10 жовтня 2024 рокусправа № 380/18939/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Брильовського Р.М.,
при секретарі судових засідань - Рудницької Ю.С.
та осіб, що беруть участь у справі:
представника позивача - Буженка Ю.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , у якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 про отримання додаткової винагороди у зв'язку з отриманим пораненням та лікуванням з цих причин на стаціонарі в медичних закладах від 02.06.2023 та рапорту ОСОБА_1 про отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю від 02.06.2023;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про отримання додаткової винагороди у зв'язку з отриманим пораненням та лікуванням з цих причин на стаціонарі в медичних закладах від 02.06.2023 та рапорт ОСОБА_1 про отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю від 02.06.2023 та прийняти рішення по суті рапортів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду передбачену абз. 5 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу передбачену п. б ч. 1 ст. 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що отримав осколкове поранення під час виконання ним обов'язків служби при захисті Батьківщини. Внаслідок отриманого поранення, позивач перебував на стаціонарному лікуванні. Зазначає, що відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 09.11.2022 № 139, ОСОБА_1 потребує відпустки на 30 календарних днів та довідки військово-лікарської комісії від 12.2022 року №3542 він на підставі статті 81 графи II Розкладу хвороб, потребує відпустки за станом здоров'я на 30 календарних днів. Позивач подав у в/ч НОМЕР_1 рапорт про отримання додаткової винагороди у зв'язку з отриманим пораненням та лікуванням з цих причин на стаціонарі в медичних закладах, та долучив відповідні документи, які підтверджують право ОСОБА_1 на отримання відповідної виплати, а саме довідки ВЛК, вказані епікризи та виписки, довідку про обставини травми. Проте, в порушення вимог абз. 5 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», відповідач проігнорував рапорт та не здійснив відповідних належних виплат ОСОБА_1 . Зазначає, що відповідач проявив бездіяльність щодо не розгляду рапорту військовослужбовця, та не виплативши як наслідок його розгляду додаткову винагороду у зв'язку з пораненням та лікуванням. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою від 14 серпня 2023 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою від 7 грудня 2023 року витребувано від військової частини НОМЕР_1 необхідні для розгляду справи документи.
Ухвалою від 22 квітня 2024 року повторно витребувано необхідні для розгляду справи документи.
Ухвалою від 5 серпня 2024 року вирішено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався, у зв'язку з чим судом вирішено проводити розгляд справи в силу вимог ч.6 ст. 162 КАС України.
Відповідно до вимог ч.4 ст. 159 КАС України передбачено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
В судовому засіданні, яке відбулося 26.09.2024, представник позивача подав уточнену позовну заяву, в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 про отримання додаткової винагороди у зв'язку з отриманим пораненням та лікуванням з цих причин на стаціонарі в медичних закладах від 02.06.2023;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про отримання додаткової винагороди у зв'язку з отриманим пораненням та лікуванням з цих причин на стаціонарі в медичних закладах від 02.06.2023;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду передбачену абз. 5 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив задовольнити позовні вимоги повністю.
В судове засідання представник відповідача не прибув, був належним чином повідомлені про розгляд справи.
Суд заслухав пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 25 листопада 2022 року, солдат ОСОБА_1 13 жовтня 2022 року отримав: Акубаротравму (від 13.10.2022), осколкове поранення під час виконання ним обов'язків служби при захисті Батьківщини».
Внаслідок отриманого поранення, позивач перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується: перевідним епікризом №10936 із медичної карти стаціонарного хворого хірургічного відділення у період з 13.10.2022 по 15.10.2022, випискою №7024 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого у період з 15.10.2022 по 09.11.2022, перевідним епікризом із медичної карти стаціонарного хворого №16766 у період з 07.12.2022 по 09.12.2022, випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №5669 у період з 09.12.2022 по 26.12.2022.
Згідно з довідками військово-лікарської комісії від 09.11.2022 № 139 та від 12.2022 №3542, ОСОБА_1 потребує відпустки за станом здоров'я на 30 календарних днів.
Позивач 2.06.2023 подав рапорт про отримання додаткової винагороди у зв'язку з отриманим пораненням та лікуванням в медичних закладах.
Військова частина НОМЕР_1 рапорт ОСОБА_1 від 02.06.2023 отримала, однак не ухвалила жодного рішення щодо виплати позивачу додаткової винагороди у зв'язку з отриманим пораненням та лікуванням в медичних закладах та позивачу відповіді не надала.
Представник позивача подав адвокатський запит від 09.06.2023 про отримання відомостей та відповіді на рапорт ОСОБА_1 щодо отримання додаткової винагороди у зв'язку з отриманим пораненням та лікуванням на стаціонарі в медичних закладах, однак відповідь не була надана.
Позивач вважає, що має право на виплату додаткової винагороди у зв'язку з отриманим пораненням та лікуванням в медичних закладах, відтак звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі Закон №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
24.02.2022 Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про ведення воєнного стану в України», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-Х на території України ведений воєнний стан через акт відкритої агресії з боку російської федерації та проведенням активних бойових дій, який триває й наразі.
Відповідно до п.2,3 Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про ведення воєнного стану в України» військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Кабінет Міністрів України 28.02.2022 на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 р. №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24 лютого 2022 року №69 «Про загальну мобілізацію» прийняв постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова №168).
Пунктом 1 Постанови №168 (у первинній редакції) установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.04.2023 №400 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168» (далі Постанова №400) пункт 1 Постанови №168 доповнено абзацами такого змісту:
«Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які:
у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії;
захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення);
загинули (померли внаслідок отриманих після введення воєнного стану поранень, травм), - виплата здійснюється за весь місяць, у якому особа загинула (померла);».
Постанова №400 набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
З аналізу наведених норм Постанови №168 висновується про встановлення лише двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100 000 гривень винагороди, за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я, а саме: пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини, а також факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Суд встановив, що відповідно до довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 25 листопада 2022 року, солдат ОСОБА_1 13 жовтня 2022 року отримав: Акубаротравму (від 13.10.2022 року), осколкове поранення під час виконання ним обов'язків служби при захисті Батьківщини».
Наведене свідчить про те, що травма позивача є такою, що пов'язана із захистом Батьківщини.
Суд зазначає, що внаслідок отриманого поранення, позивач перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується: перевідним епікризом №10936 із медичної карти стаціонарного хворого хірургічного відділення у період з 13.10.2022 по 15.10.2022, випискою №7024 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого у період з 15.10.2022 по 09.11.2022, перевідним епікризом із медичної карти стаціонарного хворого №16766 у період з 07.12.2022 по 09.12.2022, випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №5669 у період з 09.12.2022 по 26.12.2022.
Оскільки відповідач відзив на позовну заяву не подав, суд дійшов висновку, що військова частина не заперечує право позивача на отримання додаткової винагороди у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини.
Положеннями Постанови №168 передбачено, що така винагорода виплачується за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Відповідно до відомостей про нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, що надала військова частина НОМЕР_1 від 13.09.2024: «додаткова винагорода під час дії воєнного стану за лютий 2023 року (відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168) не виплачена у зв'язку з тим, що в наказі командира частини НОМЕР_1 від 03.03.2023 №4400 по виплаті додаткової винагороди за час воєнного стану, кількість днів в інших місцях дислокації та в районі виконання бойових дій визначено в кількості - 0 (нуль) днів; додаткова винагорода під час дії воєнного стану за березень 2023 року (відповідно постанови КМУ від 28.02.2022 р. №168) не виплачена у зв'язку з тим, що в наказі командира частини НОМЕР_1 від 03.04.2023 №7800 по виплаті додаткової винагороди за час воєнного стану, кількість днів в інших місцях дислокації та в районі виконання бойових дій визначено в кількості - 0 (нуль) днів; додаткова винагорода під час дії воєнного стану за квітень 2023 року (відповідно постанови КМУ від 28.02.2022 р. №168) не виплачена, у зв'язку з тим, що в наказі командира частини НОМЕР_1 від 03.05.2023 №10400 по виплаті додаткової винагороди за час воєнного стану, кількість днів в інших місцях дислокації та в районі виконання бойових дій визначено в кількості - 0 (нуль) днів; додаткова винагорода під час дії воєнного стану за травень 2023 року (відповідно постанови КМУ від 28.02.2022 р. №168) не виплачена, у зв'язку з тим, що в наказі командира частини НОМЕР_1 від 03.06.2023 №12200 по виплаті додаткової винагороди за час воєнного стану ОСОБА_1 немає. Всі виплати здійснюються згідно наказів командира військової частини, які формуються на підставі рапортів командирів підрозділів. Про всі чинні нормативно-правові документи, порядок здійснення виплат та встановлені категорії військовослужбовців, які мають право на отримання додаткової винагороди під час дії воєнного стану згідно постанови КМУ №168 від 28.02.2022 року доведено до командирів підрозділу та їх заступників.
Зважаючи на наведене, суд доходить висновку, що додаткову винагороду у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, відповідачем не нараховано та не виплачено.
Щодо вимоги зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду передбачену абз. 5 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», суд зазначає наступне.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.
При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Так, відповідно до абзацу 3 пункту 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 № 7 Про судове рішення в адміністративній справі, суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень відповідно до закону приймає рішення на власний розсуд.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, виконуючи цілі, встановлені адміністративним судочинством щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.
Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).
Зобов'язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання прийняти рішення.
Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
Суд встановив, що 2.06.2024 позивач подав рапорт про отримання додаткової винагороди у зв'язку з отриманим пораненням та лікуванням в медичних закладах, однак військова частина НОМЕР_1 не ухвалила жодного рішення щодо виплати позивачу додаткової винагороди у зв'язку з отриманим пораненням та лікуванням в медичних закладах та позивачу відповіді не надала.
Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
З врахуванням того, що суд не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту буде зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт від 2.06.2023 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у зв'язку з отримання поранення та лікуванням в медичних закладах відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану»».
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.
Щодо судового збору, то такий позивачем не сплачувався, оскільки відповідно до п.13 ст.5 Закону України «Про судовий збір» останній звільнений від його сплати.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 про отримання додаткової винагороди у зв'язку з отриманим пораненням та лікуванням в медичних закладах від 2.06.2023.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт від 2.06.2023 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди у зв'язку з отримання поранення та лікуванням в медичних закладах відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 11.10.2024.
СуддяБрильовський Роман Михайлович