КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ОДЕСИ
Справа № 947/23582/24
Провадження № 2/947/4865/24
11.10.2024 року м. Одеса
Київський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді Скриль Ю.А.,
за участі секретаря судового засідання Остапчук О.Є.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
01.08.2024 представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Єлісєєв Д.О. звернувся до Київського районного суду міста Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 серпня 2024 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Скриль Ю.А.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 02.08.2024 позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків. 08.08.2024 на виконання вимог ухвали про залишення позову без руху, позивачка надала клопотання про долучення до матеріалів справи оригіналу квитанції про сплату судового збору.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленого цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд зберігаючи об'єктивність і неупередженість, крім іншого, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм, зокрема, хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону України «Про міжнародне приватне право» цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема, підсудність судам України справ з іноземним елементом.
Із позовної заяви вбачається, що відповідач ОСОБА_2 громадянином Тринідаду і Тобаго, а тому, зазначена справа є справою з іноземним елементом.
Статтею 497 ЦПК України визначено, що підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У міжнародному праві категорія "підсудність" застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.
Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України відповідно до вимог статей 2, 497 ЦПК України повинні керуватися нормами Закону України "Про міжнародне приватне право" та нормами відповідних міжнародних договорів.
Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює порядок урегулювання приватно-правових відносин,які хоча б через один зі своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом (пункт 3 частини першої статті 1, статті 75-77 Закону).
У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Положеннями статей 60, 63 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено, що припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
Правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, тобто правом тієї держави, громадянами якої вони є одночасно, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі.
Відповідно до статті 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.
Визначаючи підсудність справ судам України слід керуватися загальними правилами, визначеними у статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право».
Згідно із статтею 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, зокрема, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача та в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
Суди розглядають спори за позовами громадян України до осіб, які проживають за кордоном, за правилами альтернативної підсудності, передбаченої статтею 28 ЦПК, а також виключної підсудності, передбаченої статтею 30 ЦПК та статтею 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» (п. 4 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-754/0/4-13 «Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом»).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та звертаючись до суду з даним позовом про розірвання шлюбу, зазначила, що остання відома інформація про реєстрацію місця проживання відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є: АДРЕСА_1 .Згідно з інформацією з Єдиного державного демографічного реєстру,
Сторонами у справі угоду, якою передбачили підсудність справи з іноземним елементом судам України, суду не надано, заперечень щодо розгляду справи Київським районним судом м. Одеси до суду не надходило.
Отже, ураховуючи викладене, вказана справа з іноземним елементом підсудна Київському районному суду м. Одеси.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 09.08.2024 відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін,відповідачу визначено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце був належним чином повідомлений, у тому числі через розміщення повідомлення на сайті суду. Відзив на позов не надав.
У судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з'явились, про дату, час та місце належним чином повідомлені, у позовні заяві зазначила, що просить розглядати справу без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд її задовльнити.
Представник позивачки у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце належним чином повідомлені, про причини неявки суду не повідомив.
Ураховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Установлено, що 10.02.2012 між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , укладено шлюб, який зареєстрований в парафії Грос-Айлет, Сент-Люсія, Вест-Індія, актів цивільного стану острову Сент-Люсія, про що було видано Свідоцтво про шлюб від 23.03.2012 № 52.
Вказане Свідоцтво про шлюб 09.05.2024 засвідчено апостилем (Гаазька Конвенція від 5 жовтня 1961 року) Вищим комісаріатом Сент-Люсія в особі віце-консула Вероніка Франціс № SL018/24.
Статтею 1 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (далі - Конвенція), що відбулась 05.10.1961 у Гаазі, яку підписала Турецька Республіка, та до якої 10.01.2002 приєдналась України (набула чинності для України 22.12.2003), передбачено, що ця Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються:
a) документи, які виходять від органу або посадової особи, і що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця;
b) адміністративні документи;
c) нотаріальні акти;
d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами, у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.
Відповідно до ст. 3 Конвенції єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
Згідно зі ст. 4 Конвенції апостиль проставляється на самому документі або на окремому аркуші, що скріпляється з документом; він повинен відповідати зразку, щододається до цієї Конвенції.
Відповідно до статті 13 Угоди між Україною та Турецькою Республікою, документи, які були складені, видані чи засвідчені та скріплені офіційною печаткою на території однієї з Договірних Сторін, або їх засвідчені копії не підлягають легалізації на території іншої Договірної Сторони. Документи, видані офіційними органами Договірних Сторін, мають таку саму доказову силу й на території другої Договірної Сторони.
Таким чином, Свідоцтво про шлюб парафії Грос-Айлет Сент-Люсія, Вест-Індіявід 23.03.2012 № 52, засвідчене апостилем, який відповідає вимогам Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, визнається офіційним документом та таким, що не потребує легалізації на території України.
Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлені такі факти та правовідносини.
З 10 лютого 2012 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебувають у зареєстрованому в парафії Грос-Айлет, Сент-Люсія, Вест-Індія шлюбі, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб від 23.03.2012 № 52.
Від шлюбу дітей не мають.
На теперішній час подружжя проживає окремо, шлюбно-сімейні відносини сторони не підтримують, спільне господарство не ведуть, шлюб має формальний характер.
Відповідно до ст. 24 Сімейного кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній. (ст. 55 Сімейного кодексу України).
Згідно з положеннями ч. 3 та ч. 4 ст. 56 Сімейного кодексу України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Стаття 112 Сімейного кодексу України передбачає, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що рішення позивача про розірвання шлюбу є виваженим та свідомим, причини з яких позивач наполягає на розірванні шлюбу є обґрунтованими, подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливими, поновлювати сімейно-шлюбні відносини сторони наміру не мають.
Крім того, суд не має права примушувати жінку або чоловіка до підтримання, відновлення або продовження сімейних відносин, а вільність та рівність цих стосунків та можливість припинення шлюбу є їх основою, що законодавчо закріплено у нормах Сімейного кодексу України, тому позов підлягає задоволенню.
Ураховуючи наведене та керуючись статтями 24, 55, 56, 110, 112, 113 Сімейного кодексу України, статтями 2, 4, 12,76-81, 89, 141, 142, 206, 223, 259, 263-265, 268, 497 ЦПК України, ст. ст. 75-77 Закону України «Про міжнародне приватне право», суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , укладений 10.02.2012, та зареєстрований реєстратором актів цивільного стану острову Сент-Люсія, Вест-Індія у «Книзі хрещень, шлюбів та поховань парафії Грос-Айлет за дві тисячі дванадцятий рік» 23.03.2012 за № 52, стор. 103, розірвати.
Шлюб між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 вважати розірваним у день набрання чинності цим рішенням.
Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено та підписано 11.10.2024.
Суддя Ю. А. Скриль