04 грудня 2007 р.
№ 20/112
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т.Б. -головуючого
Волковицької Н.О.
Рогач Л.І.
за участю представників сторін:
позивача
не з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином
відповідача
не з'явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Відкритого акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів"
на постанову
від 15.08.2007 року Донецького апеляційного господарського суду
у справі
№ 20/112 господарського суду Донецької області
за позовом
Відкритого акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів"
до
Відкритого акціонерного товариства "Авдіївський коксохімзавод"
про
стягнення 2 686,72 грн.
Відкрите акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Авдіївський коксохімзавод" про стягнення 2686, 72 грн. вартості вагової недостачі коксової продукції за договором купівлі -продажу від 30.12.2004 року №1395/04Сб/4598.
Рішенням господарського суду Донецької області від 31.05.2007 року у задоволені позову відмовлено з огляду на недоведеність позовних вимог.
За апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15.08.2007 року залишене без змін з тих самих підстав.
Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Відкрите акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.08.2007 року та прийняти нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача збитків у розмірі 2686, 72 грн.
Заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, застосування норм матеріального права, які не стосуються даного спору та вважає, що висновки судів спростовуються наявними доказами у справі, а саме: суди не прийняли до уваги, що вантаж знаходився під воєнізованою охороною на території заводу, а тому норми, які регулюють відповідальне зберігання не повинні застосовуватись.
Крім того, заявник вважає, що суди упереджено та в інтересах однієї особи розглянули спір, оскільки відповідно до пункту 1.3 роз'яснення Вищого господарського суду України № 02-5/218 від 30.03.1995 року позивач має довести суду факт порушення зобов'язання ( заподіяння шкоди), причинний зв'язок та його розмір, а відповідач повинен спростувати наявність своєї вини у завданні шкоди.
Заслухавши суддю -доповідача та перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в ухвалах, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів переглядає за касаційною скаргою (поданням) та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається із матеріалів справи предметом спору є стягнення вартості вагової недостачі коксової продукції.
Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається із матеріалів справи, що між Відкритим акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" та Відкритим акціонерним товариством "Авдіївський коксохімічний завод" 30.12.2004 року було укладено договір №1395/04Сб/4598 купівлі-продажу коксового горішку.
За умовами даного договору відповідач зобов'язувався поставити, а позивач прийняти та оплатити вартість горішку коксового (а.с. 11).
Відповідно до пункту 2.1 договору, відвантаження продукції здійснюється залізничним транспортом на умовах РСА станція Авдіївка Донецької залізниці (згідно Інкотермс 2000).
Пунктом 3.2 договору визначено, що оплата кожної партії продукції здійснюється за умовами авансового платежу, ціна на продукцію встановлюється 1070,00 грн. за одну тону сухої ваги без врахування ПДВ та залізничного тарифу.
Судами встановлено, що продукція, яка відвантажена відповідачем на адресу ВАТ "Нікопольський завод феросплавів" за залізничними накладними: №№ 52398968, 52398972, 52398971, 52398970, 52398969, 52328930, 52328931, 52328932, 52328829, 52328825, 52398711, 52398712, 52398710 надійшла на станцію призначення у справному стані, без ознак розкрадання та втрати на шляху проходження. У зв'язку з цим вантаж був виданий залізницею без перевірки у відповідності до статті 52 Статуту залізниць України, про що свідчить відмітка у графі 6 залізничної накладної (а.с.19-23, 28-30, 35-36, 41-43).
Умовами пункту 4.1 договору приймання продукції по кількості здійснюється у відповідності з Інструкцією "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості" №П-6 від 15.06.1965 року (з доповненнями та змінами).
За результатами комісійної прийомки продукції складені акти №3912/1 від 16.09.2005 року, №3915/1 від 19.09.2005 року, №3916/1 від 21.09.2005 року, №3925/1 від 27.09.2005 року, №3912/2 від 17.09.2005 року, №3915/2 від 20.09.2005 року, №3916/2 від 22.09.2005 року, №3925/2 від 28.09.2005 року, (а.с. 16, 18, 25, 27, 32, 34, 38, 40).
Приймаючи рішення про відмову в позові, суди попередніх інстанцій посилались на те, що позивачем порушені правила приймання продукції за кількістю, які встановлені Інструкцією "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості" П-6 від 15.06.1965 року.
Так, судами встановлено, що згідно акта №3912/1 від 16.09.2005 року (а.с.32) прийомка вантажу у вагонах №№67922518,65256166 за залізничними накладними №№52328825, 52328829, який прибув на станцію призначення - ст. Нікополь - у технічному справному стані 15.09.2005 року і виданий залізницею 16.09.2005 року в 04 год. 10 хв., розпочата в 06 год. 35 хв. 16.09.2005 року. Отже, вантаж знаходився у відкритому піввагоні у позивача до початку приймання без відповідального зберігання понад дві годин. Відмітки відповідального зберігання вантажу у цей час в акті не має, чим порушено підпункти "а,б" пункту 9 Інструкції, згідно з яким прийомка продукції, яка надійшла у відкритій справній тарі - проводиться у момент отримання її від постачальника або зі складу органу транспорту.
Також, з пункту 7 акту №3912/1 від 16.09.2005 року судами встановлено, що прийомка продукції зупинена 16.09.2005 року о 06 год. 41 хв. Але, при зупиненні приймання продукції 16.09.2005 року вантажоодержувачем у порушення пункту 16 Інструкції П-6 в акті не вказано про забезпечення зберігання спірної продукції або про прийняття заходів до запобіганню змішування продукції з іншою.
Касаційна інстанція не може прийняти до уваги зазначені висновки, оскільки посилаючись на відсутність належного забезпечення зберігання отриманої продукції суди не звернули увагу та не дали належної оцінки тій обставині, що як зазначено в акті , наприклад, №3925/2, вагони подані станцією на завод і до продовження приймання знаходились на території заводу, що охороняється воєнізованою охороною.
Крім того, судами встановлено, що позивачем не надані належні докази виклику представника вантажовідправника відповідно до вимог Інструкції П-6, а також, що акти приймання продукції по кількості №3912/1 від 16.09.2005 року, №3915/1 від 19.09.2005 року, №3916/1 від 21.09.2005 року, №3912/2 від 17.09.2005 року, №3915/2 від 20.09.2005 року, №3916/2 від 22.09.2005 року, складені у порушення пункту 26 Інструкції П-6, оскільки затверджені не керівником підприємства або його заступником, а виконуючим обов'язки заступника. Документи про повноваження цієї особи позивачем не надані.
Касаційна інстанція також не може погодитись з такими висновками, оскільки відповідно пункту 27 зазначеної Інструкції П-6 передбачений перелік додатків до акту, який не містить доказів, на відсутність яких посилався апеляційний господарський суд.
Відповідно до статті 38 Господарського процесуального кодексу України якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.
Як вбачається з матеріалів справи судом, ухвалою від 03.05.2007 року, позивача було зобов'язано надати лише платіжні доручення про сплату коксового горіху (а.с.61).
Отже, якщо суд вважав, що вищезазначені докази є необхідними для вирішення спору, він повинен був витребувати такі докази.
Одночасно, апеляційним судом встановлено, що в актах прийомки, на які, як на підставу позову, посилається позивач вказано, що загальна кількість продукції, якої не вистачає і її вартість буде визначена при отриманні рахунку (пункт 11 актів). Але, після отримання рахунку такий акт не складався.
Відповідно до пункту 12 Інструкції про порядок прийомки продукції за кількістю продукція приймається за транспортними і супровідними документами (рахунок-фактура, специфікація, опис, пакувальний ярлик та ін.) відправника. За відсутністю всіх або деяких з цих документів одержувач складає акт про фактичну наявність продукції і в ньому зазначає, які документи відсутні. Одержувач зобов'язаний скласти акт про фактичну наявність продукції і тоді, коли її кількість відповідає пакувальним ярликам (специфікації). В тих випадках, коли після одержання рахунку-фактури буде встановлено, що кількість прийнятої за актом про фактичну наявність продукції менша, ніж зазначено в рахунку, має складатися акт відповідно до пунктів 16, 20, 25 зазначеної Інструкції.
Відповідно пункту 1 Інструкції П-6 ця інструкція застосовується у всіх випадках, коли стандартами, технічними умовами, Основними та Особливими умовами поставки або іншими обов'язковими правилами не встановлений інший порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного вжитку.
Підприємство -отримувач, відповідно до пункту 3 цієї Інструкції, зобов'язано забезпечити прийомку продукції за кількістю у точній відповідності із стандартами, технічними умовами, Основними та Особливими умовами поставки, цією Інструкцією, іншими обов'язковими правилами та договором.
Отже, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що акти прийомки продукції за кількістю №3912/1 від 16.09.2005 року, №3915/1 від 19.09.2005 року, №3916/1 від 21.09.2005 року, №3925/1 від 27.09.2005 року, №3912/2 від 17.09.2005 року, №3915/2 від 20.09.2005 року, №3916/2 від 22.09.2005 року, №3925/2 від 28.09.2005 року не відповідають вимогам Інструкції П-6, а таму не можуть бути доказами у справі.
Заперечення позивача щодо упередженості судів касаційна інстанція не приймає до уваги, оскільки, як правильно зазначає сам позивач, він повинен був довести наявність факту порушення зобов'язання (заподіяння шкоди), причинний зв'язок та його розмір. Доказами цих обставин у даній категорії справ може бути належним чином, у відповідності з вимогами Інструкції П-6, оформлений акт прийомки продукції за кількістю.
Судами встановлені вади наданих до справи актів прийомки, в зв'язку з чим висновок про відсутність доказів, які підтверджують позовні вимоги є обґрунтованими.
За таких обставин рішення господарського суду Донецької області та постанова Донецького апеляційного господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог підлягають залишенню без змін з підстав, викладених у даній постанові.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Рішення господарського суду Донецької області від 31.05.2007 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15.08.2007 року у справі № 20/112 господарського суду Донецької області залишити без змін.
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" залишити без задоволення.
Головуючий суддя Т. Дроботова
С у д д і Н. Волковицька
Л. Рогач