Справа № 243/7147/23
Провадження № 11-кп/824/4995/2024 Доповідач у ІІ інстанції ОСОБА_1
24 вересня 2024 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду
кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
суддів: ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретар ОСОБА_4 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 31 липня 2024 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 ,-
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 31 липня 2024 року продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_7 , до 27.09.2024 включно, без визначення розміру застави.
Таке рішення, суд мотивував тим, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, вчиненого в умовах воєнного стану, за який у випадку доведеності винуватості за пред'явленим обвинуваченням, передбачене покарання у виді позбавлення волі або довічного позбавлення волі. Крім того суд врахував дані про особу обвинуваченого, який не одружений, утриманців не має, що свідчить про відсутність стійких соціальних зв'язків, не працює, постійного джерела доходу не має. Таким чином, наведені обставини вказують, що у провадженні існує ризик ухилення обвинуваченого від суду.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 31 липня 2024 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити прокурору другого відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 в задоволенні клопотання від 31.07.2024 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 .
В обґрунтування апеляційної скарги захисник зазначає, що прокурор всупереч ст. 184 КПК України, не надав жодних матеріалів, які б обґрунтовували доводи клопотання. Таким чином, і обґрунтованість підозри і наявність ризиків не були підтверджені жодним доказом.
Разом з тим, на момент затримання обвинувачений ОСОБА_7 захистив магістерську дисертацію в КПІ ім. Ігоря Сікорського. Враховуючи високі показники у навчанні на магістратурі ОСОБА_7 був рекомендований кафедрою до вступу в аспірантуру. За місцем навчання характеризувався, як спокійна, доброзичлива людина, конфліктів з викладачами і студентами не мав. ОСОБА_7 постійно проживав в гуртожитку №18 КПІ. До кримінальної та адміністративної відповідальності обвинувачений не притягався.
Посилаючись на вимоги ст. ст. 315, 177, 178 КПК України та практику Європейського суду з прав людини вважає, що прокурор не довів, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику чи ризикам.
Відповідно до ч.4 ст.4221 КПК України, розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю обвинуваченого ОСОБА_7 , який належним чином повідомлений про судовий розгляд, до суду не надходило.
Заслухавши доповідь судді,
пояснення захисника ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити,
пояснення прокурора ОСОБА_5 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги,
перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Правовими приписами ст. 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст. ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується та особисті обставини його життя, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому, наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідків, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. ч. 6 та 7 ст. 176 цього Кодексу.
На думку колегії суддів, судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою, повно та об'єктивно досліджено всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу.
Всупереч доводам апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 , суд першої інстанції при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою належним чином дослідив всі обставини, які мають значення при вирішенні даного питання, врахував тяжкість і обставини кримінального правопорушення у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим, дані про його особу та правильно встановив, що продовжує існувати обґрунтований ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України ступінь якого не зменшився, що на даний час виключає можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м'який.
Щодо доводів апеляційної скарги захисника про те, що на момент затримання обвинувачений ОСОБА_7 захистив магістерську дисертацію в КПІ ім. Ігоря Сікорського та враховуючи високі показники у навчанні на магістратурі ОСОБА_7 був рекомендований кафедрою до вступу в аспірантуру, а також те, що за місцем навчання останній характеризувався, як спокійна, доброзичлива людина, конфліктів з викладачами і студентами не мав, постійно проживав в гуртожитку №18 КПІ та не притягався до кримінальної та адміністративної відповідальності, то на переконання колегії суддів вони є неспроможними, оскільки наведені захисником дані, хоч і свідчать про наявність соціальних зв'язків, однак, на даному етапі провадження, не є достатніми стримуючими факторами з огляду на конкретні обставини кримінального провадження, поставлені йому у провину, які у своїй сукупності, дають достатні підстави вважати, що обвинувачений може вчинити дії передбачені п.1 ч.1 ст. 177 КПК України.
Щодо доводів апеляційної скарги захисника про те, що суд не навів жодних додаткових підстав на користь подальшого тримання під вартою обвинувачного, то на переконання колегії суддів вони є безпідставними з огляду на наступне.
Так, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
З урахуванням характеру висунутого ОСОБА_7 обвинувачення, тяжкості покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим в інкримінованому кримінальному правопорушенні, а також враховуючи всі наявні в матеріалах провадження дані про особу обвинуваченого, колегія суддів дійшла висновку, що обвинувачений ОСОБА_7 може переховуватися від суду, оскільки такий ризик існує і виправдовує його подальше тримання під вартою.
Колегія суддів також звертає увагу на практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Інші доводи, які викладені в апеляційній скарзі захисника, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції об'єктивно встановлено існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, оскільки прокурором доведено продовження існування ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст. 177 КПК України, який на час розгляду питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою жодним чином не зменшився і в сукупності з даними про його особу підтверджують на даному етапі провадження, потребу в подальшому триманні під вартою. З огляду на викладене, підстав вважати, що інші, менш суворі запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, колегія суддів не вбачає. Таким чином, доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними.
Рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.
За таких обставин судом першої інстанції не було допущено істотних порушень вимог КПК України при вирішенні питання доцільності продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 . Підстав для застосування щодо останнього більш м'яких запобіжних заходів не вбачається.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 , не впливає на висновки суду першої інстанції, не може бути задоволена, а тому оскаржувану ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 31 липня 2024 року слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 376, 176-178, 183, 194, 404, 407, 418, 419, 4221 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 31 липня 2024 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня оголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді ____________________ ___________________ _____________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3