ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.09.2024Справа № 640/23856/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Божка Д.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Управління справами Апарату Верховної Ради України
до Київської міської ради
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Київська міська державна адміністрація
про визнання протиправним та скасування рішення
представники сторін:
від позивача: Кирсенко Є.Б.
від відповідача: Пилипчук І.І.
від третьої особи: не з'явився
Короткий зміст позовних вимог
Управління справами Апарату Верховної Ради України заявило позов до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради від 08.10.2015 №119/2020 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Київської міської ради від 08.10.2015 №119/2020 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва" прийнято без належних на те законодавчих підстав, які передбачені статтею 141 Земельного кодексу України.
Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 28.11.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2023, позов задовольнив.
Постановою від 22.02.2024 Верховний Суд задовольнив частково касаційну скаргу Київської міської ради, скасував рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2022 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2023 у справі №640/23856/21, закрив провадження, повідомив, що справу може бути розглянуто в порядку господарського судочинства.
27.02.2024 до Верховного Суду надійшла заява Управління справами Апарату Верховної Ради України про передачу справи за підсудністю.
Ухвалою від 04.03.2024 Верховний Суд задовольнив заяву Управління справами Апарату Верховної Ради України про передачу справи за підсудністю, передав справу №640/23856/21 за позовом Управління справами Апарату Верховної Ради України до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2024 справу №640/23856/21 передано на розгляд судді Турчину С.О.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2024 вказану позовну заяву залишено без руху.
04.04.2024 через засоби поштового зв'язку від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 02.05.2024.
16.04.2024 через систему Електронний суд від відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без руху.
19.04.2024 через систему Електронний суд від відповідача надійшов відзив на позов.
29.04.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.
У підготовчому засіданні 02.05.2024, на підставі ст.81, 233 ГПК України, суд постановив протокольну ухвалу про часткове задоволення клопотання позивача про витребування доказів та зобов'язав відповідача до наступного судового засідання надати суду належним чином засвідчені копії рішення Київської міської ради № 119/2020 від 08.10.2015 з додатками, копії вказаних документів направити позивачу.
У підготовчому засіданні 02.05.2024 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 23.05.2024.
20.05.2024 через систему Електронний суд від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, а саме: рішення Київської міської ради № 119/2020 від 08.10.2015 з додатками, а також листа Департаменту земельних ресурсів Київської міської ради від 17.05.2024 та акту №119 від 22.05.2003 обстеження зелених насаджень.
Протокольною ухвалою від 23.05.2024 задоволено клопотання відповідача про долучення доказів та долучено клопотання з додатками до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні 23.05.2024 суд постановив протокольну ухвалу про відмову у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху.
Також у підготовчому засіданні 23.05.2024 суд постановив протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання на 13.06.2024.
У підготовчому засіданні 13.06.2024 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 04.07.2024.
01.07.2024 через систему Електронний суд від позивача надійшли пояснення.
01.07.2024 через систему Електронний суд від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів.
03.07.2024 через систему Електронний суд від позивача надійшла заява про визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними та поновлення пропущеного процесуального строку у справі № 640/23856/21.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2024 відмовлено в задоволенні заяви Управління справами Апарату Верховної Ради України про визнання причин пропуску звернення до суду поважними та поновлення пропущеного строку.
У підготовчому засіданні 04.07.2024 суд постановив протокольну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 08.08.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2024 суд постановив повернутися до розгляду справи №640/23856/21 у підготовчому провадженні та продовжити підготовче засідання; залучити до участі у справі №640/23856/21 третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Київську міську державну адміністрацію; відкласти підготовче засідання у справі №640/23856/21 на 21.08.2024.
20.08.2024 позивач подав до суду заяву, в якій просить суд визнати поважними причини пропуску позовної давності та захистити порушене право.
У підготовчому засіданні 21.08.2024 суд постановив протокольну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 26.09.2024.
26.09.2024 на електронну пошту суду від третьої особи надійшло клопотання про продовження розгляду справи № 640/23856/21 по суті без участі представника Київської міської державної адміністрації з урахуванням наявних в матеріалах справи документів та в межах позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2024 на підставі ст.6,170 ГПК України повернуто без розгляду клопотання Київської міської державної адміністрації про розгляд справи по суті без участі представника Київської міської державної адміністрації.
Представник позивача у судовому засіданні 26.09.2024, надав пояснення по суті позову та заяви про визнання поважними причини пропуску строку позовної давності, просив позов задовольнити повністю.
Представник відповідача проти позову заперечив.
Представник третьої особи у судове засідання не прибув. Про розгляд справи третя особа була повідомлена належним чином, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету.
У судовому засіданні 26.09.2024 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позиція позивача
Позивач зазначає, що рішенням Київської міської Ради від 10.07.2003 №638-28/798 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" надано Управлінню справами Апарату Верховної Ради України у постійне користування земельну ділянку площею 0,17 га для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом на вул. Тропініна, 3-5 у Шевченківському районі м. Києві за рахунок земель міської забудови.
У подальшому, рішенням Київської міської ради від 08.10.2015 №119/2020 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва" припинено Апарату Верховної Ради України право постійного користування земельною ділянкою (91:075:0002) площею 0,1676 га на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва, надане рішенням Київської міської ради від 10.07.2003 №638-28/798; земельній ділянці (91:075:0002), площею 0,1676 га на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва, надано статус скверу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що право постійного користування земельною ділянкою є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, визначених ст.141 Земельного кодексу України, однак Управління справами Апарату Верховної Ради України від права постійного користування земельною ділянкою на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва добровільно не відмовлялося і планує використовувати її за цільовим призначенням - для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом.
Позивач вважає, що рішення Київської міської ради від 08.10.2015 №119/2020 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва" прийнято без належних на те підстав, які передбачені ст.141 Земельного кодексу України та із витягом з Державного земельного кадастру від 05.04.2019 № НВ-8000934241019 право постійного користування позивача зареєстровано Управлінням справами Апарату Верховної Ради України.
Також позивач зазначає, що Київською міською радою прийнято рішення від 08.10.2015 №119/2022 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва", яким змінено цільове призначення земельної ділянки (на землі рекреаційного призначення), всупереч вимог законодавства: без розроблення і затвердження проекту землеустрою щодо зміни категорії цільового призначення, також порушено права землекористувача.
Окрім того, позивач вказує, що згідно із оспорюваного рішення визначено припинити Апарату Верховної Ради України право постійного користування земельною ділянкою площею 0,1676 га на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва, однак рішенням Київської міської ради від 10.07.2003 № 638-28/798 зазначена земельна ділянка передана у постійне користування Управлінню справами Апарату Верховної Ради України, тобто в рішеннях визначені різні юридичні особи.
Щодо строків позовної давності у заяві від 20.08.2024, Управління справами Апарату Верховної Ради України стверджує, що не знало і не могло знати про наміри відповідача змінити цільове призначення земельної ділянки на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва та вилучити її у належного землекористувача, на підтвердження чого посилається на:
відсутність представників Управління справами Апарату Верховної Ради України при прийнятті Київською міською радою рішення №119/2022 від 08.10.2015 року "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна 3/5 у Шевченківському районі м. Києва", що мали бути присутніми на пленарному засіданні з урахуванням положень пункту 5 статті 28 Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 12.11.2014 № 351/351 (чинного на момент прийняття оспорюваного рішення);
не направленням спірного рішення відповідачем Управлінню справами Апарату Верховної Ради України;
у відповіді виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 002-384 від 18.03.2021 та акті обстеження земельної ділянки від 10.03.2021 №21-0190/10 не міститься жодної інформації, що спірну ділянку було вилучено в Управління справами Апарату Верховної Ради України рішенням Київської міської ради №119/2022 від 08.10.2015 та відсутнє посилання на зазначене рішення. У вказаному листі та акті зазначено, що користувачем земельної ділянки на підставі державного акту на право постійного користування №01-9-00030 від 21 січня 2005 року є Управління справами Апарату Верховної Ради України, а цільове призначення - для будівництва і обслуговування багатоквартирного будинку.
За таких обставин Управління справами Апарату Верховної Ради України стверджує, що не мало жодної можливості дізнатися про існування рішення №119/2022 від 08.10.2015 року "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна 3/5 у Шевченківському районі м. Києва" та вказані обставини об'єктивно перешкоджали позивачу звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності.
Позивач надав у матеріали справи роздруківку з сайту http://consultant.parus.ua від 13.08.2021 з тексом рішення Київської міської ради від 08 жовтня 2015 року № 119/2022 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва", на підтвердження дати, коли Управління справами Апарату Верховної Ради України дізналося про порушене право.
З огляду на викладене, позивач просить суд визнати поважними причини пропуску позовної давності та захистити порушене право та визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради від 08 жовтня 2015 року № 119/2022 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва".
Позиція відповідача
Відповідач в обґрунтування заперечень проти позову посилається на таке:
реєстрація права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:91:075:0002 в Державному земельному кадастрі та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснена 10.01.2019 за заявою позивача без належних для того правових підстав;
спірна земельна ділянка передавалась в постійне користування за рахунок земель комунальної власності; рішення Київської міської ради від 10.07.2003 № 638-28/798 та дублікат Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 21.11.2011 не містять вказівки про перехід спірної земельної ділянки до державної власності у зв'язку з передачею останньої в постійне користування позивачеві;
спірна земельна ділянка не вибувала із власності територіальної громади міста Києва, а отже залишалась землями комунальної власності;
оскаржуване рішення від 08.10.2015 № 119/2022 прийняте в межах повноважень, відповідно до визначеної законом компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства;
безпідставними є посилання позивача, як на підставу позову, на приписи статті 141 Земельного кодексу України та висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №906/392/18 (постанова від 05.11.2019), оскільки при прийнятті рішення Київської міської ради від 08.10.2015 № 119/2022 положення статті 141 Земельного кодексу України не застосовувались;
згідно преамбули рішення Київської міської ради від 08.10.2015 №119/2022, останнє прийнято відповідно до статті 19 Земельного кодексу України, пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні ", статті 7, статей 51 - 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10.04.2006 №105, з метою раціонального використання і збереження зелених насаджень та підвищення рекреаційного потенціалу міста Києва, а також враховуючи численні звернення громадян;
на Київську міську раду, як на орган місцевого самоврядування, покладено обов'язок раціонального використання земель комунальної власності та забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Рішенням Київської міської ради від 10.07.2003 № 638-28/798 підтверджується, що на спірній земельній ділянці росли зелені насадження, відновлюючу вартість яких позивач повинен був відшкодувати у разі використання земельної ділянки згідно мети договору, тобто здійснення будівництва; до використання земельної ділянки позивач не приступив впродовж десяти років (з моменту видачі державного акту на право постійного користування земельною ділянкою до прийняття оскаржуваного рішення Київської міської ради). Оскільки, земельна ділянка за типологічними ознаками відповідала території зелених насаджень, останній надано статус скверу та включено до переліку скверів Шевченківського району м. Києва.
Також відповідач у відзиві на позов заявив про застосування строку позовної давності, посилаючись на те, що строк звернення до суду із позовною заявою завершився 08.12.2018, в той час, як позовна заява надійшла до суду у серпні 2021 року.
Позиція третьої особи
Київська міська державна адміністрація письмові пояснення по суті спору не надала.
Рішенням Київської міської Ради від 10.07.2003 №638-28/798 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" відповідно до Земельного кодексу України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Постанови Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 "Про земельну реформу", Закону України "Про оренду землі" та враховуючи матеріали інвентаризації земель, вирішено, зокрема, затвердити проект відведення земельної ділянки Управлінню справами Апарату Верховної Ради України для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом на вул. Тропініна, 3-5 у Шевченківському районі м. Києві. Надати управлінню справами апарату Верховної Ради України, за умови виконання пункту 1.1 цього рішення, у постійне користування земельну ділянку площею 0,17 га для будівництва житлового будинку з підземним паркінгом на вул. Тропініна, 3-5 у Шевченківському районі м. Києві за рахунок земель міської забудови.
Управлінням справами Апарату Верховної Ради України отримано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою від 21.01.2005, серії ЯЯ № 389676, площею 0,1676 га на вул. Тропініна, 3-5 у Шевченківському районі м. Києві, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01-9-00030.
Відповідно до ст.19 ЗК України, п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування", ст.7, ст.ст.51-53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10.04.2006 №105, з метою раціонального використання і збереження земельних насаджень та підвищення рекреаційного потенціалу міста Києва, а також враховуючи численні звернення громадян, рішенням Київської міської ради від 08.10.2015 №119/2020 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва" вирішено:
1. Припинити апарату Верховної Ради України право постійного користування земельною ділянкою (91:075:0002) площею 0,1676 га на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва, надане рішенням Київської міської ради від 10.07.2003 №638-28/798.
2. Надати статус скверу земельній ділянці (91:075:0002), площею 0,1676 га на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва згідно з додатками до цього рішення.
3. Внести зміни до Програми розвитку зеленої зони м. Києва та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста на період до 2015 року, затверджених рішенням Київської міської ради від 27 листопада 2009 року №714/2783 (таблиця 2 "Озеленені території загального користування м. Києва, що відповідають топологічним ознакам та планувальним вимогам"), додавши сквер згідно з пунктом 2 цього рішення до переліку скверів Шевченківського району м. Києва.
4. Комунальному підприємству по утриманню зелених насаджень Шевченківського району виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснити організаційно-правові заходи щодо оформлення права постійного користування земельною ділянкою (91:075:0002) площею 0,1676 га на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва.
5. Київському комунальному об'єднанню зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) здійснити організаційно-правові заходи щодо оформлення та благоустрою земельної ділянки (91:075:0002) площею 0,1676 на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва.
Згідно із Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-80000934242019 від 05.04.2019 право постійного користування земельною ділянкою (91:075:0002), площею 0,1676 га на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва зареєстровано за Управлінням справами Апарату Верховної Ради України.
Спір у справі виник у зв'язку із тим, що за доводами позивача рішення Київської міської ради від 08.10.2015 №119/2020 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва" прийнято без належних на те підстав, які передбачені ст.141 Земельного кодексу України та Управління справами Апарату Верховної Ради України від права постійного користування земельною ділянкою добровільно не відмовлялося.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Згідно з пунктом 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Способи захисту прав на земельні ділянки передбачено положеннями статті 152 ЗК України, згідно із частиною другою якої власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
За змістом частини 3 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до статті 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.
Отже, у разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини того, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом.
Підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
У заявленому позові позивач стверджує про порушення свого права постійного користування земельною ділянкою на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва, яке є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, визначених ст.141 Земельного кодексу України, однак Управління справами Апарату Верховної Ради України від права постійного користування земельною ділянкою добровільно не відмовлявся.
Згідно з ч.1 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що виключною компетенцією пленарних засідань сільської, селищної, міської ради є питання щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Оскаржуване рішення про припинення позивачу права постійного користування та надання земельній ділянці статусу скверу прийнято Київською міською радою на підставі ст.19 ЗК України, п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування", ст.7, ст.ст.51-53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 10.04.2006 №105, з метою раціонального використання і збереження земельних насаджень та підвищення рекреаційного потенціалу міста Києва, а також враховуючи численні звернення громадян.
Зі змісту рішення Київської міської ради від 08.10.2015 №119/2020 вбачається припинення позивачу права постійного користування земельною ділянкою (91:075:0002), площею 0,1676 га на вул. Тропіна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва, надане рішенням Київської міської ради від 10.07.2003 №638-28/798, у зв'язку із вилученням її в Апарату Верховної Ради України для суспільних потреб.
Відповідно до частини першої статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Згідно із ст.141 Земельного кодексу України (у редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення) підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; (пункт "в" частини першої статті 141 в редакції Закону № 875-VI від 15.01.2009) г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; частину першу статті 141 доповнено пунктом "е" згідно із Законом № 1702-VI від 05.11.2009); є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини (частину першу статті 141 доповнено пунктом "є" згідно із Законом № 2518-VI від 09.09.2010).
Водночас, частина 1 статті 149 ЗК України передбачає, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом.
Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень (ч. 2 ст. 149 ЗК України).
Згідно із ч.7 ст.149 ЗК України Київська, Севастопольська міські державні адміністрації вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах їх територій для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті.
У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку (ч.10 ст.149 ЗК України).
Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності можуть вилучатися, серед іншого на підставі рішень місцевих державних адміністрацій для суспільних та інших потреб в порядку встановленому ЗК України.
У той же час, за правилами ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів, а у разі відсутності його згоди у судовому порядку.
Отже, земельна ділянка яка була надана у постійне користування землекористувачу із земель державної та комунальної власності може бути вилучена на підставі рішення місцевої державної адміністрації в двох випадках: безпосередньо за згодою землекористувача або за рішенням суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.11.2019 у справі №906/392/18 надала правовий висновок, згідно із яким право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005.
У постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі №920/590/17 зазначено, що передача (вилучення) земельних ділянок державної власності за рахунок земель, що перебувають у постійному користуванні, відбувається шляхом прийняття відповідного рішення власника землі за погодженням із користувачем.
Вирішуючи спори, в яких спірним є припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди враховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це у порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України. Правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі №906/392/18 та у постановах Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 927/135/22, від 07.10.2020 у справі № 922/2751/19.
Відповідно до змісту п.3 ч.2 ст.129 Конституції України, ст.13, ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.1 ст.76 ГПК України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 ГПК України).
Згідно із ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно зі ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що у матеріалах справи відсутні та сторонами не надано належних доказів на підтвердження того, що станом на час прийняття оскаржуваного рішення Київською міською радою отримано згоду землекористувача - Управління справами Апарату Верховної Ради України на вилучення земельної ділянки площею 0,1676 га на вул. Тропіна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва.
Дійсні обставини справи підтверджують, що належне позивачу право постійного користування земельною ділянкою не припинено у порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Докази вирішення питання про вилучення земельної ділянки у землекористувача (позивача) для суспільних потреб у судовому порядку згідно із положеннями частини 10 статті 149 ЗК України також у матеріалах справи відсутні.
Отже, Київська міська рада, приймаючи спірне рішення про припинення позивачу права постійного користування та надання статусу скверу земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні Управління справами Апарату Верховної Ради України, яке є безстроковим та набуте згідно з державним актом, без належних на те законодавчо встановлених підстав порушила та припинила позивачу право постійного користування земельною ділянкою.
Такі обставини відповідачем належними та допустимими доказами не спростовані.
Наведені відповідачем у відзиві аргументи, що оскаржуване рішення не містить посилань на ст.141 ЗК України; позивач не приступив до використання земельної ділянки; земельна ділянка за типологічними ознаками відповідала території зелених насаджень, суд не приймає до уваги, оскільки такі доводи не нівелюють обов'язку органу місцевого самоврядування приймати рішення про припинення права користування земелекористувача (позивача) земельною ділянкою у порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України.
У преамбулі оскаржуваного рішення міститься посилання на ст.7, ст.ст.51-53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", однак, суд зазначає, що вказані норми встановлюють порядок розгляду клопотань про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду та прийняття рішення про створення чи оголошення територій, об'єктів природно-заповідного фонду та їх охоронних зон та не регулює порядку припинення права постійного користування земельною ділянкою.
За таких обставин, з огляду на приписи ст.141, 149 ЗК України, ч.3 ст.152 Земельного кодексу України, ст. 15, 16, 393 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що вимога про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради від 08.10.2015 №119/2020 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва" є правомірною.
Відповідач у своєму у відзиві вказує, що позивачем пропущений строк позовної давності для звернення з вимогами про визнання протиправним та скасування рішення Київської міської ради від 08.10.2015 №119/2020. За доводами відповідача строк звернення до суду із позовною заявою завершився 08.12.2018, в той час, як позовна заява надійшла до суду у серпні 2021 року.
Управління справами Апарату Верховної Ради України зазначає, що не знало і не могло знати про наміри відповідача змінити цільове призначення земельної ділянки на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва та вилучити її у належного землекористувача, на підтвердження чого посилається на:
відсутність представників Управління справами Апарату Верховної Ради України при прийнятті Київською міською радою рішення №119/2022 від 08.10.2015 року "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна 3/5 у Шевченківському районі м. Києва", що мали бути присутніми на пленарному засіданні з урахуванням положень пункту 5 статті 28 Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 12.11.2014 № 351/351 (чинного на момент прийняття оспорюваного рішення);
не направленням спірного рішення відповідачем Управлінню справами Апарату Верховної Ради України;
у відповіді виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 002-384 від 18.03.2021 та акті обстеження земельної ділянки від 10.03.2021 №21-0190/10 не містять жодної інформації, що спірну ділянку було вилучено в Управління справами Апарату Верховної Ради України рішенням Київської міської ради №119/2022 від 08.10.2015 та відсутнє посилання на зазначене рішення. У вказаному листі та акті зазначено, що користувачем земельної ділянки на підставі державного акту на право постійного користування №01-9-00030 від 21 січня 2005 року є Управління справами Апарату Верховної Ради України, а цільове призначення - для будівництва і обслуговування багатоквартирного будинку.
Позивач просить суд визнати поважними причини пропуску позовної давності та захистити порушене право.
Управлінням справами Апарату Верховної Ради України зазначено, що дізналося про порушене право 13.08.2021, на підтвердження чого надано роздруківку з сайту http://consultant.parus.ua від 13.08.2021 з тексом рішення Київської міської ради від 08 жовтня 2015 року № 119/2022 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва". Отже, з позовом позивач мав звернутися до 08.12.2018. Однак, з позовом до суду позивач звернувся у серпні 2021 року.
Згідно зі ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними (постанова ВП ВС від 04.12.2018 по справі №910/18560/16 (12-143гс18)).
Аналогічна позиція міститься також в постанові 14.08.2018 Верховного Суду у справі № 922/1425/17.
Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.
З урахуванням висновків суду щодо обґрунтованості позовних вимог, суд зазначає наступне.
Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов'язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Суд зазначає, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз понять "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.09.2019 у справі №924/1114/18, від 03.04.2018 у справі № 910/31767/15).
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України у визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об'єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.
Рішення Київської міської ради № 119/2022 від 08.10.2015 "Про надання статусу скверу земельній ділянці на вул. Тропініна, 3/5 у Шевченківському районі м. Києва" опубліковано в газеті "Хрещатик" 2015, № 164, 8 грудня 2015 року.
На переконання суду позивач міг дізнатися про оскаржуване рішення Київської міської ради з 8 грудня 2015 року, оскільки таке рішення було опубліковано у газеті "Хрещатик" випуск № 164 від 8 грудня 2015 року.
Наведене узгоджується із позицією Верховного Суду (постанова від 15 лютого 2023 року у справі №910/5613/21).
Посилання позивача на те, що представники Управління справами Апарату Верховної Ради України були відсутні при прийнятті Київською міською радою рішення №119/2022 від 08.10.2015 та рішення позивачу не направлялося суд відхиляє, оскільки згідно із положеннями Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 12.11.2014 №351/351 (чинного на момент прийняття оспорюваного рішення), на яке посилається позивач, не встановлено обов'язку для органу місцевого самоврядування запрошувати позивача для розгляду відповідного питання.
Наданий позивачем лист виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 002-384 від 18.03.2021 та акт обстеження земельної ділянки від 10.03.2021 №21-0190/10, складені за результатами розгляду звернення Управління справами Апарату Верховної Ради України, доводять лише обставини щодо стану використання земельної ділянки і за встановлених вище судом обставин наявності спірного рішення у публічному доступі не підтверджують неможливості позивача бути обізнаним про порушене право. За таких обставин, лист № 002-384 від 18.03.2021 та акт обстеження земельної ділянки від 10.03.2021 №21-0190/10 не можуть бути належним доказом на підтвердження визначення початку строку позовної давності.
З приводу того, що позивач дізнався про порушене право 13.08.2021, на підтвердження чого надано роздруківку з сайту http://consultant.parus.ua від 13.08.2021 з тексом рішення Київської міської ради від 08 жовтня 2015 року № 119/2022, то суд зазначає, що надана позивачем роздруківка підтверджує лише дату, коли позивач роздрукував оскаржуване рішення Київської міської ради із мережі Інтернет та жодним чином не підтверджує того, що саме з цієї дати позивач був обізнаний про порушене право.
Отже, наведені позивачем аргументи не підтверджують відсутність у позивача можливості знати про порушене право раніше, ніж зазначені події.
У Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 зазначено, що кожна особа залежно від обставин повинна мати можливість орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних юридичних наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.
Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту З плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
У частині 5 статті 267 ЦК України встановлено, що в разі, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропущення позовної давності саме на позивача покладено обов'язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об'єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права (позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17).
Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.
Суд має право надати особі (визнати право на) судовий захист порушеного права за сукупності умов:
- особа (позивач) наведе поважні, на її думку, причини пропущення позовної давності при зверненні до суду за захистом порушеного права, вказавши на конкретні обставини, які об'єктивно перешкоджали їй звернутися за захистом порушеного права у межах позовної давності, та надасть суду докази, що підтверджують існування цих обставин (стаття 74 ГПК України);
- суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження цих обставин, встановить їх існування та дійде висновку про їх об'єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропущення позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права.
Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків.
Оскільки поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, вирішення цього питання відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, з урахуванням у кожному конкретному випадку фактичних обставин справи.
Питання щодо наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 922/1467/19).
Надаючи оцінку наведеним позивачем аргументам щодо поважності причин пропуску строку позовної давності, суд вважає, що позивачем не наведено достатніх обґрунтувань неможливості подати позов у межах строку позовної давності.
При цьому наведені позивачем обґрунтування не є такими обставинами, які об'єктивно унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасно подати позов до суду для захисту порушеного права у межах позовної давності.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити, у зв'язку із пропуском позивачем строку позовної давності.
З урахуванням встановлених обставин, відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову Управління справами Апарату Верховної Ради України.
За приписами ст.129 ГПК України судові витрати з розгляду справи покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 09.10.2024.
Суддя С.О. Турчин