ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
11 жовтня 2024 року Справа № 906/1513/23
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Маціщук А.В.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Житомирської міської ради на рішення Господарського суду Житомирської області від 28 червня 2024 року, повний текст судового рішення складено 04 липня 2024 року по справі № 906/1513/23 (суддя Лозинська І.В.)
за позовом ОСОБА_1
до Житомирської міської ради
про стягнення 266 187 грн 99 коп.
Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.
ОСОБА_1 (надалі - Позивач) звернулася до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою про стягнення з Житомирської міської ради (надалі - Відповідач) про стягнення 200604 грн сплачених за договором купівлі-продажу приміщення від 14 листопада 2019 року, 4500 грн витрат понесених у зв'язку з оцінкою майна, 40000 грн витрат на правову допомогу, 12776 грн 83 коп. судових зборів, та 8307 грн 16 коп. витрат виконавчого провадження, пов'язаних із виконанням рішень у справах №906/1227/19 та №906/1407/21.
В обгрунтування своїх позовних вимог Позивач вказав, що під час вирішення спору у справі №906/1407/21 господарський суд не застосував наслідки визнання правочинів недійсними, передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим Позивач має право вимагати в судовому порядку виконання зобов'язання іншою стороною щодо повернення їй в натурі всього отриманого на виконання цього правочину. За твердженням Позивача, у Відповідача виник обов'язок повернути Позивачу отримані за договором купівлі - продажу від 14 листопада 2019 року грошові кошти в сумі 200604 грн. В зв'язку з не поверненням Відповідачем коштів в добровільному порядку, що Позивач змушений звернутись до господарського суду з позовом про стягнення з Відповідача 200604 грн сплачених за договором купівлі-продажу приміщення від 14 листопада 2019 року, 40000 грн витрат на правову допомогу, 12776 грн 83 коп. судових зборів, 4500 грн витрат на оцінку майна, 8307 грн 16 коп. витрат виконавчого провадження, пов'язаних із виконанням рішень у справах №906/1227/19 та №906/1407/21.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 28 червня 2024 року по справі № 906/1513/23 позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача: 200604 грн ціни продажу приміщення за договором купівлі-продажу приміщення від 14 листопада 2019 року; 3000 грн витрат, понесених у зв'язку з оцінкою майна; 40000 грн витрат на професійну правничу допомогу; 12776 грн 83 коп. витрат по сплаті судового збору, понесених під час судових розглядів; 8307 грн 16 коп. витрат, понесених під час примусового виконання виконавчих проваджень; 3194 грн 26 коп. судового збору. У стягненні 1500 грн витрат, понесених у зв'язку з оцінкою майна, відмовлено.
Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що матеріали справи свідчать, що Позивач виконав зобов'язання щодо повернення отриманого майна за Договором - нежитлового приміщення площею 22,6 кв.м (за адресою: м. Житомир, вул. Київська, 102), про що 23 серпня 2023 року складено акт державного виконавця при примусовому виконанні судового наказу №906/1407/21 від 20 квітня 2023 року, виданого Господарським судом Житомирської області, а також Відповідач на даний час не повернув Позивачу грошові кошти, отримані за договором від 14 листопада 2019 року. Відтак, суд першої інстанції виснував, що вимоги Позивача про стягнення з Відповідача грошових коштів, отриманих за договором купівлі-продажу приміщення від 14 листопада 2019 року є правомірними.
Щодо обгрунтованості вимог Позивача про стягнення з Відповідача 40000 грн витрат на правову допомогу, 12776 грн 83 коп. судових зборів, та 8307 грн 16 коп. витрат виконавчого провадження, пов'язаних із виконанням рішень у справах №906/1227/19 та №906/1407/21, то місцевим господарським судом зазначено, що для захисту прав Позивача під час розглядів справ №906/1227/19 та №906/1407/21 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40000 грн, на сплату судового збору у розмірі 12776 грн 83 коп.. Крім того, в межах примусового виконання рішень господарських судів у справах №906/1227/19 та №906/1407/21 Позивачем понесені витрати у розмірі 8307 грн 16 коп.. Суд першої інстанції виснував, що факт понесення зазначених витрат підтверджується матеріалами виконавчих проваджень, розрахунковими квитанціями, актами приймання-передачі виконаних робіт, виписками з карткового рахунку. З огляду на викладене, суд першої інстанції виснував про задоволення таких вимог шляхом стягнення з Відповідача 40000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 12776 грн 83 коп. витрат по сплаті судового збору, понесених під час судових розглядів та 8307 грн 16 коп. витрат, понесених під час примусового виконання виконавчих проваджень.
Також, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що як вбачається з матеріалів справи, Позивачем на підтвердження факту оплати за договором про проведення оцінки від 28 січня 2019 року надано акт прийому-передачі робіт по незалежній оцінці, з якого вбачається сплата виконавцю 3000 грн, що на 1500 грн менше, ніж заявлено до стягнення Позивачем, а умовами пункту 2.1 Договору передбачена вартість виконаних робіт у розмірі 3000 грн. Суд прийшов до висновку, що вимоги Позивача про стягнення з Відповідача грошових коштів на оцінку майна у розмірі 3000 грн є правомірними і що задоволенню підлягають вимоги Позивача про стягнення з Відповідача коштів у розмірі 3000 грн, як такі що підтверджуються доказами, що є в матеріалах справи. У стягненні з Відповідача грошових коштів у сумі 1500 грн суд відмовив через недоведеність позовних вимог у цій частині належними доказами.
Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду Відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просив скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким позов задоволити частково та стягнути з Відповідача на користь Позивача 115363 грн 99 коп..
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до пункту 2.1 Договору Позивач вніс на рахунок Відповідача 150 824 грн 00 коп., так як ціна продажу об'єкта приватизації була зменшена на вартість невід'ємних поліпшень, здійснених Позивачем.
Також, апелянт зауважує, що з враховуючи, що за об'єкт приватизації до місцевого бюджету надійшли кошти в сумі 150824 грн, з яких 33434 грн сплачено до державного бюджету як податок на додану вартість, тому вимога щодо повернення ціни продажу об'єкта з урахуванням вартості поліпшень та ПДВ є необґрунтованою. Окрім того Скаржник не визнає вимог щодо сплати витрат, пов'язаних з судовими розглядами справ в сумі 65583 грн 99 коп., в зв'язку з тим, що вирішення питання про розподіл судових витрат вирішується судом у кожній конкретній справі.
Водночас Відповідач в апеляційній скарзі вказав, що необґрунтованим є стягнення з Відповідача 8307 грн 16 коп. витрат, понесених Позивачем під час примусового виконання виконавчих проваджень у справах № 906/1227/19 та 906/1407/21, так як понесення цих витрат залежало лише від волевиявлення самого Позивача, а не від будь яких винних дій Відповідача.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14 серпня 2024 року (том 2, а.с. 25), з підстав, висвітлених в ній, було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача. Запропоновано Позивачу в строк протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали надати до відділу канцелярії та документообігу суду відзив на апеляційну скаргу з доказами його надсилання Відповідачу.
Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: у суду апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Згідно частини 2 статті 270 Господарського процесуального кодексу України: розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Частиною 3 статті 270 ГПК України передбачено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків,передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
В силу дії частини 10 статті 270 ГПК України: апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно частини 13 статті 8 ГПК України: розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Разом з тим, суд констатує, що види справ, що не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження визначені в частині 4 статті 247 ГПК України.
Суд констатує, що дана справа № 906/1513/23 не підпадає під дані винятки.
Водночас, суд констатує, що згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", з 1 січня 2024 року встановлено прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розмірі 3028 грн Відтак, максимальна ціна позову, що підлягає під дію частини 10 статті 270 ГПК України складає 302800 грн 00 коп. (що є більшою сумою, ніж сума позовних вимог в даній справі).
З огляду на вищевказане, колегія апеляційного господарського суду дослідивши матеріали справи на предмет їх підставності та предметності в розрізі вимог частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалила рішення здійснювати розгляд даної скарги без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно, ухвалою суду від 14 серпня 2024 року повідомлено сторін про те, що розгляд справи №906/1513/23 проводитися в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи, постанова по даній справі буде виготовлена до 14 жовтня 2024 року включно.
Відтак, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що апеляційну скаргу Відповідача слід задоволити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати, прийнявши нове рішення, яким позовні вимоги задоволити частково.
При цьому Північно-західний апеляційний господарський суд виходить з наступного.
Як встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 14 листопада 2019 року між Позивачем та Відповідачем укладено договір купівлі-продажу приміщення (надалі - Договір; том 1, а. с. 49 - 50).
За умовами пункту 1.1 Договору, Відповідач передав у власність Позивача, а Позивач прийняв у власність (купує) нежитлове приміщення загальною площею 22,6 кв.м, що знаходиться за адресою: місто Житомир, вул. Київська, буд.102 (надалі - об'єкт приватизації) і зобов'язався сплатити ціну відповідно до умов, що визначені в цьому Договорі.
Як визначено пунктом 1.3 Договору, згідно із звітом про незалежну оцінку майна, проведеним ПП "Бюро Незалежних Оцінок", рецензією на звіт про незалежну оцінку приміщення, проведеної ГІФ "ЮрЕкс". Юридична консультація та майнова експертиза", який затверджений наказом відділу по управлінню та приватизації комунального майна Відповідача від 31 липня 2019 року №130-П та рішенням Відповідача від 31 жовтня 2019 року №1633, ціна продажу об'єкта приватизації з урахуванням поліпшень становить 200604 грн з ПДВ, вартість невід'ємних поліпшень, здійснених орендарем, в розмірі 49780 грн; ціну продажу приміщення, зменшена на суму компенсації невід'ємних поліпшень в розмірі 150824 грн з ПДВ, що підлягає сплаті за приміщення.
Відповідно пункту 4.1 Договору, ціна продажу об'єкта приватизації з урахуванням поліпшень становить 200604 грн, в тому числі ПДВ.
Як визначено пунктом 3.1 Договору, передача об'єкта приватизації здійснюється Відповідачем Позивачу після повної сплати за об'єкт приватизації.
Згідно з пунктом 3.2 Договору передача об'єкта приватизації Відповідачем і прийняття об'єкта приватизації Позивачем засвідчується актами прийому-передачі та про відсутність матеріальних претензій за проведений розрахунок, що підписується сторонами.
На виконання умов Договору 20 листопада 2019 року між сторонами підписано акт прийому-передачі приміщення та акт про відсутність матеріальних претензій та проведений розрахунок (том 1, а. с. 51, 51).
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 2 вересня 2021 року в справі №906/1227/19 (том 1, а. с. 19 - 21), яке залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 листопада 2021 року (том 1, а. с. 28 - 32) та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів КГС від 30 червня 2022 року (том 1, а. с. 43 - 48), позов ОСББ "Київська 102" до Відповідача, Виконавчого комітету Відповідача, Департаменту реєстрації Відповідача та Комунального підприємства "ВЖРЕП №9" (за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Приватного підприємства "Міклуш"), Позивача про визнання протиправним та скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та рішення Відповідача, задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Житомирської міської ради №1092 від 26 червня 2018 року "Про проведення у відповідність до вимог Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", рішення Відповідача від 18 грудня 2017 року №870 та від 1 березня 2018 року №952 в частині виключення з Переліку об'єктів комунальної власності міста Житомира, що підлягають приватизації у 2018 році (додаток №1) пункту 10 розділу 2, а саме, щодо нежитлового приміщення, літера "А", площею 22,6 кв. м, що розташоване в м. Житомирі по вул. Київська, 102. Крім того даним судовим рішенням визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Виконавчого комітету Житомирської міської ради про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 39572570 від 8 лютого 2018 року на об'єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 22,6 кв.м за адресою: м. Житомир, вул. Київська, 102, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1480281418101.
У грудні 2021 року ОСББ "Київська 102" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом про визнання недійсними:
· договору купівлі-продажу приміщення від 14 листопада 2019 року, укладеного між Житомирською міською об'єднаною територіальною громадою в особі Відповідача та Позивачем, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В. Я., зареєстрований в реєстрі за номером 11351, за яким було відчужене нежитлове приміщення площею 22,6 кв. м за адресою: вул. Київська, 102 у м. Житомирі та похідні від договору і невід'ємно пов'язані з ним;
· акту приймання-передачі, серія та номер: б/н, виданого і підписаного 20 листопада 2019 року, Житомирською міською об'єднаною територіальною громадою в особі Житомирського міського голови Сухомлина С. І. та Позивачем;
· акту про відсутність матеріальних претензій та проведений розрахунок, виданий і підписаний 20 листопада 2019 року Житомирською міською об'єднаною територіальною громадою в особі Житомирського міського голови Сухомлина С. І. та Позивача, а також припинення право власності Позивача на нежитлове приміщення площею 22, 6 кв. м за адресою: вул. Київська, 102 у м. Житомирі, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1480281418101, номер запису про право власності 34310018 від 22 листопада 2019 року.
Окрім того ОСББ "Київська 102" просило скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 49855249 від 26 листопада 2019 року за Позивачем на нежитлове приміщення площею 22, 6 кв. м. по вул. Київській, 102 у м. Житомирі, прийняте приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В. Я; а також зобов'язати Позивача повернути ОСББ "Київська 102" нежитлове приміщення площею 22, 6 кв. м за адресою: вул. Київська, 102 у м. Житомирі, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1480281418101, номер запису про право власності: 34310018 від 22 листопада 2019 року і передати ключі від нього.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 13 грудня 2022 року в справі №906/1407/21 у задоволенні позову відмовлено (том 1, а. с. 59 - 65).
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31 травня 2023 року в справі №906/1407/21 апеляційну скаргу ОСББ "Київська 102" задоволено частково; частково сксовано вказане рішення, а резолютивну частину рішення викладено в такій редакції:
"Позов задоволити частково.
Зобов'язати Позивача повернути Об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку »Київська 102» нежитлове приміщення площею 22, 6 кв. м. за адресою: вул. Київська, 102 у місті Житомирі, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1480281418101, номер запису про право власності: 34310018 від 22 листопада 2019 року. Видати наказ.
Стягнути з Позивача на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Київська 102» 1513 грн 33 коп. - витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви. Видати наказ.
В інших частинах позовних вимог про:
· визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення від 14 листопада 2019 року, укладеного між Житомирською міською об'єднаною територіальною громадою в особі Відповідача та Позивача, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського МНО Сєтаком В. Я., зареєстрованого в реєстрі за № 11351, за яким було відчужене нежитлове приміщення площею 22, 6 кв. м. за адресою: вул. Київська, 102 у місті Житомирі;
· визнання недійсним акту прийому-передачі, серія та номер: б/н, виданого і підписаного 20 листопада 2019 року, Житомирською міською об'єднаною територіальною громадою в особі Житомирського міського голови Сухомлина С. І. та Позивача;
· визнання недійсним акту про відсутність матеріальних претензій та проведений розрахунок, виданого і підписаного 20 листопада 2019 року Житомирською міською об'єднаною територіальною громадою в особі Житомирського міського голови Сухомлина С. І. та Позивачем;
· припинення права власності Позивача на нежитлове приміщення площею 22, 6 кв. м за адресою: вул. Київська, 102 у місті Житомирі, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1480281418101, номер запису про право власності 34310018 від 22 листопада 2019 року;
· скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 49855249 від 26 листопада 2019 року за Позивачем на нежитлове приміщення площею 22, 6 кв. м. за адресою: вул. Київська, 102 у місті Житомирі, прийняте приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком Віктором Ярославовичем;
· рішення Господарського суду Житомирської області залишити без змін".
Стягнуто з Позивача на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Київська 102» 5675 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги." (том 1, а. с. 66 - 74).
Постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 31 травня 2023 року в справі №906/1407/21 залишена без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів КГС від 3 жовтня 2023 року (том 1, а. с. 74 - 77).
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Позивач вказує, що вищевказаними судовими рішеннями встановлено протиправність дій Відповідача та відсутність протиправних дій з боку Позивача при укладенні Договору.
Як зазначено Позивачем в позовній заяві оскільки під час вирішення спору в справі №906/1407/21 господарський суд не застосував наслідки визнання правочинів недійсними, передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим Позивач має право вимагати в судовому порядку виконання зобов'язання іншою стороною щодо повернення їй в натурі всього отриманого на виконання цього правочину.
За твердженням Позивача, у Відповідача виник обов'язок повернути Позивачу отримані за Договором грошові кошти в сумі 200604 грн.
Позивач звернувся до Відповідача з претензією від 24 жовтня 2023 року, в якій просив сплатити/ повернути кошти в сумі 200604 грн (за купівлю нежитлового приміщення, літ. "А", площею 22,6кв.м, що розташоване в м. Житомирі по вул. Київська, 102) та витрати пов'язані з судовими розглядами (том 1, а. с. 56-57), яка залишена Відповідачем без реагування.
В зв'язку з не поверненням Відповідачем коштів в добровільному порядку, Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Відповідача 200604 грн сплачених за Договором, укладеним між сторонами спору на підставі рішення Відповідача від 26 червня 2018 року №1092, визнаним протиправним та скасованим у судовому порядку, а також 40000 грн витрат на правову допомогу, 12776 грн 83 коп. судових зборів, 4500 грн витрат на оцінку майна, 8307 грн 16 коп. витрат виконавчого провадження, пов'язаних із виконанням рішень у справах №906/1227/19 та №906/1407/21.
При цьому Позивач зазначає, що Відповідач в порушення умов Договору та приписів законодавства свої зобов'язання по поверненню Позивачу кредитних коштів у передбачений строк не виконав, і що таке неналежне виконання Відповідачем своїх зобов'язань за Договором стало підставою для звернення Позивача із позовом до суду.
Північно-західний апеляційний господарський суд констатує, що згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України: підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержить на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також, зокрема, до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
Підставою для застосування приписів статті 1212 Цивільного кодексу України є скасування, визнання недійсною, зміна або припинення правової підстави, на якій та чи інша особа набула майно, у тому числі і грошові кошти.
Зважаючи на доводи апеляційної скарги суд апеляційної інстанції констатує факт не заперечення проти повернення на користь Позивача коштів отриманих на підставі Договору в розмірі 150824 грн, що ж до інших витрат, то їх заперечення Відповідачем зводиться до того, що вони залежали виключно від волевиявлення самого Позивача. Дослідивши відповідні доводи колегія суду зауважує наступне.
Як встановлено апеляційним господарським судом та вбачається з матеріалів спарви правова підстава, згідно з якою Відповідач набув право власності на грошові кошти Позивача (Договір), відпала у зв'язку із винесенням постанови Північно-західним апеляційним господарським судом від 31 травня 2023 року в справі №906/1407/21.
Отже, згідно з приписами частини 1 статті 216 та статті 1212 Цивільного кодексу України наявні правові підстави для виникнення зобов'язання Відповідача повернути Позивачу грошові кошти, які були отримані Відповідачем за вказаним Договором.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 7 серпня 2020 року в справі № 923/249/19.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботи, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною 1 статті 177 Цивільного кодексу України, об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Колегія суддів констатує, що під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Таким чином, системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України вказує на те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Матеріали справи свідчать, що Позивач виконав зобов'язання щодо повернення отриманого майна за Договором, про що 23 серпня 2023 року складено акт державного виконавця при примусовому виконанні судового наказу №906/1407/21 від 20 квітня 2023 року, виданого Господарським судом Житомирської області (том 1, а. с. 162).
Водночас, Відповідач на даний час не повернув Позивачу грошові кошти, отримані за Договором в сумі 150 824 грн, котрі безпосередньо сплачені Позивачем на виконання Договору.
Прицьому, як вже констатовано вище у даній постанові апелянт не оспорює судове рішення в цій справі у частині сплачених Позивачем коштів на виконання Договору.
Зважаючи на заперечення Відповідача, котрі стосуються саме суми повернення грошових коштів отриманих Відповідачем від Позивача за Договором (котрі визначені як невід'ємні поліпшення здійснені орендарем), то колегія суду зауважує таке.
Позивач покликаючись на статтю 216 Цивільного кодексу України та те, що ним було повернуто для Відповідача отримане по Договору нерухоме мано, заявив вимогу про стягнення 200604 грн.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на докази доучені до матеріалів справи, котрі підтверджують сплату Позивачем та отримання Відповідачем коштів за нерухоме майно отриманих на підставі Договору в сумі 150824 грн (що не оспорюється апелянтом) та те, що решта суми складають визначені у визнаному недійсним Договорі (в попередніх справах).
Так, відповідно до пункту 1.3 Договору, згідно із звітом про незалежну оцінку майна, проведеним ПП "Бюро Незалежних Оцінок", рецензією на звіт про незалежну оцінку приміщення, проведеної ГІФ "ЮрЕкс" Юридична консультація та майнова експертиза", який затверджений наказом відділу по управлінню та приватизації комунального майна Житомирської міської ради від 31 липня 2019 року №130-П та рішенням Відповідача від 31 жовтня 2019 року №1633, ціна продажу об'єкта приватизації з урахуванням поліпшень становить 200604 грн з ПДВ, вартість невід'ємних поліпшень, здійснених орендарем, в розмірі 49780 грн, ціну продажу приміщення, зменшено на суму компенсації невід'ємних поліпшень в розмірі 150824 грн з ПДВ, що підлягає сплаті за приміщення.
Відповідно пункту 4.1 Договору, ціна продажу об'єкта приватизації з урахуванням поліпшень становить 200604 грн, в тому числі ПДВ.
У відповідності пункту 2.1 Договору, Позивач зобов'язався внести ціну продажу об'єкта приватизації, зменшену на суму компенсації невід'ємних поліпшень, 150824 грн в тому числі ПДВ, за придбаний об'єкт приватизації не пізніше ніж 30 календарних днів з дня підписання цього Договору. Плата за об'єкт приватизації вноситься на підставі Договору.
Як визначено пунктом 2.3 Договору, розрахунки за об'єкт приватизації здійснюється таким чином: кошти Позивача в сумі 150824 грн в тому числі ПДВ перераховуються з рахунку Позивача на рахунок Відповідача.
У відповідності до Акту про відсутність матеріальних претензій та проведення розрахунку від 20 листопада 2019 року, сторони підтвердили сплату коштів в сумі 150 824 грн на рахунок Відповідача, згідно Договору та цим актом підтверджують відсутність матеріальних претензій за проведений розрахунок (том 1, а.с. 51).
Відтак, із аналізу вищеописаних доказів слідує, що Позивачем на виконання умов Договору сплачено на рахунок Відповідача кошти в сумі 150 824 грн.
Суд погоджується з доводами апелянта, що в грошовому еквіваленті 49780 грн Позивачем Відповідачу не сплачувалися.
В той же час, враховуючи вищеописану правову позицію ВС щодо обов'язковості застосування реституції та з огляду на те, що при укладенні Договору сторони погодили зарахування в ціну Договору і вартість здійснених Позивачем невід'ємних поліпшень, котрі Позивач після визнання даного Договору недійсним apriori не зможе отримати в натурі (адже Позивач не може отримати сам ремонт в приміщенні, котре не належить після попередніх (описаних вище) судових рішень), ані Позивачу, ані Відповідачу, а також враховуючи, що для здійснення відповідних поліпшень Позивачем витрачено кошти, сума котрих погоджена самим Відповідачем та з огляду на те, що саме Відповідач продав Позивачу майно (приміщення), котре йому не належало, суд вважає безпідставним доводи апелянта при запереченні стягнення з нього суму невід'ємних поліпшень в розрізі 49780 грн.
З огляду на вказане апеляційний господарський суд задовільняє позов щодо стягнення з Відповідача повної вартості приміщення, що продано Відповідачем за Договором, а саме 200604 грн..
Дане рішення в цій частині прийнято і місцевим господарським судом, а відтак суд апеляційної інстанції залишає його без змін у відповідній частині.
Що ж стосується позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 4500 грн витрат на оцінку майна, то колегія суду зауважує таке.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем на підтвердження факту оплати за Договором про проведення оцінки від 28 січня 2019 року надано акт прийому-передачі робіт по незалежній оцінці (том 1, а. с. 240), з якого вбачається сплата виконавцю 3000 грн, що на 1500 грн менше, ніж заявлено до стягнення Позивачем.
Відповідно до пункту 2.1 Договору про проведення оцінки від 28 січня 2019 року (том 1, а. с. 54), сторонами погоджено вартість робіт з незалежної оцінки невід'ємних поліпшень орендованого нежитлового приміщення площею 22,6 кв.м за адресою: м. Житомир, вул. Київська, 102, у розмірі 3000 грн.
Отже, умовами пункту 2.1 Договору про проведення оцінки передбачена вартість виконаних робіт у розмірі саме 3000 грн.
В той же час, окрім підписаного в односторонньому порядку Договору про проведення оцінки від 28 січня 2019 року зі сторони виконавця таких робіт ПП «Бюро незалежних оцінок» та акту №АТП1 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму 1200 грн, матеріали справи не містять доказів понесення Позивачем витрат на оцінку невід'ємних поліпшень в сумі 3000 грн.
Відтак виходячи із принципу збалансованості, справедливості та розумності інтересів сторін, зважаючи на повернення Позивачем для Відповідача нерухомого майна отриманого по Договору, колегія суду виснує про часткове задоволення позовних щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 4500 грн витрат на оцінку майна (яке в подальшому повернуто Відповідачу), а саме в сумі котра становить половину витрат понесених на оцінку майна.
Відтак, колегія суду доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення витрат на оцінку майна та стягує з Відповідача на користь Позивача 1200 грн витрат на оцінку майна, з огляду на що в стягнення 3300 грн заявлених Позивачем суд апеляційної інстанції відмовляє за їх безпідставністю та необгрунтованістю.
Приймаючи таке рішення Північно-західний апеляційний господарський суд скасовує рішення в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 4500 грн витрат на оцінку майна.
Що ж до позовних вимог Позивача про стягнення з Відповідача 40000 грн витрат на правову допомогу, 12776 грн 83 коп. судових зборів, та 8307 грн 16 коп. витрат виконавчого провадження, пов'язаних із виконанням рішень у справах №906/1227/19 та №906/1407/21, то колегія суду зауважує таке.
Позовом у процесуальному розумінні є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Звертаючись до суду, Позивач у позовній заяві викладає предмет і підстави позову.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення. Предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.
Підстави позову становлять ті обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, вказуючи при цьому на докази, що стверджують позов, зокрема, факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення.
Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.
В свою чергу, на суд покладений обов'язок перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Отже, предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку.
Відтак дослідженню підлягає зміст позовної заяви, в якій Позивач покликаючись на повернення Відповідачу нерухомого майна, на підставі статі 216 Цивільного кодексу України, просив стягнути з Відповідача окрім вартості майна сплаченого на рахунок Відповідача усі інші витрати, пов'язані із розглядом інших справи та їх виконанням, а саме справ №906/1227/19 та №906/1407/21. При цьому будь-яке нормативно-правове обгрунтування, окрім як покликання на статті, які регулюють недійсність правочинів та правові наслідки такої недійсності, позовна заява не містить.
Апеляційний господарський суд досліджуючи відповідні доводи (щодо підстав стягнення відповідних сум) Позивача критично їх оцінює з огляду на те, що а ні витрати на правову допомогу, а ні сплачені при їх виконанні витрати виконавчого провадження не є передбаченим Договором і не сплачувалися Позивачем саме на його виконання, а отже не є коштами, до котрих може застосовуватися реституція. Дане, в свою чергу вказує на неможливість задоволення такого позову (даної частини позовних вимог) на підставі статті 216 Цивільного кодексу України та вказує на хибність висновків суду першої інстанції при розгляді відповідної позовної вимоги.
Водночас судом апеляційної інстанції встановлено, що в справі № 906/1407/21 за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Київська 102" до Відповідача, Виконавчого комітету Житомирської міської ради, Позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення, припинення права власності, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та зобов'язання повернути приміщення, касаційну скаргу Позивача залишено без задоволення. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31 травня 2023 року у справі № 906/1407/21 залишено без змін.
Окрім того, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 листопада 2022 року за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Київська 102» до Відповідача, Виконавчого комітету Відповідача, Департаменту реєстрації Житомирської міської ради, Комунального підприємства «Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №9» (треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Приватне підприємство «Міклуш» та Позивач) про визнання протиправним та скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та рішення Відповідача, апеляційну скаргу Позивача на рішення Господарського суду Житомирської області від 2 вересня 2021 року в справі №906/1227/19 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду касаційне провадження за касаційною скаргою Позивача на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 листопада 2021 року рішення Господарського суду Житомирської області від 2 вересня 2021 року в справі № 906/1227/19 в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрито.
Відтак, в жодній із зазначених Позивачем справ №906/1227/19 та №906/1407/21 не було винесено судового рішення на користь Позивача, зокрема, як за апеляційною скаргою так і за касаційною скаргою в справах №906/1227/19 та №906/1407/21.
Що ж стосується витрат на правничу допомогу, то вона стягується виключно у відповідній господарській справі та за відповідною заявою, котра подається у передбачений строк (і де сторона не була позбавлена права заявити про стягнення таких сум з Відповідача як учасник даної справи. А ні законодавство, а ні ГПК України не передбачає права сторони після спливу строку на подачу відповідних заяв у відповідній господарській справі звертатися про їх стягнення в іншій справі як витрати адвоката (а ні за нормами процесу, а ні в порядку реєстрації за Договром, котрий не містить положень про стягнення судових зборів та послуг адвоката).
Дане в свою чергу свідчить про безпідставніть заявлених позовних вимог в частині стягнення з Відповідача 40000 грн витрат на правову допомогу та 12776 грн 83 коп. судових зборів за розгляд справ №906/1227/19 та 906/1407/21 і в процесуальному сенсі даних вимог, а відтак апеляційний господарський суд виснує про відмову в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача 40000 грн витрат на правову допомогу та 12776 грн 83 коп. судових зборів, пов'язаних з іншими господарськими справами. Відповідно приймаючи таке рішення колегія суду скасовує рішення суду першої інстанції і в цій частині.
Що ж стосується 8307 грн 16 коп. витрат виконавчого провадження, то колегія суддів зауважує наступне.
Апеляційний господарський суд досліджуючи відповідні доводи (щодо підстав стягнення відповідних сум) Позивача критично їх оцінює з огляду на те, що витрати сплачені при виконанні виконавчого провадження не є передбаченими Договором і не сплачувалися Позивачем саме на його виконання, а отже не є коштами, до котрих може застосовуватися реституція. Дане, в свою чергу вказує на неможливість задоволення такого позову (даної частини позовних вимог) на підставі статті 216 Цивільного кодексу України та вказує на хибність висновків суду першої інстанції при розгляді відповідної позовної вимоги.
В той же час, апеляційний господарський суд констатує, що примусове виконання судових рішень в справі №906/1227/19 та №906/1407/21 здійснювалося органом виконання та не виконано зі сторони саме Позивача у строк добровільногог виконання відповідних рішень, за наслідком чого органом виколнання по суті і стягнуто з позивача 8307 грн 16 коп. витрат виконавчого провадження. За таких обстаивн, пред'являючи відповідну позовну вимогу Позивач намагається перекласти наслідки невиконання ним у відповідному порядку судових рішень на іншу особу (витрати виконавчого првоадження) і в даному випадку ці витрати виникли саме за бездіяльності (евиконання судових рішень) Позивача, а отже за будь-якого обгрунування не можуть бути покладені на іншу особу (в тому числі з урахуванням встановленої вище відсутності реституції по Договору за такою вимогою).
Дане при прийнятті оспорюваноо рішення не враховано судом першої інстанції з огляду на що суд апеляційної інстанції задовільняє апеляційну скаргу і в цій частині, та скасовує оспорюване рішення щодо стягнення витрат виконавчого провадження.
За таких обставин, колегія суду доходить висновку, що вимога Позивача про стягнення з Відповідача 8307 грн 16 коп. витрат виконавчого провадження є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню та відмовляє в задоволенні позову в цій частині.
Таким чином, колегія суддів вважає посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі щодо судового рішення, підставними в частині доводів про бездіяльність вимог про стягнення судових витрат (судового збору по попередніх справах та послуг на правову допомогу) та витрат на виконавче провадження понесених в іншій справі, а також в частині витрат на оцінку майна.
Разом з тим, суд скасовує рішення Господарського суду Житомирської області про часткове задоволення позовних вимог та приймає нове рішення, яким позов задоволює частково та стягує з Відповідача на користь Позивача 200604 грн коштів в порядку реституції та 1200 грн витрат на оцінку майна. В стягненні 3300 грн витрат на оцінку майна, 40000 грн витрат на правову допомогу, 12776 грн 83 коп. судових зборів, та 8307 грн 16 коп. витрат виконавчого провадження, апеляційний господарський суд відмовляє.
Згідно частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Водночас, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, що в силу дії пунктів 1, 2 та 3 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування оспорюваного рішення на підставі пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України.
Що ж до судового збору за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги, то в силу дії частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд покладає дані витрати повністю на Відповідача (незалежно від результатів вирішення спору та апеляційної скарги), адже спір виник внаслідок неправильних дій Відповідача (котрий створив відповідний спір внаслідок продажу ним за Договором приміщення, що як встановлено у справах №906/1227/19 та №906/1407/21 він не мав права продавати та внаслідок неповернення ним у добровільному порядку коштів, котрі він мав повернути в порядку реституції).
Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Житомирської міської ради на рішення Господарського суду Житомирської області від 28 червня 2024 року по справі № 906/1513/23 - задоволити частково.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 28 червня 2024 року по справі № 906/1513/23 - скасувати, прийнявши нове рішення, яким позов задоволити частково.
3. Стягнути з Житомирської міської ради (10014, м. Житомир, майдан ім. С. П. Корольова, буд. 4/2, код ЄДРПОУ 13576954) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 200604 грн в порядку реститції - ціни продажу приміщення за договором купівлі-продажу приміщення від 14 листопада 2019 року, укладеного між Житомирською міською радою та Фізичною особою -підприємцем Тарковською Надією Іванівною; 1200 грн витрат, понесених у зв'язку з оцінкою майна; 3028 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.
4. Відмовити в задоовленні позовних вимог щодо стягнення 3300 грн витрат на оцінку майна, 40000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 12776,83 грн витрат по сплаті судового збору, понесених під час судових розглядів справ №906/1227/19 та №906/1407/21; 8307 грн 16 коп. витрат, понесених під час примусового виконання виконавчих проваджень.
5. Господарському суду Житомирської області видати відповідні накази.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
7. Відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України, дана справа не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
8. Справу № 906/1513/23 повернути Господарському суду Житомирської області.
Головуючий суддя Василишин А.Р.
Суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Маціщук А.В.