Справа № 148/1103/24
Провадження №2/148/477/24
25 вересня 2024 року Тульчинський районний суд Вінницької області
в складі: судді Штифурко Л.А.
секретаря Лиженко Є.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тульчина за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , який подано від його імені та в його інтересах представником, адвокатом Шевчук Тетяною Володимирівною, до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,
встановив:
В травні 2024 адвокат Шевчук Т.В. в інтересах ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя. В обгрунтування позовних вимог зазначила, що 11.07.2016 сторони зареєстрували шлюб у виконкомі Кирнасівської селищної ради, актовий запис № 9. У шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у них народилась донька ОСОБА_3 , яка проживає з відповідачем та знаходиться на спільному утриманні сторін. Згідно довідки розрахунку по аліментах, переплата призначених судом аліментів станом на 08.04.2024 становить 31 591, 23 грн.
Спільне життя у сторін не склалось, тому шлюб між ними розірвано згідно рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 05.08.2021.
За час спільного проживання сторонами нажито спільне майно, а саме квартира за
АДРЕСА_1 .
Згідно висновку про вартість ТОВ «Подільський експертний центр» від 12.04.2024 вартість даної квартири складає 305 000 грн. Вказана квартира придбана на основі договору купівлі - продажу, серія та номер 2-1886, посвідченого 28.12.2020 державним нотаріусом Тульчинської державної нотаріальної контори Тимчик Н.Ф. Право власності на квартиру зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_2 . Однак факт реєстрації нерухомого майна, придбаного у період шлюбу, на ім'я одного з подружжя не означає, що воно належить лише особі, на ім'я якої зареєстроване. Таке майно є спільною сумісною власністю подружжя.
Дійти згоди щодо поділу майна в позасудовому порядку сторонам не вдалося, в зв'язку з чим позивач змушений звернутися до суду. Просить здійснити поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 та судові витрати.
В судовому засіданні представник позивача, адвокат Шевчук Т.В., позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Просила задовольнити їх в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
В судове засідання позивач не з'явився, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином.
Відповідачка в судове засідання не з'явилася з невідомих причин, хоча була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання, про причину своєї неявки суд не повідомила, у встановлений судом строк відзив не подала.
За таких обставин у відповідності до вимог ст. 280 ЦПК України суд розглянув справу у відсутність відповідачки на підставі наявних у справі доказів, ухваливши заочне рішення, оскільки представник позивача не заперечила проти такого порядку вирішення спору.
У відповідності до ст. 211, ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, у зв'язку з неявкою в судове засідання учасників справи.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
З копії рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 05.08.2021 №148/22/21 судом встановлено, що шлюб між сторонами, зареєстрований 11.07.2016 у виконкомі Кирнасівської селищної ради Тульчинського району Вінницької області, за актовим записом № 9, розірвано (а.с. 21).
Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого Виконкомом Кирнасівської селищної ради Тульчинського району Вінницької області 28.09.2016 (а.с. 16).
Згідно копії розрахунку заборгованості зі сплати аліментіввід 08.04.2024 №11925/22.20-34/24, призначених до стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 згідно судового наказу №148/209/21 від 22.02.2021 на утримання дочки ОСОБА_3 , переплата призначених судом аліментів станом на квітень 2024 року становить 31 591, 23 грн. (а.с. 17).
Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №372918911 від 04.04.2024 судом встановлено, що право власності на квартиру загальною площею 43, 6 кв.м, житловою площею 30,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі - продажу серія та номер 2-1886, виданого 28.12.2020 державним нотаріусом Тульчинської державної нотаріальної контори Тимчик Н.Ф., розмір частки 1/1 (а.с. 19).
З копії договору купівлі-продажу квартири від 28.12.2020, посвідченого державним нотаріусом Тульчинської державної нотаріальної контори Тимчик Н.Ф., зареєстрованого в реєсті за 2-1886, судом встановлено, що 28.12.2020 ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_2 купила квартиру за АДРЕСА_2 , загальною площею 43, 6 кв.м., житловою площею 30,2 кв.м. З п.12 даного договору вбачається, що договір укладається зі згоди чоловіка покупця ОСОБА_1 (а.с. 70 зв. бік-71).
Згідно висновку про вартість ТОВ «Подільський експертний центр» від 12.04.2024 вартість майна, а саме: однокімнатної квартири за АДРЕСА_1 , складає 305 000 грн. 00 коп. (триста п'ять тисяч гривень, 00 копійок) (а.с. 18).
Вирішуючи спір між сторонами, суд виходить із такого.
Встановленим судом фактичним обставинам у справі відповідають правовідносини, які врегульовано нормами СК України та ЦК України зокрема, в частині щодо права спільної сумісної власності подружжя, здійснення останнім цього права, способів та порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.
Так, ч. 2 ст. 60 Сімейного кодексу України передбачено, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело та час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тлумачення ст. 61 СК вказує на те, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені із цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті. Аналогічне положення закріплене у ст. 325 ЦК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС.
Згідно правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 «у ст. 60 СК закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і ст. 368 ЦК.
У ч.1 ст.70 СК встановлено, що в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
Такі правові позиції викладені також у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження №61-15462св18.
Відповідно до ст. 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У даній справі жодна із сторін не оспорювала принципу рівності часток подружжя у майні, будь-яких доказів на підтвердження існування підстав для відступу від рівності часток суду не надано.
З огляду на те, що в судовому засіданні доведено, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбана в період шлюбу, виходячи із загального принципу рівності часток подружжя у спільному майні, суд доходить висновку про обгрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 і можливість задоволення позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачки підлягають стягненню на користь позивача понесені ним судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1525 грн., які документально підтверджені (а.с. 1) та 1525 грн. судового збору - в дохід держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. 60, 61, 69, 70 СК України, ст.ст. 319, 325, 368, 372 ЦК України, ст. 10, 12, 13, 76-82 , 89, 141, 259, 263-265, 273, 280-282 , 354 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
Позов задовольнити.
У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованогоза адресою: АДРЕСА_4 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .
У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1525 грн. (одна тисяча п'ятсот двадцять п'ять гривень), а також - 1525 грн. (одна тисяча п'ятсот двадцять п'ять гривень) судового збору в дохід держави.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Л.А. Штифурко