вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" жовтня 2024 р. Справа№ 910/3700/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Вовка І.В.
суддів: Сибіги О.М.
Кравчука Г.А.
розглянувши в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Музиченка Максима Миколайовича
на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2024
(повного судового рішення: 25.06.2024)
у справі № 910/3700/24 (суддя Полякова К.В.)
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама"
до Фізичної особи-підприємця Музиченка Максима Миколайовича
про стягнення 22 127,91 грн, -
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2024 Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Музиченка Максима Миколайовича про стягнення 10 342,08 грн заборгованості, 6747,52 грн інфляційних втрат, 1 686,73 грн 3% річних, 1 551,35 грн штрафу та 1800,23 грн пені.
Позов мотивовано тим, що відповідач в порушення умов договору на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва від 23.12.2015 № 2226/1 не розрахувався з позивачем за користування місцями для розміщення рекламних засобів, внаслідок чого позивач просить стягнути з відповідача борг, з урахуванням відповідальності за порушення грошового зобов'язання передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України та умовами цього договору.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2024 у справі № 910/3700/24 позов задоволено повністю та стягнено з відповідача на користь позивача 10 342,08 грн основного боргу, 1 551,35 грн 15 % штрафу, 1 686,73 грн процентів річних, 6 747,52 грн інфляційних втрат, 1 800,23 грн пені.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання зі сплати на користь позивача вартості отриманих у спірний період обумовлених послуг, що підтверджується належними доказами, тому позивач вправі вимагати сплати боргу, інфляційних втрат, 3 % річних, штрафу та пені.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із вказаним рішенням господарського суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець Музиченко Максим Миколайович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2024 року у справі № 910/3700/24 та прийняти нове рішення про відмову в позові в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалено судом без з'ясування обставин, неправильним застосуванням норм матеріального права ст. ст. 257, 549, ч. 2 ст. 382, ч. 2 ст.625 ЦК України та з порушенням норм процесуального права.
Так, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що суд першої інстанції вирішуючи даний спір не врахував п. 8.1 зазначеного договору від 23.12.2015 № 2226/1, згідно якого даний договір вважається укладеним з моменту його підписання та скріплення печатками, проте в даному випадку зі сторони відповідача -розповсюджувача відсутня печатка ФОП Музиченко М.М., а отже на думку скаржника цей договір не укладений.
Позиції учасників справи
У відзиві позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2024 у даній справі залишити без змін, як таке що прийняте з урахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм процесуального і матеріального права.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.07.2024, матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Музиченка Максима Миколайовича у судовій справі № 910/3700/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Вовк І.В., судді: Сибіга О.М., Кравчук Г.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали господарської справи № 910/3700/24.
29.07.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/3700/24.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 у справі № 910/3700/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Музиченка Максима Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2024 та призначено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Порядок розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 23.12.2015 між КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (підприємство) та ФОП Музиченко М.М. (розповсюджувач) укладено договір на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва № 2226/13, за умовами якого на підставі відповідного наказу дозвільного органу про встановлення пріоритету на місце(-я) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), дозволу(-ів) на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого(-их) на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення, рекламного (-их) засобу(-ів) (далі - РЗ), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким(-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва (далі - право тимчасового користування), за умов повного дотримання розповсюджувачем цього договору та Порядку розміщення реклами в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради № 37/6253 від 22 вересня 2011 року, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок), а розповсюджувач - користуватися наданим йому правом тимчасового користування, своєчасно та згідно з умовами цього договору перераховувати плату за право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов'язки за цим договором та не зловживати наданими розповсюджувачу правами.
Пунктом 3.1. цього договору визначено, що адресні програми на пріоритет - це перелік місць для розміщення РЗ, на які розповсюджувачем встановлено пріоритет. Адресна програма на пріоритет має відображати перелік місць для розміщення РЗ, на які встановлено пріоритет, дату та строк дії пріоритету, відомості про плату за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів за місяць.
За п. 3.2 та п. 3.6. вказаного договору, адресні програми на право тимчасового користування - це перелік місць для розміщення РЗ, на які розповсюджувачу надано дозволи на розміщення РЗ. Адресна програма на право тимчасового користування має відображати перелік місць для розміщення РЗ, на які розповсюджувачу надано дозволи на розміщення РЗ, вид РЗ, дату початку та закінчення строку дії договору на розміщення зовнішньої реклами, а також відомості про плату за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів за місяць, що відповідає виду РЗ та визначається згідно відповідного розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Адресні програми є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з п. 5.2.3 зазначеного договору, розповсюджувач зобов'язаний не пізніше 25 числа поточного місяця, отримувати та сплачувати рахунки за тимчасове користування, у тому числі у разі встановлення пріоритету.
Відповідно до п. 6.1 вказаного договору, ціною цього договору є плата за право тимчасового користування, розрахована згідно з вимогами Порядку, цього договору, згідно встановлених за розповсюджувачем пріоритетів та наданих дозволів, вказаних у відповідних адресних програмах.
Розмір плати за право тимчасового користування встановлюється виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та нараховується підприємством відповідно до вимог Порядку та умов цього договору (п. 6.2 договору).
Згідно з п. 6.3 договору, підставою для нарахування плати за право тимчасового користування місцями та внесення розповсюджувачем відповідної плати є рішення дозвільного органу та/або виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та укладений договір.
Пунктами 6.7, 6.8 договору передбачено, що розрахунковим періодом надання права тимчасового користування та нарахування плати за тимчасове користування місцем є календарний місяць. Плата за право тимчасового користування місцем нараховується підприємством щомісячно та перераховуються розповсюджувачем не пізніше 25-го числа поточного місяця в розмірах, зазначених у рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє розповсюджувача від здійснення плати за право тимчасового користування.
За п. 6.9 цього договору вказано, що акт приймання-передачі до договору із наведеним у ньому розрахунку плати за право тимчасового користування підтверджує факт надання права тимчасового користування у відповідному розрахунковому періоді.
Відповідно до пунктів 7.2, 7.3 договору підприємство має право застосувати до розповсюджувача такі штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення платежів - пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми. Підприємство має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування, що складає більше 1 місяця - штраф у розмірі 15 відсотків простроченої суми.
Строк позовної давності стягнення штрафних санкцій за цим договором складає три роки та нараховується протягом всього строку позовної давності (п. 7.7 договору).
Пунктом 8.1 договору визначено, що останній вступає в юридичну силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє щодо кожного місця розміщення РЗ протягом строку дії встановленого пріоритету та/або дозволу. Припинення пріоритету або дозволу щодо окремого місця для розміщення РЗ у разі наявності в розповсюджувача інших діючих пріоритетів та/або дозволів не тягне за собою припинення цього договору в цілому.
Із матеріалів справи вбачається та як встановлено судом, згідно адресної програми № 1 від 23.12.2015 та адресної програми № 2 від 24.10.2016 відповідачу - розповсюджувачу зовнішньої реклами надано право на тимчасове користування місцем за адресою: м. Київ, вул. Антоновича, буд. 169.
На підставі розпорядження від 31.08.2016 № 791 виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідачу виданий дозвіл на розміщення рекламного засобу АДРЕСА_1 , зі строком дії дозволу з 31.08.2016 по 30.08.2021 року, при цьому цей дозвіл підписаний обома сторонами.
Враховуючи положення ч. 2, ч. 4 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами.
Підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.
Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов'язки поза таким волевиявленням.
Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.
Законодавець за загальним правилом, викладеним у статті 218 ЦК України, не передбачає наслідків у вигляді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна із сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків).
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, зазначений договір на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва № 2226/13 від 23.12.2015 підписаний обома сторонами, зокрема, зі сторони відповідача в графі «розповсюджувач ФОП Музиченко М.М.» наявний його підпис, це підтверджується копією даного договору.
Разом з тим, місцевий господарський суд встановив, що підпис відповідача міститься на виданому йому дозволі на розміщення рекламного засобу АДРЕСА_1 , що підтверджується матеріалами справи.
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Закріплена у статті 204 ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню (аналогічний правовий висновок викладений, у постановах Верховного Суду від 05.10.2021 у справі № 922/3666/20, від 14.12.2022 у справі № 906/750/21).
Відтак, з урахуванням того, що суд першої інстанції встановив, що договір від 23.12.2015 № 2226/13 у судовому порядку визнаний недійсним не був, зворотного належними доказами не доведено, а тому умови цього договору є обов'язковими для обох сторін.
З огляду на вище наведене, судом першої інстанції встановлено, в порушення взятих на себе зобов'язань за період з грудня 2017 року по червень 2019 року відповідач не вносив плату за договором від 23.12.2015 № 2226/13 за право тимчасового користування місцем для розміщення рекламних засобів на будинку АДРЕСА_2 , внаслідок чого його борг перед позивачем становить 10342,08 грн, і зворотного належними та допустимими доказами, в розумінні ст. ст. 76,77 ГПК України, не доведено.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
За ст. ст. 626, 627, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Ч. 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також з угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
З огляду на наведене, суд першої інстанції встановивши, що на даний час укладений між сторонами договір від 23.12.2015 № 2226/13 є чинним, в судовому порядку недійсним не визнаний, проте відповідач свої зобов'язання за цим договором виконав неналежним чином та не розрахувався з позивачем за тимчасове користування місцем для розміщення рекламного засобу за спірний період, зворотного належними та допустимими доказами, в розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України не доведено, дійшов правильного висновку щодо наявності у позивача права вимагати від відповідача сплати в примусовому порядку спірної суми боргу, з урахуванням відповідальності за порушення грошового зобов'язання передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України та пунктами 7.2, 7.3 зазначеного договору, і з таким висновком погоджується апеляційний господарський суд.
Відтак, місцевий господарський суд, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 10 342,08 грн заборгованості, 6747,52 грн інфляційних втрат, 1 686,73 грн 3% річних, 1 551,35 грн штрафу та 1800,23 грн пені, а тому правомірно задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.
Таким чином, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2024 у даній справі, при ухваленні якого, з огляду на встановлені судом обставини, відсутні порушення норм матеріального та процесуального права, а висновки суду зроблені на підставі повно та належно досліджених доказів із встановленням всіх необхідних обставин.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
У рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України" п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідив та оцінив надані сторонами докази, правильно застосувавши норми права до спірних правовідносин, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2024 у даній справі законне та обґрунтоване, і підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга скаргу Фізичної особи-підприємця Музиченка Максима Миколайовича задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Судові витрати
Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянта.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Музиченка Максима Миколайовича - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2024 у справі № 910/3700/24 - залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.
4. Матеріали справи № 910/3700/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя І.В. Вовк
Судді О.М. Сибіга
Г.А. Кравчук