м. Вінниця
08 жовтня 2024 р. Справа № 120/5669/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державної установи "Вінницька установа виконання покарань №1" про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , далі позивач) звернувся в суд з позовною заявою до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань №1" (далі - ДУ "Вінницька установа виконання покарань №1", відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо незабезпечення права ОСОБА_1 на прослуховування радіопередач 23.12.2023.
Як зазначається у позовній заяві, 23.12.2023 ОСОБА_1 звернувся з усною заявою до адміністрації установи про забезпечення його права на прослуховування радіопередач в камерному приміщенні № 133, в якому він утримується. Однак в порушення вимог наказу Міністерства юстиції України від 28.08.2018 № 2823/5 "Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань" відповідач не забезпечив право позивача на прослуховування радіопередач 23.12.2023.
Ухвалою суду від 03.05.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою відповідачу встановлений 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвала суду від 03.05.2024 доставлена в електронний кабінет відповідача - 03.05.2024 о 16:25 год., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, складеною секретарем судового засідання.
Втім, як у встановлений судом строк, так і на дату ухвалення судового рішення відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Вивчивши матеріали справи та оцінивши наведені позивачем доводи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в Державній установі "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)".
23.12.2023 ОСОБА_1 звернувся з усною заявою до посадових осіб ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" про забезпечення його права на прослуховування радіопередач в камерному приміщенні № 133, в якому він утримується. Однак відповідачем не забезпечено право засудженого ОСОБА_1 на прослуховування радіопередач в камерному приміщенні № 133.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, ОСОБА_1 звернувся до Вінницької окружної прокуратури із заявою про порушення його права на прослуховування радіопередач.
Листом від 31.01.2024 №50-20-21 Вінницькою окружною прокуратурою повідомлено позивача, що за результатами перевірки його аналогічних звернень з питань порушення права на прослуховування радіопередач, а також виявлених інших порушень вимог законодавства, окружною прокуратурою 20.12.2023 внесена відповідна вказівка начальнику ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)", яка на даний час перебуває на розгляді.
Позивач вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не забезпечення його права на прослуховування радіопередач 23.12.2023, тому звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Згідно зі статтею 3 КВК України до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.
Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.
За приписами частини першої, другої, четвертої статті 7 КВК України держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.
Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.
Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.
Відповідно до частини першої статті 107 КВК України засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України мають право, зокрема:
користуватися послугами, які надаються в місцях позбавлення волі, в тому числі додатковими, оплачуваними;
здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови, у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв'язку, користуватися глобальною мережею Інтернет;
подавати пропозиції, заяви і скарги в усній чи письмовій формі від свого імені;
розпоряджатися вільним часом, який відведений розпорядком дня, не порушуючи при цьому правил поведінки;
одержувати правову допомогу від адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Частиною другою статті 107 КВК України встановлено, що засудженим можуть надаватися й інші права, реалізація яких не суперечить меті покарання, порядку і умовам виконання та відбування покарання.
Разом з цим, в силу приписів ч. 3 ст. 107 КВК України засуджені зобов'язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами.
Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі регулюють Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 № 2823/5 (далі - Правила № 2823/5), які є обов'язковими для виконання персоналом установ виконання покарань, засудженими, які в них утримуються, а також іншими особами, які відвідують ці установи.
Відповідно до пункту 1 розділу II Правил № 2823/5 засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених КВК України, законами України і встановлених вироком суду.
Правовий статус засуджених визначається законами України, а також КВК України, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.
У пункті 2 розділу II Правил № 2823/5 наведено перелік прав засуджених та при цьому уточнено, що засудженим можуть надаватися й інші права, реалізація яких не суперечить меті покарання, порядку і умовам виконання та відбування покарання, однак при забезпеченні прав засуджених не повинні порушуватися встановлений порядок та умови відбування покарання, права і законні інтереси інших осіб.
Згідно з пунктом 3 розділу II Правил № 2823/5 засуджені зобов'язані, серед іншого, виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб; дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня установи виконання покарань, правомірні взаємовідносини з іншими засудженими, персоналом установи виконання покарань та іншими особами; виконувати встановлені законодавством вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань.
Розділом XX Правил № 2823/5 унормовані деякі питання організації соціально-виховної роботи із засудженими та забезпечення їх релігійних потреб.
У пункті 1 цього розділу зазначено, що виховні заходи із засудженими проводяться на підставі програм диференційованого виховного впливу в установлений розпорядком дня час у межах установи виконання покарань і спрямовані на формування та закріплення у засуджених прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законодавства та прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх освітнього і культурного рівнів.
Пунктом 3 розділу XX Правил № 2823/5 передбачено, що жилі приміщення, клуби, бібліотеки, кімнати для виховної роботи у відділеннях соціально-психологічної служби, ДІЗО, ПКТ (ОК), карцери, камери для засуджених до довічного позбавлення волі, палати лікарняних закладів радіофікуються. У жилих приміщеннях виправних центрів, виправних колоній мінімального, середнього, максимального рівнів безпеки, виховних колоніях, ПКТ виправних колоній (секторів) максимального рівня безпеки можуть установлюватись телевізори. Час радіотрансляції і перегляду телепередач визначається розпорядком дня установи виконання покарань.
Гучність радіопередач та телетрансляцій не має бути надмірною. За бажанням засуджені можуть відмовитись прослуховувати певні радіопередачі, тому на час їх трансляції гучномовці в певних камерах можуть вимикатися.
Радіотрансляції для засуджених здійснюються централізовано від єдиного радіотрансляційного вузла. За наявності технічних можливостей у виправних колоніях обладнуються кабельні телемережі.
Радіотрансляційні вузли та телецентри розміщуються за межами установ виконання покарань або в приміщеннях, доступ до яких засудженим заборонено.
Водночас, Додатком 3 до Правил № 2823/5 затверджено Перелік предметів, виробів і речовин, зберігання і використання яких засудженими заборонено, до якого віднесено у тому числі радіоелектронні засоби, призначені для передавання чи приймання радіосигналів (радіостанції), а також будь-яка теле-, радіо-, аудіо- та відеоапаратура, аудіо-, відеокасети, CD- та DVD-диски, за винятком: гучномовець один на жилу секцію (камеру), телевізор (без можливості виходу в мережу Інтернет) та цифровий ефірний тюнер T2 один на відділення соціально-психологічної служби або на жилу секцію (камеру), DVD-програвач один на відділення соціально-психологічної служби або на жилу секцію (камеру)).
Таким чином, системний аналіз наведених вище правових норм дозволяє дійти висновку, що радіотрансляція у відповідній установі виконання покарання відбувається централізовано для усіх засуджених і лише протягом часу, відведеного для цього розпорядком дня установи. Засуджений може відмовитися від прослуховування певних радіопередач, а тому на час їх трансляції гучномовці у деяких камерах можуть вимикатися.
При цьому, прослуховування засудженими радіотрансляції здійснюється саме із соціальною-виховною метою, а не в цілях проведення дозвілля або розваги.
Повертаючись до обставин даної справи, за змістом адміністративного позову позивач оскаржує бездіяльність ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1)", яка полягає у незабезпеченні його права на прослуховування радіопередавача 23.12.2023 у камерному приміщенні №133, на його усну вимогу до адміністрації установи.
Разом з тим суд зазначає, що можливість прослуховування радіо, у тому числі в камерному приміщенні особами, засудженими до довічного позбавлення волі, чинне законодавство не пов'язує з бажанням засудженого, оскільки радіотрансляція здійснюється виключно у певний час згідно з розпорядком дня установи виконання покарань та не індивідуально для окремих засуджених, а централізовано.
Так, Правила № 2823/5 не містять в собі норми, яка б вказувала на наявність в засудженого до довічного позбавлення волі права на прослуховування радіопередач щоденно, адже Правила містять лише вказівку на те, що прослуховування радіопередач здійснюється відповідно до розпорядку дня установи, який може відрізнятись в залежності від перебування засуджених на виробництві та навчанні, в конкретні дні, а також в залежності від проведення виховних, культурно-масових та спортивно-оздоровчих заходів тощо.
При цьому, стороною позивача не надано жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що згідно з розпорядком дня ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" радіотрансляція 23.12.2023 мала відбуватися, але не відбулася.
Відтак суд оцінює як безпідставні доводи представника позивача щодо наявності у відповідача обов'язку забезпечити засудженого можливістю прослуховування радіотрансляції на його вимогу, у конкретний день та час.
Суд враховує, що жодних письмових скарг (заяв) з цього приводу ані позивач, ані його представник на адресу адміністрації установи не подавали, адже матеріали справи не містять доказів зворотного.
Водночас, з приводу долученої до позовної заяви відповіді Вінницької окружної прокуратури від 31.01.2024 №50-20-21 на звернення ОСОБА_1 щодо порушення його права на прослуховування радіопередач, зокрема 23.12.2023, суд зазначає, що така відповідь не може слугувати належним та достатнім доказом в підтвердження допущення ДУ "Вінницька установа виконання покарань (№1)" протиправної бездіяльності.
Лист від 31.01.2024 №50-20-21 не містить в собі відомостей про проведення перевірки або вчинення будь-яких інших дій з метою встановлення факту порушення прав позивача саме 23.12.2023, адже містить лише посилання на те, що Вінницькою окружною прокуратурою внесено відповідну вказівку начальнику ДУ "Вінницька УВП №(1)".
Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що в силу приписів частини четвертої статті 161 КАС України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Наведений обов'язок позивача при оформленні та поданні до суду позовної заяви узгоджуються з його обов'язками як учасника справи, визначеними у статті 77 КАС України.
Зокрема, згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Отже, разом з позовною заявою позивач повинен надати суду докази на підтвердження тих обставини, якими обґрунтовуються заявлені позовні вимоги і за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав та інтересів суб'єктом владних повноважень.
У свою чергу, до позовної заяви не додано жодних належних й допустимих доказів на підтвердження вищевказаних істотних обставин, а саме факту незабезпечення відповідачем 23.12.2023 у спеціально відведений для цього час радіотрансляції в камері, де утримується позивач, а також звернення позивача до адміністрації установи з цього приводу та отримання відмови.
Також суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 16.02.2021 у справі № 320/950/19 вказав на те, що згідно з нормами ст. 55 Конституції України та ст. 5 КАС України особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Водночас обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.
У розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб, за загальним правилом, є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Отже, право на судовий захист, зазвичай, має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
При цьому, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 16.02.2021 у справі № 320/950/19 обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.
Суд звертає увагу, що обраний позивачем в межах даного адміністративного позову спосіб захисту прав та інтересів у спірних правовідносинах не відповідає положенням ч. 1 ст. 5 КАС України, а зводиться винятково до констатації факту порушення суб'єктом владних повноважень прав позивача без вимоги про їх відновлення. При цьому, відновлення прав позивача, навіть у випадку встановлення судом дійного їх порушення, у спірних правовідносинах, є неможливим.
Відсутність порушеного права або невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
З огляду на викладене та враховуючи, що під час розгляду справи судом не встановлено факту неправомірної бездіяльності відповідача, що мала місце 23.12.2023 та полягала у незабезпеченні засудженого можливістю прослухати радіотрансляцію протягом часу, визначеного для такої мети розпорядком дня установи виконання покарань, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).
Таким чином, оцінивши зібрані у справі докази та аргументи сторони позивача на підтримку позовних вимог, суд приходить до переконання, що у задоволенні адміністративного позову належить відмовити.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог судові витрати відповідно до статті 139 КАС України розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Державна установа "Вінницька установа виконання покарань (№1)" (21100, м. Вінниця, вул. Брацлавська, буд. 2, код ЄДРПОУ 08562602)
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович