Номер провадження 2/754/3949/24
Справа №754/7701/24
Іменем України
(повне виготовлено 08.10.2024 та текст викладено з урахуванням ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 08.10.2024 у справі № 754/7701/24 про виправлення описки в тексті вступної та резолютивної частин рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08.10.2024 у справі № 754/7701/24)
08 жовтня 2024 року м. Київ, Деснянський районний суд м. Києва, суддя О. Грегуль, секретар судового засідання І. Вакуленко, справа № 754/7701/24
ОСОБА_1 - позивач
ОСОБА_2 - відповідачка
Вимоги позивача: поділ майна подружжя
Руденко Д.В. - адвокат позивача
Лисенко І.К. - адвокат відповідача
Позивачем подано позов, вимоги якого зменшувались і в якому позивач просить стягнути з відповідача: 1) 185463,73 коп. - компенсації вартості частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль; 2) Розглянути питання щодо розподілу судових витрат.
Документ сформований в системі «Електронний суд».
Ухвалою суду від 31.05.2024 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.
Внесеною до протоколу судового засідання ухвалою суду від 06.08.2024 прийнято подану стороною позивача заяву про зменшення/збільшення розміру позовних вимог, якою позовні вимоги зменшено.
Про час і місце підготовчого провадження всі учасники справи повідомлялись належним чином через повідомлені і доступні суду засоби зв'язку відповідно: поштою, електронною поштою, SMS, додаток «Дія», а також інформація про рух справи розміщується на офіційному сайті суду і є загальнодоступною.
У судовому засіданні адвокат позивача позов підтримав та додатково пояснив, що до судових витрат позивач відносить витрати по оплаті висновку експерта № 175/24 судової транспортно-товарознавчої експертизи в сумі 5000 грн., судовий збір та витрати на правничу допомогу.
Адвокат відповідача позовні вимоги визнав лише частині стягнення 77000 грн. - компенсації вартості частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль.
Стороною відповідача подано відзив з проханням часткового задоволення позову в сумі 77000 грн. - компенсації вартості частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль.
Вислухавши адвокатів, дослідивши матеріали справи, суд у судовому засіданні встановив наступне.
Згідно свідоцтва про шлюб від 28.08.2021 сторони зареєстрували шлюб 28.08.2021.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02.05.2024 у справі № 761/5526/24 укладений між сторонами шлюб розірвано.
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу 17.06.2023 за відповідачем зареєстровано транспортний засіб JЕЕР Compass р. н. НОМЕР_1 .
Відповідно до наданого стороною відповідача рахунку від 24.09.2021 ОСОБА_4 сплатив за транспортний засіб JЕЕР Compass, 2014 року випуску 2138 доларів США.
Відповідно до договору купівлі-продажу 32462024/4363807 транспортного засобу від 06.03.2024 ОСОБА_2 продав транспортний засіб JЕЕР Compass Сахно С.В. за 154000 грн. (п. 3.1. договору і вартість визначалась за домовленістю між сторонами договору).
У судовому засіданні адвокат відповідача не заперечував, що відповідачем спірний автомобіль був проданий без узгодження із позивачем.
Відповідно до наданого стороною позивача висновку експерта № 175/24 судової транспортно-товарознавчої експертизи в цивільній справі № 754/7701/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення компенсації частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль, складений 31.07.2024, ринкова вартість автомобіля JЕЕР, 2014 року випуску станом на дату відчуження - 06.03.2024 становить 370927,46 грн..
Відповідно до фіскального документа від 01.08.2024 за висновок експерта № 175/24 судової транспортно-товарознавчої експертизи стороною позивача сплачено 5000 грн..
Згідно ст. 57 СК України, 1. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. 2. Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. 3. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню. 4. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди. 5. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них. 6. Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. 7. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
Згідно ст. 60 СК України, 1. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). 2. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ст. 61 СК України, 1. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. 2. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. 3. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. 4. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ст. 62 СК України, 1. Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. 2. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ст. 63 СК України, 1. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно ст. 64 СК України, 1. Дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. 2. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки.
Згідно ст. 65 СК України, 1. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. 2. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. 3. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. 4. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Згідно ст. 66 СК України, 1. Подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності. 2. Договір про порядок користування житловим будинком, квартирою, іншою будівлею чи спорудою, земельною ділянкою, якщо він нотаріально посвідчений, зобов'язує правонаступника дружини та чоловіка.
Згідно ст. 67 СК України, 1. Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном. 2. Дружина, чоловік мають право скласти заповіт на свою частку у праві спільної сумісної власності подружжя до її визначення та виділу в натурі.
Згідно ст. 68 СК України, 1. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. 2. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 69 СК України, 1. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. 2. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
Згідно ст. 70 СК України, 1. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. 2. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. 3. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Згідно ст. 71 СК України, 1. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. 2. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. 3. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. 4. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. 5. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Згідно ст. 13 ЦПК України, 1. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. 2. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. 3. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. 4. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).
ЄСПЛ підкреслив, що право на доступ до суду є невід'ємним аспектом гарантій, закріплених у Європейській конвенції з прав людини, посилаючись на принципи верховенства права та уникнення свавілля, які лежать в основі багатьох Конвенції. Можливі обмеження вищезазначеного права не повинні обмежувати доступ, наданий особі, таким чином або в такому обсязі, щоб була порушена сама суть права. Так, ЄСПЛ зазначив, що, застосовуючи процесуальні норми, суди повинні уникати надмірного формалізму, який би зашкодив справедливості розгляду.
Вищевикладене свідчить, що вищевказаний транспортний засіб є спільною сумісною власністю подружжя, що ніким та нічим не спростовувалось.
Підстав для відступу від рівності часток сторін у праві спільної сумісної власності подружжя суду не надано.
Вирішуючи спір у межах заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.
Відчуження відповідачем автомобіля мало місце з власної ініціативи відповідача без узгодження з позивачем, як самого продажу так і вартості автомобіля за якою здійснено продаж автомобіля.
Із самого договору купівлі-продажу 32462024/4363807 транспортного засобу від 06.03.2024 вбачається, що вартість автомобіля визначалась за домовленістю між сторонами договору тобто з повним ігноруванням права власності позивача, як співвласника спільної сумісної власності.
Конкретних правових доказів, що автомобіль відчужено відповідачем за дійсною вартістю автомобіля на час продажу суду не надано.
Будь-яких конкретних правових доказів у спростування позовних вимог, що визначена стороною позивача експертних шляхом ринкова вартість спірного автомобіля станом на 06.03.2024 (дата продажу автомобіля відповідачем) в сумі 370927,46 грн. не відповідає дійсності суду не надано.
Правових доказів у спростування наданого стороною позивача висновку експерта № 175/24 судової транспортно-товарознавчої експертизи суду не надано.
Заяв/клопотань про призначення експертизи стороною відповідача не заявлялось.
З урахуванням викладеного позовні вимоги про стягнення 370927,46 грн. : 2 = 185463,73 грн. суд вважає повністю обґрунтованими.
За таких обставин позов задовольняється.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ, 1. Судовий збір справляється: у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.
Згідно ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ, 3. При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При поданні позову (первісної редакції) позивачем сплачено 1963,30 грн. - судового збору.
Обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення 185463,73 грн..
Тому позивачу підлягає відшкодуванню 185463,73 : 100 % = 1854,6373 х 0,8 = 1483,70984 (після математичного округлення) 1483,71 грн. - судового збору.
Також позивачу підлягає відшкодуванню 5000 грн. - оплати висновку експерта № 175/24 судової транспортно-товарознавчої експертизи, який покладено в основу даного судового рішення при вирішенні спору.
До початку судових дебатів сторона позивача (адвокат Руденко Д.В.) зробила заяву, що докази витрат на правничу допомогу будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Текст повного рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08.10.2024 у справі № 754/7701/24 викладено з урахуванням ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 08.10.2024 у справі № 754/7701/24 про виправлення описки в тексті вступної та резолютивної частин рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08.10.2024 у справі № 754/7701/24.
Керуючись ст. 263-265 ЦПК України,
Задовольнити позов.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) 185463,73 коп. - компенсації вартості частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль, 5000 грн. - оплати висновку експерта № 175/24 судової транспортно-товарознавчої експертизи, 1483,71 грн. - судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.