Справа № 240/18105/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Попова О.Г.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
09 жовтня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Матохнюка Д.Б. Сторчака В. Ю. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області (далі ГУ ДФС у Житомирській області), в якому просив:
-визнати протиправними дії ГУ ДФС України в Житомирській області щодо відмови у підготовці та наданні до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області оновленої довідки про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України №2262-ХІІ, положень постанови Кабінету Міністрів України №704, із обов'язковим зазначенням відомостей про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для здійснення обчислення та перерахунку з 01.04.2019 основного розміру пенсії;
-зобов'язати ГУ ДФС України в Житомирській області підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нову довідку про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону №2262 -XII, статті 9 Закону №2011-XII та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України №704 із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для здійснення обчислення та перерахунку з 01.04.2019 основного розміру пенсії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року, залишеним без змін, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2021 року, позов задоволено:
-визнано протиправними дії ГУ ДФС України в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 у підготовці та наданні до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області оновленої довідки про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових-видів грошового забезпечення (надбавки, доплати; підвищення) та премії, для проведення з 01.04.2019 перерахунку основного розміру його пенсії.
-зобов'язано ГУ ДФС України в Житомирській області підготувати та надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нову довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 05.03.2019, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»; із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових-видів грошового забезпечення (надбавки, доплати; підвищення) та премії, для проведення з 01.04.2019 перерахунку основного розміру його пенсії.
07.06.2024 ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з заявою в порядку ст.383 КАС України, в якій просив постановити окрему ухвалу, якою визнати протиправною бездіяльність ГУ ДФС України в Житомирській області, у зв'язку з невиконанням рішення суду у справі №240/18105/20 від 20.12.2020 та встановити строк для надання відповіді щодо вжитих заходів-20 днів з дня отримання ухвали.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 17.06.2024 у задоволенні заяви, відмовлено.
Не погодившись з вказаною ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм процесуального права.
У відповідності до п. 3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що справа судом першої інстанції розглянута за правилами спрощеного провадження, а також, відсутність клопотань від сторін справи про розгляд справи у відкритому судовому засіданні, колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження.
Залишаючи заяву ОСОБА_1 без задоволення, суд першої інстанції виходив із того, що після відкриття виконавчого провадження, контроль за виконанням судового рішення покладається на державного виконавця, і за відсутності доказів здійснення дій державним виконавцем, що спрямовані на виконання рішення суду, заява, подана в порядку ст.383 КАС України є передчасною.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
У ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
За приписами ч.ч. 4,7 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.
За правилами ч.ч.2,3 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно зі ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Отже, рішення суду, яке набрало законної сили є обов'язковим для учасників справи.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 (адміністративне провадження № К/9901/5159/18) звертав увагу, що статті 382 і 383 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Частиною першою статті 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Відповідно до положень пунктів 7, 8 частини другої статті 383 КАС України заява про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача щодо невиконання рішення суду має містити інформацію про день пред'явлення виконавчого листа до виконання та інформацію про хід виконавчого провадження.
Таким чином, виходячи з наведених вище норм, звернення до суду із заявою відповідно до статті 383 КАС України можливе за умови перебування виконавчого документа на примусовому виконані в органах державної виконавчої служби, а також інформації про вчинення державним виконавцем всіх дій, спрямованих на виконання боржником судового рішення.
Верховним Судом у постанові від 21 березня 2019 року у справі №805/1458/17-а сформовано правову позицію, відповідно до якої звернення рішення суду до примусового виконання є обов'язковою передумовою для подання заяви у порядку статті 383 КАС України, оскільки повноваження відносно вчинення дій щодо примусового виконання рішення суду, в тому числі і які стосуються перевірки його виконання, належать передусім до повноважень виконавців, а звернення до суду в порядку статті 383 КАС України є виключною мірою, якщо позивачем було вичерпано усі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 грудня 2021 року у справі № 9901/235/20 виклала правову позицію, в якій звернуто увагу, що стаття 383 КАС України передбачає можливість звернутися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Ця стаття є останньою в розділі IV КАС України Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах і містить чіткі вимоги до такої заяви, строк звернення, порядок її розгляду та наслідки невідповідності вимогам заяви.
Зі змісту цієї статті випливає, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою.
Перед тим як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення.
Зокрема, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов'язує суб'єкта владних повноважень здійснити його виконання. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», і тільки після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а воно залишається не виконаним, тоді в такої особи виникає право звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 31.05.2024 у справі №340/3208/22.
Так, за Законом України “Про виконавче провадження», державний виконавець, з метою примусового виконання судового рішення, наділений як правом, так і обов'язком на послідовне вчинення виконавчих дій, а саме:
- накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);
- накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);
- звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Отже, якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 08 грудня 2022 року у справі №457/359/21 та від 09 листопада 2023 року у справі №520/10601/2020.
В той же час, як вказує сам же позивач, державним виконавцем, з моменту відкриття виконавчого провадження (20.12.2021) жодних із вищезазначених виконавчих дій, за виключенням винесення 12.04.2024 (більше ніж через два роки після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження) постанови про накладення на Головного управління ДФС у Житомирській області штрафу, не вчиняв.
Однак, матеріали справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 звертався з заявою чи скаргою до керівника, якому підпорядкований державний виконавець чи з позовом до суду, щодо законності дій чи бездіяльності державного виконавця, на якого Законом України “Про виконавче провадження» покладено функції із забезпечення виконання обов'язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень. Натомість позивач подав до суду заяву, в порядку ст.383 КАС України.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 не наведено доказів про те, що було вичерпано усі можливі механізми виконання судового рішення на стадії примусового виконання рішення суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про передчасність поданої заяви.
Стосовно тверджень скаржника про те, що судом першої інстанції неуважно вивчались матеріали справи, оскільки останній просив визнати протиправною бездіяльність відповідача, а суд вказав, що заявник вважає протиправними дії, то колегія суддів вважає такі необгрунтованими та звертає увагу ОСОБА_1 , що незважаючи на те, що в прохальній частині йдеться про бездіяльність відповідача, мотивувальна частина заяви свідчить, що позивач не погоджується саме з діями ГУ ДФС у Житомирській області, вчиненими на виконання судового рішення у справі № 240/18105/20, а саме-з зазначенням розміру деяких складових, вказаних у довідці №29/09 від 15.04.2021, виданій на виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.03.2021.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329, 370, 383 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 17 червня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Матохнюк Д.Б. Сторчак В. Ю.