ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ
09 жовтня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/106/22(522/8102/21)
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Філінюка І.Г., Ярош А.І.
секретар судового засідання Герасименко Ю.С.
За участю представників учасників справи:
від ОСОБА_1 - адвокат Варналій К.О.
від ОСОБА_2 - адвокат Башук Д.С.
від Приватного виконавця ВО Одеської області Парфьонова Г.В. - адвокат Зарецький І.Г.
від АТ "Райффайзен Банк" - адвокат Семеняка В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та арбітражного керуючого Шаргородського Дмитра В'ячеславовича
на рішення Господарського суду Одеської області від 09.04.2024 (повний текст складено та підписано 19.04.2024, суддя Найфлейш В.Д.)
у справі №916/106/22(522/8102/21)
за позовом ОСОБА_1
до 1) Акціонерного товариства «Райффайзен Банк»
2) Державного підприємства "СЕТАМ"
3) Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Георгія Володимировича
4) ОСОБА_2
Третя особа: ОСОБА_3
про визнання недійсними електронних торгів, визнання недійсним акту про проведення електронних торгів, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування запису про державну реєстрацію, поновлення запису про державну реєстрацію
в межах справи №916/106/22 про неплатоспроможність ОСОБА_1
ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом, в якому просив суд:
- визнати недійсними електронні торги, які були проведені 12.04.2021 року Державним підприємством «СЕТАМ» (протокол проведення електронних торгів № 534055 по лоту № 470724) із продажу квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1034719951101);
- визнати недійсним акт про реалізацію предмета іпотеки, а саме, квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1034719951101), складений 23.04.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. по виконавчому провадженню № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1112/11, виданого 21.05.2012 року Київським районним судом м.Одеси;
- визнати недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер 1113, видане 26.04.2021 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чапським А.Е. (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1034719951101);
- вилучити з державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності № 41697788 індексний номер 57863906 від 26.04.2021 р. про державну реєстрацію права власності квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1034719951101);
- встановити, що рішення суду по цій справі є підставою для державної реєстрації права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1034719951101) за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_2 ).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що електронні торги, та відповідно продаж майна боржника було здійснено з порушенням вимог чинного законодавства України.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.04.2024 по справі №916/106/22(522/8102/21) заяву ОСОБА_1 про зміну предмета позову залишено без розгляду, а у задоволенні позову відмовлено повністю.
Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку, що під час виконавчого провадження було правомірно звернено стягнення на нерухоме майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а права позивача, як співвласника такого майна порушені не були.
Не погодившись із даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулись позивач та арбітражний керуючий Шаргородський Д.В. з апеляційними скаргами в якій просять оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким:
- визнати недійсними електронні торги, які були проведені 12.04.2021 року Державним підприємством «СЕТАМ» (протокол проведення електронних торгів № 534055 по лоту № 470724) із продажу квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1034719951101);
- визнати недійсним акт про реалізацію предмета іпотеки, а саме, квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1034719951101), складений 23.04.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. по виконавчому провадженню № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1112/11, виданого 21.05.2012 року Київським районним судом м.Одеси;
- визнати недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер 1113, видане 26.04.2021 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чапським А.Е. (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1034719951101);
- вилучити з державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності № 41697788 індексний номер 57863906 від 26.04.2021 р. про державну реєстрацію права власності квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1034719951101);
- встановити, що рішення суду по цій справі є підставою для державної реєстрації права спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1034719951101) за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_2 ).
Свої вимоги скаржники обґрунтовують тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без з'ясування обставин, що мають значення для справи, а тому воно підлягає скасуванню, з наступних підстав.
Так свої вимоги за апеляційною скаргою скаржники обґрунтовують наступним:
- судом першої інстанції не розглянуто позов у зміненої редакції, викладений у заяві про зміну предмету позову та залишено без розгляду таку заяву позивача, у зв'язку з недоплатою судового збору чим порушено право позивача на доступ до суду;
- суд першої інстанції в резолютивній часті рішення одночасно з його винесенням, у порушення приписів п. 8 ч. 1 ст 226 ГПК України виніс ухвалу про залишення заяви позивача про зміну предмету позову без розгляду. На думку апелянтів суд першої інстанції повинен був повернути заяву про зміну підстав позову, у відповідності до ч. 4 ст. 174 ГПК України, при цьому винести самостійну ухвалу про це;
- місцевий господарський суд належним чином не дослідив матеріли зведеного виконавчого провадження;
- судом необґрунтовано повернуто докази надані позивачем, а тому останній просить прийняти такі докази та врахувати під час апеляційного перегляду справи;
- місцевим господарським судом не досліджена обставина досягнення згоди між Банком та іпотекодавцем щодо вартості майна, яке продане з прилюдних торгів, яка відображена у договорі про зміни до договору іпотеки, що в свою чергу виключає необхідність призначення оцінки, відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» та свідчить про порушення приватним виконавцем процедури примусового стягнення на майно;
- не досліджено судом першої інстанції й порушення приватним виконавцем порядку повідомлення позивача про результати оцінки в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження», що позбавило його права своєчасно оскаржити її результати у судовому порядку, у наслідок чого порушено майнове право позивача на зменшення зобов'язань перед стягувачем;
- помилковим є посилання суду першої інстанції на обставин розгляду скарги дружини позивача на дії виконавця, оскільки в межах її розгляду обставини рецензування, наслідків перевірки виконавця судами цивільної юрисдикції не досліджувалися. Крім того, різні правовідносини та різний суб'єктний склад осіб в цивільній справі виключає преюдиціальність наслідків її розгляду під час дослідження обставин по справі, яка наразі є предметом апеляційного перегляду;
- поза увагою суду залишилась обставина зміни технічного стану реалізованого майна, через її поділ на 5 окремих квартир, ще до проведення аукціону, що виключає законність її продажу з аукціону, так як на електронні торги виставлено майно з іншими технічними характеристиками;
- суд належним чином не повідомив арбітражного керуючого Шаргородського Д.В. про розгляд цієї справи, у зв'язку з чим останній був позбавлений можливості виконати свій обов'язок здійснювати заходи щодо захисту майна боржника, подати відзив або пояснення на позов, ознайомитися зі справою, тощо;
- місцевим господарським судом не взято до уваги судову практику Верховного Суду з аналогічних спорів;
- судом першої інстанції не досліджено обставини того, що станом на час проведення оспорюваного аукціону заборгованість за кредитним договором була лише поточна - за один місяць. Отже таким аукціоном порушено і права позивача і його дружини на користування кредитними коштами, так як вони достроково були стягнуті за договором, за яким не було прострочених зобов'язань.
Ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.06.2024 та 12.06.2024 відкрито апеляційні провадження по цій справі та призначено справу до розгляду на 29.07.2024.
До суду надійшли відзиви на апеляційні скарги від ОСОБА_2 в яких останній просить залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що позивач не здійснив доплату судового збору за подання заяви про зміну предмета позову та не надав до суду належних документів, які б підтверджували, що його майновий стан не дозволяє сплатити судовий збір у визначеному судом розмірі, а тому судом першої інстанції було правомірно залишено без розгляду заяву позивача про зміну предмета позову.
Відповідач стверджує, що позивач не зазначає, які саме докази, що містяться у відповідних матеріалах виконавчого провадження не були дослідженні судом, які обставини вони підтверджують чи спростовують, а також, яким чином відповідні документи могли вплинути на результати розгляду справи.
На переконання відповідача не відповідає дійсності посилання скаржників на те, що судом не було досліджено надані ним докази, зокрема експертне дослідження та висновок експерта, оскільки суд дослідив відповідні докази, однак відхилив їх як такі, що не є підставою для визнання прилюдних торгів недійсними. Що ж до інших доказів, то позивач подав їх до суду з пропуском встановленого законом строку та без обґрунтування неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від нього, внаслідок чого отримав обґрунтовану відмову у долучені таких документів до матеріалів справи.
Також відповідач зазначає, що боржник скористався своїм правом на судове оскарження проведеної оцінки майна в межах оскарження дії приватного виконавця, однак судами було відмовлено у задоволені такої скарги, а тому на момент розгляду судом цієї справи, оцінка вартості майна боржника, є дійсною, що спростовує зворотні твердження апелянтів.
З приводу посилання скаржників на зміни технічного стану реалізованого майна відповідач зазначає, що позивач не надав докази того, що він повідомляв Банк та/або приватного виконавця про відповідні зміни.
Щодо не повідомлення про розгляд справи арбітражного керуючого Шаргородського Д.В., то як на тому наголошує відповідач, він не є новою стороною у справі. До нього, відповідні функції арбітражного керуючого виконувала інша особа, яка мала можливість подати відповідний відзив, пояснення тощо.
Посилання скаржників, у контексті цієї справи, на судову практику Верховного Суду, не є релевантним.
Судом апеляційної інстанції також отримано відзив на апеляційні скарги від АТ "Райффайзен Банк" в якому останній просить залишити апеляційні скарги без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Так на переконання АТ "Райффайзен Банк" право позивача, як боржника в рамках виконавчого провадження за захистом якого він звернувся до суду не порушено, оскільки результатом електронних торгів стало ефективне виконання судового рішення, яке залишалось не виконаним протягом дев'яти років.
За твердженням Банку на момент примусового звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить ОСОБА_3 , остання систематично допускала прострочення кредитної заборгованості перед Банком, що підтверджується долученим розрахунком, а звернення стягнення на предмет іпотеки здійснювалось в порядку положень Закону України «Про виконавче провадження».
На переконання Банку дія мораторію на примусове звернення стягнення на реалізований предмет іпотеки не поширюється, оскільки спірна квартира, не використовується як місце постійного проживання позичальників, наявністю в позичальників іншого житла та перевищення прощі реалізованого предмету іпотеки.
Доводи апелянтів про те, що реалізація арештованого майна, яке є спільним сумісним майном подружжя, відбулася без згоди іншого з подружжя на таку реалізацію, на думку Банку є необґрунтованими, оскільки зазначені порушення не тягнуть за собою визнання недійсними результатів електронних торгів.
Наголошує Банк й на тому, що організатор торгів розміщує інформацію в системі електронних торгів виключно на підставі документів, наданих відповідним органом державної виконавчої служби чи приватного виконавця, організатор не має обов'язку перевіряти законність дій виконавця щодо передачі майна на реалізацію та достовірність інформації, зазначеної у заявці на реалізацію арештованого майна.
На думку Банку, позивач не довів факту порушення правил проведення електронних торгів, впливу таких порушень на результат торгів, а також порушення законних прав позивача, а також не навів жодної норми Порядку реалізації арештованого майна, що порушені під час проведення електронних торгів.
Ухвалою суду від 29.07.2024 розгляд справи було відкладено на 16.09.2024.
Ухвалою суду від 16.09.2024 розгляд справи було відкладено на 09.10.2024.
Під час судового засідання під 09.10.2024 представник ОСОБА_1 підтримав вимоги за апеляційними скаргами та наполягав на їх задоволенні.
Представники ОСОБА_2 , Приватного виконавця ВО Одеської області Парфьонова Г.В. та АТ "Райффайзен Банк" надали пояснення у відповідності до яких не погоджуються із доводами та вимогами за апеляційними скаргами, просять залишити їх без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, 04.10.2005 між Акціонерний поштово-пенсійний Банк "Аваль" (правонаступником якого є АТ "Райффайзен Банк") та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/0027/84/37623, за умовами якого Банком надано позичальнику кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 64 000,00 дол. США. Кредит надавався на строк 120 місяців - до 04 жовтня 2015 року. Кредитні кошти призначені для придбання квартири/будинку.
20.04.2007 між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №014/0027/82/73539, за умовами якого Банком надано Позичальнику кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 72 318,00 дол. США, а позичальник отримує кредит і зобов'язується належним чином використати та повернути кредитору суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов договору. Кредит надався терміном на 120 місяців - до 20.04.2017. Кредитні кошти призначені на споживчі цілі.
В якості забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеними кредитними договорами між Банком та ОСОБА_3 було укладено 04.10.2005 і 20.04.2007 року договори поруки, за умовами яких ОСОБА_3 бере на себе зобов'язання відповідати по зобов'язанням ОСОБА_1 за кредитними договорами.
Також, в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором №014/0027/84/37623 від 04.10.2005, між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 укладено Договір іпотеки від 06.10.2005, посвідчений Горецькою В.М., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, за яким боржником передано в іпотеку Банку належне йому на праві власності нерухоме майно - квартира під номером АДРЕСА_2 . Вказана квартира складається з трьох житлових кімнат та підсобних приміщень загальною площею 90,4 кв. м., у тому числі житловою площею 45,7 кв.м.
Крім того, для забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором №014/0027/82/73539 від 20.04.2007, між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1 укладено Договір іпотеки від 20.04.2007, посвідчений Горецькою В.М., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу за реєстровим №2976, за яким боржником передано в іпотеку Банку вищезазначену квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .
Також, 24.05.2005 між АТ "Райффайзен Банк Аваль" і ОСОБА_3 було укладено кредитний договір №014/0027/74/251, за умовами якого Банк надає позичальнику кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 136700 доларів США, а позичальник отримує кредит і зобов'язується належним чином використати та повернути кредитору суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії згідно умов договору. Кредит надавався на строк 120 місяців - до 24.05.2015.
У якості забезпечення виконання зобов'язань за Кредитними договорами між АТ "Райффайзен Банк Аваль" і ОСОБА_1 було укладено 24.05.2005 договір поруки №014/0027/74/251/1, за умовами якого ОСОБА_1 бере на себе зобов'язання відповідати по зобов'язанням своєї дружини ОСОБА_3 за вищевказаним кредитним договором. 28.09.2016 між позивачем та АТ "Райффайзен Банк Аваль" було укладено додаткову угоду №1 до договору поруки №014/0027/74/251/1 від 24.05.2005.
Також, між АТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_3 укладено Договір іпотеки від 25.05.2005, посвідчений Бурською О.В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу за реєстровим №2357 із змінами та доповненнями за Додатковою угодою від 28.09.2016 за реєстровим №1188, за яким боржником в рахунок виконання грошових зобов'язань за кредитним договором №014/0027/74/251 від 24.05.2005 передано в іпотеку Банку квартиру, загальною площею 219,3 кв.м., яка складається з двох кімнат, житловою площею 115,5 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_4 .
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 02.04.2012 у справі №1512/2-1112/11, позов АТ "Райффайзен Банк Аваль" задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на користь АТ "Райффайзен Банк Аваль" за кредитним договором №014/0027/84/37623 від 04.10.2005 - 153 236,98 дол. США та за кредитним договором №014/0027/82/73539 від 20.04.2007 - 212 638,66 дол. США.
24.04.2018 приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. були відкриті виконавчі провадження № НОМЕР_3 (боржник ОСОБА_1 ) та № НОМЕР_4 (боржник ОСОБА_3 ).
12.04.2021р. відбулись торги з примусового продажу двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_4 . Переможцем визнано учасника №12 - ОСОБА_2 (ціна продажу: 4497500,00 грн.).
Звертаючись із даним позовом до суду першої інстанції позивач зазначив, що електронні торги, та відповідно продаж майна боржника було здійснено з порушенням вимог чинного законодавства України.
Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (пункт 56), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі №477/2330/18 (пункт 55)).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об'єктивно неможливо буде виконати.
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 рокуу справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36)).
Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що реалізація майна, зокрема майнових прав, на прилюдних торгах полягає у продажу цього майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на нього до покупця - переможця прилюдних торгів. Тому, враховуючи передбачені законодавством щодо прилюдних торгів особливості, проведення таких торгів є правочином. Такий висновок узгоджується з приписами статей 650, 655 і частини четвертої статті 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу купівлю-продаж на публічних торгах і визначають, що до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункти 6.17-6.18) та від 7 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункти 38-39), від 6 липня 2022 рокуу справі № 914/2618/16 (пункт 32), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.66)).
Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, - державна виконавча служба й організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є їхній переможець. Виходячи з наведеного, сторонами договору, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці - державна виконавча служба й організатор цих торгів, та покупець - переможець торгів (див. постанови від 5 червня 2018 року у справі № 910/856/17 (пункти 40-41), від 7 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункт 56)).
Оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином, то оскаржити останній можна за певних умов (зокрема, у разі ефективності такого способу захисту для позивача), а не протокол як документ, який засвідчує вчинення цього правочину. Вимоги про визнання недійсними протоколу публічних торгів є неналежним і неефективним способом захисту. Такий самий підхід слід застосовувати і щодо оскарження іншого документа - акта про проведені електронні торги (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (пункт 104), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.66)).
З огляду на наведене неналежними та неефективними є відповідні вимоги позивача визнання недійсними електронних торгів, які були проведені 30.12.2021 та визнання недійсним акту про реалізацію предмета іпотеки.
Колегія суддів зазначає, що вимогу про визнання недійсними електронних торгів суд може інтерпретувати як позов про визнання недійсним відповідного договору купівлі-продажу. Проте ця вимога лише за певних умов може бути ефективним способом захисту, наприклад, тоді, якщо позивачем і відповідачем є продавець і покупець за договором купівлі-продажу.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина перша статті 388 ЦК України). Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга цієї статті у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Велика Палата Верховного Суду раніше виснувала, що право на витребування майна з незаконного володіння може мати як власник, так і законний користувач майна (див., наприклад, постанови від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (пункт 95), від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19).
Метою позову про витребування майна з чужого володіння є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку позбавлення власника його нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на таке майно (див. близькі за змістом висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 7 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) та № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц).
Рішення суду про витребування нерухомого майна на користь його власника із чужого володіння є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 38)).
Якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, не маючи права його відчужувати, то покупець не набуває право власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його повернення. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від такого набувача лише у випадках, встановлених частиною першою статті 388 ЦК України (з урахуванням винятків, визначених у частині другій цієї статті), тоді як у недобросовісного набувача чи у добросовісного, який набув майно безоплатно, власник має право його витребувати у всіх випадках (стаття 387, частина третя статті 388 ЦК України).
Тому, якщо позивач не був стороною договору-купівлі продажу, укладеного на електронних торгах, і, наприклад, вважає, що переможець торгів є недобросовісним та не набув право власності на придбане майно, він може скористатися прямо визначеним законом для таких спірних правовідносин способом захисту права. Для застосування вимоги про витребування майна з чужого володіння немає потреби в оскарженні електронних торгів (відповідного правочину купівлі-продажу), складених на їх підставі протоколу й акта про проведені електронні торги чи викладеного в окремому документі договору купівлі-продажу (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункти 52, 57) і від 5 жовтня 2021 року у справі № 910/18647/19 (пункт 9.32)).
Подібні висновки викладено у постанові КГС ВС від 21.08.2024 у справі №953/24224/19.
Однак, як вбачається з наявних матеріалів справи, позивач у даному випадку не звертався до місцевого господарського суду із відповідними вимогами про витребування майна, яке було реалізовано та торгах, на свою користь.
Щодо вимоги позивача про визнання недійсним свідоцтва про право власності на майно, колегія суддів наголошує, що видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів є окремою нотаріальною дією, передбаченою статтею 34 Закону України "Про нотаріат", спрямованою на посвідчення відповідного права покупця, тобто юридичним оформленням факту, що відбувся на підставі правочину. Тобто нотаріус, який вчиняє нотаріальну дію з видачі свідоцтва про придбання майна на аукціоні, не встановлює дійсні наміри сторін до вчинення правочину, відсутність заперечень щодо кожної з умов правочину, а перевіряє тільки факт набуття права власності на нерухоме майно конкретним набувачем і підтвердження цього права внаслідок проведення аукціону (див. близькі за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.112021 у справі № 925/1351/19, від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19).
Тому визнання недійсним свідоцтва як документа, який видав нотаріус для підтвердження права власності переможця аукціону (покупця), не захистить право та інтерес заявника, оскільки цей документ не зумовлює переходу права власності на нерухоме майно від боржника до покупця та не породжує в останнього жодного права.
Таким чином, позовна вимога про визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів також не відповідає належному способу захисту. Близьких за змістом висновків щодо неналежності позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 43), 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19.
Обрання ж позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 28), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (пункт 127).
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що позивачем у даному випадку обрано неналежний спосіб захисту власних порушених прав, що відповідно є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що судом першої інстанції не розглянуто позов у зміненої редакції, викладений у заяві про зміну предмету позову та залишено без розгляду, чим порушено право позивача на доступ до суду, з огляду на таке.
Так наявні матеріли справи свідчать про те, що ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з заявою про зміну предмета позову.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.01.2024 заяву про зміну предмета позову ОСОБА_1 залишено без руху, встановлено позивачу строк у 5 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання до суду доказів доплати судового збору в розмірі 80 882,50 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.02.2024 клопотання ОСОБА_1 про зменшення судового збору - задоволено частково, встановлено позивачу строк у 5 днів з дня вручення ухвали для надання до суду доказів доплати судового збору в розмірі 67462,50 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.02.2024 клопотання ОСОБА_1 про зменшення судового збору - відхилено повністю, встановлено позивачу строк у 5 днів з дня вручення ухвали для надання до суду доказів доплати судового збору в розмірі 67462,50 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.03.2024 в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору - відмовлено, встановлено позивачу строк у 5 днів з дня вручення ухвали для надання до суду доказів доплати судового збору в розмірі 67462,50 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області у від 01.04.2024 повторно зобов'язано позивача у строк у 5 днів з дня вручення ухвали надати до суду докази доплати судового збору в розмірі 67462,50 грн.
Однак, станом на 09.04.2024 позивачем не усунуто недоліки заяви про зміну предмета позову, у зв'язку з чим відповідно до вимог ст. 176 ГПК України, суд першої інстанції залишив заяву ОСОБА_1 про зміну предмета позову без розгляду.
Судова колегія зазначає, що дійсно ст. 8 Закону України "Про судовий збір" надає можливість суду за клопотанням сторони відстрочити або розстрочити сплату судового збору або звільнити від сплати судового збору.
Між тим, у відповідності до висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 14.01.2021 по справі № 0940/2276/18, навіть за наявності умов для відстрочення або розстрочення сплати судового збору або звільнення від сплати судового збору, такі дії за змістом статті 8 Закону України "Про судовий збір" є правом, а не обов'язком суду.
Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні визначив, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі "Пелевін проти України" (Pelevin v Ukraine) від 20.05.2010, заява № 24402/02, § 27)).
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення у справі "Креуз проти Польщі" (Case of Kreuz v. Poland) від 19.06.2001, № 28249/95, § 60)).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до порушення провадження у справі.
Таким чином, якщо нормами процесуального законодавства передбачено вчинення стороною до подання відповідної заяви певних дій, в тому числі щодо сплати судового збору, такі дії мають бути вчинені. Суд позбавлений права прийняти відповідну заяву до розгляду, а потім зобов'язувати скаржника усувати виявлені недоліки.
У статті 129 Конституції України та статті 42 Господарського процесуального кодексу України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Отже, всіх учасників справи поставлено законом у рівні умови в частині обов'язку сплачувати судовий збір, у зв'язку з чим вибіркове надання господарським судом суб'єктивних переваг одним учасникам процесу перед іншими учасниками судового процесу шляхом звільнення чи відстрочення сплати судового збору, окрім випадків, встановлених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", призведе до порушення вищевказаного конституційного принципу, що є неприпустимим.
У даному випадку, як вже було вказано вище, суд першої інстанції, скориставшись свої правом, зменшив розмір судового збору за подання позивачем заяви про зміну предмета позову, однак, навіть після такого зменшення позивач вимог ухвали суду не виконав та не сплатив судовий збір встановлений судом.
Не приймаються колегією суддів й твердження апелянта про те, що місцевий господарський суд у порушення вимог чинного процесуального законодавства не виніс окрему ухвалу про залишення заяву позивача про зміну предмета позову, чим позбавив останнього можливості на її оскарження.
Так, судова колегія зазначає, що у даному випадку залишення місцевим господарським судом заяви позивача про зміну предмета позову без розгляду в резолютивній частині оскаржуваного рішення, а не шляхом постановлення окремої ухвали, жодним чином не позбавило позивача права на оскарження такого рішення суду, зокрема шляхом включення своїх заперечень проти такого рішення суду, до доводів та вимог за даною апеляційною скаргою.
До того ж, колегія суддів зазначає, що місцевим господарським судом в оскаржуваному рішення наведено мотиви залишення такої заяви позивача без розгляду, а саме несплата судового збору за її подання.
Не заслуговують на увагу й твердження апелянта про те, що місцевий господарський суд не дослідив матеріали зведеного виконавчого провадження, оскільки скаржник не зазначає, які саме докази, що містяться у відповідних матеріалах виконавчого провадження не були дослідженні судом, які обставини вони підтверджують чи спростовують, а також, яким чином відповідні документи могли вплинути на результати розгляду справи та прийняте судом рішення.
Наявними матеріалами справи спростовуються доводи апелянта про те, що судом першої інстанції не було досліджено надані ним докази, зокрема експертне дослідження та висновок експерта, оскільки в мотивах оскаржуваного рішення судом першої інстанції зазначено, що з огляду на наявність судового рішення, яким відмовлено в задоволенні скарги на дії виконавця, судом не приймається до уваги надане позивачем експертне дослідження щодо ринкової вартості об'єкта нерухомого майна та висновок експерта про встановлення вартості спірної квартири, оскільки не є підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.
Наведене свідчить про те, що місцевий господарський суд дослідив відповідні докази, однак відхилив їх як такі, що не є підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.
З приводу інших доказів на якій посилається скаржник, то останнім були подані до суду з пропуском встановленого законом строку та без обґрунтування неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від нього, внаслідок чого судом було відмовлено у долучені таких документів до матеріалів справи.
З приводу посилання апелянта на не дослідження місцевим господарським судом обставини досягнення згоди між Банком та іпотекодавцем щодо вартості майна, яке продане з прилюдних торгів, судова колегія зазначає таке.
У відповідності до ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника.
У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності суб'єкта господарювання.
У даному випадку наявні матеріали справи не містять доказів того, що сторони виконавчого провадження у законодавчо визначений строк визначили (погодили) вартість майна боржника.
А тому, з огляду на те, що сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника, шляхом залучення суб'єкта оціночної діяльності.
При цьому, колегією суддів не приймаються до уваги доводи позивача з приводу визначення вартості майна у договорі іпотеки, оскільки, така сума є вартістю предмету іпотеки на момент укладення такого договору, а не є погодженням сторонами ціни продажу предмету іпотеки на публічних торгах, як то передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Щодо твердження апелянта про те, що судом першої інстанції не була досліджена обставина порушення приватним виконавцем Парфьоновим Г.В. порядку повідомлення позивача про результати оцінки, що позбавило його права своєчасно оскаржити її результати в судовому порядку, судова колегія зазначає таке.
Як вбачається з наявних матеріалів справи та не заперечується учасниками справи, ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_3 є солідарними боржниками перед банком.
Результати оцінки виконаної СОД Сусловим В.Б. були оскаржені дружиною позивача - ОСОБА_3 . Так, остання звернулась до Київського районного суду м. Одеси зі скаргою на дії приватного виконавця під час виконання рішення Київського районного суду м. Одеси у справі № 1512/2-1112/11, у якій просила суд, зокрема, визнати оцінку, виконану СОД Сусловим В.Б. у формі звіту, щодо вартості квартири за адресою: за адресою: АДРЕСА_4 такою, що не підлягає застосуванню; визнати оцінку, виконану СОД Сусловим В.Б. у формі звіту, щодо вартості квартири за адресою: за адресою: АДРЕСА_3 такою, що не підлягає застосуванню.
Однак, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 25.05.2022 у справі №1512/2-1112/11 було відмовлено у задоволенні вказаної скарги.
Постановою Одеського апеляційного суду від 06.07.2023 у справі №1512/2-1112/11 вищезазначену ухвалу було залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №1512/2-1112/11 вищезазначені ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 25.05.2022 та постанову Одеського апеляційного суду від 06.07.2023 залишено без змін.
Отже, на даний час, оцінка, виконана СОД Сусловим В.Б. у межах виконавчого провадження №56262947 у формі звіту щодо вартості квартири за адресою: АДРЕСА_4 , є дійсною.
З приводу посилання скаржника на те, що місцевий господарський суд не дослідив обставину зміни технічного стану спірної квартири через її поділ на 5 окремих квартир, колегія суддів зазначає таке.
Виходячи зі змісту звіту про оцінку від 09.03.2021, складеного СОД Сусловим В.Б. та на підставі якого була визначена початкова ціна іпотечної квартири на електронних торгах, станом на 26.02.2021 спірна квартира є двокімнатною, а згідно візуального огляду, загальний технічний стан об'єкта оцінки можна класифікувати як «від будівельників».
В той же час, технічний паспорт від 29.03.2021 на який посилається позивача та вказує, що на момент його складення квартира вже була перепланована на 5 кімнат, був складений вже після проведеної у межах виконавчого провадження оцінки.
Не заслуговують на увагу й твердження апелянта з приводу не повідомлення судом першої інстанції арбітражного керуючого Шаргородського Д.В. про розгляд цієї справи, з наступних підстав.
За приписами ст.1 Кодексу України з процедур банкрутства арбітражний керуючий - це фізична особа, яка отримала відповідне свідоцтво та інформація про яку внесена до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України.
У відповідності до приписів Кодексу України з процедур банкрутства арбітражний керуючий призначається та відсторонюється від виконання обов'язків ухвалою суду.
Так, судова колегія зазначає, що під час розгляду позовної заяви ОСОБА_1 повноваження керуючого реструктуризацією боржника виконувала арбітражна керуюча Нікітіна Ганна Едуардівна, яку судом першої інстанції було належним чином повідомлено про розгляд даної справи, та остання не була позбавлена скористатись своїм правом на подання відповідних пояснень, заперечень тощо приводу заявлених позовних вимог.
Разом з цим, арбітражного керуючого Шаргородського Д.В. було призначено керуючим реструктуризацією ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.04.2024, тобто день прийняття оскаржуваного рішення, що відповідно виключає його попереднє повідомлення про розгляд даної справи та прийняття рішення, оскільки до 09.04.2024 останній не був учасником справи про банкрутство ОСОБА_1 .
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що порушення наведенні скаржниками в апеляційних скаргах не знайшли свого підтвердження, а тому не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 09.04.2024 відсутні, що зумовлює залишення апеляційних скарг без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Рішення Господарського суду Одеської області від 09.04.2024 по справі №916/106/22(522/8102/21) залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 14.10.2024.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Філінюк І.Г.
Суддя Ярош А.І.