1700/17, від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19, від 22 квітня 2020 року у справі № 203/60/18-ц, від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19).
В ухвалі Верховного Суду від 22 січня 2024 року вказано, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 містять підставу касаційного оскарження, передбачену частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17, від 16 лютого 2022 року у справі № 686/19887/19).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 28 лютого 2019 року ОСОБА_1 затримано за підозрою у вчиненні злочину в порядку, передбаченому статтею 208 КПК України. Згодом їй було повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною четвертою статті 185, частиною першою статті 200, частиною другою статті 200 КК України.
Надалі до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська в порядку, який передбачений пунктом 3 частини другої статті 283 КПК України, надійшов обвинувальний акт відносно неї за ознаками злочинів, передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною четвертою статті 185, частиною першою статті 200, частиною другою статті 200 КК України.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 19 вересня 2019 року у справі № 199/4275/19 ОСОБА_1 замінили раніше обраний запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт строком до 17 листопада 2019 року.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2020 року у справі № 199/4275/19 її відсторонили від посади головного бухгалтера ТОВ «Агровектор Плюс» на строк до 16 березня 2020 року.
Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 січня 2022 року у справі № 199/4275/19 позивача виправдано на підставі пункту 2 частини першої статті 373 КПК України у зв'язку з недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень. Вирок суду набув законної сили 05 жовтня 2022 року після перегляду його в апеляційному порядку.
Внаслідок безпідставного притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності вона незаконно знаходилася під слідством та судом протягом 43 місяців та 8 днів, в період з 28 лютого 2019 року (дата затримання позивача) до 05 жовтня 2022 року (дата набрання законної сили виправдувальним вироком).
Під час розгляду справи також встановлено перебування позивача з 28 лютого 2019 року до 19 вересня 2019 року під вартою, а в подальшому, з 19 вересня 2019 року до 17 листопада 2019 року, застосування до неї запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, а з 17 січня 2020 року до 16 березня 2020 року - особистого зобов'язання та відсторонення від посади.
Позиція Верховного Суду
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (61-18013сво18).
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (частини перша статті 1176 ЦК України).
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування (див. постанову Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року в справі № 6-2203цс15).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) вказано, що «моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 зазначено, що:
«у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Судами встановлено, що позивач перебував під слідством з 27 червня 2013 року і до 30 грудня 2016 року, тобто - 42 місяці та 3 дні.
Враховуючи те, що кожне з кримінальних проваджень відносно позивача закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину, ОСОБА_1 має право на відшкодування шкоди в силу положень пункту 2 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Справа розглянута судом першої інстанції у 2020 році. Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» з 01 січня 2020 року визначено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 4 723,00 грн. У справі, яка переглядається, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі, мінімально визначеному статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та підставно визначив його у розмірі 198 366,00 грн із розрахунку одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством (4 723,00 грн х 42 місяці).
Суд дійшов таких висновків з урахуванням обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов'язаних із перебуванням позивача під слідством, що призвело до порушення нормальних життєвих зав'язків, погіршення стану здоров'я, інших негативних наслідків морального характеру, конкретних обставин цієї справи, з огляду на засади розумності та справедливості.
Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.
Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року в справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21) вказано, що:
«положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода. Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів Державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).
Статтею 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що розмір відшкодування повинен бути не меншим одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
При визначенні розміру відшкодування необхідно виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи судом першої інстанції, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено. Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, виходять із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи».
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Як свідчить тлумачення статей 23, 1176 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18) та у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц (провадження № 61-32057св18), від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21 (провадження № 61-7653св22) вказано, що позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги під час досудового розслідування, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 415/1009/21 (провадження № 61-18055св21) зазначено, що: «кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку».
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина третя статті 12, частини перша, шоста статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
суди встановили, що ОСОБА_1 незаконно перебувала під кримінальним переслідуванням з 28 лютого 2019 року до 05 жовтня 2022 року, що становить 3 роки 7 місяців 8 днів, тобто повних 43 місяці. До неї були застосовані запобіжні заходи, а саме: тримання під вартою у період з 28 лютого 2019 року до 19 вересня 2019 року, домашній арешт у період з 19 вересня 2019 року до 17 листопада 2019 року. Крім того, у період з 17 січня 2020 року до 16 березня 2020 року її відсторонено від посади. Отже, позивач набула право на відшкодування моральної шкоди відповідно до положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», розмір якої не може бути меншим, ніж 288 100,00 грн (43 місяці х 6 700,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати у 2022 році);
також суди встановили, що незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та обранням різних запобіжних заходів ОСОБА_1 завдано моральної шкоди, адже це кримінальне переслідування негативно вплинуло на її ділову репутацію як головного бухгалтера, так і на соціальні зв'язки, позивачу завдано значних душевних страждань, які виразилися у руйнуванні професійних планів, а також у негативному впливі на честь, гідність та ділову репутацію позивача. Внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивач повинна була змінювати звичайний спосіб життя. Наведенні обставини призвели до порушення нормальних життєвих та соціальних зв'язків. Затримання та тримання особи під вартою, тривалий час досудового розслідування та судового розгляду є фактором завдання психологічного тиску на людину та безумовно є підтвердженням завдання моральної шкоди цій людині. Крім того, понад 3 роки позивач перебувала під слідством та судом, була позбавлена права вільно пересуватись, обмежена у можливості займатися професійною діяльністю, що руйнувало її душевний спокій, завдавало моральних переживань, змушувало нервувати, створювало дискомфорт, призводило до порушення нормальних життєвих зв'язків, відтермінувало лікування у зв'язку із злоякісним утворенням, яке вона отримала лише у 2022 році;
суд першої інстанції з урахуванням усіх обставин справи, які мають значення для визначення розміру моральної шкоди визначив її розмір у загальній сумі 488 430,00 грн;
апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розміру моральної шкоди, виходив з того, що обставини цієї справи, тривалість порушення прав позивача та їх тяжкість, свідчать про наявність підстав для збільшення суми моральної шкоди. При цьому позивач довела негативний вплив неправомірних дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду на її фізичний та психологічний стан, шкоду її діловій репутації, що є підставою для збільшення розміру гарантованого державною мінімального розміру відшкодування моральної шкоди до 1 000 000,00 грн;
таким чином, апеляційний суд, змінивши рішення суду першої інстанції в частині розміру моральної шкоди, керуючись принципами розумності та справедливості, зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн;
втім суд першої інстанції не звернув уваги, а суд апеляційної інстанції належним чином не врахував, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.
За таких обставин резолютивну частину рішення суду першої інстанції, яка змінена судом першої інстанції в частині розміру грошової компенсації моральної шкоди, належить змінити.
Колегія суддів відхиляє посилання ОСОБА_1 на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17 (провадження № 61-6127св19), адже висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у наведеній заявником постанові.
Інші доводи касаційних скарг Дніпропетровської обласної прокуратури та ОСОБА_1 висновків судів також не спростовують, зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Доводи касаційних скарг з урахуванням меж касаційного перегляду дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що: касаційні скарги Дніпропетровської обласної прокуратури та ОСОБА_1 слід задовольнити частково; резолютивну частину рішення суду першої інстанції, яке змінене постановою суду апеляційної інстанції, змінити; в іншій частині судові рішення залишити без змін.
Оскільки Верховний Суд лише змінює рішення суду першої інстанції в частині редакції резолютивної частини про стягнення коштів, то розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити частково.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Резолютивну частину рішенняЖовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2023 року, яке частково змінене постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 року, щодо задоволення позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури і суду, в розмірі 1 000 000,00 грн та стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн змінити, виклавши абзац другий та четвертий в такій редакції:
«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 000 000,00 грн компенсації моральної шкоди.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн».
В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 10 липня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 жовтня 2023 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко