12 грудня 2007 р.
№ 15/74 (10/124)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого:
Кравчука Г.А.
суддів:
Мачульського Г.М.
Шаргала В.І.
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
касаційне подання
Військового прокурора Чернігівського гарнізону
на постанову
Київського апеляційного господарського суду
від
27.06.2007р.
у справі
№15/74(10/124)
Господарського суду
Чернігівської області
за позовом
Військового прокурора Чернігівського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до
Відкритого акціонерного товариства "Готельно-діловий комплекс "Слов'янський"
треті особи
1). Кабінет Міністрів України
2). Закрите акціонерне товариство "Гуадентіс"
про
визнання недійсним договору
за участю представників
- позивача:
не з'явився
- відповідача:
Федорової Т.М. (довіреність №1, №01-03/01 від 05.01.07р.)
- третіх осіб:
1). Михалковича П.О. (довіреність №375 від 01.11.07р.)
2). Величко Г.В. (довіреність №40 від 10.12.07р.)
- прокурора:
не з'явився, -
Справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням Господарського суду Чернігівської області від 16.04.2007р. (суддя Федоренко Ю.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2007р. (колегія суддів у складі: головуючого - судді Лосєва А.М., суддів Гарник Л.Л., Розваляєвої Т.С.) в позові відмовлено.
В своєму касаційному поданні Військовий прокурор Чернігівського гарнізону просить вказані судові рішення скасувати, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку загальною площею 239, 6 м2 та сховища загальною площею 39, 9 м2, що знаходяться по вул. Шевченка, 114 в м. Чернігові, недійсним, посилаючись на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме: ч.2 ст.14 Закону України "Про Збройні сили України", Закону України "Про правовий режим майна у Збройних силах України", Постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2000р. №1919 "Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил", ст.ст.203, 215, ч.1 ст.229 Цивільного кодексу України.
Відзиву на касаційне подання не надійшло.
Позивач та прокурор не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційне подання підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 26.12.2005р. відбувся аукціон з продажу військового нерухомого майна, на якому переможцем аукціону визнано відповідача. За результатами аукціону був складений протокол №5, затверджений начальником відділу реалізації військового майна Департаменту будівництва та відчуження фондів Міністерства оборони України та генеральним директором ДАК "Національна мережа аукціонних центрів", відповідно до якого реалізації підлягали нежитлові приміщення №1 (гуртожиток), №2 (сховище) військового містечка №61, розташовані за адресою: м. Чернігів, вул. Шевченка, 114. На підставі проведеного аукціону 31.01.2006р. між Міністерством оборони України (продавець) та Відкритим акціонерним товариством "Готельно-діловий комплекс "Слов'янський" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, нотаріально засвідчений та зареєстрований в реєстрі за №431. Відповідно до умов договору продавець зобов'язувався передати покупцю у власність житловий будинок (літ. А-1) загальною площею 239, 6 кв. м та сховище (літ. Б-1) загальною площею 39, 9 кв. м, що знаходяться у м. Чернігові по вул. Шевченка, 114, а покупець зобов'язувався прийняти у власність та оплатити вказане майно. Вартість предмету договору визначена у сумі 289 354 грн. (з урахуванням ПДВ). Відповідно до Звіту про оцінку вартості майна, здійсненого ПП "Гарант-Експерт" від 31.10.2005р. ринкова вартість предмету договору становить 202 109 грн. (без врахування ПДВ). Також відповідно до умов договору передача предмету договору покупцю здійснюється після перерахування покупцем на рахунок продавця в повному обсязі коштів, належних до сплати за предмет договору та підписання акту прийому-передачі предмету договору уповноваженими представниками сторін та Міністерства оборони України на протязі 5 років. На виконання умов договору відповідач перерахував кошти в оплату вартості придбаного нерухомого майна в повному обсязі. Прокурор, дійшовши до висновку про те, що вказаний договір був укладений внаслідок помилки продавця, а саме -об'єкт був проданий за заниженою ціною, та порушення укладенням зазначеного договору норм чинного законодавства, звернувся до господарського суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу від 31.01.2006р. недійсним.
Відмовляючи в позові місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що дозвіл на продаж нерухомого майна був наданий саме на споруду, яка була придбана за договором купівлі-продажу і на Міністерство оборони України, як на балансоутримувача майна, покладається відповідальність за додержання вимог законодавства що регулює відчуження військового майна. А оскільки позивач на момент укладення спірного договору знав реальну площу нерухомого майна та його ринкову вартість, то за вказаних обставин суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Про те в порушення вимог ст.111-12 ГПК України, вирішуючи спір, суди не врахували висновків та мотивів, за якими були скасовані попередні судові рішення в цій справі, при тому, що вони є обов'язковими при новому розгляді справи.
Так, як встановлено судами попередніх інстанцій, реалізація військового майна була дозволена Кабінетом Міністрів України (протокол №27), однак для продажу було визначено меншу частину державного майна ніж та що фактично була продана з посиланням на такий дозвіл Кабінету Міністрів України. Загальні норми щодо порядку відчуження військового майна визначені ст.6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних силах України", згідно ч.2 якої, рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.
Відповідно до приписів ст.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. При цьому, істотне значення має помилка щодо прав та обов'язків сторін. Правочин, укладений в наслідок помилки, належить до оспорюваних правочинів і з позовом про визнання такого правочину недійсним може звертатись будь-яка особа, права якої зачіпаються вчиненням цього правочину.
Як встановлено судами Міністерство оборони України доручило комісіонеру укласти договір та провести від свого імені в інтересах Міністерства та за рахунок останнього реалізацію на конкурсних засадах військового нерухомого майна, а саме: будівлі №2 загальною площею 40,00 кв. м, та будівлі №1 загальною площею 144, 0 кв. м військового містечка №61, про що укладено договір з комісіонером, а останній взяв на себе ці зобов'язання.
Про те, як вбачається із встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи, в порушення цього договору та вищевказаних норм права комісіонером було укладено оспорюваний правочин про реалізацію державного майна в розмірі, що значно перевищує дозволений Кабінетом Міністрів України.
Таким чином у особи, яка вчинила оспрюваний правочин, не було права на його укладення в тому обсязі, який значно перевищує дозволений Кабінетом Міністрів України, а суди попередніх інстанцій дійшли до неправильного висновку про те, що позивач не знав і не міг знати про встановлені обмеження розміру відчужуваного майна оскільки з описової частини судових рішень вбачається, що позивач -Міністерство оборони України - про встановлений Кабінетом Міністрів України розмір майна що підлягає відчуженню був обізнаний про що й зазначив у вищезазначеній угоді, укладеній з комісіонером.
Враховуючи викладене, у судів попередніх інстанцій не було правових підстав для відмови в тій частині позову, в якій перевищено дозволений Кабінетом Міністрів України розмір відчуження майна.
За вказаних обставин судові рішення прийнято з порушенням ст.111-12 ГПК України, ч.2 ст.14 Закону України "Про Збройні Сили України", ст.2 Закону "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", ст.229 ЦК України.
Що стосується доводів прокурора про те, об'єкт за спірним договором був проданий за заниженою ціною та з порушенням норм чинного законодавства, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Як встановлено судами згідно звіту про оцінку вартості майна, здійсненого ПП "Гарант-Експерт" від 31.10.2005р. ринкова вартість предмету договору становить 202 109 грн. (без врахування ПДВ). На підставі проведеного аукціону 31.01.2006р. Міністерство оборони України (продавець) реалізував Відкритому акціонерному товариству "Готельно-діловий комплекс "Слов'янський" (покупець) нерухоме майно. Вартість предмету договору визначена у сумі 289 354 грн. (з урахуванням ПДВ).
Згідно ж ст.1115 ГПК України у касаційній інстанції скарга (подання) розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Відповідно до приписів ст.33 цього кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу у суді першої та апеляційної інстанції. Статтею 4-3 ГПК України визначено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи, у судів не було правових підстав не вважати звіт про оцінку вартості майна, складений ПП "Гарант-Експерт", належним та допустимим доказом у справі, а особа що подала касаційне подання, не використала в повній мірі наданих їй процесуальним законом прав щодо змагальності, не обґрунтувала своїх заперечень належними та допустимими засобами доказування. Прокурор повинен був доводити ту обставину, що об'єкт за спірним договором був проданий за заниженою ціною, у суді першої та апеляційної інстанції.
Крім того, доводи відповідача та третьої особи-2 що до того, що у дозволі Кабінету Міністрів України щодо розміру державного майна яке підлягає відчуженню останній допустив помилку, не ґрунтуються на встановлених судами обставинах справи та належних і допустимих доказах.
Так, згідно приписів ст.111 ч.2, ст.111-7 ГПК України, у касаційної інстанції відсутні повноваження вирішувати питання щодо доведеності обставин справи та їх встановлення, які не були встановлені у рішенні або постанові чи відхилені судами, а також щодо прийняття та перевірки доказів,
Виходячи ж із положень п.1 ст.3, п.1 ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, його рішення (нормативно-правові акти чи правові акти індивідуальної дії) можуть бути оспорені у суді адміністративною юрисдикції і саме такий суд має дати оцінку правомірності дій чи бездіяльності, рішенням (нормативно-правовим актам чи правовим актам індивідуальної дії) Кабінету Міністрів України.
Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, з урахуванням приписів ст.111-7 ч.2 ГПК України, до суду першої чи апеляційної інстанції.
Таким чином вказані обставини мають доводитись у судах першої та апеляційної інстанції належними і допустимими доказами, а відтак вказані доводи відповідача та третьої особи-2 не можуть бути підставою для залишення без змін оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.
З врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч.2 ст.111-5 та ст.111-7 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України у складі колегії суддів дійшов висновку, що допущені судом як першої, так і апеляційної інстанції вищезазначені порушення норм матеріального та процесуального права відповідно до ч.1 ст.111-10 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень і направлення справи на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно з'ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір відповідно до закону.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.3, 11110 ч.1, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Касаційне подання Військового прокурора Чернігівського гарнізону задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2007р. та рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.04.2007р. у справі №15/74(10/124) скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
С у д д і Г.М. Мачульський
В.І. Шаргало