Справа № 445/2911/23
Провадження № 6/445/10/24
Іменем України
07 жовтня 2024 року Золочівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Сивака В. М.,
секретаря судового засідання Захарчук Н.Я.,
розглянувши у відкритому засіданні в залі суду у місті Золочів заяву ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, виданого за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів, -
ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання таким, що не підлягає виконанню судового наказу у справі № 445/2911/23 від 08.01.2024 року.
Заяву обґрунтовує тим, що 08.01.2024 Золочівським районним судом Львівської області винесено вищезазначений судовий наказ, згідно якого наказано стягувати із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , аліменти на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 08.12.2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
Однак, заявлені стягувачем у заяві обставини та підстави для видачі судового наказу не відповідають фактичним обставинам, а ОСОБА_2 навмисно повідомила суд про підстави для видачі судового наказу, яких насправді неіснувало. Станом на момент звернення із заявою про видачу судового наказу, син проживав спільно із ОСОБА_1 у квартирі, за адресою: АДРЕСА_2 . З наведеного також вбачається, що оскільки дитина проживає разом з батьком також, з огляду на наведені обставини, вбачається спір про право. Таким чином, враховуючи вищенаведене, слід дійти висновку, про відсутність боргових зобов'язань ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 , що в свою чергу при відсутності рішення суду про визначення місця проживання дитини та наявність протиріч між батьками з вказаного питання, свідчить про відсутність у стягувача суб'єктивного права вимоги до боржника про видачу судового наказу про стягнення аліментів.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що Золочівським районним судом Львівської області 08.01.2024 у цивільній справі № 445/2911/23 видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , аліменти на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 08.12.2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
Згідно акту фактичного місця проживання судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживають разом з сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_2 .
За змістом глави 15 СК України право на звернення до суду із позовом/заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів належить особі, з якою проживають діти, та є безумовним, тобто таким, що не обтяжено необхідністю існування жодної умови чи то дотримання якогось порядку. Тобто, таке право є абсолютним, належить особі, з якою проживають діти та яка забезпечує умови їх проживання та не ставиться в залежність а ні від розірвання шлюбу, а ні від перебування в фактичних шлюбних відносинах.
За загальним правилом способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними (ч.1 ст.181 СК України). Проте Сімейний кодекс України містить й виключення із цього правила, передбачені на випадок коли такої домовленості сторони не змогли досягнути, а саме: «за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших представників дитини, разом з яким проживає дитина» (ч.3 ст.181 СК України). Тобто, виходячи з того, що у разі недостатності чи то неналежного виконання батьком дитини свого аліментного обов'язку в добровільному порядку, мати дитини має право забезпечити матеріальні умови існування дітей таким чином, щоб гарантував їй певну юридичну визначеність, стабільність та можливість примусового забезпечення надходжень, - шляхом отримання відповідного рішення суду. Звідси можна зробити висновок, що право на звернення до суду та отримання рішення про стягнення аліментів є безумовним та не обмежене в тому числі й перебуванням у зареєстрованому шлюбі чи то фактичним проживанням в одному помешканні. Положенням СК України про право на звернення до суду за отриманням рішення про стягнення аліментів законодавцем якраз передбачені на той випадок, коли батько дитини неналежним чином виконує власні обов'язки з утримання дитини. За приписами ч.1 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Тобто, обов'язку виконання судового рішення, що набрало законної сили, так само не ставиться в передумову волевиявлення боржника та він (обов'язок виконання рішення суду) не залежить від того чи розірвано шлюб між сторонами та чи проживають вони окремо.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ст.173 ЦПК України, суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу.
Згідно з ч.1, 2 ст.432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Разом з тим, із заяви ОСОБА_1 та доданих до неї документів не вбачається, що судовий наказ видано помилково або обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою, а також не наведено інших причин, які давали би суду підстави визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню.
Як випливає із змісту узагальнення судової практики Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» від 25.09.2015 року, наведені в статті 432 ЦПК України підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.
До матеріальних підстав відносяться випадки відсутності обов'язку боржника через його припинення, добровільне виконання боржником чи іншою особою.
Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
Під іншими причинами, за роз'ясненнями згаданого узагальнення, слід розуміти випадки, коли в апеляційному чи касаційному порядку або у зв'язку з нововиявленими обставинами скасовано чи змінено рішення суду, а виконавчий лист ще не виконаний.
Завершенням судового захисту є фактичне виконання рішення суду, тому наведеними положеннями Основного Закону України встановлено обов'язковість до виконання судових рішень.
Виняток з цього правила становлять перелічені в статті 432 ЦПК України причини, якими може бути обумовлено невиконання рішення суду.
Таким чином, до підстав для невиконання рішення суду (визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню), відносяться випадки, коли немає матеріальної передумови для виконання рішення, тобто об'єктивно відсутній обов'язок боржника, або ж випадки видачі виконавчого документа, коли його не треба було видавати, тобто випадки помилкової видачі виконавчого листа, або випадки, коли після видачі виконавчого документа був змінений зміст рішення.
Заявником не обґрунтовано реальне існування ризиків, які б обумовлювали необхідність зупинення виконання судового наказу від 08.01.2024 року, а також не додано відповідних доказів на їх підтвердження.
При цьому, суд звертає увагу на те, що стягнення коштів за оскаржуваним наказом здійснюється на забезпечення повсякденного утримання дитини, і тимчасове зупинення виконання судового наказу може негативно вплинути на забезпечення, передбачених ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», її прав.
Згідно із ст.8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Разом з тим, із заяви ОСОБА_1 та доданих до неї документів не вбачається, що судовий наказ видано помилково або обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою, а також не наведено інших причин, які давали би суду підстави визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 є безпідставною та задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.173, 432 ЦПК України, суд -
в задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, виданого за заявою ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення.
На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга протягом 15 днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного суду.
Повна ухвала суду складена 07.10.2024 року.
Суддя В. М.Сивак