ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.09.2024Справа № 910/6052/24
За позовомПриватної науково-виробничої компанії «Інтербізнес»
до про Російської Федерації в особі генеральної прокуратури Російської Федерації стягнення 1 328 928 638, 53 грн
Суддя Підченко Ю.О.
Секретар судового засідання Лемішко Д.А.
Представники сторін:
від позивача: Бойко Т.М.;
від відповідача: не з'явився.
У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/6052/24 за позовом Приватної науково-виробничої компанії «Інтербізнес» (далі також - позивач, ПНВК «Інтербізнес») до Російської Федерації в особі генеральної прокуратури Російської Федерації (далі також - відповідач) про стягнення майнової шкоди в розмірі 1 328 928 638, 53 грн.
Відповідно до ухвали від 22.05.2024 суд відкрив провадження у справі № 910/6052/24, вирішив проводити розгляд за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 11.07.2024.
18.06.2024 позивач долучив до справи докази на підтвердження повноважень адвоката, а 09.07.2024 надав докази надіслання позовної заяви та ухвали про відкриття з перекладом відповідачу.
Суд долучив до справи надані позивачем докази.
З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 19.09.2024.
19.09.2024 позивачем заявлено клопотання про долучення доказів понесених витрат на правничу допомогу.
Представник позивача безпосередньо в судовому засіданні 19.09.2024 надав усні пояснення, наполягав на долученні доказів та наполягав на задоволенні заявленого позову.
Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання 19.09.2024 не забезпечив.
Суд керуючись положеннями ст. 207 Господарського процесуального кодексу України долучив до справи надані позивачем 19.09.2024 докази.
Разом з тим, відповідач у справі є нерезидентом України.
При цьому судом враховано, що до повномасштабної військової агресії Російської Федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу Російської Федерації.
У зв'язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін'юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв'язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов'язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
Згідно з листом Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
Крім того, у зв'язку з агресією з боку Росії та введенням воєнного стану АТ «Укрпошта» з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з Російською Федерацією.
Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.
З огляду на викладене суд вважає, що належним повідомленням відповідача про дату, час та місце розгляду справи є розміщення на сайті Господарського суду міста Києва відповідного оголошення-повідомлення.
Відповідач у строк, встановлений ст. 165 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, а тому суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України.
У судовому засіданні 19.09.2024 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Як вбачається із доводів позивача, Приватна науково-виробнича компанія «Інтербізнес» є суб'єктом господарювання, основним видом діяльності якого є розведення свійської птиці.
За адресою: 57300, Миколаївська обл., Баштанський р-н, м. Снігурівка, вул. Позаміська, 7 знаходиться відокремлений підрозділ ПНВК «Інтербізнес» - філія «Снігурівська птахофабрика (код ЄДРПОУ 39723468) (далі також - філія).
У власності позивача знаходиться об'єкт нерухомого майна - комплекс «Птахофабрика» загальною площею 57 439,92 кв.м., який розміщений за адресою: Миколаївська обл., Снігурівський р-н, м. Снігурівка, вул. Позаміська, 7, а також об'єкт нерухомого майна - будівля санпропускника, загальною площею 576,8 кв.м., розміщений за адресою: Миколаївська обл., Снігурівський р-н, м. Снігурівка, вул. Позаміська, 7/1 (надалі також - нерухоме майно).
Вказане вище нерухоме майно розташоване на земельних ділянках загальною площею 37,3685 га. Право власності на останнє підтверджується наступними правовстановлюючими документами:
- витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 40376832 від 09.07.2015 щодо права приватної власності ПНВК «Інтербізнес» на об'єкт нерухомого майна комплекс «Птахофабрика» загальною площею 57439,92 кв.м., розташоване за адресою: Миколаївська обл., Снігурівський р-н, м. Снігурівка, вул. Позаміська, 7;
- свідоцтвом про право власності на нерухоме майн № 40375950 від 09.07.2015 щодо права приватної власності ПНВК «Інтербізнес» на об'єкт нерухомого майна комплекс «Птахофабрика» загальною площею 57439,92 кв.м., розташоване за адресою: Миколаївська обл., Снігурівський р-н, м. Снігурівка, вул. Позаміська, 7;
- витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності № 212736709 від 16.06.2020 щодо права власності ПНВК «Інтербізнес» на будівлю санпропускника, загальною площею 576,8 кв.м., розташовану за адресою: Миколаївська обл., Снігурівський р-н, м. Снігурівка, вул. Позаміська, 7/1;
- договором купівлі-продажу (приватизації) об'єкта державної власності, проданого за результатами електронного аукціону у м. Одеса від 09.06.2020, укладений між регіональним відділення ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях та ПНВК «Інтербізнес», нежитлової будівлі, санпропускника, що знаходиться за адресою: Миколаївська обл., Снігурівський р-н, м. Снігурівка, вул. Позаміська, 7/1, бланк серії НОІ 261344, а також посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дімітровою Т.А.
Як стверджує позивач, вказане вище нерухоме майно наразі знаходиться в непридатному для подальшого використання стані, є зруйнованим, що унеможливлює здійсненна позивачем його статутної діяльності, а саме: розведення свійської птиці. Причиною зупинення статутної діяльності є руйнація нерухомого майна внаслідок агресії російської федерації по відношенню до України.
З доводів позивача вбачається, що збройні сили російської федерації здійснили повномасштабне вторгнення на територію України та з 19.03.2022 перебували на території м. Снігурівка, Снігурівського р-ну Миколаївської обл. Зазначений факт зафіксований у наказі Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75 «Про затвердження переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 30.04.2022 року». Крім того, в наказі Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004 Снігурівська міська територіальна громада Миколаївської області включена до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, та визначено період, під час якого відбувались бойові дії - з 19.03.2022 по 11.11.2022.
Внаслідок масованих артилерійських обстрілів (ракетних ударів) по території філії інженерно-комунікаційні споруди та будівлі зруйновані чи пошкоджені та потребують проведення монтажно-демонтажних робіт. Крім того, через обстріли, мародерство та крадіжки, обладнання і техніка, що знаходились на філії перебувають у непридатному для подальшого використання стані або відсутні.
Об'єкт нерухомого майна комплекс «Птахофабрика» загальною площею 57439,92 кв.м., розташований за адресою: Миколаївська обл., Снігурівський р-н, м. Снігурівка, вул. Позаміська, 7 повністю виведений з ладу. Вказане підтверджується Витягом з Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією російської федерації по вищенаведеному об'єкту нерухомого майна.
Крім того, відповідно до розпорядження Миколаївської обласної ради № 138-р від 26.06.2023 «Про внесення доповнень до переліку суб'єктів господарювання сільськогосподарських товаровиробників, що постраждали внаслідок обставин непереборної сили» філія «Снігурівська птахофабрика» ПНВК «Інтербізнес» ввійшла до переліку суб'єктів господарювання сільськогосподарських товаровиробників, що постраждали внаслідок обставин непереборної сили, затвердженого рішенням обласної ради від 9.03.2023 № 10.
Позивач наголошує, що факт збройної агресії російської федерації проти України є причиною виникнення ситуації, з якої ПНВК «Інтербізнес» понесла істотні збитки та змушена відстоювати своє порушене відповідачем право в судовому поряду. Діями російської федерації було порушено гарантоване ст. 41 Конституції України право власності позивача, тобто безпосереднім суб'єктом, внаслідок дій якого позивач зазнав шкоди є російська федерація.
З метою визначення вартості матеріального збитку, завданого позивачу, внаслідок ворожого обстрілу з боку відповідача, ПНВК «Інтербізнес» звернулось до судових експертів для проведення дослідження.
Відповідно до Висновку Експертів № 16/04/24-1 від 12.02.2024 року за результатами проведення комплексної інженерно-технічної, товарознавчої та економічної експертизи, складеного судовими експертами Іванковим В.М, Шкребті В.Г., загальна вартість заміщення (відтворення) та відновлення будівель, споруд та обладнання птахофабрики філія «Снігурівська птахофабрика» ПНВК «Інтербізнес» становить 33 046 006,75 євро або 1 328 928 638,53 грн.
За виготовлення вищевказаного Висновку Експерта позивач поніс додаткові витрати у розмірі 1 525 000,00 грн.
Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення шкоди в загальному розмірі 1 328 928 638,53 грн, але не включив вартість експертного дослідження до складу шкоди. Відповідач відзив на позов не надав, викладених у позові обставин не спростував.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Згідно зі статтею 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
В силу статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до статті 22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
Згідно зі статтею 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК, доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.
Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.
Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов'язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародновизнаних кордонів України.
Аналогічних висновків дійшов і Міжнародний суд ООН, який у своєму наказі про забезпечувальні заходи від 16 березня 2022 року у справі щодо звинувачень в геноциді за конвенцією про попередження та покарання злочину геноциду (Україна проти Російської Федерації) зобов'язав Російську Федерацію припинити військову агресію проти України.
Також, Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об'єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 210/4458/15-ц, від 30 січня 2020 року у справі 287/167/18-ц, ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 серпня 2017 року у справі № 761/9437/15-ц висловлено правову позицію про те, що факт збройної агресії Російської Федерації проти України встановленню в судовому порядку не потребує.
Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Відповідно до частини третьої статті 85 ГПК обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Отже, протиправність діяння відповідача, як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України в розумінні частини третьої статті 85 ГПК є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
На підставі наведених положень чинного законодавства, знищення належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв'язку із цим набуває право на відшкодування заподіяних йому збитків.
З метою визначення реальних збитків, завданих внаслідок збройної агресії, позивач звернувся до суб'єкта оціночної діяльності.
За результатами оцінки складено Висновок Експертів № 16/04/24-1 від 12.02.2024, згідно з яким загальна вартість заміщення (відтворення) та відновлення будівель, споруд та обладнання птахофабрики філія «Снігурівська птахофабрика» ПНВК «Інтербізнес» становить 33 046 006,75 євро або 1 328 928 638,53 грн.
Отже, в результаті активної фази збройної агресії Російської Федерації, яка розпочалася 24.02.2022, позивачу завдано збитків, які полягають у втраті належного йому майна на загальну суму 1 328 928 638,53 грн.
Судом береться до уваги правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, яка полягає в тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 № 311/498/20, від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21; Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22.
Враховуючи встановлення судом факту завдання позивачу збитків внаслідок збройної агресії відповідача, заявлені вимоги про стягнення збитків в розмірі 1 328 928 638,53 грн є обґрунтованими та підтвердженими документально.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин
Згідно зі ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
При цьому держава є специфічним суб'єктом правовідносин. Під державою розуміється організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами. До визначальних ознак держави відноситься наявність для виконання своїх завдань та функцій специфічного апарату, який володіє владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень. Реалізація функцій держави здійснюється через специфічний апарат, порядок формування, правовий статус та повноваження якого визначаються самою державою.
Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 (що набрала чинності для України 24.08.1991) договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
Відтак, стягнення відповідних збитків має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції, незважаючи, який конкретно її підрозділ заподіяв шкоду.
За таких умов, пред'явлення позовних вимоги до Російської Федерації, як до держави в цілому та до її державних органів не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.
Отже, позовні вимоги Приватної науково-виробничої компанії «Інтербізнес» підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 525 000,00 грн витрат на проведення експертизи та 1 328 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Суд наголошує, що судова експертиза в справі № 910/6052/24 не призначалася, відповідного клопотання сторонами заявлено не було. Висновок експертів № 16/04/24-1 від 12.02.2024 було складено виключно за ініціативою позивача, а витрати на таке дослідження в розмірі 1 525 000,00 грн мали бути зараховані до розміру збитків у даній справі. Тож, суд не вбачає підстав для відшкодування позивачу судових витрат у вигляді витрат на проведення експертизи в розмірі 1 525 000,00 грн.
Стосовно витрат на професійну правничу допомогу, то необхідно звернути увагу на таке.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи фактичних даних, у позовній заяві позивачем було заявлено орієнтовний розрахунок судових витрат на послуги адвоката в розмірі 1 328 000,00 грн.
Крім того, судом прийнято до розгляду докази понесення позивачем витрат, які долучені до справи 19.09.2024.
На підтвердження понесених витрат позивачем надані наступні докази (належним чином завірені копії):
- ордер на надання правничої допомоги Серія АТ № 1069090 від 17.05.2024;
- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю Серія ІФ № 001266 від 26.01.2018;
- Додаткова угода № 17 до договору № 2/22 про надання правової допомоги від 04.01.2022;
- договір № 2/22 від 04.01.2022 про надання правової допомоги;
- акт приймання-передачі послуг від 18.09.2024 на суму 1 328 000,00 грн;
- детальний розрахунок розміру витрат, пов'язаних з правничою допомогою
Відповідно до п. 2 Додаткової угоди № 17 від 30.04.2024, вартість послуг адвокатського об'єднання складає фіксовану суму 1 328 000,00 грн.
За змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частинною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави (глави 63 "Послуги. Загальні положення" підрозділу 1 розділу III Книги п'ятої цього Кодексу) можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" № 5076-VI).
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також, за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож, домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
Верховний Суд у постанові від 09.04.2019 р. у справі №826/2689/15 зазначив, зокрема, що чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості, а тому сторона не повинна надавати докази на підтвердження обґрунтованості ринкової вартості послуг.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Відповідна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.
Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:
- фіксованого розміру,
- погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Частина третя статті 126 ГПК України встановлює, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Оцінюючи зміст зазначених приписів суд наголошує, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.
Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).
Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
Частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
Вказану правову позицію наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 № 922/1964/21.
Витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанова Об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).
Судом надано оцінку наданим позивачами доказам понесених витрат та обсягу наданих послуг. З огляду на наявні в матеріалах справи фактичні дані, позивачем доведено розмір та обсяг витрат на професійну правничу допомогу, який становить 1 328 000,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не доведено надмірності понесених позивачами витрат на правову допомогу та не надано доказів про наявність підстав зменшити розмір таких витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з покладенням витрат позивача на професійну правничу допомогу на відповідача згідно з вимогами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 129 ГПК України та зважаючи на задоволення позову, витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 059 800,00 грн покладаються на відповідача та стягуються в дохід Державного бюджету України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у порядку п. 22 ст. 5 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 207, 232, 233, 237, 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Приватної науково-виробничої компанії «Інтербізнес» задовольнити.
2. Стягнути з Російської Федерації в особі генеральної прокуратури Російської Федерації (125993 МСП-3, м. Москва, вул. Большая Дмітровка, 15А, буд. 1, код держави згідно зі стандартом Міжнародної організації по стандартизації (ISO) ru/rus 643) на користь Приватної науково-виробничої компанії «Інтербізнес» (03115, м. Київ, проспект Берестейський, 121В, офіс 106; код ЄДРПОУ 01200244) майнову шкоду в загальному розмірі 1 328 928 638,53 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 328 000,00 грн.
3. Стягнути з Російської Федерації в особі генеральної прокуратури Російської Федерації (125993 МСП-3, м. Москва, вул. Большая Дмітровка, 15А, буд. 1, код держави згідно зі стандартом Міжнародної організації по стандартизації (ISO) ru/rus 643) в дохід Державного бюджету України 1 059 800,00 грн судового збору.
4. Після набранням рішенням законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 30.09.2024 року.
Суддя Ю.О.Підченко