11 грудня 2007 р.
№ 13/245-07
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого
Овечкіна В.Е.,
суддів
Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
за участю представників:
позивача
- Малофєєва О.В.,
відповідачів
- Шевченко Н.В., Бузько А.І., Кабанчук Н.І.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційну скаргу
ВАТ "Західенерго" в особі Ладижинської ТЕС
на постанову
від 11.09.2007 Житомирського апеляційного
господарського суду
у справі
№13/245-07
за позовом
Ладижинської міської ради
до
1.ВАТ "Західенерго" в особі Ладижинської ТЕС;
2.ТОВ "Надія"
про
визнання права власності на нерухоме майно
та усунення перешкод у користуванні цим майном
Рішенням господарського суду Вінницької області від 19.06.2007 (суддя Тісецький С.С.), залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 11.09.2007 (судді: Філіпова Т.Л., Горшкова Н.Ф., Майор Г.І.), позов задоволено частково -на підставі ст.ст.128,154,244 ЦК УРСР визнано за Ладижинською міською радою право власності на окремий об'єкт нерухомого майна - громадсько-торговельний центр, що знаходиться за адресою: м.Ладижин, вул.П.Кравчика, 4 та включає в себе літери А, А3, А5, А6, А7, з підвалом літера А/під-А5/під та вхідним майданчиком літери а, а1, а6, загальною площею 4552,3 кв.м. Припинено на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України провадження у справі в частині позовних вимог про усунення перешкод в користуванні позивачем належним йому приміщенням шляхом виселення ТОВ "Надія", у зв'язку з відмовою від позову в цій частині.
ВАТ "Західенерго" в особі Ладижинської ТЕС в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами норм ст.ст.63,243 ЦК УРСР, ст.ст.256,257,260,261,267 ЦК України, Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.1996р. №222 "Про поетапну передачу до комунальної власності об'єктів соціальної інфраструктури, які належать суб'єктам підприємницької діяльності" та Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет повноти їх встановлення і правильності юридичної оцінки судами попередніх інстанцій та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова -скасуванню в частині задоволених позовних вимог про визнання права власності на нерухоме майно з передачею справи на новий розгляд в цій частині позовних вимог до господарського суду м.Києва за встановленою виключною підсудністю з наступних підстав.
Залишаючи без змін первісне рішення про часткове задоволення позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що:
2 грудня 2003 року відповідач-1 в особі Ладижинської ТЕС звернувся до міського голови з пропозицією про вирішення на черговій сесії міської ради питання про передачу в комунальну власність об'єктів соціальної сфери, в тому числі, приміщення суспільно-торговельного центру, та надав акт приймання-передачі (а.с.34).
08.12.2003 року 15 сесія 24 скликання Ладижинської міської ради, на підставі вищевказаного подання Ладижинської ТЕС, своїм рішенням надала згоду на безкоштовну передачу суспільно-торговельного центру в складі приміщень магазину «Лада», ресторану «Електрон», аптеки, міської ради, міського відділу міліції, магазину «Байкал-Вест»в комунальну власність територіальної громади м.Ладижина на баланс міського комунального підприємства «Добробут».
По акту приймання-передачі суспільно-торгівельний центр, а саме, в складі приміщень магазину «Лада», ресторану «Електрон», аптеки, міської ради, міського відділу міліції, магазину «Байкал-Вест»1975 року побудови корисною площею 4526,3 кв.м був переданий ВАТ «Західенерго»Ладижинській міській раді в комунальну власність. Акт приймання-передачі суспільно-торговельного центру був затверджений рішенням виконкому Ладижинської міської ради №700 від 25 грудня 2003 року.
26 грудня 2006 року 8 сесія 5 скликання Ладижинської міської ради скасувала рішення виконавчого комітету Ладижинської міської ради від 10.12.2004 року №650 «Про оформлення права колективної власності за ВАТ «Західенерго", на підставі якого 22.12.2004р. право власності на суспільно-торговельний центр було зареєстровано за відповідачем-1.
Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що подання першого відповідача від 2 грудня 2003 року, рішення Ладижинської міської ради від 08.12.2003 року та виконкому від 25 грудня 2003 року свідчать про укладання між позивачем та першим відповідачем договору дарування шляхом обміну листами в розумінні ст.154 ЦК УРСР.
Крім того, про досягнуту згоду свідчить також і поведінка обох сторін договору, оскільки ними вчинялись дії, спрямовані на передачу майна, зокрема, отримано дозвіл ДПІ у м.Львові від 14.08.2003р. на передачу ВАТ"Західенерго" об'єктів соціальної сфери у комунальну власність, складено передаточний баланс на 31.12.2003р.
Згідно зі ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірний, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Скаржником не надано доказів про визнання договору дарування недійсним, отже, укладений між сторонами договір є дійсним.
Відповідно до ст.128 ЦК УРСР право власності у набувача майна по договору виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачене законом або договором.
Таким чином, 25.12.2003 року територіальна громада міста Ладижина набула право власності на суспільно-торгівельний центр загальною площею 4552,3 кв.м. (приміщення магазину "Лада", ресторану, аптеки, міської ради, міського відділу міліції, магазину «Байкал-Вест", ДПІ), що розташований по вул.П.Кравчика,4 в м.Ладижині.
Що стосується передачі до комунальної власності об'єктів, які перебувають у державній власності, та апеляційна інстанція зазначила, що за змістом ч.1 ст.2 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" від 03.03.1998р. об'єкти соціальної інфраструктури, які не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), можуть бути об'єктами передачі згідно з цим Законом.
Посилання скаржника на ту обставину, що спірне майно в процесі корпоратизації увійшло до статутного фонду акціонерного товариства, належним чином не підтверджено, оскільки Перелік об'єктів нерухомого майна (будівлі і споруди), що увійшли до статутного фонду ВАТ "Західенерго" під час корпоратизації станом на 01.07.1995р., що міститься у матеріалах справи (а.с.38-42), оцінений апеляційним судом як неналежний доказ з огляду на зміст п.11 Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 1993 року.
Посилання скаржника на обставини пропуску позивачем строку позовної давності апеляційна інстанція відхилила з тих мотивів, що виходячи з положень ст.ст.256,257,261 ЦК України початок перебігу строку позовної давності для позивача за цим позовом слід пов'язувати з днем реєстрації права власності на спірне майно за іншою особою, відповідачем-1, тобто слід відраховувати цей строк від 22.12.2004р. Отже, на момент подачі позову до господарського суду Вінницької області (07.05.2007р.) строк позовної давності не закінчився.
Однак, касаційна інстанція не може погодитися з висновками судів в частині позовних вимог про визнання права власності на нерухоме майно з огляду на таке.
В основу оскаржуваного рішення покладено те, в грудні 2003 року що між позивачем та першим відповідачем було укладено договір дарування спірного громадсько-торговельного центру шляхом обміну листами в розумінні ч.2 ст.154 ЦК УРСР, причому до таких листів, які відповідно до вказаної статті сторони мають надсилати один одному, суд відносить рішення Ладижинської міської ради від 08.12.2003 "Про надання згоди на безкоштовну передачу об'єктів державної власності, що перебувають на балансі Ладижинської ТЕС ВАТ "Західенерго", в комунальну власність територіальної громади м.Ладижин" (а.с.13) та рішення Ладижинської міськвиконкому від 25.12.2003 №700 "Про затвердження актів приймання-передачі об'єктів державної власності, що перебувають на балансі Ладижинської ТЕС ВАТ "Західенерго", в комунальну власність територіальної громади м.Ладижин" (а.с.16). Проте, вказаний висновок суду суперечить фактичним обставинам справи, оскільки згідно зі ст.20 чинного на той час Закону України "Про власність" ВАТ "Західенерго", як суб'єкт права колективної власності, не вправі розпоряджатися об'єктами права державної власності, в тому числі дарувати їх у комунальну власність місцевих територіальних громад.
Отже, в результаті розгляду даного господарського спору судами було прийнято рішення та постанову, що стосуються прав та обов'язків юридичної особи, яка не була залучена до участі у справі, а саме, Міністерства палива та енергетики України. Це обумовлено тими обставинами, що предметом даного спору є визнання за Ладижинською міською радою права власності на нерухоме майно - громадсько-торговельний центр, а судом апеляційної інстанції встановлено, що до укладення в грудні 2003 року договору дарування між позивачем та першим відповідачем вказаний громадсько-торговельний центр не належав ВАТ "Західенерго" на праві колективної власності, оскільки не увійшов до статутного фонду ВАТ "Західенерго", а значить і не вибув з державної власності в процесі корпоратизації зазначеного товариства. В зв'язку з цим апеляційним судом правомірно поширено на спірні правовідносини дію Закону України “Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності», згідно з ч.1 ст.2 якого об'єкти соціальної інфраструктури, які не увійшли до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), є об'єктами передачі згідно з цим Законом.
Відповідно до ч.3 ст.41 Закону України “Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» рішення щодо передачі об'єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність приймаються органами, уповноваженими управляти державним майном, за згодою відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад.
Проте, з матеріалів справи не вбачається, судом не встановлювалися та позивачем не доведено обставини прийняття органом, уповноваженим управляти державним майном (в даному випадку - Міністерством палива та енергетики України) відповідного рішення про безоплатну передачу в комунальну власність територіальної громади м.Ладижин спірного нерухомого майна в якості об'єкта соціальної інфраструктури, як це передбачено ч.1 ст.4 та ч.3 ст.41 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності". Причому, виходячи зі змісту ст.4 та ч.3 ст.41 вищезгаданого Закону прийняття компетентним органом державного управління рішення щодо передачі об'єкта права державної власності у комунальну власність є обов'язковою підставою та повинно передувати прийняттю відповідною місцевою радою рішення про згоду на прийняття об'єктів права державної власності в комунальну власність місцевої територіальної громади.
Вирішуючи спір, судові інстанції не звернули увагу на те, що ТОВ "Надія" є лише орендарем частини приміщень спірного громадсько-торговельного центру та не оспорює право власності позивача на спірний об'єкт. У зв'язку з цим, суду, відповідно до вимог ст.24 ГПК України, слід було вирішити питання про залучення до участі в справі іншого відповідача (Міністерства палива та енергетики України), повинного відповідати за цим позовом.
За таких обставин ухвалені в справі судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про визнання права власності (постанова ВСУ від 04.07.2006 у справі №2-20/11842-2005).
Разом з тим, касаційна інстанція враховує, що відповідно до вимог ч.4 ст.16 та п.7 ч.2 ст.11110 ГПК України справи у спорах, у яких відповідачем є центральний орган виконавчої влади, розглядаються господарським судом міста Києва, а прийняття господарським судом рішення з порушенням правил виключної підсудності є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду або постанови апеляційного господарського суду.
Окрім того, згідно з абзацом 3 п.27.6 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 №04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" якщо відповідачем у справі зі спору про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном є органи, зазначені у частині четвертій статті 16 ГПК, то такі справи підлягають розглядові у господарському суді міста Києва.
Відповідно до вимог п.3 ст.1119 та п.п.3,7 ч.2 ст.11110 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосуються прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі у справі, та з порушенням правил виключної підсудності. Вищенаведені обставини свідчать про наявність підстав для застосування Вищим господарським судом України згаданих статей до спірних правовідносин, оскільки відсутність залучення Міністерства палива та енергетики України в якості іншого відповідача при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови істотно зачіпає його права та обов'язки, як органу, уповноваженого управляти державним майном, а відтак перешкоджає правильному об'єктивному та всебічному вирішенню даного спору з врахуванням прав та охоронюваних законом інтересів всіх учасників спірних майнових правовідносин. При цьому судова колегія враховує, що згідно з ч.2 ст.11110 ГПК України викладені вище обставини є в будь-якому випадку достатньою окремою підставою для скасування рішення і постанови та подальшого нового розгляду справи в частині позовних вимог про визнання права власності на нерухоме майно господарським судом міста Києва за встановленою виключною підсудністю.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.16,1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу ВАТ "Західенерго" в особі Ладижинської ТЕС задовольнити частково.
Рішення господарського суду Вінницької області від 19.06.2007 та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 11.09.2007 у справі №13/245-07 скасувати в частині позовних вимог про визнання права власності на нерухоме майно з передачею справи на новий розгляд в цій частині позовних вимог до господарського суду м.Києва за встановленою виключною підсудністю.
Доручити господарському суду м.Києва вжити відповідних процесуальних заходів для залучення Міністерства палива та енергетики України до участі у даній справі в якості іншого відповідача.
В решті рішення та постанову залишити без змін.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є.Чернов
В.Цвігун