ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.09.2024Справа № 910/4765/24
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «НІБУЛОН»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення 89 608, 68 грн,
Суддя Карабань Я.А.
Секретар судових засідань Севериненко К.Р.
Представники учасників справи:
від позивача: Слободяник О.П.;
від відповідача: Чешковський В.А. (в режимі відеоконференції);
Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «НІБУЛОН» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 89 608, 68 грн.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.1212 Цивільного кодексу України, мотивовані тим, що відповідач безпідставно нарахував та безакцептно списав з особового рахунку позивача грошові кошти за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/4765/24. У задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено та розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
20.05.2024 від представника позивача на виконання ухвали суду надійшло письмове повідомлення, що станом на 20.05.2024 ціна позову не змінилась.
22.05.2024 від представника позивача на виконання ухвали суду надійшли копії платіжних доручень про перерахування відповідачу грошових коштів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2024 розгляд справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 30.07.2024 та в порядку ст.74, 91 ГПК України витребувано у відповідача оригінали документів.
У підготовче засідання 30.07.2024 представники сторін не з'явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання повідомлялись належним чином.
Враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу №910/4765/24 до судового розгляду по суті на 25.09.2024.
16.08.2024 від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому також заявлено клопотання про поновлення строку на його подання.
16.08.2024 від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
30.08.2024 від представника відповідача надійшла заява про участь у розгляді справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2024 у задоволенні заяви представника відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у справі №910/4765/24 відмовлено, з підстав наведених в ухвалі суду.
04.09.2024 від представника відповідача надійшла заява про участь у розгляді справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, а також заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2024 заяву представника відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у справі №910/4765/24 задоволено.
Представник позивача в судовому засіданні 25.09.2024 надав пояснення по суті позовних вимог та позов просив задовольнити, представник відповідача заперечував проти задоволення позову в повному обсязі. Також у засіданні представник відповідача просив суд поновити строк на подання відзиву і долучити поданий відзив до матеріалів справи, представник позивача заперечував щодо поновлення такого строку. Суд, протокольною ухвалою від 25.09.2024, з урахуванням думки представників сторін, відмовив у задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву та залишив поданий 15.08.2024 через систему «Електронний суд» відзив без розгляду, з огляду на таке.
Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/4765/24. У задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено та розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
Одночасно в ухвалі суд, у відповідності до ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, встановив відповідачу строк - протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання суду: обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення або визнання вимог позивача з посиланням на діюче законодавство та з дотриманням приписів статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Так, відповідно до повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи ухвала суду від 23.04.2024 була доставлена до електронного кабінету відповідача - 23.04.2024 о 19:10 год.
Частиною 11 ст. 242 ГПК України визначено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.
Згідно з абз. 2 ч. 6 цієї статті, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Отже, відповідач мав право подати відзив до 09.05.2024 включно.
Крім цього, ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2024 розгляд справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 30.07.2024.
Так, відповідно до повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи ухвала суду від 20.06.2024 була доставлена до електронного кабінету відповідача - 20.06.2024 о 19:10 год.
Відповідно до ч. 1 ст.113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Приписами ч.1 ст.118 ГПК України встановлено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Згідно з ч.2 ст.119 ГПК України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
За приписами ст.7 ГПК України господарський суд зобов'язаний забезпечити процесуальну рівність сторін. При цьому суд повинен: не допускати процесуальних переваг однієї сторони перед іншою; однаково вимагати від сторін виконання їхніх процесуальних обов'язків; однаковим чином застосовувати до сторін заходи процесуальної відповідальності.
Згідно з частиною 2 статті 42 ГПК України учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідачем не наведено та не доведено поважних причин, які об'єктивно від нього не залежали, з урахуванням конкретних обставин справи, або які унеможливлювали чи істотно утруднювали вчинення ним відповідних процесуальних дій щодо подання відзиву у визначений судом строк, враховуючи, що ухвала суду про відкриття провадження була отримана відповідачем ще в квітні 2024 року, ухвала про розгляд справи в порядку загального позовного провадження отримана останнім ще в червні 2024 року, тоді як відзив подано лише в серпні 2024 року, тобто майже через 4 місяці після відкриття судом провадження.
При цьому посилання відповідача на неотримання відповідачем ухвал суду та позову і надання йому можливості ознайомитися зі справою лише 09.08.2024, не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи, а саме: квитанцією №915203 про доставку документів до зареєстрованого електронного кабінету користувача ЄСІТС (а.с.26) позов з додатками доставлено відповідачу 18.04.2024 о 14.23, а також повідомленнями про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи ухвала суду від 23.04.2024 була доставлена до електронного кабінету відповідача - 23.04.2024 о 19:10 год (а.с.35), а ухвала суду від 20.06.2024 була доставлена до електронного кабінету відповідача - 20.06.2024 о 19:10 год (а.с.68).
Враховуючи, що наведені представником відповідача підстави не свідчать про наявність обставин, які б унеможливлювали своєчасне подання відзиву на позовну заяву, протокольною ухвалою суд відмовити в задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву та залишив поданий 15.08.2024 через систему «Електронний суд» відзив без розгляду.
У судовому засіданні 25.09.2024 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
Як зазначає позивач, ним 26.06.2020 у порядку, встановленому ст. 634 Цивільного кодексу України, направлено відповідачу заяву про прийняття в цілому пропозиції (акцепт) укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом.
26.06.2020 відповідач (перевізник) направив позивачу (замовник, вантажовласник, вантажовідправник, вантажоодержувач, платник) повідомлення про укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №40 14291113/2020-0001 від 26.06.2020 (надалі - договір, текст і умови якого є загальнодоступними та знаходяться за посиланням https://uz-cargo.uz.gov.ua/contracts), яким відповідач засвідчив прийняття пропозиції (акцепт) укладення наведеного договору та повідомив про присвоєння замовнику кодів відправника/одержувача - 8496, платника - 8211375 з відкриттям особового рахунку з ідентичним номером. Також повідомив, що код платника використовується для ідентифікації договірних відносин як номер договору.
За умовами п.1.1. вказаного договору (в редакції, яка оприлюднена 28.06.2022 та яка вводиться в дію 01.07.2022, крім змін, які було оприлюднено 15.06.2022, що вводяться в дію з 16.07.2022) предметом договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за використання (користування) власного вагона перевізника не є орендною платою.
Відповідно до пунктів 1.5. та 1.6. договору він є публічним , за яким перевізник бере на себе обов'язок здійснювати надання послуг, пов'язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до неї звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Договір, з урахуванням змін до нього, оприлюднюється перевізником як публічна пропозиція для укладення на веб-сайті http://uz-cargo.com, з накладенням кваліфікованого електронного підпису (далі - КЕП).
За умовами пункту 1.3. вказаного правочину маршрутний поїзд - це вантажний поїзд, одночасно пред'явлений до перевезення замовником, який відповідає установленій перевізником масі та/або довжині та прямує без переробки на одну станцію призначення/вихідну станцію. Маршрутний поїзд може бути оформлений одним або декількома перевізними документами.
Надання послуг за ним може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами (пункт 1.4. договору).
Відповідно до пункту 2.1.4. вказаного правочину до обов'язків замовника входить, зокрема, оплата послуг перевізника та інших платежів, належних перевізнику за договором з сум внесеної передоплати за кодом платника.
Перевізник зобов'язаний відкрити особовий рахунок з наданням коду платника, а також присвоїти замовнику код вантажовідправника/вантажоодержувача з метою проведення розрахунків і обліку сплачених сум (пункту 2.3.3. договору).
Пунктом 2.3.4. договору передбачено, що перевізник веде облік попередньої оплати, нарахованих і сплачених сум за здійснені перевезення та надані послуги, пов'язані з перевезенням вантажу та надає замовнику відповідні розрахункові документи в електронній формі. Паперові копії таких документів надаються за зверненням замовника за цінами, встановленими в додатку 1-1 до договору через станцію або через один з підрозділів філії "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" перевізника, що вказано в такому зверненні замовника. У разі оформлення первинних документів із зауваженнями, їх паперові копії надаються замовнику безоплатно.
Положеннями пункту 3.4. договору передбачено, що позивач зобов'язаний сплачувати у визначеному договором розмірі плату за користування власними вагонами відповідача: під час виконання вантажних операцій на місцях загального користування; переданих позивачу на місцях незагального користування; затриманих на станціях в очікуванні подавання під вантажні або інші операції, з причин, які залежать від позивача; затриманих під час перевезення з інших причин, що не залежать від відповідача.
Розділом 4 договору передбачений наступний порядок проведення розрахунків між позивачем та відповідачем, а саме: розрахунки здійснюються через філію "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" перевізника. Оплата послуг відповідно до договору здійснюється у національній валюті України на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання перевізника, вказаний в розділі 15 договору. По мірі виконання перевезень та надання послуг відповідачем відображається в особовому рахунку використання позивачем коштів за добу для оплати: провізних платежів за перевезення, зазначених в накладних; суми додаткових зборів та додаткових послуг за вільними тарифами; плати за використання власних вагонів відповідача за межами України, що відображається в щодобових інформаційних повідомленнях; штрафів на підставі відповідних перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами (контейнерами), інформаційних повідомлень, тощо; пені. Щодобово, упродовж періоду виконання договору, відповідач надає позивачу переліки перевізних документів в електронному вигляді, які відображають облік коштів, перерахованих та витрачених позивачем на виконання договору за звітну добу. У випадку незгоди з нарахованими платежами та сумою списаних з особового рахунку коштів, позивач для проведення перевірки письмово повідомляє відповідача на вказану в розділі 7 договору адресу. У випадку виявлення відповідачем неправильного нарахування платежів, здійснюється перерахунок, після чого надлишок стягнутої суми зараховується на особовий рахунок позивача, як оплата за майбутні перевезення або ж додатково з сум внесеної попередньої оплати списуються кошти для оплати належних відповідачу платежів в порядку та строки, передбачені законодавством.
Відповідно до пункту 10.3. договору документи, направлені відповідачем позивачу для підписання і не підписані останнім (у тому числі з внесеними зауваженнями, але не підписаними) вважаються беззаперечно прийнятими та погодженими позивачем у строк, встановлений нормативно-правовими актами або договором, а якщо не встановлено інше - то після спливу 15-ти календарних днів з дня їх направлення, окрім випадків надання до них заперечень позивачем у такий строк. Такі строки починають свій перебіг з дня направлення відповідачем документів позивачу, у тому числі автоматизованими системами відповідача із застосуванням спеціалізованого інтерфейсу користувача. Цей пункт стосується порядку укладення та внесення змін до договору, визначених в розділі 9 договору.
Пунктом 14.1. договору передбачено, що у випадку, якщо додатками до нього визначені інші умови, ніж в основному тексті договору, такі умови додатків мають переважну силу над умовами основного тексту договору.
Укладений між сторонами договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом містить також спеціальні умови, які передбачені додатком №1-4 до вказаного вище правочину (Умови організації накопичення вагонів) (надалі - додаток).
Відповідно до пунктів 1-10 додатку на окреме замовлення перевізник надає послуги замовнику з накопичення порожніх та/або з вантажем власних вагонів перевізника та/або вагонів замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами, маршрутними поїздами або контейнерними поїздами на станції призначення (далі - накопичення вагонів). Накопичення можуть бути сформовані на станції відправлення та/або станції на шляху прямування вагонів до станції призначення. Для організації накопичення вагонів замовник направляє для погодження перевізником звернення із зазначенням бажаних станцій накопичення та максимальної кількості вагонів, що може бути накопичено на кожній з них. Строк розгляду перевізником такого звернення становить не більше ніж 15 робочих днів. За результатом розгляду звернення замовника перевізник інформує про можливість накопичення вагонів із зазначенням станцій накопичення та кількості вагонів, що може бути накопичено на них, або надає обґрунтовану відмову. У межах узгоджених станцій накопичення та кількості вагонів, що може бути накопичено, замовник щомісячно надає перевізнику на такі станції накопичення заявки на накопичення вагонів із зазначенням: станції накопичення; граничної кількості вагонів для накопичення; розподілу для накопичення вагонів за їх видами, різновидом вантажу, станції призначення; періоду дії такої заявки. На станціях накопичення на шляху прямування перевізник контролює накопичення вагонів відповідно до заявки замовника для подальшого формування поїзду та відправлення на станцію призначення. Початком накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - прибуття вагонів на станцію накопичення; на станції відправлення - момент фактичної передачі замовником вагонів перевізнику. Часом закінчення накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - формування поїзду з таких вагонів; на станції відправлення - оформлення перевізного документу. Час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23. За послугу з накопичення вагонів замовник сплачує: плату за вільним тарифом з організації перевезень і накопичення власного рухомого складу (при нарахуванні такої плати одна вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення до повної (24 години до закінчення накопичення); за затримку вагонів замовника - платежі, пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника, згідно зі Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів; за затримку власних вагонів перевізника - платежі, пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно з Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та пункту 3.4. договору. Плата за маневрову роботу під час надання послуг з накопичення замовнику не нараховується. Нарахування платежів відбувається на станції накопичення за накопичувальною карткою ФДУ-92, відомістю плати за користування вагонами ГУ-46 з коду платника замовника, яким замовлено надання такої послуги.
Судом встановлено, що 22.12.2023 позивач подав начальнику станції Мар'янівка заявку за №129/134/2-23 на накопичення вагонів, зі змісту якої вбачається, що позивач замовив надання наступних послуг, а саме: організація накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування станції накопичення Мар??янівка (323202) максимальною кількістю 50 вагонів для відправлення їх маршрутним поїздом на станцію призначення Ізмаїл (експ.) (404607) (вантаж - кукурудза) на умовах, визначених додатком 1-4 договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом.
З наявних у матеріалах справи залізничної накладної від 25.12.2023 №34113902 та доданої до неї відомості вагонів (ідентифікація відправки №34113902) від 25.12.2023 вбачається, що позивач передав до перевезення відповідачу 50 вагонів.
27.12.2023 станція Мар'янівка направила в особистий кабінет позивача в АСК "Клієнт" на узгодження позивачем накопичувальні картки накопичувальні картки (ФДУ-92) №27120105 та №27120106. Вказані накопичувальні картки були підписані уповноваженим представником позивача із зауваженнями наступного змісту: "З нарахуванням збору за зберігання вантажу не згодні, вагони з вантажем перебували на коліях станції під накопиченням маршрутного поїзда відповідно до додатку 1-4 договору про надання послуг з організації перевезень вантажів залізничним транспортом».
30.12.2023 з особового рахунку позивача № 8211375 відповідачем було списано кошти за зберігання вантажу по накопичувальним карткам (ФДУ-92) №27120105 та №27120106 у загальному розмірі 89 608,68 грн з ПДВ, що підтверджується наявним у матеріалах справи переліком від 30.12.2023 № 20231230.
21.02.2024 позивач звернувся до відповідача з претензією від 12.02.2024 за вих.№1202/3-24/35 про повернення позивачу безпідставно списаних відповідачем з особового рахунку позивача коштів у загальній сумі 89 608,68 грн. Однак, вказана претензія, яка отримана уповноваженою особою відповідача 28.02.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0503806633811, була залишена без відповіді та задоволення.
Предметом даного позову є вимоги позивача до відповідача про стягнення суми безпідставно списаних грошових коштів у розмірі 89 608, 68 грн.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України та статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України "Про транспорт", Законом України "Про залізничний транспорт", Статутом залізниць України (надалі - Статут), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року № 457, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт" нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Згідно зі статтею 10 Закону України "Про залізничний транспорт" розрахунки відправників і одержувачів вантажу, вантажобагажу і пошти з підприємствами залізничного транспорту загального користування за перевезення, додаткові збори за вантажні операції і користування рухомим складом, а також за штрафи, пеню, неустойки здійснюються в порядку, передбаченому Статутом, іншими актами законодавства України та міжнародними договорами.
Статут визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту (стаття 2 Статуту).
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (п. 3 Статуту).
Статтею 6 Статуту визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, складений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Згідно з пунктами 22, 23 Статуту за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.
Оформлення накладної має здійснюватися відповідно до Правил № 644, згідно з пунктом 1.1 яких на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред'явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів (додаток 2 до цих Правил) або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною (додаток 4 до Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20 серпня 2001 року № 542 (надалі - Правила № 542).
Відповідно до Правил № 644 накладна може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням ЕЦП). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.
Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем. Накладна у паперовому вигляді є відображенням її електронної копії, яка обов'язково надається на станцію відправлення одночасно з накладною у паперовому вигляді.
Перевезення вантажів на особливих умовах здійснюються за окремими договорами. При цьому сторони вправі передбачати у договорах додаткову відповідальність за виконання зобов'язань щодо перевезень вантажів (пункт 63 Статуту).
Пунктом 3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28 травня 2002 року № 334 (надалі - Правила № 334), визначено, що акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства; відмови вантажовласника від підписання: облікової картки виконання плану перевезень вантажів, накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами (контейнерами); в інших випадках для засвідчення обставин, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акта. Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами.
Відповідно до пункту 8 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25 лютого 1999 року № 113 (надалі - Правила № 113), у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.
Пунктом 3 вказаних Правил визначено, що облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними проводиться на станціях відправлення та призначення за відомістю плати за користування вагонами форми ГУ-46, яка складається на підставі пам'яток про подавання/збирання вагонів форми ГУ-45, повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, актів про затримку вагонів форми ГУ-23, актів загальної форми ГУ-23. Пам'ятки про видачу/приймання контейнерів, повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами оформляються в електронному або паперовому вигляді. На вимогу вантажовласника йому надається копія пам'ятки про подавання/забирання вагонів, пам'ятки про видачу/приймання контейнерів.
Відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами. Відомості плати за користування вагонами (контейнерами) мають підписуватись працівником станції і вантажовідправником (абзаци 1-4 пункту 4 Правил № 113).
Згідно з абзацами 5, 6 пункту 4 Правил № 113 час користування вагонами обчислюється з моменту їх передачі вантажовласникові до моменту їх фактичного прийняття від вантажовласника; час передання вагонів залізницею вантажовласнику, а також вантажовласником залізниці зазначається у пам'ятці про подавання/забирання вагонів, яка оформляється після закінчення приймально-здавальних операцій; пам'ятка підписується відповідальною особою станції і вантажовласник.
Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надається вантажовласнику (пункт 2.6 Правил № 644).
Судом встановлено, що укладений між сторонами договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 26.06.2020 № 40-14291113/2020-001 містить спеціальні умови надання окремих послуг, які передбачені додатком №1-4 до вказаного правочину, який є невід'ємною частиною останнього.
З урахуванням приписів додатку №1-4 до договору та положень самого договору, у спірних правовідносинах мета замовлення позивачем спеціальної послуги полягала саме в накопиченні вагонів для формування маршрутного поїзда в 50 вагонів. Відтак, процедура накопичення вагонів фактично передбачає затримку окремих вагонів на певний час з метою формування маршрутного поїзда, на що відповідач надав свою згоду шляхом укладання з позивачем договору.
Отже, відповідач, як перевізник, надав позивачу як замовнику, згідно умов договору послугу з накопичення вагонів, за попередньо погодженим планом, який мав ознаку "маршрутний" та за попередньою заявкою, без отримання якої замовник не спроможний сформувати маршрутний поїзд.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 01.02.2024 в справі №915/305/22 та від 09.04.2024 в справі № 915/5/23.
Також статтею 46 Статуту передбачено, що одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.
Відповідно до пункту 3 зазначених Правил для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, у разі затримки вагонів на станції призначення через вину відправника, складаються акти загальної форми.
Згідно з пунктом 8 Правил № 644 збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки.
Приписами пункту 9 Правил № 644 встановлено, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки. Якщо вантаж для відправлення завозиться на місця загального користування частинами і в день завезення першої частини не був зданий повністю, то збір за зберігання нараховується за кожну ввезену частину вантажу. Збір у таких випадках визначається як сума зборів за ввезені частини вантажу. Час зберігання кожної частини завезеного вантажу визначається від моменту ввезення цієї частини до моменту оформлення перевізних документів. У такому самому порядку визначається збір за зберігання вантажу на складі станції відправлення, поверненого на вимогу відправника.
Відтак, зважаючи на вимоги пунктів 8 та 9 Правил № 644, нарахування збору за зберігання вантажу на коліях загального користування відбувається у разі наявності вини відправника у затримці та у разі, коли простій відбувся в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі з причин, не залежних від залізниці).
Разом із цим, суд звертає увагу на те, що оскільки спірні правовідносини врегульовані додатком до договору 1-4, який є невід'ємною частиною договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом та визначає спеціальні умови організації накопичених вагонів, пункт 2.1.5 договору, згідно з яким замовник зобов'язаний відшкодувати перевізнику витрати (шляхом списання сум з внесеної передоплати за кодом платника), пов'язані із затримкою вагонів, контейнерів і вантажів, що виникли на станціях залізниць України, зокрема, через інші причини, що не залежать від перевізника, застосуванню не підлягає.
Враховуючи наведені обставини, суд зазначає, що в даному випадку, затримка вагонів під час накопичення останніх для формування маршрутного поїзду не може кваліфікуватись як одностороннє порушення зобов'язань з боку позивача, оскільки такі дії цілком відповідають умовам укладеного сторонами договору, який передбачає надання спеціальних послуг у додатку 1-4 до нього.
Отже, обставини затримки вагонів при їх накопиченні з метою формування маршрутного поїзда, на що відповідач надав свою згоду шляхом укладання з позивачем договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, не можуть бути розцінені як такі, що виникли з вини відправника та не залежали від залізниці.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України (глава 83 Цивільного кодексу України) регулює випадки набуття, збереження майна без достатніх правових підстав.
Згідно з приписами частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 Цивільного кодексу України).
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (частина 3 статті 1212 Цивільного кодексу України).
Отже, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності наступних умов: набуття або збереження майна; набуття або збереження за рахунок іншої особи; відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин та їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 14 червня 2022 року в справі № 915/517/21.
При цьому положення статті 1212 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись і після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 03.11.2020 в справі № 920/1122/19, від 19.02.2020 в справі № 915/411/19, від 21.02.2020 в справі № 910/660/19, від 17.03.2020 в справі № 922/2413/19.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Оскільки судом на підставі належних та допустимих доказів, наявних у матеріалах даної справи, встановлено факт необґрунтованого нарахування та списання зазначених вище зборів за зберігання вантажу в загальному розмірі 89 608,68 грн та відповідач у добровільному порядку не повернув спірних грошових коштів на рахунок позивача, суд на підставі зазначених вище приписів законодавства та умов договору дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача та про стягнення з відповідача вказаної суми грошових коштів.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Підсумовуючи наведене, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення більш вірогідних доказів, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 89 608, 68 грн безпідставно списаних грошових коштів.
З урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "НІБУЛОН" (54020, місто Миколаїв, Каботажний спуск, будинок 1, ідентифікаційний код 14291113) 89 608 (вісімдесят дев'ять тисяч шістсот вісім) грн 68 коп. основної заборгованості та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 08.10.2024.
Суддя Я.А.Карабань