Провадження № 11-кп/821/615/24 Справа № 707/3887/23 Категорія: ч. 1 ст. 121 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
02 жовтня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засіданняОСОБА_5
за участі:
прокурораОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
представника потерпілого - адвоката ОСОБА_9
(в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси кримінальне провадження № 112023170420003038 від 23.11.2023 за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 та прокурора Черкаського відділу Черкаської окружної прокуратури ОСОБА_10 на вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 05 липня 2024 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кумейки Черкаського району Черкаської області, громадянина України, непрацюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
- 10.01.2014 Черкаським районним судом Черкаської області за ч. 1 ст. 187 КК України на 4 роки позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України, з іспитовим строком в 2 роки;
- 21.01.2016 Черкаським районним судом Черкаської області за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК України, на підставі ч. 1 ст. 70, ст. 71 КК України, на 5 років позбавлення волі; звільнений 15.01.2021 по відбуттю строку покарання,
засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України на 5 (п'ять) років 6 (шість) місяців позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 вирішено рахувати з 20.12.2023, тобто з моменту його фактичного затримання.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в строк відбутого ОСОБА_7 покарання зараховано період його попереднього ув'язнення з 20.12.2023 по день набрання вироком законної сили, з розрахунку день за день.
Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 30.07.2024 відмовлено у задоволенні заяви представника потерпілого - адвоката ОСОБА_9 про виправлення описки у вироку Черкаського районного суду Черкаської області від 05.07.2024.
В порядку ст. 100 КПК України вирішена доля речових доказів.
За цим вироком ОСОБА_7 визнаний винуватим та засуджений за те, що він 16.11.2023 близько 21 години 27 хвилин, перебуваючи поряд із продуктовим магазином по АДРЕСА_3 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та настання суспільно небезпечних наслідків, діючи з умислом направленим на нанесення тяжких тілесних ушкоджень, наніс удар кулаком руки в обличчя ОСОБА_11 , внаслідок чого останній впав на землю. Після чого ОСОБА_7 умисно наніс йому не менше шести ударів ногою в область грудної клітини з правого боку, чим спричинив ОСОБА_11 тілесні ушкодження у виді травми грудної клітки з переломами ребер справа, попаданням повітря в праву плевральну порожнину зі стисненням легені, які, згідно висновку судово-медичної експертизи № 02-01/1092, відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 , з урахуванням клопотання про усунення недоліків від 09.08.2024, просить вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 05.07.2024 щодо ОСОБА_7 скасувати через невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та закрити кримінальне провадження на підставі ч. 1 ст. 373 КПК України.
Зазначає, що дійсно в інкримінований органом досудового розслідування час та дату ОСОБА_7 наніс ОСОБА_11 дотичний удар долонею правої руки по лівій частині обличчя, від якого останній впав на землю, оскільки перебував в стані алкогольного сп'яніння та не тримався на ногах. Після чого ОСОБА_7 пішов додому, залишивши потерпілого на землі. У подальшому від органу досудового розслідування не переховувався та з'явився на першу вимогу до працівників поліції.
На думку сторони захисту, сумнівними з точки зору належності і допустимості є докази, які покладено судом в основу обвинувального вироку, зокрема:
- протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення, оскільки він жодним чином не підтверджує вину ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, з урахуванням того, що подія мала місце 16.11.2023 в с. Яснозір'я, а заява подана 22.11.2023 до Полтавського РУП. Більш того в цій заяві потерпілий вказує на те, що впізнати особу можливо не зможе, нікого не підозрює у вчиненні кримінального правопорушення щодо нього, а очевидці події відсутні;
- рапорт на ім'я начальника Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області від 22.11.2024 про те, що особа 22.11.2023 о 13 год 17 хв доставлена бригадою ШМД до міської лікарні № 2, а спілкування доставленого ОСОБА_11 фіксувалось працівниками поліції на боді камеру № 470227. При цьому органом досудового розслідування не встановлено звідки ШМД забрала потерпілого, не допитано медичних працівників, не вилучено та не долучено відеозапис, яким зафіксовано зовнішній стан та вигляд ОСОБА_11 , наявні у нього тілесні ушкодження, та давність їх отримання;
- показання потерпілого ОСОБА_11 , який є зацікавленою особою, про те, що тілесні ушкодження він отримав саме від ОСОБА_7 , однак не вказував по яким рисам він впізнав останнього і яка кількість ударів йому нанесена, а також зазначав, що випив 2 пляшки пива. Також потерпілий звертав увагу на те, що обвинувачений штовхнув ОСОБА_12 і він зробив йому зауваження, однак таке не узгоджується з показаннями інших свідків, і матеріалами кримінального провадження;
- протокол огляду місцевості від 05.12.2023, яким не зафіксовано жодних доказів винуватості ОСОБА_7 , нічого не виявлено і не вилучено;
- показання свідка ОСОБА_13 про те, що ОСОБА_7 вдарив її ногою по ребрах, які суперечать показанням потерпілого і не підтверджені будь-якими доказами. При цьому свідок не бачила, щоб ОСОБА_7 наносив удари ОСОБА_11 ;
- протокол слідчого експерименту від 05.12.2023 зі свідком ОСОБА_13 , оскільки з відеозапису цієї слідчої дії слідує, що особисто ОСОБА_12 не вказувала і не показувала хто, і як наносив тілесні ушкодження;
- показання свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , які не вказують, що бачили як, куди і чим наносили тілесні ушкодження ОСОБА_11 , тобто не підтверджують винуватість ОСОБА_7 у їх заподіянні;
- висновок експерта № 02-01/1092 від 12.12.2023 в якому міститься посилання на проведення потерпілому рентгенографії ОГК, однак самі висновки рентгенолога, відсутні. При цьому в медкарті міститься висновок по рентгенограмі ОГК №4621 від 22.11.2023, однак прізвище пацієнта в ньому не вказано. Наведене, на думку захисника, піддає сумніву наявність у потерпілого тілесних ушкоджень, наведених експертому у висновку та належність рентгенів саме йому, а не іншій особі. Також стверджує, що перед експертом було поставлено не коректні запитання та не повний їх перелік з приводу отриманих потерпілим тілесних ушкоджень. Крім того звертає увагу на те, що допитаний судом експерт ОСОБА_18 , який проводив експертне дослідження, зазначив, що у потерпілого мав місце перелом 5-ти ребер, а не 3-х, як про це зазначено у пред'явленому за обвинувальним актом обвинуваченні.
Захисник наголошує на невстановлення дійсних обставин вчинення інкримінованого кримінального правопорушення за якими ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження та залишення без перевірки інформації, чи міг він їх отримати за інших обставин, і в інший проміжок часу. При цьому звертає увагу на те, що відеозаписом із камери зовнішнього спостереження поряд із місцем події не зафіксовано, що ОСОБА_7 наносив тілесні ушкодження потерпілому, на ньому чутно виключно голоси, зі змісту яких не можливо встановити, про що ведеться розмова.
Узагальнюючи викладене зазначає, що зібрані органом досудового розслідування докази, які були предметом безпосереднього дослідження судом першої інстанції, не підтверджують вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, з урахуванням сумнівних показань потерпілого, який втратив свідомість, а за медичною допомогою в день подій не звертався, та суперечливих показань свідків.
Щодо заявленого потерпілим і задоволеного судом цивільного позову, зазначає, що з наведених ним доводів неможливо встановити критерії для визначення моральної шкоди, а позивач не вказує на суб'єктивні показники для характеристики свого стану, не надає докази, які характеризують психічну працездатність, та її рівень, не посилається на методику для розрахунку такої шкоди.
Крім того зазначає, що позовна заява судом оцінена всупереч положень ЦПК України, оскільки відповідно до ст. 133, витрати на правничу допомогу відносяться до судових витрат та не можуть бути додані до ціни позову.
Щодо витрат на правничу допомогу, вказує, що заявлена і задоволена судом сума, яка підлягає стягненню на користь потерпілого, є неспіврозмірною, оскільки він перебував у такому статусі лише 3 місяці 27 днів. Звертає увагу на те, що в акті здачі-приймання наданих послуг по Договору про надання правничої допомоги від 10.02.2024 ціна наданих послуг є завищеною та необгрунтованою. Стверджує, що позовна заява подана і підписана потерпілим, а про участь у її виготовленні адвоката, в ній не вказано, що спростовує понесені потерпілим і фактично надані адвокатом послуги на суму 9000 грн. Крім того адвокатом оцінено надання консультації на суму 3000 грн та здійснення правового аналізу отриманих матеріалів від потерпілого на суму 3000 грн, однак у акті здачі-приймання наданих послуг не зазначено, який час на таке витрачено.
Просить суд апеляційної інстанції в порядку ч. 3 ст. 404 КПК України дослідити докази, на які міститься посилання в оскаржуваному вироку суду першої інстанції.
В апеляційній скарзі прокурор порушує питання про зміну вироку Черкаського районного суду Черкаської області від 05.07.2024 в частині прийнятого рішення щодо пред'явленого цивільного позову потерпілого ОСОБА_19 через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Просить уважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді 5 років і 6 місяців позбавлення волі.
Цивільний позов ОСОБА_11 до ОСОБА_7 про стягнення завданої злочином шкоди - задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_11 за завдану моральну шкоду в сумі 80 000 грн та 15 000 понесених витрат на правничу допомогу, а всього на загальну суму 95 000 грн. З мотивувальної частини вироку виключити посилання суду про відсутність обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_7 .
Прокурор, не заперечуючи доведеності вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, зазначає, що під час вирішення цивільного позову потерпілого судом першої інстанції не дотримано вимог ч. 1 ст. 368, ч. 3 та ч. 4 ст. 374 КПК України, зокрема у резолютивній частині вироку не наведено рішення суду щодо пред'явленого цивільного позову, не вирішено, чи підлягає він задоволенню, якщо так, на користь кого, в якому розмірі та порядку.
Також вказує, що у мотивувальній частині вироку судом випадково зазначено про відсутність обтяжуючих покарання ОСОБА_7 обставин, а у подальшому правильно вказано про наявність у останнього рецидиву, який обгрунтовано враховано судом при визначенні міри покарання за вчиненне кримінальне правопорушення.
Ухвала Черкаського районного суду Черкаської області від 30.07.2024 про відмову у виправленні описки, допущеної у вироку Черкаського районного суду Черкаської області від 05.07.2024, в апеляційному порядку не оскаржена.
Будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце апеляційного розгляду в судове засідання не з'явився потерпілий ОСОБА_11 , що, з огляду на положення ч. 4 ст. 405 КПК України, не перешкоджає судовому розгляду по суті заявлених апеляційних вимог в присутності його представника - адвоката ОСОБА_9 .
Заслухавши суддю-доповідача, думки обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 в підтримку апеляційної скарги сторони захисту та відсутність підстав для задоволення апеляційних вимог сторони обвинувачення, прокурора ОСОБА_6 та представника потерпілого ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_9 про задоволення апеляційної скарги прокурора ОСОБА_10 та безпідставність апеляційних вимог захисника ОСОБА_8 , перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в скаргах доводи, повторно дослідивши докази, якими обгрунтовується заявлений цивільний позов, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги прокурора та залишення без задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 , з огляду на таке.
Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги та вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
За нормами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.
Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений винним у його вчиненні.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, тобто в умисному тяжкому тілесному ушкодженні - умисному тілесному ушкодженні, небезпечному для життя в момент заподіяння, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК України.
Допитаний під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_7 вину у вчиненні злочину не визнав, заперечив нанесення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_11 та показав, що близько 21 години, не пам'ятає якого числа, поблизу магазину побачив ОСОБА_13 з незнайомим йому чоловіком, які випивали. Підійшовши до них він попросив підкурити, однак чоловік його вдарив в обличчя, на що він у відповідь долонею дав йому ляпас по обличчю. ОСОБА_13 на той час вже пішла, а він з чоловіком трохи потягалися і також розійшлися.
Проте, незважаючи на зайняту обвинуваченим ОСОБА_7 позицію щодо невчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, за обставин, встановлених та наведених у вироку суду першої інстанції, його вина підтверджується безпосередньо дослідженими в судовому засіданні, перевіреними судом першої інстанції в їх сукупності, та наведеними у вироку доказами, зокрема даними:
- показань потерпілого ОСОБА_11 , допитаного судом першої інстанції про те, що 16.11.2023 він приїхав у с. Яснозір'я за дошками на пилораму. Оскільки завантаження мало бути вранці, він разом із ОСОБА_17 і ОСОБА_16 пішли до магазину, де за століками відпочивали разом із ОСОБА_13 та ОСОБА_15 . Вони вживали алкогольні напої, зокрема він випив дві пляшки пива. Коли всі розійшлися, він пішов проводжати ОСОБА_13 , якій по дорозі стало зле і вона присіла на коліна. В цей час до них підійшов ОСОБА_7 , якого він раніше не знав, та почав висловлюватися щодо ОСОБА_13 в грубій формі, а потім її вдарив. Він зробив ОСОБА_7 зауваження, однак останній вдарив його в обличчя, від чого він впав на землю. Після чого ОСОБА_7 наніс йому не менше 6 ударів ногою в область грудної клітини з правого боку від чого він втратив свідомість. Наступного дня він погано себе почував, боліло в правій частині тіла, було важко дихати і він мав ушкодження на обличчі, незважаючи на це, був змушений завершити маршрут, а під час поїздки вживав обезболюючі таблетки. По прибуттю в м. Полтава, коли самопочуття було вже вкрай поганим, 22.11.2023 звернувся до закладу охорони здоров'я, де йому встановлено діагноз та проведено оперативне втручання. У подальшому він написав заяву про вчинення щодо нього злочину. ОСОБА_11 чітко вказав на ОСОБА_7 , як на особу, яка нанесла йому тілесні ушкодження 16.11.2023;
- показань свідка ОСОБА_13 , допитаної судом першої інстанції про те, що 16.11.2023 вона разом із ОСОБА_15 , ОСОБА_17 , ОСОБА_16 та ОСОБА_11 святкувала день народження поблизу магазину по АДРЕСА_3 . Вони вживали алкогольні напої, а коли всі розійшлися, ОСОБА_11 погодився її провести. Тілесних ушкоджень на ОСОБА_11 не було, він вживав пиво і не був у стані алкогольного сп'яніння. По дорозі їй стало зле і вона присіла. В цей момент до них підійшов ОСОБА_7 , який ногою вдарив її по ребрах та грубо попросив сірники. З цього приводу ОСОБА_11 зробив зауваження ОСОБА_7 , а потім вона почула глухий удар, злякалася за своє життя і почала тікати. Конфлікт між ОСОБА_11 та ОСОБА_7 вона не спостерігала, однак ствердила, що окрім них на тому місці нікого не було, а вона чула тупі удари, які сприймала як удари по тілу та розуміла, що ОСОБА_7 . б'є ОСОБА_11 ;
- показань свідків ОСОБА_17 та ОСОБА_16 , допитаних судом першої інстанції про те, що 16.11.2023 вони відпочивали в одній компанії з ОСОБА_15 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 . Всі вживали алкогольні напої, зокрема пили коньяк , а ОСОБА_11 - пив пиво. Конфліктів між ними не було. При цьому ОСОБА_11 не скаржився на здоров'я і на ньому були відсутні тілесні ушкодження. Наступного дня, коли грузили автомобіль, ОСОБА_11 з нього не виходив, повідомив, що його побили і скаржився на біль у спині та ребрах. Він особисто бачив у ОСОБА_11 побите обличчя;
- показань свідка ОСОБА_15 , допитаної судом першої інстанції про те, що вона 16.11.2023 відпочивала в одній компанії з ОСОБА_15 , ОСОБА_13 та ОСОБА_11 . Всі вживали коньяк, а ОСОБА_11 пив пиво. Конфліктів між ними не було. При цьому ОСОБА_11 не скаржився на здоров'я і на ньому були відсутні тілесні ушкодження. З смс-повідомлення, яке надійшло їй в той же день від ОСОБА_13 , вона дізналась, що її побив ОСОБА_7 . Наступного дня ОСОБА_13 розповідала, що коли вона з ОСОБА_11 залишилась удвох, до них підійшов ОСОБА_7 , який попросив підкурити, вдарив її, після чого вона втікла, так як почалася бійка;
- протоколу прийняття заяви про вчинення злочину від 22.11.2023, згідно якого ОСОБА_11 повідомив, що 16.11.2023 в с. Яснозір'я Черкаського району йому нанесли тілесні ушкодження;
- протоколу огляду місцевості від 05.12.2023 з додатком, проведеного за участі свідка ОСОБА_13 , яким зафіксовано огляд відкритої ділянки поблизу магазину за адресою: АДРЕСА_3 , на який вказала свідок, як на місце вчинення злочину;
- протоколу проведення слідчого експерименту від 05.12.2023 з додатком, згідно якого свідок ОСОБА_13 на місці події відтворила обстановку та обставини, що мали місце 16.11.2023, зокрема вказала як ОСОБА_7 спочатку наніс їй удари ногою в лівий бік тулуба, а потім чула звуки схожі на удари, яких було не менше 5 та зрозуміла, що ОСОБА_7 . б'є ОСОБА_11 ;
- протоколу огляду документу від 06.12.2023, яким, за участі свідка ОСОБА_13 , зафіксовано огляд оптичного носія інформації - відеозапису із камери зовнішнього спостереження поряд з продуктовим магазином, що за адресою: АДРЕСА_3 . Під час огляду свідок вказала, що на відеозаписі чутно голоси ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , які конфліктують, а також звуки нанесення ударів;
- протоколу проведення слідчого експерименту від 11.12.2023 з додатком, згідно якого потерпілий ОСОБА_11 відтворив обстановку та обставини, що мали місце 16.11.2023, зокрема вказав, як ОСОБА_7 спочатку наніс йому удар долонею правої руки по обличчю, а після того, як він впав на землю, близько 6 разів вдарив його ногою в область ребер правої сторони;
- висновку експерта № 02-01/1092 від 15.12.2023 про те, що у ОСОБА_11 мали місце ушкодження: травма грудної клітини з переломами ребер справа, попаданням повітря в праву плевральну порожнин зі стисненням легені, які виникли від дії тупих предметів (предмету), по давності виникнення можуть відповідати часу вказаному в постанові про призначення експертизи та відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя. Такі тілесні ушкодження не могли виникнути внаслідок самоушкодження, падіння з висоти власного зросту, з положення стоячи, з наступним ударом об площину або травмуючий об'єкт і могли виникнути за обставин, на які вказав потерпілий ОСОБА_11 під час слідчого експерименту, проведеного за його участі. Виявленні у ОСОБА_11 тілесні ушкодження могли виникнути від нанесення ударів ногою.
Наведені докази колегія суддів визнає належними, допустимими, достатніми та такими, що поза розумним сумнівом підтверджують винуватість ОСОБА_7 в умисному нанесенні потерпілому ОСОБА_11 тяжкого тілесного ушкодження, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Доводи ОСОБА_7 про не заподіяння потерпілому ОСОБА_11 будь-яких тілесних ушкоджень, об'єктивно не підтверджені та спростовуються доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження, які є достовірними, послідовними, узгоджуються між собою та спростовують його версію подій, а тому розцінюються колегією суддів як намагання обрати такий спосіб захисту з метою уникнення відповідальності за вчинене і, як наслідок, справедливого покарання.
Зокрема та обставина, що між ОСОБА_7 та ОСОБА_11 16.11.2023 близько 21 год 27 хв мав місце конфлік, стороною захисту не оспарюється та підтверджується показаннями обвинуваченого, потерпілого та свідка ОСОБА_21 . Про факт нанесення ОСОБА_7 ОСОБА_11 під час такого конфлікту тілесних ушкоджень, вказують показання потерпілого ОСОБА_11 про те, що ОСОБА_7 спочатку вдарив його в обличчя, а коли він впав на землю, наніс не менше 6 ударів ногою в область грудної клітки з правого боку. Такі показання є послідовними, логічними, узгоджуються з даними, відтвореними ним під час слідчого експерименту 11.12.2023, а також підтверджені висновком експерта № 02-01/1092 від 15.12.2023 про те, що тілесні ушкодження у ОСОБА_11 могли виникнути за обставин, які він відтворив під час слідчого експерименту. Про заподіяння ОСОБА_11 тілесних ушкоджень саме ОСОБА_7 також вказують і показання свідка ОСОБА_13 , яка, хоч і не бачила обставини, як і куди обвинувачений наносив тілесні ушкодження потерпілому, однак чула глухі удари, які сприймала як удари по тілу та, з урахуванням того, що на місці події нікого більше не було, розуміла, що ОСОБА_7 б'є ОСОБА_11 . Показання свідка ОСОБА_13 , а також відтворені нею обставини 05.12.2023 під час слідчого експерименту за її участі, узгоджуються із показаннями потерпілого ОСОБА_11 і спростовують доводи сторони захисту про те, що отримані потерпілим тілесні ушкодження не знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку із діями обвинуваченого. Відповідно до висновків експерта № 02-01/1092 від 15.12.2023 у ОСОБА_11 , внаслідок дій обвинуваченого, мали місце тілесні ушкодження, а саме травма грудної клітини з переломами ребер справа з попаданням повітря в праву плевральну порожнину зі стисненням легені, які виникли від дії тупих предметів (предмету), могли виникнути від нанесення ударів ногою, по давності можуть відповідати інкримінованому часу і є тяжкими тілесними ушкодженнями, що небезпечні для життя.
Підстав вважати, що потерпілий ОСОБА_11 , який раніше не був знайомий із ОСОБА_7 та свідок ОСОБА_13 обмовляють обвинуваченого, з матеріалів кримінального провадження не вбачається. Про правдивість показань потерпілого та свідка ОСОБА_13 щодо обставин вчиненого злочину також свідчать і дані відеозапису з камери відеоспостереження від 16.11.2016, розташованої поряд із продуктовим магазином в АДРЕСА_3 , тобто за місцем вчинення злочину, яким хоч і не зафіксовано безпосередні обставини події, однак міститься інформація, яка має істотне значення в даному провадженні, зокрема голоси ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , які конфліктують та звуки схожі на удари.
Твердження захисника про те, що ОСОБА_7 наніс ОСОБА_11 лише один дотичний удар долонею правої руки по лівій частині обличчя, від якого останній впав на землю, оскільки не втримався на ногах, колегія суддів визнає неспроможніми, такими, що спростовуються наведеними вище доказами, які у своїй сукупності підтверджують пред'явлене органом досудового розслідування обвинувачення та встановлені судом першої інстанції фактичні обставини провадження.
Та обставина, що потерпілий ОСОБА_11 одразу не повідомив правоохоронні органи про вчинений щодо нього 16.11.2023 злочин в с. Яснозір'я, а звернувся до Полтавського РУП лише 22.11.2023, не ставить під сумнів нанесення йому тілесних ушкоджень ОСОБА_7 за встановлених обставин. Під час судового розгляду потерпілий ОСОБА_11 безальтернативно ствердив, що тілесні ушкодження ним заподіяні обвинуваченим ОСОБА_7 , якого він раніше не знав, а посилання захисника про те, що під час повідомлення про вчинений злочин потерпілий вказував на те, що впізнати особу злочинця не зможе і нікого не підозрює, а очевидці події відсутні, наведеного не спростовує.
Будучи допитаним судом першої інстанції потерпілий ОСОБА_11 вказував на те, що, незважаючи на сильний біль у правому боці та важкість дихання, внаслідок отриманих 16.11.2023 тілесних ушкоджень, 17.11.2023 він був змушений завершити маршрут та виїхати в м. Полтава, де, коли його стан погіршився, звернувся 22.11.2023 до лікарні, а у подальшому заявив про вчинений щодо нього злочин. Сумніви сторони захисту в розрізі таких доводів, щодо можливості отримання ОСОБА_11 тілесних ушкоджень за інших обставин і не від дії ОСОБА_7 , визнаються непереконливими. Колегія суддів зауважує, що окрім показань потерпілого, свідка ОСОБА_13 , відтворених ними обставин події під час слідчих експериментів, даних протоколу огляду предмету від 06.12.2023 та висновку експерта № 02-01/1092 про факт заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_11 саме 16.11.2023 близько 21 год 27 хв опосередковано вказують і показання свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_16 та ОСОБА_15 , які, перебуваючи незадовго до подій в одній компанії з потерпілим, вказували, що останній не мав тілесних ушкоджень та не скаржився на стан здоров'я. Додатково свідок ОСОБА_16 зазначав, що 17.11.2023, коли відбувалась загрузка автомобіля ОСОБА_11 , він не виходив із салону, повідомив, що погано себе почуває, скаржився на біль у спині та ребрах і казав, що його побили. При цьому свідок бачив у ОСОБА_11 побите обличчя. Також враховується, що з пояснень експерта ОСОБА_22 , наданих суду першої інстанції по факту проведеної ним експертизи № 02-01/1092, слідує, що ОСОБА_11 після отриманих 16.11.2023 тілесних ушкоджень, хоча і відчував біль, міг рухатися, керувати автомобілем, а від перелому ребра мав місце незначний розрив плеври, тому за 4 дні в плевральну порожнину набиралося повітря, що призвело до стиснення легені і гемототораксу.
Те, що не було встановлено звідки ШМД забрала потерпілого, не допитано медичних працівників, не вилучено та не долучено відеозапис, яким зафіксовано зовнішній стан та вигляд ОСОБА_11 , наявні у нього тілесні ушкодження, та давність їх отримання, не вказують на неповноту досудового розслідування та судового слідства, не ставить під сумнів отримання ОСОБА_11 тілесних ушкоджень 16.11.2023 від дії ОСОБА_7 .
Посилання на те, що протокол огляду місцевості від 05.12.2023 не є доказом винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, не узгоджуються з положеннями ст. 84 КПК України про те, що доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Колегія суддів зауважує, що з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп'ютерних даних. В даному кримінальному провадженні 05.12.2023 проведено огляд місцевості за участю свідка ОСОБА_13 , під час якого дійсно нічого не було виявлено і вилучено, однак зафіксовано місце, де ОСОБА_7 наніс ОСОБА_11 тілесні ушкодження 16.11.2023 близько 21 год 20 хв.
Факт нанесення ОСОБА_7 тілесного ушкодження свідку ОСОБА_13 не є предметом даного кримінального провадження. Разом з цим суд апеляційної інстанції зазначає, що показання свідка ОСОБА_13 про обставини, з яких почався конфлікт між обвинуваченим та потерпілим, узгоджуються з показаннями ОСОБА_11 , а також свідка ОСОБА_15 , яка вказувала про те, що ОСОБА_13 16.11.2023 скаржилась, що її побив ОСОБА_7 .
Сумніви захисника щодо наявних у ОСОБА_11 тілесних ушкоджень, викладених у висновку експерта, з цитуванням дослідницької частини експертизи № 02-01/1092 від 15.12.2023, колегією суддів визнаються не переконливими.
З висновку експерта № 02-01/1092 вбачається, що на судово-медичну експертизу були надані, зокрема медична карта стаціонарного хворого ОСОБА_11 № 8680 з даними про його первинний огляд 22.11.2023, проведені методи обстежень, оперативне втручання у виді дренування правої плевральної порожнини. Те, що у висновку рентгенолога, на що зауважив експерт, не зазначено прізвище хворого, не свідчить про його належність іншій особі, з урахуванням того, що такий висновок долучений до медичної карти ОСОБА_11 . При цьому у розпорядження експерта було надано і самі проведені потерпілому рентгенограми і ним не зазначено про їх неузгодженість з висновком рентгенолога ОГК №4621 від 22.11.2023, а також даними заключного діагнозу ОСОБА_11 : закрита травма грудної клітки справа, правобічний постравматичний пневмоторакс справа, перелом 8 - 12 ребер справа.
У підсумковій частині експертизи зазначено, що у ОСОБА_11 , згідно даних медичної карти, мала місце травма грудної клітки з переломами ребер справа, попаданнями повітря в праву плевральну порожнину зі стистненням легені, що не суперечить пред'явленому ОСОБА_7 обвинуваченню, де відсутне посилання про кількість ушкоджених у потерпілого ребер.
Посилання захисника на те, що перед експертом було поставлено не коректні запитання та не повний їх перелік з приводу отриманих потерпілим тілесних ушкоджень, є недостатніми для спростування наявності у потерпілого ОСОБА_11 тілесних ушкоджень, заподіяння яких інкриміновано ОСОБА_7 .
Отже, за результатом апеляційного розгляду кримінального провадження колегією суддів не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та дати правильну юридичну оцінку вчиненому. Мотиви суду, з яких доводи сторони захисту було визнано безпідставними, є обгрунтованими і такими, що відповідають дослідженим під час судового розгляду доказами. Додаткових обставин, які б свідчили про помилковість висновків суду першої інстанції та наявність підстав для закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7 , як того вимагає в апеляційній скарзі сторона захисту, не встановлено.
За клопотанням учасників судового провадження відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
В апеляційній скарзі та клопотанні від 09.08.2024 захисник ОСОБА_8 порушує питання про повторне дослідження судом апеляційної інстанції фактичних обставин кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 , зокрема доказів, на які міститься посилання у вироку суду першої інстанції. Разом з цим обґрунтування такого повторного дослідження доказів стороною захисту фактично зводиться до необхідності надання їм апеляційним судом іншої юридичної оцінки, за відсутності будь-яких доказів про те, що вони судом першої інстанції досліджені неповно або з порушенням кримінального процесуального закону.
Оскільки передбачених законом підстав для повторного дослідження доказів у даному кримінальному провадженні стороною захисту не наведено і колегією суддів не встановлено, у задоволенні відповідного клопотання відмовлено, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 30.05.2019 № 572/843/17 від 30.05.2019, згідно якої сам по собі факт непогодження з висновками суду першої інстанції не є підставою для повторного дослідження доказів.
Звертається увага на те, що за відсутності мотивованого клопотання про повторне дослідження доказів, яке має відповідати положенню ч. 3 ст. 404 КПК України, у суду апеляційної інстанції не виникає обов'язку досліджувати ці докази, оскільки протилежне, без дотримання принципів, закріплених у приписах зазначеної норми процесуального закону, може перетворити апеляційний перегляд судового рішення в повторний розгляд кримінального провадження по суті, що фактично нівелює принцип інстанційності судочинства.
Вирішуючи питання про відповідність призначеного ОСОБА_7 покарання, колегія суддів виходить з положень ст. 50, 65 КК України про те, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, відповідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. При цьому воно має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
У даному кримінальному провадженню, як видно з його матеріалів, не встановлено обставин, які б давали підстави вважати, що покарання обвинуваченому ОСОБА_7 призначено з порушеннями визначених законом загальних засад.
Зокрема із вироку вбачається, що суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_7 з дотриманням вимог ст. 50, 65 КК України врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, за місцем проживання та установою попереднього ув'язнення характеризується посередньо, офіційно не працевлаштований, на спеціальних обліках у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, неодноразово порушував правила та умови адміністративного нагляду встановлені судом, притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за вчинення домашнього насильства. При цьому судом не встановлено обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_7 та констатовано про наявність обставини, що його обтяжує - рецидив злочинів.
Урахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, місцевий суд, дотримуючись принципу індивідуалізації та, виходячи з особливостей конкретного кримінального правопорушення, призначив ОСОБА_7 покарання у межах санкцією ч. 1 ст. 121 КК України у виді позбавлення волі на певний строк.
На думку колегії суддів, покарання ОСОБА_7 призначене за санкцією частини статті КК України у визначених судом межах, узгоджується із загальними засадами призначення покарання, його метою, та не буде становити особистий надмірний тягар для особи, адже відповідає справедливому балансу між загальними інтересами суспільства, та вимогами захисту основоположних прав особи.
Підстав для пом'якшення ОСОБА_7 призначеного судом покарання в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК України, в тому числі із застосуванням положень ст. 69 КК України, колегією суддів не встановлено, як і не встановлено обставин, що є пом'якшуючими покарання обвинуваченого, з огляду на положення ст. 66 КК України. Дані про те, що за станом здоров'я ОСОБА_7 позбавлений можливості відбувати призначене судом покарання у виді позбавлення волі, відсутні.
Колегія суддів погоджується з доводами прокурора про те, що у мотивувальній частині вироку судом помилково зазначено про відсутність обтяжуючих покарання ОСОБА_7 обставин, а у подальшому, при призначенні покарання, правильно враховано рецидив злочинів, уважаючи, що, за наслідками апеляційного розгляду, таке посилання підлягає виключенню із судового рішення, як зайве.
Вирішуючи апеляційні вимоги сторони захисту про безпідставне задоволення цивільного позову потерпілого, в тому числі в частині стягнення процесуальних витрат та прокурора про недотримання судом вимог ст. 368, 374 КПК України при вирішенні цивільного позову, колегія суддів приходить до наступного.
Статтями 127, 128 КПК України передбачено право особи на відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, шляхом її стягнення за судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК України. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, КПК України не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
За змістом ч. 1 ст. 129 КПК України суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав та розміру цивільного позову задовольняє його повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Крім того ст. 118, ч. 1 ст. 124, ст. 126 КПК України передбачено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати, в тому числі витрати на правову допомогу. Суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.
Згідно приписів ч. 1 ст. 368 КПК України, суд при ухваленні вироку повинен вирішити, зокрема: чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку; на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі.
При цьому суд, на виконання ч. 3 та 4 ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині вироку, в тому числі зазначає підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду, а у резолютивній частині - рішення про цивільний позов та відшкодування процесуальних витрат.
Повертаючись до матеріалів цього кримінального провадження, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції у мотивувальній частині вироку вирішено цивільний позов потерпілого ОСОБА_11 , зокрема зазначено, що він підлягає частковому задоволенню із вказівкою на відповідне обгрунтування, на чию користь та в якому розмірі. Крім того судом вирішено на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі.
Разом з цим, в порушення вимог ст. 374 КПК України, у резолютивній частині вироку не зазначено, яке саме рішення судом прийнято по цивільному позову ОСОБА_11 , в тому числі щодо понесених ним процесуальних витрат на правову допомогу.
З огляду на наведене, колегія суддів констатує, що судом першої інстанції при вирішенні цивільного позову потерпілого ОСОБА_11 , в тому числі щодо понесених ним процесуальних витрат, допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке підлягає усуненню шляхом зміни судового рішення в цій частині, на виконання повноважень суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК України.
Повторно дослідивши заявлений потерпілим ОСОБА_11 цивільний позов та докази, якими він обгрунтований, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними у мотивувальній частині вироку, щодо часткового його задоволення, виходячи з такого.
ОСОБА_11 до обвинуваченого ОСОБА_7 пред'явлено цивільний позов про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, у розмірі 100 000 грн. На підтвердження такої шкоди потерпілим надано, в тому числі виписка із медичної карти ОСОБА_11 , висновок експерта №02-01/1092 від 15.12.2023, довідки про дохід, склад сім'ї та свідоцтва про народження дітей.
Положеннями ч. 1 та ч. 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала внаслідок протиправної поведінки щодо неї самої, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Під моральною шкодою необхідно розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Сталою судовою практикою визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Стосовно розміру суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд повинен навести в рішенні відповідні мотиви.
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розуміння задоволення потреб потерпілої особи й не повинен призводити до її безпідставного збагачення (постанова КЦС ВС від 23.06.2022 у справі № 607/4341/20).
Як встановлено під час судового розгляду, протиправними діями обвинуваченого ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_11 завдано тяжкі тілесні ушкодження, що небезпечні для життя.
В результаті отриманих тілесних ушкоджень, які перебувають у причинному зв'язку із діяннями ОСОБА_7 , потерпілий ОСОБА_11 зазнав фізичних і душевних страждань, тривалий час перебував на лікуванні та був непрацездатним, що, безумовно, порушило звичайний уклад його життя. Несприятливі зміни обставин його життя, пов'язані із лікуванням та реабілітацією внаслідок заподіяних ОСОБА_7 тілесних ушкоджень, відірваності від соціального життя, побоювання за подальший стан здоров'я, перебування у скрутному матеріальному становищі на період лікування та неможливість утримання сім'ї, призвели до погіршення психоемоційного стану потерпілого, порушення сну, емоційної напруги та нервозності.
З урахуванням характеру вчиненого обвинуваченим правопорушення, ступеня його вини, глибини фізичних та душевних страждань ОСОБА_11 , пов'язаних із наслідками заподіяних йому тілесних ушкоджень, інших обставин, які мають істотне значення, визначений судом до відшкодування ОСОБА_7 розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь потерпілого в сумі 80 000 грн, відповідає засадам розумності, виваженості, справедливості та співмірності.
Підстав для зменшення визначеної до відшкодування суми моральної шкоди, яка належить стягненню з обвинуваченого, не вбачається, а доводи захисника ОСОБА_8 щодо необгрунтованості заявлених потерпілим вимог, наведених висновків не спростовують.
Посилання захисника на те, що потерпілим не надано доказів, які характеризують психічну працездатність та її рівень, а у цивільному позові не наведено методику для розрахунку моральної шкоди, колегія суддів визнає неприйнятними та наголошує, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди становить предмет оціночної діяльності суду та визначається залежно від визначених ЦК України критеріїв з урахуванням вимог розумності та справедливості, а не на підставі методик, розрахунків або конкретних доказів.
Колегія суддів визнає безпідставними сумніви сторони захисту щодо розміру витрат на правову допомогу, які підлягають стягненню з обвинуваченого та їх доведеність, з огляду на наступне.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За висновком, викладеним у п. 21 додаткової постанови Великої Палати ВС від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має пересвідчитися, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правову допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Обов'язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо).
Чинне кримінальне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу, однак зобов'язує надати докази на підтвердження розміру процесуальних витрат, у тому числі на правову допомогу, що входить до предмета доказування у кримінальному провадженні.
За цивільним позовом потерпілий ОСОБА_11 також просив стягнути з обвинуваченого ОСОБА_7 на його користь понесені витрати на правову допомогу в розмірі 15 000 грн.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу потерпілим ОСОБА_11 надано копії: договору про надання правової допомоги від 29.01.2024, укладеного між адвокатом ОСОБА_9 та ОСОБА_11 ; акта здачі-приймання наданих послуг по договору про надання правничої допомоги; квитанції № 10 від 10.02.2024 про прийняття від ОСОБА_11 по реєстру № 10/1 гонорару в сумі 15 000 грн; ордеру б/н від 29.01.2024.
З наданих даних вбачається, що загальна сума витрат на професійну правову допомогу наданих адвокатом ОСОБА_9 потерпілому ОСОБА_11 становить 15 000 грн. Зокрема, такі витрати складаються з: правового аналізу матеріалів - 3000 грн; надання консультації - 3000 грн; збір, сканування та систематизація документів, необхідних для підготовки цивільного позову, ознайомлення з матеріалами кримінального провадження - 4000 грн; підготовка та подання цивільного позову - 5000 грн.
На думку колегії суддів, надані та досліджені в судовому засіданні докази підтверджують понесені витрати на правову допомогу потерпілого ОСОБА_11 , надану адвокатом ОСОБА_9 на суму 15 000 грн, які підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_7 і така сума є доведеною, співмірною зі складністю провадження та такою, що відповідає критеріям дійсних адвокатських витрат, їх необхідності та розумності.
Колегія суддів погоджується з твердженнями сторони захисту про те, що процесуальні витрати не можуть бути додані до ціни позову і зауважує, що витрати, понесені у кримінальному провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову до обвинуваченого.
Те, що ОСОБА_11 просив стягнути понесені ним процесуальні витрати в рамках цивільного позову, не вказує на порушення, яке унеможливлювало вирішення судом питання в порядку ст. 126 КПК України, з урахуванням того, що потерпілий заявив про понесені ним процесуальні витрати і такі витрати підтерджені документально.
Проміжок часу в якому ОСОБА_11 перебував в статусі потерпілого, на що посилається захисник, не свідчить про необгрунтованість заявленої суми понесених процесуальних витрат.
Те, що в акті здачі-приймання наданих послуг не зазначено, який час адвокат витратив на надані ним потерпілому послуги, не суперечить вимогам ст 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» про те, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Згідно п. 3.2 договору про надання правової допомоги від 21.01.2024, за надання правової допомоги клієнт виплачує адвокату гонорар, який визначається відповідно до акту прийому-передачі виконаних робіт або рахунком, встановленого адвокатом для оплати погодинної роботи згідно із тарифами, погодженими сторонами. В даному випадку здача-приймання наданих послуг по договору про надання правничої допомоги здійснювалась на підставі акта в якому зазначено фіксований розмір та перелік наданих адвокатом послуг.
Та обставина, що позовна заява підписана ОСОБА_11 , а не його представником - адвокатом ОСОБА_9 , не ставить під сумнів те, що вона виконана саме останнім на виконання договору про надання правової допомоги. Пи цьому враховується, що така позовна заява 12.02.2024 була направлена в суд від адвоката ОСОБА_9 та з його електронної адреси.
Колегія суддів визнає непереконливими твердження захисника ОСОБА_8 про неможливість стороною обвинувачення оскаржувати вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову потерпілого, який в апеляційному порядку таке рішення не оскаржив та зазначає про те, що п. 20 ч. 2 ст. 36 КПК України прокурор уповноважений оскаржувати судове рішення в порядку, встановленому КПК України.
При цьому ч. 1 ст. 393 КПК України передбачено право покурора на апеляційне оскарження, яке обмежено виключно положеннями ст. 394 КПК України, щодо особливостей апеляційного оскарження окремих судових рішень, зокрема ухвалених за результатами спрощеного провадження, на підставі угод про примирення або визнання винуватості.
Одже прокурор має право на апеляційне оскарження вироку щодо ОСОБА_7 в будь-якій частині, в тому числі щодо вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_11 . Колегія суддів зауважує, що подання апеляційної скарги на судове рішення є правом учасника судового провадження, а те, що ОСОБА_11 не оскаржив в апеляційному порядку рішення суду в частині розв'язання цивільного позову, не вказує на те, що потерпілий погодився із його вирішенням.
Керуючись ст. 404, п. 2 ч. 1 ст. 407, ст. 409, 412, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_10 задовольнити.
Вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 05 липня 2024 року змінити в частині розв'язання цивільного позову потерпілого та зазначення про відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_11 до ОСОБА_7 про стягнення завданої злочином шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_11 моральну шкоду в сумі 80 (вісімдесят) тисяч гривень та 15 (п'ятнадцять) тисяч гривень понесених витрат на правову допомогу.
Виключити з мотивувальної частини вироку посилання суду про відсутність обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_7 .
У решті вирок Черкаського районного суду Черкаської області від 05 липня 2024 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців в порядку, передбаченому ст. 426 КПК України, а засудженим ОСОБА_7 - в цей самий строк, з моменту отримання її копії.
Головуючий
Судді