Справа № 756/2743/24
Номер провадження № 1-кп/756/1080/24
24 вересня 2024 року місто Київ
Оболонський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 11 Оболонського районного суду міста Києва кримінальне провадження, внесене 02.02.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024100130000155, у відношенні:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Богодухівка, Чорнобаївского району, Черкаської області, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, маючого на утриманні малолітню доньку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , військовослужбовця НОМЕР_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
за обвинуваченням у вчинені злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
03.04.2022 згідно з указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» ОСОБА_4 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період до лав Збройних сил України ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03.04.2022 №21 ОСОБА_4 призначено на посаду старшого водія розвідувального відділення розвідувального взводу окремого батальйону спеціального призначення, зараховано до списків військової частини та всі види забезпечення. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.12.2022 №297-РС солдата ОСОБА_4 призначено на посаду солдата резерву ІНФОРМАЦІЯ_4.
Так, ОСОБА_4 , у порушення вимог ст. ст. 17, 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 11, 16,127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від військової служби, без дозволу відповідних командирів (начальників), в умовах воєнного стану, в невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 20: 30 год. 09.04.2023 самовільно залишив місце служби військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), після чого проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з проходженням військової служби до 17 год 15 хв 22.02.2024, тобто до моменту його затримання у порядку ст. 208 КПК України.
Отже, ОСОБА_4 учинив злочин, передбачений ч. 5 ст. 407 КК України, а саме самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, вчинене в умовах воєнного стану.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України визнав повністю, підтвердивши обставини вчинення ним інкримінованого органом досудового розслідування злочину, викладені в обвинувальному акті, які відповідають дійсності, він їх у повному обсязі підтверджує та пояснив, що з 04.04.2022 року його було мобілізовано до в/ч НОМЕР_1 , ніс службу в зоні активних бойових дій. 07.04.2023 він самовільно поїхав додому через сімейні проблеми та до місця служби не повернувся. 22.02.2024 обвинувачений добровільно проїхав в ДБР, де і був затриманий. У вчиненому розкаюється, висловлює бажання повернутися до служби.
Прокурор у судовому засіданні зазначив, що у судовому засіданні достеменно встановлено, що інкримінований злочин учинено обвинуваченим, а тому просить суд визнати ОСОБА_4 винуватим та призначити покарання за ч. 5 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років.
Захисник у судовому засіданні просив призначити обвинуваченому мінімальне покарання.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 в повному обсязі визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування злочині при обставинах, викладених у обвинувальному акті. Тож, беручи до уваги, що прокурор не оспорював фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, у тому числі обвинувачений ОСОБА_4 правильно розуміє зміст цих обставин, і відсутні сумніви щодо добровільності його позиції. При цьому суд роз'яснив обвинуваченому положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку.
Вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.
Суд також пересвідчився в добровільності позиції обвинуваченого та не знайшов підстави вважати, що останній себе оговорює або в інший спосіб викривлює визнані ним у судовому засіданні обставини, чи визнає під примусом.
Ураховуючи викладене, суд, допитавши обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особистість обвинуваченого, дійшов висновку, щодо доведеності винуватості ОСОБА_4 поза розумним сумнівом у вчиненні інкримінованого злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, а саме самовільному залишенні військовослужбовцем місця служби в умовах воєнного стану.
У судовому засіданні було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість у вчиненні інкримінованого злочину визнав повністю, у вчиненому кається, засудив свою протиправну поведінку. На думку суду, визнання винуватості обвинуваченим та його щире каяття не пов'язане саме з бажанням отримати мінімальне покарання, а також наявності беззаперечних доказів учинення злочину в справі. Бо саме обвинувачений протягом усього досудового розслідування визнавав свою винуватість, а також просив суд не досліджувати докази через повне та беззаперечне визнання винуватості. Аналогічну позицію було висловлено прокурором у судовому засіданні. У зв'язку з чим, на думку суду, обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, згідно зі ст. 66 КК України, є з'явленні із зізнанням, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину. При цьому судом не було встановлено обставин, які би обтяжували покарання ОСОБА_4 відповідно до ст. 67 КК України. Принаймні, прокурор про наявність таких обставин не посилався під час судових дебатів, та такі відомості не вказані в обвинувальному акті.
Суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, ураховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості у суспільства.
За змістом статей 50, 65 КК України, особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину.
Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, а індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, що покарання є необхідним у тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.
Отже, обираючи вид та строк покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорій тяжких злочинів відповідно до ст. 12 КК України, його вид та суспільну небезпечність. Наслідки вчинення злочину, зокрема, що матеріальна шкода не завдана. Також суд бере до уваги вже наведені відомості про особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, офіційно не працевлаштований, але має малолітню дитину, та вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливо лише в умовах ізоляції від суспільства, тобто при призначенні покарання, у виді позбавлення строком на 5 років.
В межах даного кримінального провадження ОСОБА_4 , в порядку ст.208 КПК України, було затримано 22.02.2024, ухвалою слідчого судді від 23.02.2024 щодо нього застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, отже строк попереднього ув'язнення підлягає зарахуванню в якості відбутого за цим вироком покарання, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, із розрахунку, один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі, а строк покарання слід рахувати з дня набуття вироком законної сили.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 , відповідно до вимог ст. 377 КПК України , залишити без зміни до набуття вироком законної сили.
Цивільний позов у рамках даного кримінального провадження не заявлено.
Процесуальні витрати в провадженні відсутні.
Речові докази відповідно до ст. 100 КПК України, відсутні.
Керуючись статтями 7, 100, 124, 128, 349, 368-370, 373, 374, 376, 394, 395 КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком 5 (років).
Строк відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_4 рахувати з дня набуття вироком законної сили.
Зарахувати в якості відбутого покарання за цим вироком, строк попереднього ув'язнення ОСОБА_4 , починаючи з 22.02.2024 до набуття вироком законної сили, виходячи з того, що відповідно до ст. 72 КК України, одному дню попереднього ув'язнення відповідає один день позбавлення волі.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишити без змін.
Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд міста Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня отримання копії вироку.
Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору в порядку визначеному ст. 376, 615 КПК України
Суддя ОСОБА_1