Справа 766/10903/23 Головуючий в 1-й інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/819/340/24 Доповідач: ОСОБА_2
Єдиний унікальний номер справи: 766/10903/23
08.10.2024 м. Херсон
Херсонський апеляційний суд в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні в режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження №12023231030001503 від 08.08.2023 за апеляційними скаргами прокурора та з доповненнями обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 11.04.2024 щодо:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Херсона, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
вироком Іллічівського районного суду Одеської області від 30.01.2024 за ч.4 ст.185 КК України на 5 років позбавлення волі (вирок не набрав законної сили).
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 185, ч.1 ст.357 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених судом першої інстанції обставин.
Вироком Херсонського міського суду Херсонської області від 11.04.2024 ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.357, ч.4 ст.185 КК України, та призначено покарання:
за ч.1 ст.357 КК України у виді 1 року обмеження волі;
за ч.4 ст.185 КК України у виді 5 років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Строк відбування покарання рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 у відшкодування матеріальної шкоди 3 025 гривень 73 копійки.
Вирішено питання про процесуальні витрати та речові докази.
Встановлені судом обставини.
Вироком суду ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він 07.08.2023 близько 10:20 години, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, переслідуючи прямий умисел направлений на таємне заволодіння чужим майном, з корисливих мотивів, таємно, умисно, діючи в умовах воєнного стану, шляхом відчинення дверцят машини, проник в середину салону автомобіля марки «Nissan Rogue», реєстраційний номер НОМЕР_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , звідки здійснив крадіжку майна, яке належить потерпілій ОСОБА_8 , після чого розпорядився викраденим на власний розсуд, спричинивши їй матеріальну шкоду на загальну суму 3 025,73 гривень.
Дії ОСОБА_7 судом кваліфіковано за ч.4 ст.185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану, поєднана з проникненням у сховище.
Крім цього, він же, 07.08.2023 близько 10:20 години, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, переслідуючи прямий умисел, направлений на викрадення офіційного документу з метою його використання для свого незаконного збагачення, керуючись корисливим мотивом, таємно, умисно, діючи в умовах воєнного стану, непомітно для оточуючих, шляхом відчинення дверцят машини, проник в середину салону автомобіля марки «Nissan Rogue», реєстраційний номер НОМЕР_1 , розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , звідки здійснив крадіжку двох банківських карток АТ «КБ Приватбанк» з номером « НОМЕР_2 » та « НОМЕР_3 », які належать ОСОБА_8 та які є офіційним документом, якими розпорядився на власний розсуд.
Дії ОСОБА_7 судом кваліфіковано за ч.1 ст.357 КК України як викрадення офіційних документів, вчинене з корисливих мотивів.
Він же, 15.08.2023 близько 17:10 години, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, переслідуючи прямий умисел, направлений на таємне заволодіння чужим майном, керуючись корисливим мотивом, таємно, умисно, повторно, діючи в умовах воєнного стану, непомітно для оточуючих, шляхом проникнення в салон автомобіля тулубом та руками через відчинене вікно передніх дверей машини проник в салон транспортного засобу марки «ВАЗ» моделі 21130, реєстраційний номер НОМЕР_4 , розташованого на перехресті вул. Залаегерсег та вул. Ілюші Куліка в м. Херсоні, звідки здійснив крадіжку майна, вартість якого становить 3 066 гривень 67 копійок, яке належить ОСОБА_9 , у подальшому розпорядився викраденим на власний розсуд, спричинивши потерпілому матеріальну шкоду на вищезазначену суму.
Дії ОСОБА_7 судом кваліфіковано за ч.4 ст.185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану, повторно, поєднана з проникненням у сховище.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись з судовим рішенням, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок щодо ОСОБА_7 змінити, виключивши з формулювання обвинувачення та кваліфікації його дій за ч.4 ст.185 КК України за епізодами крадіжок, вчинених 07.08.2023 та 15.08.2023, таку ознаку як «поєднана з проникненням у сховище». Зазначає, що крадіжку майна потерпілої ОСОБА_8 було вчинено із салону автомобіля «Nissan Rogue» через незамкнені на замок дверцята машини, а потерпілого ОСОБА_9 із салону автомобіля «ВАЗ» моделі 21130 через відчинене вікно салону автомобіля, тобто за відсутності пристосувань чи засобів охорони, у тому числі технічних, які об'єктивно перешкоджають вільному доступу сторонніх осіб. Відповідно автомобілі, з яких було вчинено крадіжки, за даними ознаками не відносяться до сховища. Отже суд першої інстанції за вищевказаними епізодами безпідставно зазначив у мотивувальній частині вироку таку кваліфікуючу ознаку як поєднана з проникненням у сховище.
В апеляційній скарзі з доповненнями обвинувачений ОСОБА_7 посилається на суворість призначеного покарання. Свої доводи мотивує тим, що він повністю визнав себе винним, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінальних правопорушень, має незадовільний стан здоров'я, в силу ст.89 КК України раніше не судимий, має зареєстроване місце проживання, знаходиться в цивільному шлюбі, має на утриманні неповнолітню дитину, до затримання був офіційно працевлаштований, обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено. З цих підстав просить вирок щодо нього в частині призначення покарання змінити та на підставі ст.75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
Позиції сторін.
Заслухавши суддю доповідача, позицію обвинуваченого ОСОБА_7 , який підтримав свої апеляційні вимоги про зміну вироку в частині призначення покарання, не заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора про зміну вироку, думку прокурора, який просив апеляційну скаргу прокурора про зміну вироку задовольнити, апеляційну скаргу обвинуваченого залишити без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла до такого.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до положень ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які він засуджений, за встановлених і викладених у вироку обставин, та правильність кваліфікації його дій за ч.4 ст.185, ч.1 ст.357 КК України, обґрунтовані доказами, які досліджено судом в судовому засіданні.
Що ж до доводів прокурора про необхідність виключення з формулювання обвинувачення та кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч.4 ст.185 КК України за епізодами крадіжок, вчинених 07.08.2023 та 15.08.2023, такої ознаки як «поєднана з проникненням у сховище», то вони заслуговують на увагу з огляду на таке.
Фактично правильно встановивши наявність в діях обвинуваченого ОСОБА_7 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185 КК України, а саме: таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану, повторно, поєднана з проникненням у сховище, у мотивувальній частині вироку суд допустив помилку у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, та кваліфікації його дій, зазначивши таку кваліфікуючу ознаку як «поєднана з проникненням у сховище», тим самим неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, про що правильно зазначено прокурором в апеляційній скарзі.
Так, відповідно до постанови Верховного суду від 16.04.2020 у справі № 127/950/19 сховища (незалежно від ознаки стаціонарності) мають бути віднесені місця чи ділянки, які використовуються для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, та мають властиві для цього конструктивні ознаки, які забезпечують охорону від доступу до них сторонніх осіб.
Крім того, згідно з висновком Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеним у постанові № 51-5932 км 19 від 17 березня 2020 року, «салони та/або багажні відділення автомобілів, можуть бути віднесені за своїми ознаками до поняття «сховище», виходячи з їх конструктивних особливостей, наявності пристосувань чи засобів охорони, у тому числі технічних, які об'єктивно перешкоджають вільному доступу сторонніх осіб, а також інших ознак, які дозволяють ідентифікувати вказані місця як такі, що мають, окрім іншого, призначення для постійного або тимчасового зберігання майна (тобто є сховищем). При цьому в кожному конкретному провадженні, де пред'явлено обвинувачення за викрадення майна з автомобіля, яке включає кваліфікуючу ознаку «проникнення у сховище», належить встановити об'єктивні обставини, які дозволять ідентифікувати відповідний автомобіль як «сховище».
Ці обставини, з огляду на положення статей 91-94 КПК України, підлягають обов'язковому доказуванню, а зібрані та надані суду докази - відповідній оцінці».
Відповідно до мотивувальної частини вироку, крадіжку майна потерпілої ОСОБА_8 було вчинено із салону автомобіля «Nissan Rogue» шляхом відчинення дверцят машини через незамкнені на замок дверцята, а потерпілого ОСОБА_9 із салону автомобіля «ВАЗ» моделі 21130 шляхом проникнення в салон автомобіля тулубом та руками через відчинене вікно передніх дверей машини, тобто за відсутності пристосувань чи засобів охорони, у тому числі технічних, які об'єктивно перешкоджають вільному доступу сторонніх осіб.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що автомобілі, з яких була вчинена крадіжка, за даними ознаками не відносяться до сховища, та вважає правильною кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч.4 ст.185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, в умовах воєнного стану.
Також колегія суддів зауважує, що така ж помилка була допущена у формулюванні обвинувачення та викладі фактичних обставин кримінального правопорушення, кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч.4 ст.185 КК України в обвинувальному акті, на яку прокурор Херсонської окружної прокуратури Херсонської області ОСОБА_10 не звернула уваги при затвердженні обвинувального акта. (а.п.7).
Згідно п.4 ч.1 ст.408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі, якщо зміна вироку не погіршує становище обвинуваченого.
Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів вважає доводи прокурора про необхідність виключення з формулювання обвинуваченого та кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч.4 ст.185 КК України такої ознаки як «поєднана з проникненням у сховище», обґрунтованими, оскільки автомобілі, з яких були вчинені крадіжки, в даному випадку не відносяться до сховища, а тому апеляційну скаргу прокурора належить задовольнити.
Отже, вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 на підставі п.4 ч.1 ст.408, п.4 ч.1 ст.409 КПК України слід змінити, виключивши з мотивувальної частини з формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, та кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч.4 ст.185 КК України за епізодами крадіжок, вчинених 07.08.2023 та 15.08.2023, такої ознаки як «поєднана з проникненням у сховище».
Що ж доводів обвинуваченого про суворість призначеного йому покарання та необхідність призначення покарання із застосування ст.75 КК України, то вони позбавлені підстав, з огляду на таке.
Виходячи з положень, передбачених ст.65 КК України, при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
При цьому, згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Відповідно до змісту апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_7 ним фактично порушується питання про недотримання судом першої інстанції вищенаведених вимог закону, що безпосередньо пов'язано із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
На думку колегії суддів, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_7 дотримався вимог ст.50, 65 КК України щодо його необхідності, достатності і справедливості. Підстав вважати, що призначене покарання є суворим, як про це стверджує апелянт, не має.
Призначаючи ОСОБА_7 вид та міру покарання, суд першої інстанції відповідно до вимог ст.65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке за законом віднесено до категорії тяжких злочинів (ч.4 ст.185 КК України), особу обвинуваченого, який на обліку у лікаря психіатра не перебуває, проте з 2019 року перебуває на обліку у лікаря-нарколога з діагнозом: «зловживання кількома психоактивними речовинами», має постійне та зареєстроване місце проживання, раніше притягувався до кримінальної відповідальності, зокрема і за вчинення злочинів проти власності, вину визнав в повному об'ємі, не чинив перешкод під час досудового розслідування, а суду надав послідовні показання.
Обставини, що пом'якшують покарання ОСОБА_7 , - повне визнання вини та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.
При цьому суд не знайшов підстав для застосування ст.75 КК України щодо ОСОБА_7 з огляду на три епізоди протиправних дій, застосування якої не буде співмірним із завданнями та цілями покарання, визначених в ст.65 КК України.
З урахуванням цих конкретних обставин справи та даних про особу винного, суд обґрунтовано зробив висновок про те, що виправлення ОСОБА_7 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства та правильно призначив йому покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції статті, якою передбачено більш суворе покарання, на строк 5 років.
Таке покарання за своїм видом та розміром, на думку колегії суддів, є співмірним протиправним діянням, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим внаслідок суворості.
Ті обставини, на які посилається обвинувачений ОСОБА_7 в апеляційній скарзі, як такі, що на його думку, дають підстави для застосування ст.75 КК України, зокрема, визнання вини в повному обсязі, щире каяття, активне сприяння слідству у розкритті злочину, то вони жодним чином не зменшують ступінь тяжкості вчинених ним злочинів та суспільну небезпечність його особи, і не свідчить про можливість його виправлення без реального відбування покарання з застосуванням ст.75 КК України, оскільки воно не сприятиме його виправленню та не запобігатиме продовженню ОСОБА_7 злочинної діяльності, враховуючи дані про його особу, вчинення ним злочинів повторно та припинення ним злочинної діяльнісної лише у зв'язку з її викриттям працівниками поліції.
На думку колегія суддів, характер і ступінь суспільної небезпеки вчинених злочинів, їх наслідки, свідчать про те, що виправлення ОСОБА_7 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, оскільки менш суворий вид покарання, не пов'язаний з реальним відбуванням покарання у виді позбавлення волі, буде недостатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
З огляду на викладене вище, підстав для застосування ст.75 КК України та зміни вироку в частині призначення покарання, як про це ставить питання апелянт, колегія суддів не знаходить.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які б були підставами для зміни чи скасування оскаржуваного вироку в іншій частині, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Керуючись ч.2 ст.376, ст.404, 407, 408, 409, 419 КПК України, апеляційний суд.
Апеляційну скаргу з доповненнями обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити.
Вирок Херсонського міського суду Херсонської області від 11.04.2024 щодо ОСОБА_7 в мотивувальній частині вироку - змінити.
Виключити з формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, та кваліфікації дії ОСОБА_7 за ч.4 ст.185 КК України за епізодами крадіжок, вчинених 07.08.2023 та 15.08.2023, посилання суду на таку кваліфікуючу ознаку як «поєднана з проникненням у сховище».
У решті вирок щодо нього - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і може бути оскаржена учасниками судового провадження в касаційному порядку протягом 3 місяців з дня оголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4