ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.10.2024Справа № 910/9687/24
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування"
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон"
про стягнення 158 400,00 грн.,
Без виклику (повідомлення) представників сторін.
Товариство з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (далі - відповідач) про стягнення 158 400,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів від 30.06.2023 року № 209.23.2768376 та у зв'язку із настанням страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди, виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля "Toyota RAV4", реєстраційний номер НОМЕР_1 . Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля "Volkswagen", реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, станом на дату настання останньої була застрахована відповідачем на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АР № 3115899. У зв'язку з наведеними обставинами, позивач вказував на те, що обов'язок з відшкодування 158 400,00 грн. покладається на відповідача.
Ухвалою від 12.08.2024 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/9687/24, вирішив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановив відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов та попередив, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, спір буде вирішений за наявними матеріалами справи відповідно до приписів частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
15.08.2028 року на електронну адресу господарського суду міста Києва надійшов лист МТСБУ від 15.08.2024 року № 9-03/34428 із запитуваною судом інформацією.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
За умовами частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до частини 5 статті 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З огляду на викладене, копія ухвали суду від 12.08.2024 року про відкриття провадження у справі № 910/9687/24 у порядку, визначеному законом, була надіслана судом в електронній формі шляхом надсилання її до електронного кабінету Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон", та доставлена останньому 12.08.2024 року о 19:00 год. Наведені обставини підтверджуються наявним у матеріалах справи повідомленням про доставку означеного електронного листа.
Дата отримання судом інформації про доставку означеного документа в кабінет ЕС відповідача - 13.08.2024 року о 10:02 год.
За умовами пункту 2 абзацу 1 частини 6, абзацу 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 12.08.2024 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
30.06.2023 року між позивачем (Страховик) та ОСОБА_1 (Страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів Програма "Преміум +" № 209.23.2768376 (далі - Договір) щодо автомобіля "Toyota RAV4", реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2021 року випуску.
Відповідно до пункту 7 Частини "А" Договору до страхових випадків віднесено збитки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди із встановленням безумовної франшизи у розмірі 0,0 %.
Строк дії Договору - з 00.00 год. 22.08.2023 року по 24.00 год. 21.08.2024 року (пункт 10 Частини "А" Договору).
23.01.2021 року об 11:15 год. у місті Києві на вулиці Каховській, 64, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Volkswagen", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який під час руху не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не зреагував на її зміни, при зміні напрямку руху, не впевнився в безпечності, не дотримався бокового інтервалу, що призвело до наїзду на припаркований з правого боку застрахований позивачем автомобіль "Toyota RAV4", реєстраційний номер НОМЕР_1 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження та матеріальні збитки.
Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 28.02.2024 року в справі № 755/2034/24 (провадження № 3/755/1134/24) водія автомобіля "Volkswagen", реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, внаслідок якого скоєно ДТП, та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Відповідно до полісу серії АР № 3115899 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "Volkswagen Touareg", реєстраційний номер НОМЕР_2 , на час настання ДТП була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 1 600,00 грн. та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 160 000,00 грн.
Беручи до уваги подання Страховику, зокрема, заяви на виплату страхового відшкодування від 23.01.2024 року, враховуючи акти огляду транспортного засобу (дефектні відомості) від 24.01.2024 року, від 22.02.2024 року і від 13.05.2024 року, виставлені СТО (ТОВ "Автосаміт ЛТД") рахунки-фактури від 29.01.2024 року № 2024001729 на суму 248 924,54 грн., від 22.02.2024 року № 2024003294 на суму 69 568,91 грн. та від 13.05.2024 року № 2024009314 на суму 10 038,61 грн. на оплату 328 532,05 грн. вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля "Toyota RAV4", реєстраційний номер НОМЕР_1 , а також акти виконаних робіт 28.02.2024 року № 2024001677 на суму 259 615,20 грн., від 08.03.2024 року № 2024003707 на суму 58 878,62 грн. та від 22.05.2024 року № 2024009812 на суму 10 038,61 грн. щодо проведення відновлювального ремонту цього транспортного засобу на загальну суму 328 532,43 грн., страховими актами позивача від 02.02.2024 року № 3.24.00367-1 на суму 248 924,54 грн., від 29.02.2024 року № 3.24.00367-2 на суму 69 568,90 грн. та від 22.05.2024 року № 3.24.00367-3 на суму 10 038,61 грн. вищенаведену ДТП визнано страховою подією та вирішено виплатити страхове відшкодування у загальному розмірі 328 532,05 грн.
Відповідно до платіжних інструкцій кредитового переказу коштів від 07.02.2024 року № 68815610 на суму 248 924,54 грн. із призначеннями платежу: "Страх. відш. № 209.23.2768376 від 30.06.2023р. ОСОБА_1 , без ПДВ. Згідно 2024001729 від 29.01.2024 у т.ч. ПДВ - 41 487,42 грн.", від 01.03.2024 року № 68816171 на суму 69 568,90 грн. із призначеннями платежу: "Страх. відш. № 209.23.2768376 від 30.06.2023р. ОСОБА_1 , без ПДВ. Згідно 2024003294 від 22.02.2024 у т.ч. ПДВ - 11 594,82 грн." та від 22.05.2024 року № 68818399 на суму 10 038,61 грн. із призначеннями платежу: "Стр. відш. № 209.23.2768376 від 30.06.2023р. ОСОБА_1 , без ПДВ. Згідно 2024001729 від 29.01.2024, 2024003294 від 22.02.2024, 2024009314 від 13.05.2024 у т.ч. ПДВ - 1 673,10 грн." позивач перерахував на рахунок СТО (ТОВ "Автосаміт ЛТД") грошові кошти у загальному розмірі 328 532,05 грн.
Заявою від 11.03.2024 року № С-3.24.00367 позивач звернувся до відповідача із вимогою про виплату страхового відшкодування у загальному розмірі 318 493,44 грн. з долученням необхідних документів для її розгляду. Проте відповідачем вищенаведена заява була залишена без задоволення.
Оскільки страхове відшкодування відповідачем у добровільному порядку відшкодовано не було, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина фізичної особи ОСОБА_2 встановлена у судовому порядку, а його цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем.
Правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Зокрема, відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").
Положеннями статті 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.
У свою чергу, за вольовою ознакою згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Як передбачено статтею 1194 Цивільного кодексу України, у разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов'язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Велика Палата Верховного Суду в постанові у справі № 910/2603/17 від 04.07.2018 року висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією.
При цьому, помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.
Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов'язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.
Це виходить із змісту статей 559 та 1191 Цивільного кодексу України, згідно яких зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
У цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України "Про страхування", йдеться про виконання обов'язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов'язанні.
При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов'язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика. При регресі - право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов'язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов'язання та виникнення нового (регресного) зобов'язання.
У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 905/2970/16 від 10.07.2018 року.
У постанові Верховного Суду у справі № 910/171/17 від 02.10.2018 року відображено правову позицію, згідно з якою на підставі вищевказаних правових норм до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.
Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
При цьому, у постанові в справі № 910/32720/15 від 02.04.2018 року Верховний Суд зазначив, що вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.
Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред'являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.
Згідно з частиною 1 статті 14 та статті 204 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
У свою чергу, частина 2.1 статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 та статті 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 910/22886/16 від 01.02.2018 року.
Суд вважає, що проведення оцінки завданої шкоди суб'єктом оціночної діяльності є необхідним у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003 року).
Відповідно до пункту 7.38 вказаної Методики значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових КТЗ.
Згідно з пунктом 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 року № 142/5/2092, строк експлуатації - період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки.
З наявних у матеріалах справи документів, зокрема, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, вбачається, що рік випуску пошкодженого автомобіля "Toyota RAV4", реєстраційний номер НОМЕР_1 - 2021, а отже на момент ДТП строк його експлуатації не перевищував строку, встановленого у пункті 7.38 Методики.
Як було зазначено вище, враховуючи акти огляду транспортного засобу (дефектні відомості) від 24.01.2024 року, від 22.02.2024 року і від 13.05.2024 року, виставлені СТО (ТОВ "Автосаміт ЛТД") рахунки-фактури від 29.01.2024 року № 2024001729 на суму 248 924,54 грн., від 22.02.2024 року № 2024003294 на суму 69 568,91 грн. та від 13.05.2024 року № 2024009314 на суму 10 038,61 грн. на оплату 328 532,05 грн. вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля "Toyota RAV4", реєстраційний номер НОМЕР_1 , а також акти виконаних робіт 28.02.2024 року № 2024001677 на суму 259 615,20 грн., від 08.03.2024 року № 2024003707 на суму 58 878,62 грн. та від 22.05.2024 року № 2024009812 на суму 10 038,61 грн. щодо проведення відновлювального ремонту цього транспортного засобу на загальну суму 328 532,43 грн., страховими актами позивача від 02.02.2024 року № 3.24.00367-1 на суму 248 924,54 грн., від 29.02.2024 року № 3.24.00367-2 на суму 69 568,90 грн. та від 22.05.2024 року № 3.24.00367-3 на суму 10 038,61 грн. вищенаведену ДТП визнано страховою подією та вирішено виплатити страхове відшкодування у загальному розмірі 328 532,05 грн.
Відповідно до платіжних інструкцій кредитового переказу коштів від 07.02.2024 року № 68815610 на суму 248 924,54 грн. із призначеннями платежу: "Страх. відш. № 209.23.2768376 від 30.06.2023р. ОСОБА_1 , без ПДВ. Згідно 2024001729 від 29.01.2024 у т.ч. ПДВ - 41 487,42 грн.", від 01.03.2024 року № 68816171 на суму 69 568,90 грн. із призначеннями платежу: "Страх. відш. № 209.23.2768376 від 30.06.2023р. ОСОБА_1 , без ПДВ. Згідно 2024003294 від 22.02.2024 у т.ч. ПДВ - 11 594,82 грн." та від 22.05.2024 року № 68818399 на суму 10 038,61 грн. із призначеннями платежу: "Стр. відш. № 209.23.2768376 від 30.06.2023р. ОСОБА_1 , без ПДВ. Згідно 2024001729 від 29.01.2024, 2024003294 від 22.02.2024, 2024009314 від 13.05.2024 у т.ч. ПДВ - 1 673,10 грн." позивач перерахував на рахунок СТО (ТОВ "Автосаміт ЛТД") грошові кошти у загальному розмірі 328 532,05 грн.
З урахуванням наведеного, слід дійти висновку, що до позивача, який фактично виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, в межах відповідних затрат (з урахуванням встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи) перейшло право вимоги, яке страхувальник (потерпілий) мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до статті 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
У даному випадку, положеннями полісу серії АР № 3115899 було передбачено франшизу в розмірі 1 600,00 грн.
За таких обставин, враховуючи розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача (328 532,05 грн.), а також визначені полісом серії АР № 3115899 розміри лімітів відповідальності (160 000,00 грн.) та франшизи (1 600,00 грн.), відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу 158 400,00 грн.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених вище.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Еталон" (03057, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 33-Б; код ЄДРПОУ 20080515) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Експрес Страхування" (04073, місто Київ, проспект Бандери Степана, будинок 22; код ЄДРПОУ 36086124) 158 400 (сто п'ятдесят вісім тисяч чотириста) грн. 00 коп. страхового відшкодування, а також 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 09.10.2024 року.
Суддя В.С. Ломака