08 жовтня 2024 року
м. Київ
Справа № 548/1302/20
Провадження № 51 - 2036 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
та в режимі відеоконференції:
засудженої ОСОБА_6 ,
її захисника адвоката ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12020170330000240 від 02 червня 2020 року, щодо
ОСОБА_6 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Хорола Полтавської області, громадянки України, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
за ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 2 п. 2 КК України,
за касаційною скаргою захисника засудженої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Ленінського районного суду м. Полтави від 25 липня 2022 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 18 січня 2024 року щодо ОСОБА_6 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ленінського районного суду м. Полтави від 25 липня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 2 п. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.
До набрання вироком законної сили ОСОБА_6 залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Строк покарання вказано рахувати з часу її затримання, тобто з 02 червня 2020 року.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватою і засуджено за вчинення злочину за таких обставин.
02 червня 2020 року близько 08 години 00 хвилин ОСОБА_6 перебувала в будинку за місцем свого проживання, що за адресою: АДРЕСА_2 . В цей час у неї виник злочинний умисел, спрямований на вчинення вбивства свого малолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_6 , діючи умисно, з метою протиправного заподіяння смерті малолітньому ОСОБА_8 , усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, перебуваючи в кухні житлового будинку в положенні стоячи та тримаючи малолітнього ОСОБА_8 на руках, лівою рукою притисла тіло останнього до свого тулубу, а правою рукою взяла за голову та двічі різко повернула її вбік, намагаючись зламати шийний відділ хребта. Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, ОСОБА_6 поклала малолітнього ОСОБА_8 на підлогу в кухні, після чого лівою рукою притиснула його тіло до підлоги, а правою рукою взяла за голову та ще раз різко повернула її вбік, намагаючись зламати шийний відділ хребта, внаслідок чого малолітній ОСОБА_8 знепритомнів. Після цього ОСОБА_6 , вважаючи, що малолітній ОСОБА_8 помер, залишила тіло останнього на підлозі в кухні, а сама пішла до сусідньої кімнати, де знаходився її чоловік ОСОБА_6 , та повідомила йому про те, що вчинила вбивство їх малолітнього сина.
Таким чином, ОСОБА_6 повністю виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі, оскільки її чоловік ОСОБА_6 після отриманого від неї повідомлення невідкладно вжив заходи реанімаційного характеру для відновлення життєздатності дитини, після чого викликав працівників екстреної медичної допомоги, які доставили малолітнього ОСОБА_8 до КНП "Хорольська ЦРЛ", де йому було надано медичну допомогу.
Внаслідок умисних протиправних дій ОСОБА_6 малолітній потерпілий ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження у вигляді садна в проекції лівої вилицевої кістки, лівого вуха та правої ступні, петехії (геморагічні висипання) обох вушних раковин та підшкірні крововиливи шийного відділу хребта, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 51 від 27.07.2020 кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 18 січня 2024 року апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_6 та її захисника - адвоката ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок Ленінського районного суду м. Полтави від 25 липня 2022 року щодо ОСОБА_6 - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок та ухвалу щодо ОСОБА_6 і закрити кримінальне провадження щодо неї на підставі ст. 284 ч. 1 п. 2 КПК України у зв'язку з відсутністю в її діянні складу злочину, передбаченого ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 2 п. 2 КК України. Вважає, що судами обох інстанцій не доведено поза розумним сумнівом те, що ОСОБА_6 винна у скоєнні злочину, передбаченого ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 2 п. 2 КПК України, по відношенню до свого малолітнього сина, оскільки не встановлено наявність у її діях усіх обов'язкових елементів складу цього злочину. Надаючи власну оцінку доказам у кримінальному провадженні, звертає увагу зокрема на те, що усі дії ОСОБА_6 були спрямовані на допомогу своєму малолітньому сину, у якого був приступ спазмів, а не на його умисне вбивство. Зазначає, що суд першої інстанції не обґрунтував у вироку наявність у засудженої ОСОБА_6 мотиву щодо позбавлення страждань дитини протиправним заподіянням смерті малолітньому ОСОБА_8 та мети на позбавлення життя своєї дитини, а лише послався у вироку на підставу виникнення наміру на вчинення кримінального правопорушення - раптово, чим порушив вимоги ст. 91 ч. 1 п. 2 КПК України. Також наголошує на тому, що суди не дали відповідної оцінки доводам сторони захисту про те, що стан дитини на момент події був нормальним, а також тому, що виявлені у малолітнього ОСОБА_8 тілесні ушкодження могли бути йому нанесені внаслідок дій його батька, який не має медичної освіти, з надання допомоги дитині.
Заперечень на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджена в судовому засіданні підтримали касаційну скаргу, вважали її обґрунтованою та просили її задовольнити.
Прокурор в судовому засіданні вважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив відмовити у її задоволенні.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі захисника, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у скоєнні закінченого замаху на умисне протиправне заподіяння смерті малолітньої дитини, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 2 п. 2 КК України, відповідає встановленим обставинам та підтверджується безпосередньо дослідженими і оціненими доказами.
Вирішуючи питання щодо доведеності вини ОСОБА_6 за пред'явленим їй обвинуваченням суд першої інстанції безпосередньо дослідив та дав оцінку усім доказам у кримінальному провадженні і на підтвердження її винуватості у вчиненні вказаного злочину у вироку обґрунтовано послався на такі докази.
Допитаний в судовому засіданні законний представник малолітнього потерпілого ОСОБА_8 - ОСОБА_6 повідомив обставини події, що сталася 02 червня 2020 року, за яких його дружина ОСОБА_6 сказала, що вбила їх дитину, зазначивши, що вона скрутила йому шию, та кричала, що він не має жити, оскільки буде інвалідом. При цьому він зазначив, що побачив сина ОСОБА_8 на підлозі в кухні непритомним, без ознак життя з синюватим кольором обличчя, з тілесними ушкодженнями у вигляді посиніння шиї та вушка, а також подряпиною на щоці. У зв'язку з цим він одразу почав робити сину штучне дихання, а коли син почав сопіти, притулив вухо до грудної клітки і почув як б'ється серце. Також показав, що дружина в цей час бігала за ним та повторювала, що син не має жити, а на його питання, що ти накоїла, відповідала, що шию йому скрутила, оскільки дитина буде інвалідом. Він надав пояснення про те, чому був змушений спочатку скрутити скотчем, а потім зв'язати мотузкою свою дружину ОСОБА_6 , оскільки вона постійно повторювала, що "дитина не має жити, "він буде інвалідом, буде лежачим", "добий" чи "убий" його. Також ОСОБА_6 розповів про свій шлюб з ОСОБА_6 , складні обставини, за яких народився син ОСОБА_8 , та повідомлену їм лікарями інформацію про стан здоров'я дитини, після чого дружина говорила, що краще б син помер під час пологів, ніж житиме з таким діагнозом. Аналогічні показання щодо обставин події 02 червня 2020 року ОСОБА_6 надав при проведенні з ним 10 червня 2020 року слідчого експерименту, зафіксованого відповідним протоколом з відеозаписом, який проведено з дотриманням вимог ст. 240 КПК України.
Свідок ОСОБА_9 , яка є рідною сестрою ОСОБА_6 , підтвердила такі його показання і вказала, що в день подій брат зателефонував їй та повідомив, що ОСОБА_6 вбила дитину, попросив викликати швидку медичну допомогу, оскільки вважав, що є ймовірність пошкодження хребців шиї дитини, після чого вона зателефонувала до швидкої і виїхала до нього. Крім того, свідок повідомила, що раніше, до подій 02 червня 2020 року, ОСОБА_6 після відвідування лікаря говорила про те, що краще б син помер під час пологів, ніж тепер.
Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснила, що є сестрою ОСОБА_6 , 02 червня 2020 року їй зателефонувала сестра ОСОБА_9 і повідомила, що ОСОБА_6 намагалася вбити ОСОБА_8 та просила швидше приїхати до брата в с. Бутівці. Коли вона прибула в будинок брата, там вже знаходилась фельдшер, ОСОБА_6 зв'язана лежала на ліжку, а маленький ОСОБА_8 лежав на дивані в іншій кімнаті, був фіолетового кольору, стогнав та не рухався. Також вона повідомила, що після приїзду швидкої допомоги ОСОБА_8 наділи комір на шию та госпіталізували до лікарні. Вона супроводжувала дитину та перебувала з ним у лікарні в реанімаційному відділенні 3-4 дні.
Свідок ОСОБА_13 , лікар Центру ПМСД Хорольського району, надав суду пояснення про те, що батьки дитини ОСОБА_8 уклали з ним декларацію на медичне обслуговування дитини. Йому відомо, що під час пологів у ОСОБА_8 були ускладнення, гіпоксія, а також проведені реанімаційні заходи. Також свідок повідомив, що на початку червня 2020 року йому зателефонував батько дитини та повідомив, що мати намагалась задушити дитину і ним були проведенні реанімаційні заходи - непрямий масаж серця та штучна вентиляція легень, на що свідок рекомендував ОСОБА_6 викликати швидку допомогу. Свідок також зазначив, що коли батьки приходили до нього на прийом, то дитина була плаксивою, у неї були спазми, в цей час батьки завжди правильно тримали дитину на руках - вертикально, однією рукою притримуючи таз, а іншою - спину в області лопаток ближче до шиї, голівка в цей час була закинутою назад, при цьому пояснив, що додаткову силу для утримання дитини застосовувати не потрібно, оскільки це могло призвести до болісних відчуттів.
Крім зазначених показань, суд також врахував показання свідка ОСОБА_14 , яка в суді пояснила, що працює приватним лікарем в приватному медичному кабінеті у м. Кременчук, куди в травні 2020 року зателефонував батько ОСОБА_8 та домовився з нею про прийом для огляду сина, повідомивши причини виниклої необхідності для консультації лікаря. Свідок повідомила, що під час прийому мама тримала дитину правильно та в неї не виникало питань з цього приводу. Дитина плакала та перебувала у спастичній позі, в гіпертонусі, вона вигибалась та закидала голову назад, дитина потребувала обстеження та лікування. Свідок зазначила, що у вказаному стані дитину не можна було примусово повернути в нормальний стан, у зв'язку із чим мамі було рекомендовано бережне відношення до дитини, погладжування. Крім інших деталей обстеження дитини, свідок також показала, що згодом їй зателефонувала мати дитини, поцікавилась чи зможе її син ходити та говорити, на що вона відповіла, що діагноз може бути підтверджений лише після 1 року.
Допитана під час судового розгляду ОСОБА_6 , хоч і заперечила те, що мала умисел на вбивство дитини, проте, окрім іншого, сказала, що можливо коли притискала дитину до себе, крутнула голову сину.
Також судом враховано і дано оцінку протоколу проведеного слідчого експерименту від 02.06.2020 року, який фіксувався на відеозапис, за участю підозрюваної ОСОБА_6 , під час якого вона детально пояснила про хворобу дитини, яка важко народилась, згодом почала відставати у розвитку, у зв'язку з чим педіатр порадив звернутись до невролога чи невропатолога, про неможливість потрапити на прийом 28.03.2020 року через карантин та втрату часу в лікуванні дитини, про невтішний діагноз - церебральний параліч в тяжкій формі, про який повідомила лікар в м. Кременчук, про виснажливу поїздку для здачі аналізів до м. Полтави 01.06.2020 року і заміну ліків дитині після аналізів та енцефалограми, про важку ніч на 02.06.2020 року у зв'язку з тим, що дитина постійно прокидалась, постійні думки про діагноз дитини, лікування, хвилювання через те, що він скоріше за все стане інвалідом і необхідність у дороговартісному лікуванні. Також під час проведення цієї слідчої дії ОСОБА_6 розповіла та показала на місці про обставини подій, що відбувались після 07-00 год. 02.06.2020 року, зокрема і про те, де і як ходила з дитиною по приміщенню житлового будинку, заспокоюючи, де в кухні після того як син дьорнувся і розплакався, маючи бажання, щоб йому не було боляче та щоб він заспокоївся, взяла його за голову один раз, потім другий та мабуть крутнула, але точно це не пам'ятає.
Приймаючи рішення в частині оцінки наявних у малолітнього ОСОБА_8 тілесних ушкоджень та способу їх нанесення йому, судом у вироку встановлено, що 02 червня 2020 року його було оглянуто безпосередньо після подій за місцем проживання в АДРЕСА_2 , фельдшером, а після цього - лікарями Екстреної медичної допомоги. Згідно даних карти виїзду швидкої медичної допомоги № 101957 від 02.06.2020 року, йому встановлений попередній діагноз: черепно-мозкова травма ? (травма шиї) ?; скарги наступні: зі слів родичів мама душила дитину за шию, дитина плаксива, синюшність шкіряних покровів. Працівниками екстреної медичної допомоги дитина була госпіталізована до Хорольської центральної районної лікарні 02 червня 2020 року, поміщена в реанімаційне відділення, і ОСОБА_8 перебував на стаціонарному лікуванні до 18 червня 2020 року.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 51 від 27.07.2020 року у ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виявлені тілесні ушкодження у вигляді садна в проекції лівої вилицевої кістки, лівого вуха та правої ступні, петехії (геморагічні висипання) обох вушних раковин та підшкірні крововиливи шийного відділу хребта, які могли утворитися від здавлювання даних ділянок між тупими предметами. Дані тілесні ушкодження могли утворитися за обставин та в строк, вказані в описовій частині постанови (02.06.2020 року близько 8-00 год., коли ОСОБА_6 , "перебуваючи в положенні стоячи, взяла останнього до рук та притисла до свого тулуба, після чого рукою взяла за голову та різко повернула її в сторону") і кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження.
Допитаний в суді судово-медичний експерт Хорольського районного судово-медичного відділення ОСОБА_15 , яким складений висновок судово-медичної експертизи № 51 від 27.07.2020 року, підтвердив свій висновок, надавши свої пояснення щодо нього.
Також врахований судом висновок судово-медичної експертизи № 51-А/59 від 29.07.2020 року ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до якого, виявлені у нього петехії (геморагічні висипання) обох вушних раковин та підшкірні крововиливи шийного відділу хребта могли утворитися від здавлювання даних ділянок між тупими предметами, внаслідок фізичної дії на шкіру, із-за якого виникає пошкодження внутрішньошкірних судин (капілярів). Дані тілесні ушкодження могли утворитися внаслідок здавлювання руками. В момент отримання тілесних ушкоджень малолітній ОСОБА_8 , вірогідніше за все, міг знаходитись в горизонтальному положенні тіла або близькому до нього, можливо і горизонтальному (на руках у дорослої людини). Малолітній ОСОБА_8 не міг самостійно стояти на ногах враховуючи його вік.
Крім того, за клопотанням сторони захисту в справі була призначена комісійна судово-медична експертиза відносно малолітнього ОСОБА_8 , за результатом проведення якої складено та враховано судом висновок експертів Обласного бюро судово-медичної експертизи Департаменту охорони здоров'я Полтавської облдержадміністрації № 17 від 18.02.2022 року. Згідно цього висновку 02 червня 2020 року дитині ОСОБА_8 було заподіяно такі тілесні ушкодження: а) внутрішньошкірні крововиливи (петехії) шиї, обличчя, вушних раковин, б) садна лівої щоки та правої ступні. Внутрішньошкірні крововиливи шиї, обличчя, вушних раковин є ознакою стискання органокомплексу шиї тупими предметами з обмеженою поверхнею контактування, якими могли бути кисті та пальці рук людини. Садна лівої щоки та правої стопи утворилися від дотичної взаємодії з тупими предметами, не виключено нігтями пальців рук людини. Дані тілесні ушкодження не могли утворитися внаслідок медичної іммобілізації шийного відділу хребта дитини шийним коміром. За ознакою розладу здоров'я до 6 діб внутрішньошкірні крововиливи та садна оцінені як ЛЕГКІ тілесні ушкодження (п. 2.3.2. б), п. 2.3.5. "Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень", затверджених Наказом МОЗ України № 6 "Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України" від 17.01.1995 р.
Проаналізувавши зазначені висновки експертів в сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що малолітній ОСОБА_8 в короткий строк після заподіяння йому тілесних ушкоджень був оглянутий медичними працівниками та одразу ж госпіталізований до лікарні, де у медичній документації зафіксовано виявлені у нього ушкодження. При цьому підстав для висновку про те, що зафіксовані тілесні ушкодження могли бути завдані дитині в інший час та за інших обставин, ніж в результаті дій ОСОБА_6 в ході судового розгляду справи встановлено не було.
Суд дав оцінку доводам захисту про те, що виявлені у дитини тілесні ушкодження могли утворитися від дій батька, який, знайшовши сина на підлозі в кухні спочатку взяв його на руки, а потім одразу ж почав здійснювати реанімаційні заходи, та обґрунтовано визнав їх такими, що є неспроможними, навівши мотиви свого рішення.
Встановивши обставини нанесення малолітньому ОСОБА_8 тілесних ушкоджень обвинуваченою ОСОБА_6 , суд першої інстанції оцінив та визначив її стан у час подій та причини, які спонукали її до таких дій, дійшовши до обґрунтованого висновку про наявність у неї прямого умислу на заподіяння смерті дитині з огляду на таке.
Ознаки суб'єктивної сторони кримінального правопорушення та особливості психічного ставлення засудженого до вчиненого діяння і їх наслідків встановлюється судом на підставі характеру вчиненого діяння та об'єктивно-предметних умов його вчинення, на підставі встановлених судом фактичних обставин вчиненого злочину, що закріплені належними і допустимими доказами, зібраними в порядку, передбаченому КПК України, та оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК України.
Принцип суб'єктивного ставлення у провину в кримінальному праві має фундаментальне і основоположне значення для кваліфікації кримінального правопорушення (постанова об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 28 вересня 2020 року, справа № 640/18653/17, провадження № 51-543 кмо 20).
Питання про умисел під час кваліфікації кримінальних правопорушень проти життя і здоров'я вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння.
Стаття 115 ч. 2 п. 2 КК України передбачає відповідальність за умисне протиправне заподіяння смерті малолітній дитині, а закінчений замах (ст. 15 ч. 2 КК України) на вчинення цього злочину відповідно за виконання особою усіх дій, які вона вважала необхідними для доведення цього злочину до кінця, але його не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.
З суб'єктивної сторони даний злочин характеризується умисною формою вини (прямим або непрямим умислом) коли винний усвідомлює суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно-небезпечні наслідки у вигляді смерті малолітньої дитини й бажає або свідомо припускає її настання.
Питання про наявність у діях особи умислу на вбивство слід вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, треба враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передували події. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, коли винний передбачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з незалежних від його волі обставин.
На підставі акту амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 264 від 01.07.2020 року, проведеної відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , судом першої інстанції було встановлено, що у період часу, який відноситься до інкримінованого протиправного діяння, вона будь-яким хронічним психічним захворюванням чи тимчасовим розладом психічної діяльності не страждала, не виявляла ознак недоумства чи іншого хворобливого стану психіки і могла усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Мотивуючи своє рішення щодо наявності у ОСОБА_6 прямого умислу на вбивство свого малолітнього сина ОСОБА_8 , та відхиляючи в цій частині доводи сторони захисту, суд першої інстанції у вироку зазначив, що характер заподіяних ОСОБА_6 дитині тілесних ушкоджень у виді здавлювання шиї та їх локалізація в області життєво важливих органів - обличчя та шиї, а також те, що вказані дії вчинялись ОСОБА_6 свідомо щодо малолітньої безпорадної дитини віком до 6 місяців, свідчать про те, що вона намір зламати шийний відділ хребта дитини, заподіявши смерть таким чином. На підтвердження таких своїх висновків суд у вироку вказав, що після втрати малолітнім сином свідомості, ОСОБА_6 не вчинила жодних заходів для порятунку дитини, залишивши її в кухні на брудній підлозі та пішла на вулицю для розмови по телефону з матір'ю. Повернувшись до будинку, ОСОБА_6 не підійшла до дитини, щоб перевірити її пульс, серцебиття, наявність дихання тощо, а лише, зазирнувши в кухню та пересвідчившись, що син знаходиться в такому ж положенні як вона його залишила й перебуває без свідомості, пішла в кімнату до чоловіка і повідомила про смерть сина. При цьому суд врахував і те, що ОСОБА_6 не вчиняла жодних дій для допомоги дитині навіть після того як її чоловік прибіг до кухні і почав допомагати сину прийти до тями, не намагалась зателефонувати в швидку допомогу, а навпаки висловлювала вимоги припинити такі дії та облишити дитину. Також судом враховано обставину того, що чоловік ОСОБА_6 після вжиття реанімаційних заходів для відновлення життєдіяльності дитини одразу ж був вимушений зв'язати дружину ОСОБА_6 , оскільки продовжували існувати підстави обґрунтованих побоювань щодо продовження вчинення нею злочинних дій, спрямованих на позбавлення життя дитини.
Колегія суддів суду першої інстанції дійшла до вірного переконання про те, що ОСОБА_6 вчинила усі дії, які вважала необхідними для доведення до кінця свого умислу на позбавлення життя малолітньої дитини, після чого повідомила про наслідки чоловіка. Наслідки у виді смерті дитини не настали виключно завдяки вчасній допомозі, наданій батьком - законним представником малолітнього потерпілого ОСОБА_6 , який, виявивши дитину без свідомості з синюшним покривом обличчя, негайно розпочав вживати заходи до його порятунку, в найкоротший час викликав фельдшера та екстрену медичну допомогу.
При оцінці наявності у ОСОБА_6 прямого умислу на вбивство дитини, суд врахував і той факт, що, хоч вона до 02 червня 2020 року і доглядала за дитиною, разом з чоловіком вживала заходи для лікування сина, який страждав від больових спазмів, проте намір припинити страждання дитини шляхом позбавлення її життя виник у ОСОБА_6 раптово, який вона і намагалася реалізувати в подальшому.
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував її дії за ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 2 п. 2 КК України. При цьому всім наявним доказам, суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
При цьому безпідставними є доводи касаційної скарги про те, суд першої інстанції допустився суперечностей у вироку, встановивши два способи вчинення кримінального правопорушення, оскільки за встановлених судом обставин, у вчиненні яких ОСОБА_6 визнана винуватою, вона намагалась саме зламати шийний відділ хребта малолітнього сина.
У вироку суду щодо ОСОБА_6 відповідно до ст. 374 КПК України зазначене формулювання її обвинувачення за ст. 15 ч.2, ст. 115 ч. 2 п. 2 КК України, визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 370, 374 КПК України, є законним обґрунтованим і мотивованим.
Порушень вимог ст. 91, 92 КПК України щодо встановлення обставин, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, при вирішенні винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, у вказаному кримінальному провадженні судом першої інстанції допущено не було.
Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями
368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених
у статтях 2, 7 КПК України, функція апеляційного суду полягає в об'єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційних скарг обвинуваченої ОСОБА_6 та її захисника - адвоката ОСОБА_7 , належним чином перевірив викладені у ній доводи, частина з яких аналогічна доводам касаційної скарги захисника, про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, визнав їх безпідставними та належним чином мотивував своє рішення, зазначивши підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, погодившись із висновком суду першої інстанції про те, що сукупність зібраних доказів підтверджує вину ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 2 п. 2 КК України.
Відхиляючи доводи апеляційних скарг, зокрема про те, що обвинувачена ОСОБА_6 могла неправильно діяти під час тримання дитини на руках, суд апеляційної інстанції послався на зазначені у вироку суду першої інстанції показання свідка ОСОБА_13 - лікаря Центру ПМСД Хорольського району, який підтвердив, що батьки були обізнані з рекомендаціями щодо утримування дитини на руках в момент спазмів, при цьому додаткову силу для утримання дитини на руках застосовувати не потрібно, оскільки це могло призвести до болісних відчуттів.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про те, що батьки дитини, ОСОБА_6 зокрема, були обізнані як необхідно було діяти в момент спазмів у дитини та знали, що під час вигинання тіла категорично заборонено вчиняти якісь примусові дії щодо дитини, так як це могло завдати їй фізичних страждань та ушкоджень, а тому притискання із застосуванням значної сили, повертання голови, про що зазначила ОСОБА_6 , чи інші примусові дії щодо дитини у такому віці вказують на умисність її дій, спрямованих на позбавлення життя дитини.
З огляду на вказане та поведінку ОСОБА_6 після події, апеляційний суд погодився з критичною оцінкою суду першої інстанції її показань щодо відсутності у неї умислу на вбивство дитини.
Отже, доводи касаційної скарги захисника про допущені апеляційним судом істотні порушення вимог кримінального процесуального закону є необґрунтованими і такими, що не відповідають матеріалам кримінального провадження.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 370, 419 КПК України, в ній зазначено підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими та викладено докази, що спростовують їх доводи.
Покарання, призначене ОСОБА_6 за ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 2 п. 2 КК України в мінімальній межі санкції у виді позбавлення волі на строк 10 років, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК України.
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 15 ч. 2, ст. 115 ч. 2 п. 2 КК України, та правильність кваліфікації її дій.
Суд вважає, що суди нижчих інстанцій дотрималися вимог ст. 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов'язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.
Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано, оскільки за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і засуджена є винною у його вчиненні.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для зміни чи скасування судових рішень, не виявлено.
За таких обставин, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги захисника, скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 і закриття кримінального провадження щодо неї не знаходить.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Ленінського районного суду м. Полтави від 25 липня 2022 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 18 січня 2024 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу її захисника - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3