ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА вул. Б.Хмельницького, 44-В, м.Київ, 01054, тел. (044) 334 68 95 e-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua, web: ki.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 05379487
м. Київ
08.10.2024Справа № 910/11461/24
Суддя Гумега О.В., розглянувши позовну заяву Приватного акціонерного товариства "НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ОБ'ЄДНАННЯ "КИЇВСЬКИЙ ЗАВОД АВТОМАТИКИ" (Україна, 04116, місто Київ, вулиця Старокиївська, будинок 10)
до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федераціїї (119991, Російська Федерація, місто Москва, вулиця Житня, будинок 14)
про стягнення 44 472 368,66 грн
Приватне акціонерне товариство "НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ОБ'ЄДНАННЯ "КИЇВСЬКИЙ ЗАВОД АВТОМАТИКИ" (далі - позивач, ПрАТ "НВО "КИЇВСЬКИЙ ЗАВОД АВТОМАТИКИ") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення майнової шкоди у розмірі 44 472 368,66 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2024 позовну заяву ПрАТ "НВО "КИЇВСЬКИЙ ЗАВОД АВТОМАТИКИ" залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.
27.09.2024 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви ПрАТ "НВО "КИЇВСЬКИЙ ЗАВОД АВТОМАТИКИ" до розгляду та відкриття провадження у справі, судом враховано, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Суд визнає подану ПрАТ "НВО "КИЇВСЬКИЙ ЗАВОД АВТОМАТИКИ" позовну заяву такою, що відповідає вимогам, встановленим у статтях 162, 164, 172 Господарського процесуального кодексу України. Підстави для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п'яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до п. 8 ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи визначену позивачем ціну позову, яка перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, суд дійшов висновку про здійснення розгляду даної справи у порядку загального позовного провадження.
Щодо судового імунітету Російської Федерації (РФ).
Відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Згідно з ч. 4 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі в національному суді іншої держави.
Водночас як Європейська конвенція про імунітет держав, прийнята Радою Європи 16 травня 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнята резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї ООН 2 грудня 2004 року (стаття 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду (постанова КЦС ВС від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19), на РФ не поширюється судовий імунітет, оскільки вчинення іноземною державою актів збройної агресії не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет і територіальну цілісність іншої держави, закріпленого в Статуті ООН (постанова КЦС ВС від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19). ВС визначив, що, вчиняючи такі дії, РФ вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, і порушила суб'єктивні права позивача, гарантовані правовими нормами. Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 у справі № 311/498/20, від 12.10.2022 у справі № 463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 року у справі № 990/80/22.
Щодо повідомлення відповідача про розгляд справи/вручення документів відповідачу.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, визначений позивачем відповідач - Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, є нерезидентом.
Оскільки держава є специфічним суб'єктом цивільно-правових відносин, то може виступати стороною як в міжнародних публічних, так і в міжнародних приватноправових відносинах через відповідні компетентні органи.
Відповідно до указу президента Російської Федерації від 28.05.2018 року № 271 "Про внесення змін до положення про Міністерство юстиції Російської Федерації, затвердженого указом президента Російської Федерації від 13.10.2004 № 1313, внесено в положення про Міністерство юстиції Російської Федерації, затверджене указом президента Російської Федерації від 13.10.2004 № 1313 "Питання Міністерства юстиції Російської Федерації" наступні зміни: а) пункт 1 доповнено підпунктом 5 наступного змісту: "5) функції щодо забезпечення в межах своїх повноважень представництва і захисту інтересів Російської Федерації в судах іноземних держав і міжнародних судових (арбітражних) органах, включаючи Європейський Суд з прав людини і Суд Євразійського економічного розвитку".
За таких обставин, Міністерство юстиції Російської Федерації є тим компетентним органом, який уповноважений здійснювати повноваження щодо представництва і захисту інтересів Російської Федерації в межах цього спору про стягнення майнової шкоди, завданої позивачу, внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території України.
Згідно з статтею 365 Господарського процесуального кодексу України, іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Частиною 1 статті 367 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Україною було ратифіковано принаймні три міжнародні договори, що prima facie можуть застосовуватися до питань вручення судових документів іноземним державам, а саме (1) Конвенцію про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року (надалі "Гаазька Конвенція"), (2) Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 року (надалі "Мінська Конвенція") та (3) Угоду про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 19 грудня 1992 року (надалі "Київська Угода").
Водночас, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні введено воєнний стан, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Загальновідомим є факт, що 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною і Російською Федерацією у зв'язку з широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території Російської Федерації та діяльність дипломатичних установ Російської Федерації на території України зупинено. Комунікація Міністерства закордонних справ України з органами державної влади Російської Федерації за посередництва третіх держав не здійснюється. У зв'язку з чим, наразі унеможливлено сприяння органами дипломатичної служби України у переданні судових документів російській стороні (листи Міністерства закордонних справ України вих. №71/17-500-67127 від 04.09.2022 та вих. №71/17-500-77469 від 03.10.2022).
Відповідно до частини першої статті 122 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" суди, органи та установи системи правосуддя в умовах воєнного стану діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та Законами України.
Судом зазначає, що Росією було зроблено наступну декларацію щодо Гаазької Конвенції: "Вельми бажано, щоб документи, що призначаються для вручення Російській Федерації, Президенту Російської Федерації, Уряду Російської Федерації, Міністерству закордонних справ Російської Федерації" направлялися в дипломатичному порядку, тобто шляхом надсилання за допомогою вербальних нот дипломатичними установами іноземних держав, акредитованих у Російській Федерації".
Однак, у зв'язку із розривом дипломатичних відносин між Росією та Україною, вручення документів Російській Федерації як відповідачу в обраний нею спосіб за Гаазькою Конвенцією є неможливим.
Суд також зазначає, що Закон України від 01 грудня 2022 року № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", який набрав чинності 23 грудня 2022 року, передбачає зупинення дії Мінської Конвенції та Протоколу до неї у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь та подальший вихід з неї України.
За повідомленням Міністерства закордонних справ України дію Мінської Конвенції у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь зупинено з 27 грудня 2022 року. З дати зупинення дії Мінської Конвенції не здійснюється співробітництво судів та інших компетентних органів України з відповідними органами Російської Федерації та Республіки Білорусь з питань надання правової (судової) допомоги та екстрадиції у цивільних і кримінальних справах на підставі Конвенції, у тому числі безпосередні зносини установ юстиції відповідно до Протоколу до неї.
В будь-якому випадку, передбачений статтею 5 Мінської Конвенції порядок зносин - через центральні органи компетентних установ юстиції Договірних Сторін - практично неможливо реалізувати через розрив дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією.
Законом України "Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" від 12 січня 2023 року № 2855-IX, який набрав чинності 05 лютого 2023 року, постановлено вийти з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в м. Києві 20 березня 1992 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-XII.
Таким чином, з лютого 2023 року Київська Угода не підлягає застосуванню Україною для направлення судових доручень в Російську Федерацію.
В будь-якому випадку, передбачений статтею 5 Київської Угоди порядок зносин - "компетентні суди та інші органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо" - практично неможливо реалізувати через розрив дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією.
Враховуючи вищенаведене, вручення судових документів у порядку Гаазької Конвенції, Мінської Конвенції та Київської Угоди є неможливим.
Також припинено доставку поштових відправлень до/з Російської Федерації з перших днів повномасштабного вторгнення.
Таким чином, передача будь-яких документів компетентним органам Російської Федерації, у тому числі дипломатичними каналами, наразі неможлива (лист Міністерства юстиції України вих. №100817/98748-22-22/12.1.3 від 31.10.2022).
Разом з цим, у мережі Інтернет наявна інформація про електронну пошту Міністерства юстиції Російської Федерації - info@minjust.gov.ru, яка розміщена на сайті Міністерства юстиції Російської Федерації https://minjust.gov.ru.
Зважаючи на те, що .gov.ru - головний домен російських державних сайтів, на якому знаходиться основний сайт уряду РФ, суд дійшов висновку, що сайт за посиланням https://minjust.gov.ru належить державному органу Російської Федерації, а відтак електронна пошта Міністерства юстиції Російської Федерації - info@minjust.gov.ru була повідомлена Російською Федерацією в особі відповідного органу, відповідно є офіційною електронною адресою Міністерства юстиції Російської Федерації.
Суд констатує, що в умовах, що склалися, повідомлення електронною поштою на офіційну електронну адресу органів влади Російської Федерації може бути ефективним способом вручення, який не суперечить Господарському процесуальному кодексу України.
Суд зазначає, що з метою дотримання процесуальних прав Російської Федерації як відповідача (що необхідне для виконання українських судових рішень закордоном) та належного повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи позивач має забезпечити переклад основних документів щодо справи (позовної заяви з додатками, ухвали про відкриття провадження) на російську мову, засвідчити вірність перекладу нотаріально.
Надання відповідачу документів на зрозумілій йому мові є складовою принципу рівності сторін судового процесу і важливим елементом принципів due process та fair trial, адже дозволяє забезпечити відповідачу належні умови для організації його захисту у справі.
Суди зобов'язані забезпечити умови, за яких сторона мала б змогу ознайомитися із суттю висунутих проти неї позовних вимог, представити свої докази та заперечення (наприклад, у формі відзиву), особисто чи залучивши представника для захисту.
Отже, з метою дотримання основних засад господарського судочинства, суд вбачає за необхідне вжити заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи № 910/11461/24 шляхом направлення нотаріально засвідченого перекладу російською мовою (1) позовної заяви Приватного акціонерного товариства "НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ОБ'ЄДНАННЯ "КИЇВСЬКИЙ ЗАВОД АВТОМАТИКИ" з додатками; (2) ухвали Господарського суду міста Києва від 08.10.2024 про відкриття провадження у справі № 910/11461/24 на офіційну електронну пошту (адресу) Міністерства юстиції Російської Федерації - pr@minjust.gov.ru.
Поряд з вищенаведеним способом повідомлення відповідача про розгляд справи № 910/11461/24, суд вбачає за необхідне здійснити повідомлення відповідача у додатковий спосіб шляхом розміщення оголошення про дату, час і місце проведення підготовчого засідання у справі на офіційному вебпорталі судової влади України (на офіційній вебсторінці Господарського суду міста Києва), який суд розцінює належним способом повідомлення відповідача в умовах, що склалися.
Водночас, суд не вважає за доцільне надсилати документи дипломатичним представництвам Російської Федерації в третіх країнах з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, з огляду на те що, такі дії можуть становити втручання в суверенітет іноземної держави та порушувати принцип недоторканості дипломатичних представництв і, відповідно, не розглядатимуться як належне повідомлення в разі подальшого визнання та виконання рішень українських судів в іноземних державах.
Щодо розгляду справи у закритому судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у господарських судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно частини 8 статті 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у закритому судовому засіданні проводиться у випадках, коли відкритий судовий розгляд може мати наслідком розголошення таємної чи іншої інформації, що охороняється законом, необхідності захисту особистого та сімейного життя людини, а також в інших випадках, установлених законом.
Відповідно до частини 9 та 10 статті 8 Господарського процесуального кодексу України, про розгляд справи у закритому судовому засіданні постановляється ухвала. Суд ухвалою може оголосити судове засідання закритим повністю або закритою його частину. Розгляд справи та вчинення окремих процесуальних дій у закритому судовому засіданні проводяться з додержанням правил здійснення судочинства в господарських судах. Під час такого розгляду можуть бути присутні лише учасники справи, а в разі необхідності - свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі. Суд попереджає зазначених осіб про обов'язок не розголошувати інформацію, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій відбувається в закритому судовому засіданні.
Позивачем разом із позовною заявою подане клопотання, згідно якого позивач просить суд здійснювати розгляд справи в закритому судовому засіданні з метою запобігання розголошення інформації, яка міститься в матеріалах справи, враховуючи, що в Україні введено та діє правовий режим воєнного стану, враховуючи вид діяльності позивача.
Відповідно до статті 20 Закону України "Про інформацію" за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
В силу приписів частини 1 статті 21 Закону України "Про інформацію" та частини 1 статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації", інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Відповіднодо частини 1 статті 7, частини 1 статті 8, частини 1, 2 статті 9 Закону України "Про доступ до публічної інформації", конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини 2 статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську, розвідувальну таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю. До службової може належати така інформація: 1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці. Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини 2 статті 6 цього Закону.
Відповідно до частини 2 статі 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Здійснюючи розгляд клопотання позивача про розгляд справи у закритому судовому засіданні, судом враховано обставини даної справи, у якій Російська Федерація є стороною (відповідачем). Водночас, саме у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні військовий стан. Відповідно, зазначене клопотання подане позивачем, насамперед, з метою запобігання розголошення інформації Російській Федерації.
Частиною 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права учасників справи (сторін та третіх осіб), а саме встановлено, що учасники справи мають право:
1) ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень;
2) подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам;
3) подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб;
4) ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти;
5) оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках;
6) користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.
Відповідно до частини 1 статті 46 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами.
Отже, в силу наведених приписів Господарського процесуального кодексу України Російська Федерація, як відповідач у справі, наділена рядом процесуальних прав.
Суд зазначає, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках (частина 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Судом також враховано, що у позовній заяві та у клопотанні про розгляд справи у закритому судовому засіданні, позивачем не визначено, яка саме інформація не підлягає розголошенню.
Отже, позивач не зазначив конкретно-визначену інформацію, яка наявна у позовній заяві та/або у доданих до неї документах, доступ до якої має бути обмежений у судовом упорядку (конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація) та докази того, що певна інформація є конфіденційною /таємною/ службовою інформацією.
З огляду на наведене, клопотання позивача про розгляд справи у закритому судовому засіданні задоволенню не підлягає.
Щодо строків.
Відповідно до частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Відповідно до частини 3 статті 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського процесуального кодексу України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання. Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій.
Статтею 3 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено, що якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.
Cуд вважає, що з метою визначення строку, який є достатнім для повідомлення відповідача про відкриття судового провадження доречно розглядати положення Гаазької Конвенції. Хоча, як встановлено вище, способи вручення передбачені Гаазькою Конвенцією не можуть застосовуватись через розрив дипломатичних відносин між Україною та Росією, норми Конвенції що стосуються визначення строків розгляду справи можуть розглядатися як певна мінімальна процесуальна вимога, порушення якої створюватиме ризики для визнання та виконання українських судових рішень. Зокрема, частина 2 статті 15 Гаазької Конвенції визначає наступне: кожна Договірна Держава може заявити, що суддя, незалежно від положень частини першої цієї статті, може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови: a) документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією, b) з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців, c) не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави.
Судом враховано, що повідомлення сторін про розгляд справи, що включає надання сторонам достатнього часу для представлення своєї позиції, є важливим для дотримання засадничих принципів рівності та змагальності сторін судового провадження. Як складова цих принципів, повідомлення сторін необхідне для відповідності судочинства верховенству права, належному відправленню правосуддя (due process) та справедливому розгляду справи (fair trial).
Недотримання вимог щодо повідомлення сторін про розгляд справи, що включає надання сторонам достатнього часу для представлення своєї позиції, може призвести як до скасування судового рішення в порядку апеляційного провадження, так і до неможливості його визнання і виконання в інших країнах.
Враховуючи наведене та обставини даної справи, суд встановлює подовжений строк для проведення підготовчого засідання, а також для відповідача (Російської Федерації) для надання відзиву на позов.
Керуючись статтями 8, 12, 176, 177, 181, 182, 232, 234, 235, 365 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі.
2. Справу розглядати за правилами загального позовного провадження.
3. Розгляд справи призначити на 12.05.25 о 10:00 год. Підготовче засідання відбудеться у приміщенні Господарського суду міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 44- Б, зал № 4. Явка учасників справи у підготовче засідання є не обов'язковою.
4. Зобов'язати позивача у строк до 07.11.2024:
- здійснити нотаріально засвідчений переклад російською мовою (1) позовної заяви Приватного акціонерного товариства "НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ОБ'ЄДНАННЯ "КИЇВСЬКИЙ ЗАВОД АВТОМАТИКИ" з додатками; (2) ухвали Господарського суду міста Києва від 08.10.2024 про відкриття провадження у справі № 910/11461/24 та направити скан-копії такого перекладу на офіційну електронну адресу Міністерства юстиції Російської Федерації - info@minjust.gov.ru , докази чого надати суду.
5. Здійснити повідомлення відповідача про розгляд справи № 910/11461/24 та про призначене підготовче засідання шляхом публікації оголошення про дату, час і місце проведення підготовчого засідання на офіційній вебсторінці Господарського суду міста Києва.
6. Запропонувати відповідачу:
- подати до суду відзив на позовну заяву протягом шістдесяти днів з дня отримання на офіційну електронну пошту (адресу) Міністерства юстиції Російської Федерації позовної заяви і доданих до неї документів, ухвали Господарського суду міста Києва від 08.10.2024 у справі № 910/11461/24. До відзиву додати всі докази, що підтверджують заперечення проти позову, при цьому звернути увагу, що копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана (надана) іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду (ч. 5 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України); у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України);
- подати до суду протягом тридцяти днів з дня отримання відповіді на відзив (якщо така буде подана) заперечення на відповідь на відзив (ст. 167, 184 Господарського процесуального кодексу України).
7. Запропонувати позивачу:
- надати посилання на висновок щодо застосування відповідної норми права у подібних правовідносинах, викладений в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду;
- подати до суду протягом тридцяти днів з дня отримання відзиву відповідь на відзив, при цьому звернути увагу, що згідно ч. 3 ст. 166 Господарського процесуального кодексу України до відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами третьою - шостою статті 165 цього Кодексу, а отже, копія відповіді на відзив та доданих до неї документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надісланням (наданням) відповіді на відзив до суду.
- здійснити нотаріально засвідчений переклад російською мовою відповіді на відзив та направити скан-копії такого перекладу на офіційну електронну адресу Міністерства юстиції Російської Федерації - info@minjust.gov.ru , докази чого надати суду.
8. Ухвала набирає законної сили з моменту підписання - 08.10.2024 та оскарженню не підлягає.
Суддя Оксана ГУМЕГА