Справа № 735/1277/23 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/873/24
Категорія - кримінальна Доповідач ОСОБА_2
10 жовтня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого - ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Коропського районного суду Чернігівської області від 25 вересня 2024 року,
Цією ухвалою суду, яку було винесено під час розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 127, ч. 3 ст. 146 КК України, продовжено ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, а саме до 25 листопада 2024 року включно.
Мотивуючи своє рішення, місцевий суд вказав, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні нетяжкого та тяжкого злочинів, які були ним вчинені по відношенню до осіб, з якими він спільно проживав однією сім'єю, двоє потерпілих є малолітніми і вони зазнали найбільше знущань та тілесних ушкоджень, ризики не зменшились і не зникли, а саме, обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих у кримінальному провадженні, а також з урахуванням тяжкості покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, та визнав за можливе продовжити обраний щодо обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Не погодившись з ухвалою суду, обвинувачений подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати її та постановити нову, якою обрати більш м'який запобіжний захід. Вважає, що ухвала суду винесена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також з неповним з'ясуванням фактичних обставин справи і неналежною оцінкою наявних у справі доказів. Вказує на ряд недопустимих доказів по справі, а також на психологічний тиск з боку прокурора. Наголошує на недоведеності прокурором ризиків.
Заслухавши доповідача, думку прокурора, який наполягав на залишенні ухвали суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення, позицію обвинуваченого та його захисника, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів дійшла висновку про те, що у задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити з огляду на таке.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Згідно із ст. 197 КПК України строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею, за умови доведення прокурором в клопотанні, поданому до суду в порядку ст.199 КПК України, обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися, або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, а також обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Такий вид запобіжного заходу як тримання під вартою за положеннями ч. 1 ст.183 КПК України є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Як убачається з матеріалів судового провадження, у провадженні Коропського районного суду Чернігівської області перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023270320000420 від 03.08.2023 за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 127, ч. 3 ст. 146 КК України.
05.08.2024 Коропським районним судом Чернігівької області продовжено ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів на строк до 04.10.2024 включно.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 15.08.2024 апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 про скасування ухвали суду від 05.08.2024 та застосування щодо обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, а саме цілодобового домашнього арешту, залишено без задоволення, а ухвалу суду без змін.
Відповідно до ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Положеннями ст. 199 КПК України регламентовано порядок продовження строку тримання під вартою.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе. Продовжуючи строк тримання під вартою, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинувачених, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку перебування під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Тримання під вартою та продовження строку такого тримання може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Апеляційний суд вважає, що зазначені вимоги закону судом першої інстанції дотримані в повному обсязі.
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що місцевий суд прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний щодо обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою на цей час відповідає його особі, характеру та тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Так, у рішенні по справі «W. проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє «прогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства».
У рішенні по справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року Європейський суд з прав людини вказав, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись у кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи.
Отже, Європейський суд з прав людини підкреслює, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися у кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості,
Водночас, на переконання колегії суддів, місцевий суд, взявши до уваги, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні нетяжкого та тяжкого кримінальних правопорушень, які були ним вчинені по відношенню до осіб, з якими він спільно проживав однією сім'єю, двоє потерпілих є малолітніми і вони зазнали найбільше знущань, тілесних ушкоджень, розуміючи тяжкість та невідворотність можливого покарання обвинувачений може ухилитися від суду, кримінальні правопорушення були вчинені за місцем проживання обвинуваченого і за цією адресою зареєстровані та проживають потерпілі, що підвищує ступінь ризику здійснення тиску на них з боку обвинуваченого, обвинувачений ОСОБА_8 зареєстрований у м. Києві, на значній відстані від місця проведення судового розгляду, не має офіційного заробітку, щоб прибувати за кожною вимогою до суду, ризики, що передбачені ст. 177 КПК України, не зменшились і не зникли, а також з огляду на серйозність висунутого обвинувачення, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, те, що судове провадження не завершено до спливу строку тримання під вартою, не допитаний обвинувачений, тому дійшов обґрунтованого висновку, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не забезпечить належного виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків та не зможе запобігти вказаним ризикам.
Доводи обвинуваченого щодо невиправданості ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки при розгляді клопотання прокурором доведено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання під вартою обвинуваченого, при цьому, будь-яких об'єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, апелянтом в скарзі не наведено.
До того ж, запобіжний захід є превентивним заходом та має на меті припинити та запобігти ймовірним ризикам у майбутньому. Стороною обвинувачення такі ризики відповідно до ст. 177 КПК України доведені, які в сукупності із обґрунтованою підозрою ОСОБА_8 у вчиненні нетяжкого та тяжкого злочинів, стали підставою для застосування запобіжного заходу саме у виді тримання під вартою, що відповідає характеру суспільного інтересу в даному випадку.
Враховуючи вищевикладене, потреба в обмеженні права на особисту свободу обвинуваченого, шляхом обрання останньому найсуворішого запобіжного заходу, є виправданою.
Колегія суддів вважає, що на підставі наданих апеляційному суду матеріалів, а також характеру інкримінованих кримінальних правопорушень та особи обвинуваченого, судом першої інстанції прийняте законне та обґрунтоване рішення, а до обвинуваченого на теперішній час неможливо застосувати більш м'який запобіжний захід, оскільки він не зможе запобігти наявним ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, які об'єктивно продовжують існувати.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Залишити без задоволення апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 , а ухвалу Коропського районного суду Чернігівської області від 25 вересня 2024 року, якою продовжено йому строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 25 листопада 2024 року включно - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4