04 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 932/18757/19
провадження № 61-11374св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О., Гудими Д. А., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Лілія В'ячеславівна,
третя особа - Новомосковський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_3 , яка подана представником ОСОБА_4 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 липня 2023 року у складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Барильської А. П., Зайцевої С. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л. В., третя особа - Новомосковський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення про державну реєстрацію.
Позов мотивований тим, що у провадженні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебуває цивільна справа №183/7301/19 за його позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. Підставою для звернення до суду стали невиконані ОСОБА_2 боргові зобов'язання, розмір яких становить 12 000,00 дол. США., які боржник зобов'язувався повернути до 07 квітня 2019 року Одночасно з поданням вказаної позовної заяви він подав клопотання про забезпечення позову.
Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2019 року його клопотання про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт та заборонено вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження частки домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить на праві приватної власності ОСОБА_2 16 грудня 2019 року він направив вказану ухвалу у виконавчу службу з метою негайного виконання та 19 грудня 2019 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним виконавцем внесено відповідний запис про арешт.
Дізнавшись про те, що він звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості, під час дії заборони щодо розпорядження майном, 18 грудня 2019 року ОСОБА_2 уклав договір-купівлі продажу належної йому частки будинку з ОСОБА_3 . Тому такий договір не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а укладено його з метою унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог у справі № 183/7301/19, приховати майно від примусової реалізації виконавчою службою.
ОСОБА_1 просив суд:
визнати недійсним договір купівлі-продажу від 18 грудня 2019 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л. В., зареєстрований в реєстрі за №2496, предметом якого є частка домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ;
скасувати державну реєстрацію права власності на частку домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 запис про право власності № 50303123 від 18 грудня 2019 року;
стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Кокосадзе Л. В. на користь ОСОБА_1 судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили, що оскаржуваний договір є фіктивним, тобто таким, що не спрямований на настання правових наслідків, обумовлених ним (не надано доказів того, що ОСОБА_2 , після укладення договору, залишився проживати у будинку, сплачує за комунальні послуги, утримує свої речі у будинку, або будь-яким іншим шляхом продовжує користуватись вказаним нерухомим майном; що ОСОБА_2 не отримав гроші за відчуження нерухомості або такі не були передані йому ОСОБА_3 ), а тому підстави для визнання його таким відсутні.
Посилання позивача у письмових поясненнях з приводу того, що між сторонами було укладено фраудаторний правочин спростовується наявними в матеріалах справи доказами. Так, ухвалу від 26 листопада 2019 року про забезпечення позову (справа № 183/7301/19) було постановлено за відсутності сторін та до відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 . Відповідно до доданої до позову інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, обтяження на частку домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстроване 19 грудня 2019 року. Станом на 18 грудня 2019 року будь-які записи про обтяження щодо вказаного майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні. Згідно з договору купівлі-продажу від 18 грудня 2019 року вартість відчужуваної частки становить 1 302 873,03 грн, що підтверджується експертною оцінкою. Також зазначено, що розрахунок між сторонами проведено. Крім того, суд звертає увагу, що інша частка житлового будинку належала ОСОБА_5 , який за життя був чоловіком ОСОБА_3 , що свідчить про реальну заінтересованість останньої у набутті права власності на частку, яка належала ОСОБА_2 . Отже, відсутні підстави, які б свідчили, що оскаржуваний правочин може вважатися фраудаторним, оскільки відсутні обставини, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.
Посилання позивача на те, що оскаржуваний договір було укладено під час знаходження на розгляді суду спору про стягнення заборгованості не заслуговує на увагу, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, станом на 18 грудня 2019 року провадження у справі про стягнення заборгованості відкрито не було, рішення по суті спору не було ухвалено.
Доводи позивача з приводу того, що ОСОБА_3 не було передано кошти за договором купівлі-продажу, оскільки вона знаходиться у скрутному матеріальному становищі, не підтверджуються жодним доказом.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу частки домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 18 грудня 2019 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л. В., зареєстрований в реєстрі за № 2496.
Скасовано державну реєстрацію права власності на частку домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 , запис про право власності № 50303123 від 18 грудня 2019 року.
Стягнено з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору в рівних частинах.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що сукупний аналіз наведених фактичних обставин свідчить про наявність підстав для висновку, що оспорюваний договір купівлі-продажу 1/2 частки домоволодіння не направлений на реальне настання правових наслідків, а спрямований на приховування майна з метою уникнення звернення стягнення на нього при примусовому виконанні рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості перед позивачем. Дії відповідачів свідчать про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення позивача в майбутньому законних прав на виконання рішення суду за рахунок належного позичальнику майна, а тому договір від 18 грудня 2019 року, укладений між відповідачами, є недійсним на підставі статей 203 та 215 ЦК України.
Аргументи учасників справи
28 липня 2023 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 липня 2023 року, у якій просила постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що фіктивний договір характеризується певними ознаками, тоді як між нею та ОСОБА_2 укладено договір, який створив правові наслідки для сторін, а саме: після укладення договору ОСОБА_2 не залишився проживати у будинку (єдиним мешканцем будинку є вона); ОСОБА_2 не сплачує за комунальні послуги у цьому будинку; ОСОБА_2 не утримує свої речі у будинку або будь-яким іншим шляхом продовжує користуватись вказаним нерухомим майном. Матеріали справи не містять належних доказів які б свідчили про протилежне та, відповідно, дає підстави вважати такий договір фіктивним. ОСОБА_2 отримав гроші за відчуження нерухомості. Крім того, відповідно до дубліката свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 грудня 2010 року, за життя її чоловіком був власником іншої частки будинку, що свідчить про реальну заінтересованість у набутті права власності на частку будинку, яка належить ОСОБА_2 . Вона має переважне право на купівлю частку будинку у спільній частковій власності відповідно до частини першої статті 362 ЦК України, що не може прирівнюватись до недобросовісної поведінки сторін, спрямованої на позбавлення позивача у майбутньому законних прав на виконання рішення за рахунок належного позичальнику майна. Апеляційний суд підмінив поняття «переважне право на купівлю частки, що перебуває на праві спільної часткової власності» та «недобросовісна поведінка», що призвело до неправильного застосування положень статей 203, 215 ЦК України.
Суд першої інстанції з'ясував, що оспорюваний договір не є фраудаторним, оскільки: ухвала суду від 26 листопада 2019 року у справі № 183/7301/19 про забезпечення позову була постановлена за відсутності сторін та до відкриття провадження у цій справі; на момент укладення договору будь-які записи про обтяження щодо спірного майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні; вартість відчужуваної частки становить 1 302 873, 03 грн, що підтверджується експертною оцінкою; розрахунок між сторонами правочину проведено; її інтерес у придбанні частки домоволодіння виправданий тим, що її померлий чоловік був власником іншої половини домоволодіння.
12 вересня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що між відповідачами мав місце так званий «фраудаторний договір», тобто який вчинений на шкоду кредитору. Будучи обізнаним про свій обов'язок повернути грошові кошти у сумі 12 000,00 дол. США, ОСОБА_2 , не дочекавшись відповідного судового рішення, з метою ухилення від виконання своїх цивільно-правових зобов'язань, уклав договір купівлі-продажу частки домоволодіння, за яким покупцем є дружина його померлого брата. Передачі грошових коштів за придбане нерухоме майно в дійсності не було, оскільки ОСОБА_3 таких коштів не мала. Відповідачі склади розписку, за якою через представників отримали в якості завдатку за продаж належних їм часток домоволодіння від 3 000,00 дол. США від сторонньої особи. Вказана розписка є у матеріалах справи, що спростовує доводи касаційної скарги щодо добросовісності набуття нерухомого майна ОСОБА_3 у порядку реалізації переважного права співвласника майна, а свідчить про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мали зовсім іншу домовленість, направлену на реалізацію частки домоволодіння іншій особі.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 не згадує про видану нотаріальну довіреність ОСОБА_2 на його ім'я для оформлення продажу належної ОСОБА_2 частки домоволодіння, яка раптово була скасована. На підставі цієї довіреності між ним та ОСОБА_6 було укладено попередній договір купівлі-продажу частки домоволодіння, яка належала ОСОБА_2 . Грошові кошти, отримані за вказаним договором, мали бути передані йому в якості погашення заборгованості ОСОБА_2 . Разом з тим плани відповідачів змінились з метою ухилення від погашення заборгованості та щоб не втратити будинок ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали оспорюваний договір.
У матеріалах справи наявні документальні підтвердження того, що ОСОБА_7 немає іншого майна та грошових коштів, достатніх для погашення заборгованості перед позивачем. Відповідно до листа Новомосковського відділу державної виконавчої служби від 16 вересня 2021 року у ОСОБА_2 серед джерел доходів державним виконавцем виявлено лише пенсійні виплати, на які було звернено стягнення, та стягнено 362,3 грн, які були розподілені в якості витрат виконавчого провадження та на користь стягувача не були перераховані. Іншого нерухомого майна та транспортних засобів у відповідача немає, що не дозволяє йому задовольнити свої майнові вимоги до ОСОБА_2 іншим шляхом, аніж накладення стягнення у порядку Закону України «Про виконавче провадження» на частку домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , якби ОСОБА_2 не здійснив його відчуження. Таким чином, рішення суду на цей час продовжує бути невиконаним.
Відповідно до оспорюваного договору купівлі-продажу, частка домоволодіння була продана приблизно за 1 400 000,00 грн. Сума боргу ОСОБА_2 перед ним становить 12 000 дол. США, що за курсом НБУ становить приблизно 468 000,00 грн. У випадку реального отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_3 грошових коштів, ОСОБА_2 розрахувався би з ним. Наведене також підтверджує факт відсутності у боржника грошових коштів за начебто проданий будинок.
Крім того, оспорюваний договір був укладений під час дії ухвали про забезпечення позову, якою накладено було арешт на частку спірного домоволодіння та заборонено вчиняти будь-які дії, направлені на відчуження майна. Водночас правочин щодо відчуження майна, яке перебуває під арештом, може бути визнано недійсним за позовом заінтересованої особи, незалежно від того, чи було зареєстроване таке обтяження відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» на час його укладення, якщо про встановлену заборону сторонам правочину було відомо.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суди апеляційної інстанцій в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 905/2030/19, від 03 вересня 2019 року у справі № 904/4567/18, від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, від 01 квітня 2020 року у справі № 182/2214/16-ц ).
Ухвалою Верховного Суду від 12 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування рішення про державну реєстрацію. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
Фактичні обставини справи
Судивстановили, що ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2019 року, постановленої у справі № 183/7301/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт та заборонено вчиняти будь-які дії, направлені на відчуження нерухомого майна, його реконструкцію чи знесення на частки домоволодіння, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_2
18 грудня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу частки домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л. В. та зареєстрованого в реєстрі за № 2496, за умовами якого ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_8 належну йому частку домоволодіння. Вартість відчужуваної частки становить 1 302 873,03 грн, що підтверджується експертною оцінкою.
Інша частка житлового будинку належала ОСОБА_5 на підставі дубліката свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 грудня 2010 року, який за життя був чоловіком ОСОБА_3
19 грудня 2019 року державним реєстратором Новомосковського міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області Матвієнком А. В. було внесено запис 34751562 про арешт майна боржника (об'єкт нерухомого майна: частка домоволодіння розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ). Підстава виникнення обтяження: постанова, про арешт майна боржника, серія та номер: 60899420, видавник: Новомосковський МР ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області державний виконавець Матвієнко А.В.
Заочним рішенням Новомосковського районного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2020 року у справі № 183/7301/19 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 325 723,40 грн.
Позиція Верховного Суду
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
В Дигестах, наприклад, вказувалося, що juris praecepta sunt haec: honeste vivere, alterum non laedere, suum cuique tribuere (норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах). Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24)).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).
Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (частина перша та друга статті 234 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, зроблено висновок, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».
У постанові Верховного Суду у складі колегії судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23) вказано, що:
«Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).
Очевидно, що з урахуванням аргументів касаційної скарги та змісту оскаржених судових рішень ключовим питанням на яке повинен надати відповідь касаційний суд є те, яким чином при позаконкурсному оспорюванні кредитором фраудаторних правочинів (вчинених на шкоду кредитору) слід розмежовувати такі підстави для оспорення як фіктивність (стаття 234 ЦК України) та вчинення правочину всупереч принципу добросовісності й недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України).
Касаційний суд зауважує, що: недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред'явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається».
У постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі № 905/2030/19 (905/2445/19),на яку є посилання в касаційній скарзі, зроблено висновок, що:
«фіктивний правочин, на відміну від фраудаторного, виключає наявність наміру створити юридичні наслідки в момент його вчинення, що, в свою чергу, унеможливлює виникнення будь-яких майнових наслідків, оскільки такий правочин їх не породжує. Оскільки на підставі фіктивного правочину відсутня можливість передачі майна, restitutio in integrum виключається юридичною конструкцією фіктивного правочину. Якщо ж буде встановлено, що така передача de facto відбулася, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, і тому норма статті 234 ЦК України не підлягає застосуванню, адже фіктивний правочин de jure не породжує будь-яких правових наслідків. В свою чергу, правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (ч. 3 ст. 234 ЦК України). Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони не бажають настання правових наслідків, обумовлених договором; усі сторони договору поінформовані про його фіктивність; письмовим текстом договору створюється лише видимість правовідносин між сторонами; мета вчинення фіктивного правочину не має значення. Крім того, відповідно до висновків Верховного Суду, якщо хоча б одна зі сторін оспорюваного договору намагалася досягти правового результату, то цей правочин не може визнаватися фіктивним.
Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом). Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку. Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог».
Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона єучасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20)).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) зазначено, що «очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони договору купівлі-продажу від 26 червня 2018 року частки у праві спільної часткової власності на квартиру) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (договір купівлі-продажу від 26 червня 2018 року) використовувався учасниками для унеможливлення звернення стягнення на частку ОСОБА_1 і зумовив для неї настання таких негативних наслідків».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), на яку посилається ОСОБА_3 , зазначено, що «договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа). Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника)».
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
суди встановили, що ОСОБА_1 надав у борг ОСОБА_2 у позику 12 000,00 дол. США, який взяті зобов'язання не виконував; ОСОБА_1 подав позов про стягнення з ОСОБА_2 вказаної заборгованості, яку у подальшому на підставі заочного рішення Новомосковського районного суду Дніпропетровської області від 15 липня 2020 року задоволено та стягнено на користь позивача 325 723,40 грн (справа № 183/7301/19); у межах розгляду вказаної справи ОСОБА_1 подав клопотання про накладення арешту на часткидомоволодіння на АДРЕСА_1 та заборону вчинення будь-яких дій щодо його відчуження, яке задоволено ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2019 року; після постановлення вказаної ухвали 18 грудня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (дружина померлого брата ОСОБА_2 - ОСОБА_5 ) укладено договір купівлі-продажу частки у справі спільної власності на вказаний будинок, інша частка якого за життя належала ОСОБА_5 ; після укладення вказаного договору ОСОБА_2 борг не повернув; доказів на спростування доводів позивача щодо відсутності у ОСОБА_2 будь-якого рухомого/нерухомого майна/коштів, за рахунок яких він зміг би погасити заборгованість перед ОСОБА_1 , відповідачі не надали;
за таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок, що всупереч принципу добросовісності ОСОБА_2 , після пред'явлення до нього позову про стягнення боргу, відчужив спірну частку домоволодіння ОСОБА_3 (іншому співвласнику домоволодіння) з метою уникнення виконання зобов'язання з повернення боргу за договором позики тазадля унеможливлення в подальшому звернення стягнення на частку майна боржника у праві власності на виконання судового рішення про стягнення боргу. Такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямовані на унеможливлення звернення стягнення на майно боржника, що є підставою для визнання такого договору недійсним;
проте суд кваліфікував оспорюваний договір одночасно як фіктивний, так і такий, що суперечить принципу добросовісності, однак не врахував, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається; кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна.
Тому оскаржену постанову апеляційного суду в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу належить змінити в мотивувальній частині.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що на момент укладення договору будь-які записи про обтяження щодо спірного майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні, договір є оплатним, а її інтерес у придбанні частки домоволодіння виправданий тим, що її померлий чоловік був власником іншої половини домоволодіння.
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, належить: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника (зокрема, син, онук, мати), дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа). Касаційний суд акцентує увагу, що контрагентом з яким боржник вчиняє оспорюваний договір може бути не тільки родич боржника, але й інша особа (зокрема, співвласник в спільній власності); відсутність заборони чи арешту не виключає кваліфікацію правочину як фраудаторного, оскільки для оспорення правочину, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), важливим є те, що учасники цивільного обороту використовують приватний інструментарій всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та, зокрема, для, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника (поручителя) чи зменшення обсягу його майна (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 серпня 2024 року у справі № 947/37261/21 (провадження № 61-7737св24)).
Щодо вимоги про скасування державної реєстрації права власності
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України).
Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).
Належним способом є відновлення становища яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), і для повернення майна боржнику оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року у справі № 643/15604/17 (провадження № 61-3068св21), від12 квітня 2023 року в справі № 161/12564/21 (провадження № 61-10546св22)).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) зазначено, що «очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони договору купівлі-продажу від 26 червня 2018 року частки у праві спільної часткової власності на квартиру) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (договір купівлі-продажу від 26 червня 2018 року) використовувався учасниками для унеможливлення звернення стягнення на частку ОСОБА_1 і зумовив для неї настання таких негативних наслідків. Обраний ОСОБА_1 спосіб захисту (відновлення становища яке існувало до порушення, шляхом повернення частки в праві спільної часткової власності ОСОБА_2) передбачений пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України та є ефективним для захисту її порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах».
Тому вимога про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_3 не є належною, оскільки для повернення майна (частки в праві спільної часткової власності) боржнику оспорювання реєстраційних дій щодо цього майна не вимагається. У зв'язку з цим постанову апеляційного суду в цій частині слід скасувати.
При відмові в задоволенні цієї позовної вимоги суд першої інстанції вважав її похідною від позовної вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині належить змінити в мотивувальній частині.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23), від 20 серпня 2024 року у справі № 947/37261/21 (провадження № 61-7737св24), дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині частково прийнята без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу змінити в мотивувальній частині, а в частині скасування державної реєстрації права власності - скасувати та рішення суду першої інстанції про відмову в позові у цій частині змінитив мотивувальній частині.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки в частині скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 в позові відмовлено, то з позивача на користь ОСОБА_3 належить стягнути судові витрати на сплату судового збору в цій частині, у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, в сумі 1 536,80 грн.
Керуючись статтями 141, 400, 402, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 липня 2023 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 липня 2023 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 скасувати, а рішенняБабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2022 року про відмову в позові у цій частині змінити,виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1 536,80 грн судових витрат на сплату судового збору у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Дніпровського апеляційного суду від 06 липня 2023 року у скасованій частині втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: І. О. Дундар
Д. А. Гудима
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко