Справа № 202/8341/24
Провадження № 2-а/202/84/2024
Іменем України
07 жовтня 2024 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого - судді Мачуського О.М.
за участю секретаря судового засідання - Карасьової Г.І.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Довгополої О.О.,
представника відповідача - ОСОБА_3
розглянувши у судовому засіданні в залі суду м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -
02 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 в якому просив скасувати постанову № 0843 від 18.05.2024 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП.
Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04.07.2024 року позовну заяву залишено без руху і надано позивачу строк для усунення недоліків, що не перевищує десяти днів з дня отримання позивачем копії ухвали.
04 липня 2024 року через систему «Електронний суд» представник позивача - адвокат Довгопола О.О. подала заяву про усунення недоліків, та позовну заяву в остаточній редакції.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 № 0843 від 18.05.2024 року позивача визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП й накладено на нього адміністративне стягнення. Зі змістом даної постанови позивач ознайомився після отримання відповіді від 18.06.2024 року на адвокатський запит № 280 від 22.05.2024 року.
Позивач вважає, що дана постанова є незаконною та підлягає скасуванню. Стверджує, що повістку про явку до ТЦК 22.03.2024 року він не отримував. Під час складання протоколу, 17.05.2024 року позивач не був присутнім й не отримував виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 18.05.2024 року для розгляду адміністративного протоколу. Долучений до відповіді на адвокатський запит, корінець, містить не його підпис, й у ньому невірно зазначено адресу реєстрації позивача.
Окрім того, протокол було складено з порушенням вимог чинного законодавства, а постанова про притягнення до відповідальності не містить всіх фактичних обставин, які мають бути встановленими, зокрема, дата виявлення правопорушення та підстави для явки до РТЦК. Наведене свідчить про неналежне сповіщення позивача як про явку до ІНФОРМАЦІЯ_2 для оновлення даних, проходження ВЛВ, тощо, так і про участь у розгляді справи про адміністративне правопорушення.
З урахуванням наведеного, позивач та його представник просять: поновити строк на звернення до суду із даним позовом, рахуючи початок його перебігу починаючи з 18.06.2024 року; визнати незаконною та скасувати постанову № 0843 від 18.05.2024 року про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу на ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210-1 КУпАП; закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення; стягнути з відповідача судові витрати.
Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 липня 2024 року позов прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 липня 2024 року за клопотанням представника позивача, постановлено перейти із спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
29 липня 2024 року представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 за допомогою підсистеми «Електронний суд» подав до суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що відповідач не погоджується з позовними вимогами та вважає даний адміністративний позов необґрунтованим, оскільки вимоги позивача суперечать приписам матеріального і процесуального права. Також вказав, що позивач відмовився від підпису в протоколі, надання будь-яких пояснень, а також не заявляв жодних клопотань. Доводи про відсутність позивача під час складання протоколу спростовується тим, що останнім до позову долучено копію протоколу, яку ним отримано в день його складання, а також наявністю в матеріалах адміністративного провадження копії його паспорту громадянина України. При цьому, безпідставними є посилання позивача на те, що йому не було доведено час, дату та місце розгляду адміністративної справи, оскільки дана інформація міститься у протоколі. Окрім того, вказуючи на неналежність позивачу підпису в розписці про отримання повістки, останній не довів це жодним доказом.
29 липня 2024 року представник позивача Довгополої О.О. долучила заперечення на відзив в яких зазначено, що правова позиція відповідача не підкріплена жодним доказом. При цьому, зі змісту відзиву, протокол було складено після 22 години 17.05.2024 року, а справу про адміністративне правопорушення розглянуто о 08:30 год. 18.05.2024 року, що ставить під сумнів законність дій ІНФОРМАЦІЯ_2 і вказує на очевидність негативного впливу на положення ОСОБА_1 , як особи яка притягається до адміністративної відповідальності.
23 вересня 2024 року ОСОБА_1 подав до суду письмові пояснення в яких детально виклав обставини 17.05.2024 року та зазначив, що повісток про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 він не отримував, а підпис у розписці, що була отримана адвокатом на її запит, позивачу не належить.
Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Довгопола О.О. в судовому засіданні підтримали позовні вимоги й просили їх задовольнити. В подальшому, сторона позивача в судові засідання не з'являлась, натомість представник позивача подала заяву про розгляд справи без їх участі.
Представник відповідача - ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, в подальшому до суду не з'являвся, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає що позов підлягає задоволенню з наступник підстав.
За нормою п.1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні: адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. Рішення відповідача - постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є правовим актом індивідуальної дії.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно із п.1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства. Це право передбачено ч. 2 ст.55 Конституції України та статтею 6 КАС України.
Проте, реалізація такого права позивачем не є безмежною та обмежується строком, встановленим ч. 2ст. 286 КАС України, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Відповідно до положень ч. 2ст. 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови).
Згідно матеріалів справи, позивач не приймав участь у розгляді справи та прийнятті постанови № 0843 про адміністративне правопорушення за частиною 2 статті 210-1 КУпАП від 18.05.2024 року.
Копію постанови позивачем отримано поштою 18.06.2024 року, доказом чого є копія поштового конверту доданого до позову. При цьому, позовну заяву датовано 26.06.2024 року та цього ж дня, направлено на адресу суду засобом поштового зв'язку.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що з метою забезпечення прав позивача, клопотання про поновлення строку на звернення до суду з даним позовом підлягає задоволенню, та позов повинен бути допущений до розгляду судом.
Судом встановлено, що 18 травня 2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 відносно позивача винесено постанову № 0843 про адміністративне правопорушення за частиною 2 статті 210-1 КУпАП, згідно якої на ОСОБА_1 накладено штраф у сумі 3400,00 гривень.
В постанові зазначено, що підставою для накладення стягнення є те, що ОСОБА_1 22.03.2024 року вручена під особистий підпис повістка про зобов'язання 09:00 год. 25.03.2024 року з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_2 , вимоги якої останнім було грубо проігноровано, оскільки військовозобов'язаний запасу ОСОБА_1 у визначені час та дату до ІНФОРМАЦІЯ_2 не з'явився, доказів наявності поважних причин неприбуття за повісткою не надав.
Таким чином, між сторонами виник спір відносно правомірності винесення оскаржуваної постанови про накладення адміністративного стягнення, наявності чи відсутності підстав для її скасування та закриття справи.
Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ст. 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, в особі керівників, розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, ст. 210-1 КУпАП.
Статтею 245 КУпАП визначено, що завданням в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності (ч. 1 ст. 254 КУпАП).
Згідно з вимогами ст. 278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Обов'язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов'язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.
Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення.
Несвоєчасне повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням встановленої процедури.
Суд зазначає, що в будь-якому випадку, особі, до якої застосовується адміністративна санкція, повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав особи, визначених ст.268 КУпАП, а саме: на участь в розгляді справи про адміністративне правопорушення, висловлення заперечень, надання доказів, захист тощо.
Встановлено, що протокол № 0843 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 складено 17 травня 2024 року. При цьому, розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 призначено на 08:30 год. 18.05.2024 року й цього ж дня винесено оскаржувану постанову.
Вирішуючи питання дотримання порядку повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно нього, суд зазначає наступне.
Так, відповідач вказує, що позивач відмовився від надання пояснень та від підпису у протоколі, де зазначена інформація про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення. Однак, ОСОБА_1 отримав копію даного протоколу, а тому останній є повідомленим належним чином.
В свою чергу, позивач вказує, що не був присутнім під час складання протоколу, його копію не отримував та не був повідомленим про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.
В протоколі № 0843 про адміністративне правопорушення від 17.05.2024 року дійсно відсутні пояснення та підписи позивача, зокрема й у графі «Другий примірник протоколу отримав».
При цьому, у разі отримання позивачем копії протоколу та подальшої відмови від підпису, уповноважена особа повинна була зафіксувати цей факт у протоколі чи відповідному акті. Однак, протокол не містить таких посилань, відомості про свідків за участі яких було здійснено відмову в ньому відсутні, а в ході розгляду справи актів про отримання ОСОБА_1 протоколу та відмови від підпису на підтвердження цього, відповідачем також не надано.
Наведене вказує на неотримання позивачем копії даного протоколу в якому міститься інформація про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Таким чином, в ході розгляду справи, відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що уповноваженою посадовою особою було дотримано обов'язок своєчасного повідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, тобто забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП.
Вказане є самостійною підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною та її скасування.
Окрім того, зі змісту ст. 280 КУпАП вбачається, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Як встановлено з матеріалів справи, підставою для накладення стягнення, які зазначені в самій постанові є те, що ОСОБА_1 22.03.2024 року був попереджений про необхідність прибути 25.03.2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 , але отримавши особисто повістку не прибув у визначені час, дату та місце й не надав доказів наявності поважних причин неприбуття.
Відповідальність за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП передбачена в разі повторного протягом року вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 210-1 КУпАП, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період.
При цьому, ч. 1 ст. 210-1 КУпАП визначає адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Вказана норма закону є бланкетною, тому серед ознак, які мають бути відображені при викладенні суті даного правопорушення, обов'язковим є наведення конкретного нормативно-правового акту, яким встановлюються відповідні правила та яких така особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не дотрималася, порушивши тим самим законодавчі приписи.
Законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію складається з Конституції України, Законів України «Про оборону України», «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 року № 69/2022, Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» від 30 грудня 2022 року № 1487, інших підзаконних нормативних актів.
Як вбачається зі змісту протоколу № 0843 про адміністративне правопорушення від 17.05.2024 року, ОСОБА_1 поставлено у провину вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210-1 КУпАП, шляхом порушення ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абз. 5 ч. 3 ст. 1, ст. 39 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу», тобто законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період, що виразилось у неявці до ІНФОРМАЦІЯ_2 о 09:00 год. 25.03.2024 року, відповідно до отриманої 22.03.2024 року повістки.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що формулювання обвинувачення повинне бути конкретним, оскільки є важливою умовою справедливого та об'єктивного розгляду справи та є необхідним для підготовки до адекватного захисту.
У рішенні від 25.07.2000 у справі "Маттоціа проти Італії" Європейський суд зазначив, що "обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.
Європейський суд з прав людини також в рішеннях у справах "Малофєєва проти Росії" та "Карелін проти Росії" зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу, оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом.
Позивач оспорює факт отримання ним 22.03.2024 року повістки про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_2 25.03.2024 року, посилаючись на те, що підпис у розписці про отримання повістки йому не належить, а зазначена адреса не є місцем його реєстрації/проживання.
У всіх документах, складених відповідачем, зазначено, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Разом з тим, відповідно до Довідки про реєстрацію місця проживання особи № 02.3-12/19009 від 28.11.2018 року, ОСОБА_1 , з 20.01.1995 року по теперішній час, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Тобто в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення не було встановлено дійсних анкетних даних правопорушника.
Оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП, диспозиція якої передбачає повторне протягом року вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 даної статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню.
Водночас, фабула адміністративного правопорушення (зміст встановлених фактичних обставин), зазначена у протоколі та постанові про адміністративне правопорушення, не містить посилань повторності допущеного ОСОБА_1 порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період й інформації про адміністративне стягнення за ч. 1 ст. 210-1 КУпАП протягом року.
В переліку доказів, наявних у справі про адміністративне правопорушення, також відсутні посилання наявності відповідних рішень про притягнення позивача до відповідальності за ч. 1 ст. 210-1 КУпАП.
При цьому, зазначення в протоколу положень ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абз. 5 ч. 3 ст. 1, ст. 39 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» та ст. 210-1 КУпАП не можна розглядати як конкретне відображення суті правопорушення, оскільки у даних нормах перераховані декілька дій, які можуть підпадати під об'єктивну сторону адміністративного правопорушення, стосуються різних суб'єктів, які повинні відповідати за них, а суд не вправі самостійно виокремлювати ті істотні ознаки складу правопорушення, які наявні в діях особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, перебираючи таким чином на себе функції сторони обвинувачення.
Статтею 62 Конституції України встановлено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. За змістом цієї норми на особу не може бути покладений обов'язок доводити свою невинуватість у вчиненні адміністративного правопорушення.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим, і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
На обов'язок та важливість доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року у справі №537/4012/16-а, від 17.07.2019 у справі №295/3099/17.
Всупереч даним вимогам, вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210-1 КУпАП, не підтверджується належними та допустимими доказами. Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування вини, не доведено наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, своєчасного повідомлення останнього про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, правомірності винесеної постанови про накладення на останнього штрафу, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 210-1 КУпАП.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
З огляду на викладене, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, про задоволення позовних вимог, скасування оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення та закриття справи про адміністративне правопорушення.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
Частою п1 ст. 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до платіжної інструкції (квитанції) № 4909-2582-6607-7769 від 26.06.2024 року, за звернення до суду із даною позовною заявою позивачем понесено судові витрати з оплати судового збору в розмірі 1211,20 гривень.
Доказів понесення сторонами інших судових витрат, на час розгляду справи суду не надано.
При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч.1 ст. 139 КАС України).
Враховуючи, що позов підлягає задоволенню, то сплачений за подання позовної заяви судовий збір в розмірі 1211,20 гривень, підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Керуючись статтями 2, 5, 6, 9, 72-78, 132, 139, 241-248, 250, 268, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Постанову № 0843 про адміністративне правопорушення за частиною 2 статті 210-1 КУпАП, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковником ОСОБА_2 , якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено на останнього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400,00 гривень - скасувати.
Закрити справу про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адрес реєстрації: АДРЕСА_2 , витрати пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 1211,20 гривень.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення (ч. 4 ст. 286 КАС України).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Мачуський