Справа № 757/23025/22-к
Провадження № 11-кп/824/4994/2024 Доповідач у ІІ інстанції ОСОБА_1
24 вересня 2024 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду
кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
суддів: ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретар ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 30 липня 2024 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_5 ,-
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 30 липня 2024 року продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 на два місяці, тобто до 27 вересня 2024 року.
Суддя мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_5 обвинувачуються у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, в тому числі і проти статевої свободи і статевої недоторканості, за які передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі, а тому, з урахуванням тяжкості покарання, що загрожує йому у разі визнання його винуватим, існують обґрунтовані підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_5 може переховуватись від суду. Малолітня потерпіла та свідки не допитані на даний час судом, а тому існує ризик того, що обвинувачений може здійснювати вплив на потерпілу та свідків. Крім того, враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_5 вчинив ряд кримінальних правопорушень, існує ризик щодо вчинення ним інших кримінальних правопорушень чи продовження кримінальних правопорушень, у яких він обвинувачуються.
Разом з тим, за наявності наведених ризиків, враховуючи дані про особу обвинуваченого ОСОБА_5 , конкретні обставини інкримінованих йому кримінальних правопорушень, суд першої інстанції прийшов до висновку, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого, виконання ним процесуальних обов'язків. Крім того, наведені стороною захисту доводи щодо наявності підстав для зміни запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_5 на цілодобовий домашній арешт не переважують наведені ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а тому підстав для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді домашнього арешту не вбачається.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції захисник обвинуваченого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову, якою застосувати до ОСОБА_5 запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги захисник зазначає, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою, безпідставною та такою, що підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали.
Апелянт звертає увагу суду на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, судом допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального законодавства.
Сторона захисту вказує, що клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою є необґрунтованим, не містить доказів наявності ризиків. Крім того, прокурором не зазначено підстав, з яких до ОСОБА_5 не може бути застосовано більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою. На думку захисника, підозра, пред'явлена ОСОБА_5 є необґрунтованою.
Крім того, захисник вважає безпідставною вказівку про наявність ризику впливу на потерпілих та свідків, оскільки прокурором не надано доказів такого незаконного впливу з боку обвинуваченого на вказаних осіб. Ризик ухилення від явки до суду, про який зазначає прокурор також не підтверджений прокурором.
До того ж, поза увагою суду першої інстанції залишився тривалий період, протягом якого ОСОБА_5 уже перебуває під вартою.
Прокурор та захисник обвинуваченого, будучи належним чином повідомленими про судовий розгляд до суду не з'явились. Клопотання від обвинуваченого про розгляд апеляційної скарги за його участі до суду не надходило.
Відповідно до ч.4 ст.4221 КПК України, розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Правовими приписами ст. 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст. ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується та особисті обставини його життя, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому, наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідків, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. ч. 6 та 7 ст. 176 цього Кодексу.
На думку колегії суддів, судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 строку тримання під вартою, повно та об'єктивно досліджено всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу.
Всупереч доводам апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , суд першої інстанції при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою належним чином дослідив всі обставини, які мають значення при вирішенні даного питання, врахував тяжкість і обставини кримінального правопорушення у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , тяжкість покарання, що загрожує останньому у разі визнання його винуватим, дані про його особу та правильно встановив, що продовжують існувати обґрунтовані ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ступінь яких не зменшився, що на даний час виключає можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м'який.
Щодо доводів апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, то на переконання колегії суддів вони є безпідставними з огляду на наступне.
Так, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
З урахуванням характеру висунутого ОСОБА_5 обвинувачення, а саме те, що останній обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, в тому числі і проти статевої свободи і статевої недоторканості, тяжкості покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим в інкримінованих кримінальних правопорушеннях, а також враховуючи всі наявні в матеріалах провадження дані про особу обвинуваченого, колегія суддів дійшла висновку, що обвинувачений ОСОБА_5 може переховуватися від суду, оскільки такий ризик існує і виправдовує його подальше тримання під вартою.
Колегія суддів також звертає увагу на практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Що стосується ризику, передбаченого п. 3 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме можливості обвинуваченого ОСОБА_5 впливати на малолітню потерпілу та свідків у даному кримінальному провадженні, то на переконання колегії суддів, з урахуванням конкретних обставин кримінального правопорушення, яке інкриміноване обвинуваченому, на даному етапі провадження, яке наразі триває, існують достатні підстави вважати, що обвинувачений може впливати на малолітню потерпілу та свідків у даному кримінальному провадженні, які ще не допитані судом, а тому доводи захисника про відсутність ризику впливу на потерпілу та свідків є безпідставними.
Також колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки в даному конкретному випадку є висока імовірність вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення або продовження кримінальних правопорушень, в яких він обвинувачується.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції об'єктивно встановлено існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою, оскільки прокурором доведено продовження існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які на час розгляду питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою жодним чином не зменшились і в сукупності з даними про його особу підтверджують на даному етапі провадження, потребу в подальшому триманні під вартою. З огляду на викладене, підстав вважати, що інші, менш суворі запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть забезпечити виконання обвинуваченими процесуальних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, колегія суддів не вбачає. Таким чином, доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними.
Доводи захисника про недоведеність наявності обґрунтованої підозри ОСОБА_5 не може бути прийнятим до уваги, оскільки на стадії судового розгляду кримінального провадження суд позбавлений можливості давати оцінку обґрунтованості підозри, яка оголошена обвинуваченому, зважаючи на те, що судом розглядається обвинувальний акт, у якому викладені фактичні обставини кримінального провадження, які потребують перевірки на предмет доведеності чи недоведеності висунутого обвинувачення.
Що стосується посилання захисника на те, що прокурор не довів неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, то вони є неспроможними, оскільки у клопотанні прокурора зазначено, що більш м'які запобіжні заходи призведуть до продовження обвинуваченим злочинної діяльності, нададуть змогу переховуватись від суду, впливати на потерпілу, свідків, інших осіб у цьому кримінальному провадженні.
Інші доводи, які викладені в апеляційній скарзі захисника, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.
За таких обставин судом першої інстанції не було допущено істотних порушень вимог КПК України при вирішенні питання доцільності продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 .. Підстав для застосування щодо останнього більш м'яких запобіжних заходів не вбачається.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , не впливає на висновки суду першої інстанції, не може бути задоволена, а тому оскаржувану ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 30 липня 2024 року слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 176-178, 183, 194, 404, 407, 418, 419, 4221 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 30 липня 2024 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_5 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня оголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді ____________________ ___________________ _____________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3