Справа № 619/3470/24 Головуючий суддя І інстанції Жорняк О. М.
Провадження № 22-ц/818/2695/24 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: забезпечення позову
10 жовтня 2024 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання Зінченко М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Харченка Костянтина Сергійовича на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 14 травня 2024 року по цивільній справі №619/3470/24, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ спільного майна подружжя та стягнення компенсації,
Представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Гринченко Тетяна Миколаївна звернулася до суду з заявою, в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення заборони відчуження та заборонити проведення будь яких реєстраційних дій щодо наступного майна, право власності на яке зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_4 (після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 ) (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме: земельну ділянку, кадастровий номер 6322055900:03:000:0468, площею 0,0985 га, цільове призначення - для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, що була придбана за договором купівлі-продажу від 24.05.2019 на ім'я ОСОБА_4 (після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 ), договір посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Тарасовою Ю.П., зареєстрований в реєстрі за № 866.
Право власності належним чином зареєстровано 24.05.2019 ПН ХМНО ХО ОСОБА_6 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1376186363220; садовий будинок літ. «А-2» з надвірними будівлями (об'єкт житлової нерухомості), загальна площа якого складає 137, 6 метрів квадратних, житлова площа 62, 6 м2, що має навіс літ. «Б», баню літ. «В», басейн літ. «Г», огорожу № 1, каналізацію № НОМЕР_2 , колодязь № 3, та розташований за адресою АДРЕСА_1 (на земельній ділянці з кадастровим номером 6322055900:03:000:0468 та з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 1376186363220, цільове призначення: для індивідуального садівництва, площа 0,0985 га). Право власності на вказаний будинок зареєстровано за ОСОБА_4 11.02.2020, на підставі Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер: ХК141200271353 виданої 27.01.2020 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 51105984 від 12.02.2020 приватного нотаріуса ХМНО ХО Куксін С.ІО; автомобіль MERCEDES-BENZ, модель AMG GТ 43, 2019 року виписку, придбаний на ім'я відповідачки ОСОБА_4 (на теперішній час Скляр) від 20.08.2020 , реєстраційний номер AI 2223 ІО, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , білого кольору; автомобіль FIAT, модель 500 CINQUECENTO, 2019 року випуску, об'єм двигуна 1242, зеленого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_4 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , двигун НОМЕР_6 придбаний на ім'я відповідачки ОСОБА_4 (на теперішній час Скляр) від 02.06.2020.
Вважає, що невжиття заходів забезпечення позову на теперішній час у вигляді заборони відчуження майна зареєстрованого за відповідачкою (що є предметом позову та відповідно предметом поділу між сторонами цієї справи) та заборони проведення будь яких реєстраційних дій з майном, що на теперішній час зареєстровано на праві власності за відповідачкою ОСОБА_7 - може призвести до унеможливлення виконання рішення суду про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ його в судовому порядку, в зв'язку з чим просить задовольнити заяву про забезпечення позову.
Ухвалою Дергачівського районного суду від 14 травня 2024 року заяву представника ОСОБА_8 - адвоката Гринченко Т.М. задоволено.
В порядку забезпечення позову накласти заборони відчуження та заборонити проведення будь яких реєстраційних дій щодо наступного майна, право власності на яке зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_4 (після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 ) (РНОКПП НОМЕР_1 ), а саме:
земельну ділянку, кадастровий номер 6322055900:03:000:0468, площею 0,0985 га, цільове призначення - для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Малоданилівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, що була придбана за договором купівлі-продажу від 24.05.2019 на ім'я ОСОБА_4 (після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 ), договір посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Тарасовою Ю.П., зареєстрований в реєстрі за № 866. Право власності належним чином зареєстровано 24.05.2019 ПН ХМНО ХО ОСОБА_6 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1376186363220;
садовий будинок літ. «А-2» з надвірними будівлями (об'єкт житлової нерухомості), загальна площа якого складає 137, 6 метрів квадратних, житлова площа 62, 6 м2, що має навіс літ. «Б», баню літ. «В», басейн літ. «Г», огорожу № 1, каналізацію № НОМЕР_2 , колодязь № 3, та розташований за адресою АДРЕСА_1 (на земельній ділянці з кадастровим номером 6322055900:03:000:0468 та з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 1376186363220, цільове призначення: для індивідуального садівництва, площа 0,0985 га). Право власності на вказаний будинок зареєстровано за ОСОБА_4 11.02.2020, на підставі Декларації про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер: ХК141200271353 виданої 27.01.2020 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 51105984 від 12.02.2020 приватного нотаріуса ХМНО ХО Куксін С.ІО;
автомобіль MERCEDES-BENZ, модель AMG GТ 43, 2019 року виписку, придбаний на ім'я відповідачки ОСОБА_4 (на теперішній час Скляр) від 20.08.2020 , реєстраційний номер AI 2223 ІО, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , білого кольору;
автомобіль FIAT, модель 500 CINQUECENTO, 2019 року випуску, об'єм двигуна 1242, зеленого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_4 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , двигун НОМЕР_6 придбаний на ім'я відповідачки ОСОБА_4 (на теперішній час Скляр) від 02.06.2020.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Харченко К.С. просить ухвалу скасувати у задоволенні заяви відмовити.
Скарга мотивована тим, що судом проігноровано вимоги ч.8 ст.153 ЦПК України про те, що в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.
Вказує, що позивач є громадянином Ізраїлю, термін дії його посвідки на тимчасове проживання в Україні сплив 01.11.2022, надана позивачем довідки про реєстрацію місця проживання була сформована ще 09.06.2020 року та на її підставі 15.06.2020 було видано вказану посвідку на тимчасове проживання. Також до матеріалів заяви про забезпечення позову не надано доказів наявності у позивача будь-якого майна на території України.
Таким чином, під час винесення оскаржуваної ухвали судом першої інстанції взагалі не було вирішено питання про зустрічне забезпечення не дивлячись на його обов'язковість, встановлену вимогами процесуального закону, що призвело до порушення норм ЦПК України.
Також в ухвалі відсутні мотиви з яких суд дійшов висновку , що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_9 - адвокат Гринченко Т.М. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу залишити без змін.
Вказує, що дійсно термін дії посвідки до 01.11.2022, проте відповідно до вимог нормативно-правових актів щодо порядку видачі та продовження дії посвідок на тимчасове проживання в Україні для іноземців та осіб без громадянства - строк дії посвідок на тимчасове та/або постійне проживання автоматично продовжено на період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення чи скасування.
Вказує, що позивач як був на день ухвалення забезпечувальних заходів так і є зареєстрованим за адресою АДРЕСА_2 , відповідно має на території України зареєстроване в установленому законом порядку місце проживання, про що достеменно відомо ОСОБА_1 та докази чого надаються до відзиву.
Зазначає, що суд застосував забезпечувальні заходи відносно майна, яке є спільною сумісною власністю, в межах предмету спору. Зазначене свідчить про наявність у позивача майна в Україні та спростовує наведені з цього приводу доводи скарги.
Тому доводи скарги є безпідставними і такими, що підлягають відхиленню.
Вважає, що за змістом п.1 ч.3 ст.154 ЦПК України мають існувати одночасно дві підстави для застосування забезпечувальних заходів: відсутнє зареєстроване в установленому порядку місце проживання (перебування) позивача та і відсутнє майно у позивача на території України та виключало процесуальний обов'язок суду вживати заходи зустрічного забезпечення позову. Окрім цього, відсутній й третій компонент - такий як можливість спричинення збитків відповідачу шляхом застосування заходів забезпечення позову по справі.
Зауважує, що скарга не містить жодних посилань на те, що можуть бути спричинені будь-які збитки відповідачці саме шляхом вжитих судом заходів забезпечення позову у цій справі.
Застосовані судом заходи забезпечення позову та вжиті заборони не можуть створити збитки для відповідачки, адже не забороняють та не обмежують її можливості для користування об'єктами власності, а лише накладає заборону на відчуження та проведення будь-яких реєстраційних дій по суті є пропорційною забороною будь-яким чином переоформити право власності до розгляду справи в суді на іншу особу.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.
Колегія суддів, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України вислухала доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Ухвала суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, тому в іншій частині її законність та обґрунтованість відповідно до вказаної норми ст. 367 ЦПК України не перевіряється.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вказаним вимогам ухвала суду відповідає.
Обґрунтовуючи свої висновки суд першої інстанції вказав наступне.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Проаналізувавши зміст позовних вимог, розглянувши заяву, подану позивачем про забезпечення позову (до пред'явлення позову), виходячи із пов'язаності заходів забезпечення позову з предметом спору, співмірності таких заходів заявленим позовним вимогам і відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, суд вважає, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню у повному обсязі.
З огляду на вищевикладене, невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.
Відповідно до ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Види забезпечення позову передбачено ч. 1 ст. 150 ЦПК України; відповідно до положень даної норми процесуального права позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позову, підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів (Постанова ПленумуВерховного СудуУкраїни №9від 22грудня 2006року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», надалі Постанова).
Заходи забезпечення позову визначаються, виходячи із засад розумності, співмірності та враховуючи конкретні обставини справи.
Відповідно до п. 4 Постанови суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Верховний Суд у постанові від 04 травня 2023 року по справі №916/3710/22 наголошував на тому, що, зважаючи на практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову, під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами по справі існує спір щодо визнання майна спільною сумісною власності та поділ спального майна подружжя.
Таким чином, заходи забезпечення позову у вигляді заборони відчуження та проведення будь-яких реєстраційних дій щодо майна , яке належить відповідачці відповідає предмету позову, є пропорційним та збалансованим способом забезпечення, який не накладає на відповідачку надмірного процесуального тягаря. Крім того, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність задоволення заяви про забезпечення позову, оскільки невжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про те, що судом не було вжито зустрічне забезпечення, оскільки згідно ч.ч. 1-3 ст. 154 ЦПК України, суд зобов'язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо: 1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або 2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.
За відсутності обставин, які є обов'язковою умовою застосування зустрічного забезпечення, таке забезпечення є правом, а не обов'язком суду. Це питання віднесено на розсуд суду і застосовується у разі наявних до того обґрунтованих сумнівів щодо безперешкодного можливого відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову.
Згідно з вимогами ч. 4 ст. 154 ЦПК України, зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, визначеному судом.
Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову (ч. 5ст. 154 ЦПК України).
Таким чином, зустрічне забезпечення це гарантія відшкодування ймовірних для відповідача збитків. Воно має на меті зберегти певний баланс сторін і нейтралізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути в результаті застосування судом забезпечувальних заходів за заявою позивача.
Єдиним критерієм застосування судом зустрічного забезпечення позову є забезпечення можливості відшкодування збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову. При цьому можливість таких збитків має бути ретельно досліджена судом, визначено їх потенційний розмір, оцінено співмірність застосованих заходів забезпечення позову розміру таких можливих збитків та розміру зустрічного забезпечення.
Відповідно до норм Цивільного процесуального кодексу України зустрічне забезпечення застосовується як за ініціативою суду, так і за клопотанням відповідача. При чому за певних обставин застосування зустрічного забезпечення є можливістю, правом суду (ч. 1 ст. 154), а за інших обов'язком суду (ч. 3 ст. 154). Відсутність зустрічного забезпечення не є перешкодою для забезпечення позову, якщо для цього є правові підстави. Натомість ненадання зустрічного забезпечення на вимогу суду є підставою для скасування ухвали про забезпечення позову.
Можливість відшкодування збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову, має бути ретельно досліджена судом, визначено їх потенційний розмір, оцінено співмірність застосованих заходів забезпечення позову розміру таких можливих збитків та розміру зустрічного забезпечення. В той же час вказані обставини судом першої інстанції при вирішенні питання про зустрічне забезпечення не розглядалися та не оцінювалися.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_9 є громадянином Ізраїлю, має зареєстроване місце проживання в Україні: АДРЕСА_2 .
Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_9 має посвідку на постійне місце проживання в Україні. Згідно постанови КМ України від 21 жовтня 2022 р. № 1202 «Деякі питання реалізації актів законодавства у сфері міграції в умовах воєнного стану» посвідки на тимчасове чи постійне проживання, крім тих, які оформлені громадянам Російської Федерації, строк дії яких закінчився або які підлягають обміну відповідно до законодавства після 24 лютого 2022 р., підтверджують законні підстави для тимчасового чи постійного проживання в Україні та право на в'їзд в Україну на період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення чи скасування.
Таким чином, у даному випадку у суду першої інстанції були відсутні підстави для обов'язкового застосування зустрічного забезпечення (ч. 3 ст. 154 ЦПК), та зустрічне забезпечення не підлягало застосуванню. Наведені з цього приводу доводи скарги не знайшли свого підтвердження.
Також колегія суддів звертає увагу, що відповідач не була позбавлена права звернутись із заявою про зустрічне забезпечення у суді першої інстанції згідно положень ч. 6 ст. 154 ЦПК України.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, то відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що
Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Харченка Костянтина Сергійовича залишити без задоволення.
Ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 14 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення виготовлено 11 жовтня 2024 року.
Головуючий В.Б. Яцина
Судді колегія О.В.Маміна
Н.П.Пилипчук