02 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 465/4775/17
провадження № 61-9012cв24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 14 березня 2024 року в складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку у квартирі.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що з 2005 року вона та відповідач проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, у 2011 році між ними зареєстрований шлюб, а з червня 2015 року шлюбні відносини сторін припинені.
Вказувала на те, що на підставі рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 29 квітня 1996 року про примусовий обмін житлових приміщень вона набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира).
Згідно з договором дарування від 24 лютого 2009 року вона подарувала відповідачу 1/2 частки вказаної квартири.
Спірна квартира, загальною площею 33 кв. м, складається з однієї житлової кімнати площею 19,3 кв. м. У цій квартирі вона проживає з двома синами віком дванадцять та дев'ятнадцять років. Зазначала, що відповідач у спірній квартирі не проживає, квартирою не опікується, комунальні послуги не сплачує.
Окрім 1/2 частки зазначеної квартири відповідачу на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 та приватизована кімната АДРЕСА_3 .
Вважала, що виділення частки відповідача в натурі є неможливим, оскільки однокімнатна квартира є неподільною, спільне володіння і користування нею є неможливим, а припинення права власності відповідача не завдасть істотної шкоди його інтересам, оскільки він має у власності ще два житлових приміщення.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд припинити право власності ОСОБА_2 на частку у спільному майні - 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 з виплатою відповідачу грошової компенсації у розмірі вартості цієї частки та визнання за нею право власності на 1/2 частки вказаної квартири, що належала відповідачу.
У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на квартиру.
Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що з 1991 року він перебував із ОСОБА_1 у фактичних шлюбних відносинах до офіційної реєстрації шлюбу - 31 грудня 2011 року. З 2014 року сторони разом не проживають, а у 2017 році шлюб між ними розірвано.
Вказував на те, що 17 листопада 1996 року він разом зі ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1 , яку згідно з договором оформлено на ОСОБА_1 .Спірна квартира придбана під час проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а тому є спільною сумісною власності подружжя та належить йому та ОСОБА_1 у рівних частинах. 24 вересня 2009 року ОСОБА_1 подарувала йому свою 1/2 частку квартири, внаслідок чого він став єдиним власником зазначеної квартири.
Враховуючи вказане, ОСОБА_2 просив суд визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 у цілому.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 23 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Припинено право власності ОСОБА_2 на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалено виплатити з депозитного рахунка Територіального управління Державної судової адміністрації в Львівській області на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію в розмірі 134 000,00 грн, яка внесена на депозитний рахунок згідно з квитанцією від 07 липня 2018 року.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що спільне володіння і користування спірною квартирою є неможливим у зв'язку із тим, що сторони є чужими один для одного людьми; відносини між сторонами неприязні, квартира є однокімнатною, невеликої площі (загальна площа 33 кв. м), її поділ неможливий, як і неможливо виділити частку відповідача в натурі; відповідач протягом чотирьох років не проживає у спірній квартирі та нею не цікавиться, комунальні платежі не сплачує, за власним бажанням залишив квартиру і проживає в іншому місці, має у власності два житлових приміщення (квартиру та приватизовану кімнату у гуртожитку), що дає підстави вважати, що припинення права власності не завдасть істотної шкоди його інтересам.
Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_2 пропустив строк позовної давності, про застосування якого заявила ОСОБА_1 , що є підставою для відмови у позові. Також суди зазначили, що зустрічні позовні вимоги не обґрунтовані жодними належними і допустимими доказами.
Постановою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 листопада 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 61-18923св19).
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не надав оцінки всім доказам у справі, зокрема відповіді Франківської районної адміністрації Львівської області ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо повідомлення про самовільно розпочату на АДРЕСА_4 реконструкцію квартири, а також розпорядженню № 94 про завершення самовільно розпочатої реконструкції квартири АДРЕСА_1 .Суд першої інстанції, зазначивши, що спірна квартира має загальну площу 33,0 кв. м, не з'ясував з урахуванням наданих ОСОБА_2 доказів, чи завершена реконструкція спірної квартири, чи набула спірна квартира після реконструкції більшої площі, чи оформлено у встановленому порядку право власності на квартиру після її реконструкції.Верховний Суд зазначив, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо право власності підтверджено правовстановлюючими документами та зареєстровано відповідно до закону. Вказаний спір не може бути вирішений, якщо щодо майна, яке реконструйоване, перебудоване, особа не набула права власності у встановленому законом порядку. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в частині зустрічного позову, дійшов висновку про відмову в позові з підстав, які є взаємовиключними: через пропуск ОСОБА_2 позовної давності та за необґрунтованістю позову.Також Верховний Суд зазначив, що суду необхідно з'ясувати позицію ОСОБА_2 щодо отримання ним депозитних коштів, призначених як компенсація за частку у спільному майні, які він отримав після ухвалення судового рішення у справі.
У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про скасування рішень та записів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, в якому просив суд скасувати рішення та запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо об'єкта права власності - квартири АДРЕСА_1 , із загальною площею 284,6 кв. м, приватного нотаріуса Куйбіда-Кришкевич Х. В.; скасувати рішення та запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 50786467 від 23 січня 2020 року 17:44:59, приватного нотаріуса Куйбіда-Кришкевич Х. В.; скасувати рішення та запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 50786965 від 23 січня 2020 року 18:17:12, приватного нотаріуса Куйбіда-Кришкевич Х. В.; скасувати рішення та запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 50786965 від 23 січня 2020 року 18:17:12, приватного нотаріуса Куйбіда-Кришкевич Х. В.
Позовна заява ОСОБА_2 мотивована тим, що, що станом на 21 жовтня 2019 року ОСОБА_1 набула право власності спірну квартиру на підставі рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 листопада 2018 року.
Надалі за ОСОБА_1 на підставі розпорядження Франківської районної адміністрації від 25 лютого 2011 року № 94 про завершення самовільно розпочатої реконструкції квартири за адресою: АДРЕСА_5 , зареєстровано право власності на вказану квартиру із загальною площею 284,6 кв. м.
На підставі договору дарування від 18 грудня 2018 року ОСОБА_1 подаровала 37/100 частини спірної квартири сину ОСОБА_3 , а 46/100 частини - сину ОСОБА_4 .
23 січня 2020 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений договір про поділ нерухомого майна, що є спільною частковою власністю, на підставі якого майно виділено в натурі у відповідних частках співвласникам та за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровано право спільної часткової власності на спірну квартиру.
Вказував на те, що рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 листопада 2018 року та постанова Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року скасованіпостановою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року, а тому відпала правова підстава на якій ОСОБА_1 набула право власності на 1/2 частки спірної квартири, яка належала йому ( ОСОБА_2 ).
Зазначав, що такого об'єкта нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , площею 33 кв. м, не існує, оскільки внаслідок ряду реєстраційних дій утворено інший об'єкт права власності - квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 284,6 кв. м, що в частках належить трьом співвласникам - ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а тому для поновлення його права власності на 1/2 частки спірної квартири, необхідно скасувати усі наступні реєстраційні дії, що призвели до зміни власників та характеристик об'єкта права власності.
Вказував, що дії нотаріуса як державного реєстратора щодо реєстрації права власності на об'єкт права власності - квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 284,6 кв. м, суперечать вимогам Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 06 липня 2021 року об'єднано в одне провадження цивільну справу № 465/4775/17 (провадження № 2/465/1686/21) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку в квартирі, яка належать на праві спільної часткової власності, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру з цивільною справою № 465/2695/21 (провадження № 2/465/2544/21) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про скасування рішень та записів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Присвоєно об'єднаним судовим справам єдиний номер № 465/4775/17 (провадження № 2/465/1686/21).
Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 29-30 березня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 49,0 кв. м.
Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про скасування рішень та записів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень задоволено.
Скасовано рішення та запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо об'єкта права власності - квартира за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 284,6 кв. м, індексний номер: 50786467 від 23 січня 2020 року приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Куйбіда-Кришкевич Х. В.
Скасовано рішення та запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) щодо об'єкта права власності, а саме: 46/100 частини квартири, яка є спільною частковою власністю ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_5 , загальна площа 284,6 кв. м, індексний номер: 50786965 від 23 січня 2020 року, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Куйбіда-Кришкевич Х. В.
Скасовано рішення та запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) щодо об'єкта права власності, а саме 37/100 частини квартири, яка є спільної частковою власністю ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_5 , загальна площа 284,6 кв. м, індексний номер: 50786965 від 23 січня 2020 року, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Куйбіда-Кришкевич Х. В. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про те, що частка у спірній квартирі, яку просить визнати ОСОБА_1 , не є незначною, а наявність у ОСОБА_2 інших об'єктів нерухомого майна не є підставою для висновку про те, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено.
Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 ,суд першої інстанції, установивши, що спірна квартира придбана ОСОБА_2 та ОСОБА_1 під час їхнього проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, тобто є спільним майном подружжя, і ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 належну їй 1/2 частки квартири, дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання права власності на спірну квартируза ОСОБА_2 .
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 проскасування рішень та записів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, суд першої інстанції виходив із того, щоправова підстава, на якій ОСОБА_1 набула право власності на 1/2 частку спірної квартири, відпала у зв'язку зі скасуванням судового рішення, яким визнано за нею право власності на вказану частку нерухомого майна, що є підставою для скасування рішень та записів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, вчинених на підставі скасованого судового рішення.
Додатковим рішенням Франківського районного суду м. Львова від 06 червня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі, суд першої інстанції виходив із того, що питання щодо повернення коштів, які внесені ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду, може бути вирішено судом відповідно до положень статті 444 ЦПК України, однак позивачка не зверталась до суду з заявою про поворот виконання рішення.
Постановою Львівського апеляційного суду від 14 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 29-30 березня 2023 року в частині вирішення позовної заяви ОСОБА_1 змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 29-30 березня 2023 року в частині вирішення зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 , а також позовної заяви ОСОБА_2 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у їх задоволенні.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, додаткове рішення Франківського районного суду м. Львова від 06 червня 2023 року залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 , апеляційний суд утановив, що станом на момент ухвалення оскаржуваного рішення такого окремого об'єкта нерухомого майна як квартира АДРЕСА_1 , яка б складалася з однієї житлової кімнати площею 19,3 кв. м та мала б загальну площу 33,0 кв. м, внаслідок самочинно проведеної її реконструкції ні фактично, ні юридично не існує.
Тобто такий об'єкт втратив тотожність із тим, який належав сторонам у справі на праві спільної часткової власності, а відомості про те, що ОСОБА_2 належала частка у розмірі 1/2 у цій квартирі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні. Крім того, її співвласниками є ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а ОСОБА_1 також не належить частка у реконструйованій квартирі у розмірі 1/2.
Урахувавши зазначене, а також те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не подавали до суду заяв про зміну предмета або підстави позовів, суд дійшов висновку про те, що цей спір не може бути вирішений, оскільки стосується майна, яке реконструйоване, перебудоване, і ОСОБА_1 не набула права власності на це майно у встановленому законом порядку.
Свою позицію суд обґрунтовував постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23), що стосується реєстрації самочинно побудованого майна.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 , проте помилився щодо мотивів такої відмови.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 обрав неналежний спосіб захисту його порушеного права/інтересу, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні його позовних вимог та залишити в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірне нерухоме майно є самочинним, не врахував, що в матеріалах справи міститься розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 25 лютого 2011 року № 95 «Про завершення самовільно розпочатої реконструкції квартири АДРЕСА_1 », згідно з яким затверджено висновок міжвідомчої комісії (протокол від 24 листопада 2009 року № 35 § 07) про погодження технічної можливості завершення самовільно розпочатої реконструкції квартири АДРЕСА_1 з розширенням за рахунок прибудови з проектними пропозиціями, погоджено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 завершення самовільно розпочатої реконструкції цієї квартири з розширенням за рахунок прибудови згідно з проектними пропозиціями та зобов'язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оформити свідоцтво про право власності у встановленому законом порядку та зареєструвати його. Також матеріали справи містять акт поточних змін від 08 листопада 2019 року, згідно з яким проведено обстеження вказаної квартири та шляхом перерахунку площ після вимірювання, уточнення лінійних розмірів, без порушення капітальних несучих стін, несучих конструкцій, опор, блок та реконструкцій, відповідно до розпорядження Львівської міської ради Франківської районної адміністрації від 25 лютого 2011 року № 94 площа квартири становить 284,6 кв. м.
Апеляційний суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчинили усі дії, які необхідні для отримання права власності на об'єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об'єкт, а тому спірна квартира не є самочинним будівництвом.
Водночас, вчиненням ОСОБА_1 цивільно-правових угод щодо спірної квартири (дарування часток квартири та поділ квартири) без згоди іншого співвласника цього нерухомого майна - ОСОБА_2 , призвело до порушення прав останнього, оскільки фактично ОСОБА_1 позбавила ОСОБА_2 права власності на вказану квартиру, а тому ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про скасування записів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 284,6 кв. м.
Апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_1 зареєструвала право власності на спірну квартиру на підставі рішення суду, яке надалі скасовано постановою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року, а тому не мала права вчиняти будь-які дії щодо дарування та поділу вказаної квартири без згоди співвласника ОСОБА_2 .
Крім того, на час проведення реєстраційних дій у цій квартирі проживав неповнолітній син ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому реєстраційні дії мали б проводитись за погодженням органу опіки та піклування.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 761/4771/15-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 761/8259/15-ц, від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 та в частині вирішення питання щодо ухвалення додаткового рішення судом першої інстанції не оскаржується, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядається.
Доводи інших учасників справи
У липні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Хом'як У. В. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити постанову апеляційного суду без змін.
У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Хом'як У. В. зазначає, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у зв'язку з обранням неналежного способу захисту, оскільки станом на час розгляду справи в суді першої інстанції такого об'єкта як квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 33,0 кв. м, не існувало. Перелічені у касаційній скарзі постанови Верховного Суду за своїм змістом не подібні до правовідносин, які виникли у справі, що переглядається.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 29 квітня 1996 року проведено примусовий обмін житлових приміщень між ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , в результаті якого: ОСОБА_1 з неповнолітнім сином переселено до квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 з неповнолітнім сином переселено до квартири АДРЕСА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 з неповнолітніми дітьми переселено до квартири АДРЕСА_7 .
Згідно з договором купівлі-продажу від 17 липня 1996 року ОСОБА_9 продав, а ОСОБА_1 купила квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з однієї житлової кімнати площею 19,3 кв. м та має загальну площу 33 кв. м.
Відповідно до договору дарування частки квартири від 24 лютого 2009 року ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , яка в цілому складається з однієї житлової кімнати та кухні, житловою площею 19,3 кв. м, загальна площа квартири - 33,0 кв. м.
Згідно з витягом про реєстрацію права власності від 21 жовтня 2009 року ОСОБА_2 є власником 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтв про народження ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
31 грудня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірваний рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 29 вересня 2017 року у справі № 462/3164/17. У рішенні встановлено, що ОСОБА_2 визнав непроживання однією сім'єю зі ОСОБА_1 з травня 2014 року.
Діти проживають разом з матір'ю ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_2 та приватизована кімната АДРЕСА_3 .
Відповідно до висновку про вартість майна від 11 червня 2018 року, наданого Національною компанією «Укпексперт», ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 , становить 268 000,00 грн, вартість 1/2 частки - 134 000,00 грн.
Згідно з квитанцією ПАТ «ПриватБанк» від 07 липня 2018 року ОСОБА_1 внесла на депозитний рахунок ТУ ДСА в Львівській області грошові кошти у розмірі 134 000,00 грн.
Згідно з розпорядженням Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 25 лютого 2011 року № 94 «Про завершення самовільно розпочатої реконструкції квартири АДРЕСА_1 » розглянуто заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - співвласників квартири АДРЕСА_1 , подані документи, висновок міжвідомчої комісії, зокрема, затверджено висновок міжвідомчої комісії (протокол від 24 листопада 2009 року № 35 § 07) про погодження технічної можливості завершення самовільно розпочатої реконструкції квартири АДРЕСА_1 з розширенням за рахунок прибудови згідно з проектними пропозиціями. Погоджено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 завершення самовільно розпочатої реконструкції квартири АДРЕСА_1 , з розширенням за рахунок прибудови згідно з проектними пропозиціями. Загальна площа становитиме 217,10 кв. м, житлова - 84,50 кв. м.
Відповідно до технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_8 , який складений 03 жовтня 2010 року Обласним КП ЛОР «БТІ та ЕО», зроблено примітку про те, що до квартири самовільно було зроблено прибудову.
Згідно з актом обстеження від 26 жовтня 2018 року, який складений на предмет обстеження прибудинкової території будинку АДРЕСА_4 , при обстежені встановлено, що до квартири АДРЕСА_8 здійснено прибудову до кухні розміром приблизно 4х4 м, до квартир АДРЕСА_8 та АДРЕСА_9 здійснено прибудову на 4 поверхи розміром приблизно 10х6 м.
В акті обстеження від 18 грудня 2018 року вказано, що при візуальному обстеженні встановлено, що планування квартири АДРЕСА_1 не відповідає технічному паспорту на квартиру.
Згідно з актом поточних змін від 08 листопада 2019 року, який складено ФОП ОСОБА_10 , зокрема, загальна площа квартири збільшилась на 251,6 кв. м, житлова площа - на 109,6 кв. м, шляхом перерахунку площ після перемірювання та уточнення лінійних розмірів, без порушення капітальних несучих стін, несучих конструкцій, опор, балок та реконструкції.
Реконструкція квартири виконана згідно з розпорядженням Львівської міської ради Франківського районної адміністрації від 25 лютого 2011 року № 94.
Станом на 08 листопада 2019 року технічна характеристика квартири АДРЕСА_1 - загальна площа 284,6 кв. м, житлова площа 128,9 кв. м.
Згідно з нотаріально посвідченим договором дарування від 18 грудня 2019 року ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_3 37/100 часток квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування від 18 грудня 2019 року ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_4 46/100 часток квартири АДРЕСА_1 .
Згідно з умовами вказаних договорів дарування квартира, частка якого дарується, належить дарувальнику на праві приватної власності у такому співвідношенні: 1/2 частка належить на підставі договору купівлі-продажу від 17 липня 1996 року, розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 25 лютого 2011 року № 94; інша 1/2 частка - на підставі рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 листопада 2018 року у справі № 465/4775/17 (Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11 листопада 2019 року).
23 січня 2020 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений нотаріально посвідчений договір про поділ нерухомого майна, що є спільною частковою власністю, згідно з умовами якого співвласники домовились про поділ між собою квартири АДРЕСА_10 .
Згідно з пунктом 2 вказаного договору вказане майно належить співвласникам на праві спільної часткової власності у такому співвідношенні:
- 17/100 часток належить ОСОБА_1 (співвласнику 1) на підставі рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 листопада 2018 року (справа № 465/4775/17); розпорядження № 94, виданого Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради; дублікату договору купівлі-продажу, виданого ОСОБА_11 , державним нотаріусом Львівського державного нотаріального архіву 10 липня 2018 року, реєстровий № 193 (основний договір купівлі-продажу, посвідчений Корпало Г. В. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 17 липня 1996 року за реєстровим № 2989), право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ОСОБА_12 , приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу 05 листопада 2019 року, реєстраційний номер: 1954187346101: Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 193709012 від 18 грудня 2019 року;
- ОСОБА_3 (співвласнику 2) належить 37/100 часток на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою-Кришкевич Х. В. 18 грудня 2019 року за реєстровим № 578, право власності зареєстровано попередньо вказаним нотаріусом 18 грудня 2019 року: Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 193691372;
- ОСОБА_4 (співвласнику 3) належить 46/100 часток на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою-Кришкевич Х. В. 18 грудня 2019 року за реєстровим № 580, право власності зареєстровано попередньо вказаним нотаріусом 18 грудня 2019 року: Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 193701965.
У пункті 5 договору вказано, що за домовленістю співвласників співвласнику 1 ( ОСОБА_1 ) передаються у його приватну власність житлове приміщення загальною площею 49,0 кв. м, житлова 18,5 кв. м, за адресою: АДРЕСА_5 .
Відповідно до пункту 6 договору, за домовленістю співвласників співвласнику 2 ( ОСОБА_3 ) передаються у його приватну власність житлове приміщення загальною площею 104,8 кв. м, житловою 59,0 кв. м, що складає 44/100 часток квартири; співвласнику 3 ( ОСОБА_4 ) передаються у його приватну власність житлове приміщення загальною площею 130,8 кв. м, житловою площею 51,4 кв. м, що складає 56/100 часток квартири, загальна площа квартири в цілому складає 235,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_5 .
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на рухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 01 квітня 2021 року, квартира АДРЕСА_1 , загальна площа 49 кв. м, житлова 18,5 кв. м. Згідно технічного паспорта: перший поверх: 1-1/7,4 кв. м (коридор); 1-2/18,5 кв. м (житлова кімната); 1-3/0,7 кв. м (комірка); 1-4/3,0 кв. м (ванна); 1-5/2,6 кв. м (вбиральня); 1-6/16,8 кв. м (кухня). Право власності зареєстровано 23 січня 2020 року приватним нотаріусом Куйбіда-Кришкевич Х. В. на підставі договору про поділ нерухомого майна, що є спільною частковою власністю, серія та номер: 18, виданий 23 січня 2020 року, видавник: Куйбіда-Кришкевич Х. В., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу; висновок щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна, серія та номер : б/н, виданий 02 січня 2020 року, видавник: ФОП ОСОБА_10 . Підстава внесення: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 50786467 від 23 січня 2020 року 17:44:59, приватний нотаріус Куйбіда-Кришкевич Х. В. Форма власності - приватна, власник - ОСОБА_1 .
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на рухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 01 квітня 2021 року, квартира АДРЕСА_1 , загальна площа 235,6 кв. м, житлова 110,4 кв. м. Право власності зареєстровано 23 січня 2020 року приватним нотаріусом Куйбіда-Кришкевич Х. В. на підставі договору про поділ нерухомого майна, що є спільною частковою власністю, серія та номер: 18, виданий 23 січня 2020 року, видавник: Куйбіда-Кришкевич Х. В., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу; висновок щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна, серія та номер: б/н, виданий 02 січня 2020 року, видавник: ФОП ОСОБА_10 . Підстава внесення: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 50786467 від 23 січня 2020 року 18:17:12, приватний нотаріус Куйбіда-Кришкевич Х. В. Форма власності: приватна. Вид: спільна часткова. Розмір частки- 44/100, власник - ОСОБА_3 .
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на рухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 01 квітня 2021 року, квартира АДРЕСА_1 , загальна площа 235,6 кв. м, житлова 110,4 кв. м. Право власності зареєстровано 23 січня 2020 року приватним нотаріусом Куйбіда-Кришкевич Х. В. на підставі договору про поділ нерухомого майна, що є спільною частковою власністю, серія та номер:18, виданий 23 січня 2020 року, видавник: Куйбіда-Кришкевич Х. В., приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу; висновок щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна, серія та номер: б/н, виданий 02 січня 2020 року, видавник: ФОП ОСОБА_10 . Підстава внесення: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 50786467 від 23 січня 2020 року 18:17:12, приватний нотаріус Куйбіда-Кришкевич Х. В. Форма власності - приватна, вид - спільна часткова, розмір частки - 56/100, власник - ОСОБА_4 .
Судами встановлено, що квартира АДРЕСА_8 була реконструйована, збільшена її площа, в результаті цього з'явилась квартира АДРЕСА_8 . Загальна площа квартири АДРЕСА_8 становить 49,0 кв. м, житлова - 18,5 кв. м.
ФОП ОСОБА_10 видано технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 , загальна площа квартири становить 235,6 кв. м, житлова - 110,4 кв. м.
Згідно з відповіддю Управління земельних ресурсів Департамент містобудування Львівської міської ради від 19 січня 2020 року, Львівською міською радою дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення фізичним або юридичним особам земельної ділянки на АДРЕСА_4 не надавався. Відповідно запитуванні документи в Управлінні земельних ресурсів відсутні.
Відповідно до відповіді Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові Львівської міської ради від 20 листопада 2020 року, в результаті пошуку інформації за адресою: АДРЕСА_11 , у Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів та в Реєстрі будівельної діяльності, відсутні відомості щодо документів, які дають право на виконання будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 23 листопада 2018 року в цій справі первісний позов ОСОБА_1 задоволено. Припинено право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Виплачено з депозитного рахунка Територіального управління Державної судової адміністрації в Львівській області на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію в розмірі 134 000,00 грн, яка внесена на депозитний рахунок згідно з квитанцією від 07 липня 2018 року.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 .
У зустрічному позові ОСОБА_2 відмовлено за безпідставністю.
Ухвалюючи рішення про задоволення первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що спільне володіння і користування майном є неможливим у зв'язку із тим, що сторони є чужими один для одного людьми; відносини між сторонами неприязні, квартира є однокімнатною, невеликої площі (загальна площа 33 кв. м), її поділ неможливий, як і неможливо виділити частку відповідача в натурі, відповідач протягом понад 4 роки не проживає у спірній квартирі та нею не цікавиться, комунальні платежі не сплачує, за власним бажанням залишив квартиру і проживає в іншому місці, має у власності два житлових приміщення (квартиру та приватизовану кімнату у гуртожитку), що дає підстав вважати, що припинення права власності не завдасть істотної шкоди його інтересам.
Відмовляючи у зустрічному позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач за зустрічним позовом не надав жодних обґрунтувань поважності пропуску вказаного строку давності, тому суд вважає, що сплив позовної давності, про застосування якої заявила відповідач за зустрічним позовом, є підставою для відмови у позові. Разом з тим суд дійшов висновку, що зустрічні позовні вимоги не обґрунтовані жодними належними і допустимими доказами.
Постановою Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 листопада 2018 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення первісного позову ОСОБА_1 , доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 цього висновку не спростовують.
Постановою Верховного Суду від 09 вересня 2020 року частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_2 , скасовано рішення Франківського районного суду м. Львова від 23 листопада 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд вказав на те, що суди не з'ясували чи завершена реконструкція спірної квартири, чи набула спірна квартира після реконструкції більшої площі, чи оформлено у встановленому порядку право власності на квартиру після її реконструкції.Крім того, Верховний Суд звернув увагу на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в частині зустрічного позову, дійшов висновку про відмову в позові з підстав, які є взаємовиключними: через пропуск ОСОБА_2 позовної давності та за необґрунтованістю позову.
Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цим вимогам оскаржуване судове рішення апеляційного суду відповідає з таких підстав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Згідно з частиною другою статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Суд апеляційної інстанції, виконуючи вказівки Верховного Суду, з яких було скасовано судові рішення (частина перша статті 417 ЦПК України), встановив, що квартира АДРЕСА_8 була реконструйована шляхом здійснення прибудови на 4 поверхи, збільшена її площа, в результаті цього з'явилась квартира АДРЕСА_12 становить 49,0 кв. м, житлова - 18,5 кв. м.Загальна площа квартири АДРЕСА_8 становить 235,6 кв. м, житлова - 110,4 кв. м.
Згідно з відповіддю Управління земельних ресурсів Департамент містобудування Львівської міської ради від 19 січня 2020 року, Львівською міською радою дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення фізичним або юридичним особам земельної ділянки на АДРЕСА_4 не надавався. Відповідно запитуванні документи в Управлінні земельних ресурсів відсутні.
Даних про те, що після реконструкції право власності на спірну квартиру оформлено у передбаченому законом порядку матеріали справи не містять.
Відповідно до відповіді Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові Львівської міської ради від 20 листопада 2020 року, в результаті пошуку інформації за адресою: АДРЕСА_11 , у Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів та в Реєстрі будівельної діяльності, відсутні відомості щодо документів, які дають право на виконання будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.
Установивши зазначене, а також факт скасування судового рішення від 23 листопада 2018 року, яким визнано право власності на спірну квартиру, суд апеляційної інстанції правильно керувався тим, що позивач не набув право власності на спірну квартиру у встановленому законом порядку.
Верховний Суд зауважує, що до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільного обороту не виникає, що унеможливлює визнання права власності на це майно за сторонами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23) вказано, що у певних випадках спосіб захисту імперативно «прив'язаний» до певного складу правопорушення. У таких випадках можна стверджувати, що спосіб захисту визначений законом (встановлений законом), тобто термін «встановлений законом» означає не просто те, що він названий в законі (наприклад, є в переліку статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України), а те, що спосіб захисту за його змістом кореспондує конкретному правопорушенню. У цих випадках положення частини першої статті 5 ГПК України (аналогічне - у частині першій статті 5 ЦПК України) вимагає, щоб суд застосував саме такий спосіб захисту.
Разом із тим формулювання положень статті 376 ЦК України виключає можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тож, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.
За обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна (пункт 112постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 (провадження № 12-39гс23)).
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 , звертаючись до суду з позовом, обрав неефективний спосіб захисту його порушеного права/інтересу, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Доводи касаційної скарги про те, що спірна квартира не є самочинним будівництвом, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції.
Посилання у касаційній скарзі на розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 25 лютого 2011 року № 94 «Про завершення самовільно розпочатої реконструкції квартири АДРЕСА_1 » як на доказ законності реконструкції спірної квартири є безпідставними, оскільки вказаним розпорядженням зобов'язано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оформити свідоцтво про право власності у встановленому порядку та зареєструвати його, натомість матеріали справи не містять такого свідоцтва.
За відсутності у матеріалах справи документів, які засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом спірного об'єкту, а також ненадання їх позивачем з огляду на встановлений статтею 81 ЦПК України обов'язок подання доказів, колегія суддів відхиляє також посилання заявника на акт поточних змін від 08 листопада 2019 року як доказ законності реконструкції спірної квартири.
Отже, доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
Водночас суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Посилання ОСОБА_2 у касаційній скарзі на те, що ОСОБА_1 , укладаючи договори дарування часток квартири та договір про поділ квартири, фактично позбавила його права власності на спірну квартиру, висновків апеляційного суду не спростовують, оскільки ОСОБА_2 не порушував питання про визнання вказаних правочинів недійсними, до судуз такими позовними вимогами не звертався.
Відповідно до змісту пункту 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц сформульовано такий висновок: під судовим рішенням у подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де схожими є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 761/4771/15-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 761/8259/15-ц, від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку,
Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).
У справі, яка переглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухваленого судом апеляційної інстанції судового рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, Верховний Суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків суду обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 14 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович