Справа № 510/1143/23
Провадження № 2/510/413/24
(ЗАОЧНЕ)
30 вересня 2024 року Ренійський районний суд Одеської області
у складі: головуючого судді Бошков І.Д.,
за участю секретаря Березенко С.П.
розглядаючи у відкритому судовому засіданні в м. Рені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності,
Відповідач ОСОБА_2 будучи належним чином сповіщеною в порядку ст. 128 ЦПК України, у призначені судові засідання не явилась, про причини неявки суд не сповістила, заперечень, клопотання про розгляд справи без її участі, до суду не надходило.
Представник позивача, ОСОБА_3 у судове зсідання не явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі та участі позивача, на задоволенні позовних вимог наполягав, не заперечував проти заочного розгляду справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
У зв'язку із цими обставинами та керуючись ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд прийняв рішення про заочний розгляд справи на підставі наявних доказів.
Ухвалою суду від 31.07.2023р. було відкрите провадження по справі та призначене підготовче судове засідання 18.08.2023р. о 09 год. 45 хвл.
Ухвалою суду від 18.06.2024 р. закрито підготовче провадження у справі та призначена справа до судового розгляду по суті.
Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що у травні 2023 році між позивачем та відповідачем була досягнута домовленість про купівлю-продаж квартири АДРЕСА_1 . 16.05.2024р. сторони уклали між собою відповідний письмовий договір. Позивач передала відповідачу обумовлену суму, а вона передала нерухомість в натурі та ключі. Так як, згідно законодавства подібні договори підлягають нотаріальному посвідченню, позивач запропонувала відповідачу привести їх домовленість у відповідності до вимог закону. Однак, з'ясувалось, що відповідач хоч і є власником квартири на підставі договорів дарування та купівлі - продажу , але вона своє право власності у відповідному реєстрі прав власності не зареєструвала нерухоме майно.
Про ці обставини позивачу не було відомо до укладання договору. Особисто ОСОБА_1 запевнила, що усі питання вирішить та оформлять правочин.
Таким чином, на момент оформлення сторонами договору купівлі-продажу нерухомого майна відповідач (продавець) не мала на це право. Враховуючи вищенаведене, позивач була вимушена звернутися із позовом до суду.
Вивчивши матеріали справи та надані документи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки надані суду документи в повному обсязі підтверджують обставини викладені у позовній заяві.
Оскільки щодо позовних вимог, обставин справи сторони не заперечують, визнають їх, суд вважає, що факти, які обґрунтовують заявлені вимоги і мають значення для справи встановлені, у зв'язку із чим немає необхідності у підтвердженні їх доказами засобом дослідження показань свідків.
Згідно матеріалів справи, сторонами, при укладанні договору купівлі-продажу була досягнута угода по всіх істотних умовах: ОСОБА_2 передані гроші , а позивачу - об'єкт нерухомості. Відповідач жодного разу не висунула вимоги щодо повернення вказаного нерухомого майна, не заперечувала проти визнання права власності за позивачем.
Відповідно ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
На підставі ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Частиною 1 ст. 397 ЦК України, передбачено, що володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Згідно ч. 3 ст. 397 ЦК України, фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Так, позивач набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 , в порядку ст. 330 ЦК України, як добросовісний набувач, придбавши об'єкт нерухомості у відповідача, який вона фактично не мала права відчужувати.
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Підстав, які не дозволяють визнання права власності за позивачем, судом не встановлено. Таким чином, суд вважає за можливе визнати за позивачем, як за добросовісним набувачем, право власності на нерухоме майно.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 223, 259, 263-265, 268, 280 ЦПК України, ст.ст. 330, 328, 388, ЦК України (2003 р.) суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду, а також в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя І.Д. Бошков