Справа № 950/2455/24
Номер провадження 3/950/1242/24
01 жовтня 2024 року м. Лебедин
Суддя Лебединського районного суду Сумської області Чхайло О. В., при секретарі судового засідання - Сивоконь А.І., за участю: особи, що притягується до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , його захисника - адвоката Васильця С.О., розглянувши матеріали, які надійшли від відділення поліції № 3 (м. Лебедин) Сумського РУП ГУНП в Сумській області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , не працюючого
за ч. 1 ст. 130 КУпАП;
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серія ААД № 781074 від 23.07.2024 ОСОБА_1 звинувачується в тому, що він 23.07.2024 о 14:18 год. в с. Пристайлове, по вул. Миру, Сумського району, Сумської області керував автомобілем ВАЗ 21124, номерний знак НОМЕР_1 в стані алкогольного сп'яніння, чим порушив вимоги п. 2.9а Правил дорожнього руху. Огляд на стан сп'яніння проводився за допомогою газоаналізатора «Драгер 6820», результат якого становить 2,36 %о.
У судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину не визнав та пояснив, що за кермом транспортного засобу того дня не перебував.
Захисник останнього просить справу закрити, оскільки суду не надано переконливих доказів на підтвердження того факту, що ОСОБА_1 того дня перебував за кермом автомобіля і тим самим виконував функції водія та був зупинений працівниками поліції.
Заслухавши особу, що притягується до адміністративної відповідальності, його захисника, дослідивши зібрані в ході судового розгляду докази, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі ст. 245 КУпАП своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом є завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення.
Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні.
Ухвалюючи рішення, суд вважає, що досліджені судом докази не доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, яке ставиться йому в вину.
Так, в матеріалах справи мається протокол про адміністративне правопорушення, складений щодо останнього за ч. 1 ст. 130 КУпАП, результат огляду на стан сп'яніння та акт зазначеного огляду, з яких вбачається, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, чим порушив вимоги п. 2.9а ПДР.
Однак, суд не може погодитися з вказаними висновками та при прийнятті рішення враховує таке.
Відповідно до вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 р. № 1306, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Частиною 1 статті 130 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортного засобу особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Пунктом 1.10 Правил дорожнього руху установлено, що водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
У постанові від 20.02.2019, справа №404/4467/16-а(2-іс/811/3/17) Верховний Суд дійшов висновку, що само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.02.2020 у справі №204/8036/16-а(2а/204/27/17) відповідальності за порушення ПДР підлягає виключно водій, а не особа, яка навіть сидить за кермом.
На підтвердження того факту, що ОСОБА_1 виконував функції водія під час руху транспортного засобу і в цей час був зупинений поліцейськими суду надано відеозапис, який в судовому засіданні при його дослідженні відтворити не вдалося.
На запит суду про надання повторного запису з портативного відео реєстратора ВМ 00095 стосовно подій, які мали місце 23.07.2024 в с. Пристайлове по вул. Миру з участю ОСОБА_1 , від ВП № 3 (м. Лебедин) Сумського РУП ГУНП в Сумській області надійшла відповідь про те, що відеозапис фіксації адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП відносно гр. ОСОБА_1 із технічних причин відсутній.
Зважаючи на викладене, суд доходе висновку, що у даному разі ОСОБА_1 не є суб'єктом відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки виконання ним обов'язків водія належними, достатніми та беззаперечними доказами в ході судового розгляду доведено не було.
Протилежний же висновок ґрунтувався б виключно на припущеннях, які в основу свого рішення суд покласти не може.
Інші докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 надані не були і матеріали справи їх не містять.
Сам же протокол про адміністративне правопорушення не може бути тим беззаперечним доказом, оскільки викладені в ньому обставини повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, що притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у органу, який розглядає матеріали справи.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях відзначає, що принцип презумпції невинуватості вимагає, зокрема, щоб при виконанні своїх обов'язків судді не починали розгляду справи з упередженням щодо вчинення підсудним правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується; тягар доведення лежить на стороні обвинувачення, і будь-який сумнів тлумачиться на користь обвинуваченого; сторона обвинувачення має повідомити підсудного про висунуте проти нього обвинувачення (для того, щоб він міг підготувати і представити свій захист відповідно) та надати суду докази, достатні для його засудження (пункт 77 рішення у справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» (Barbera, Messegue and Jabardo v. Spain) від 6 грудня 1988 року, пункт 97 рішення у справі «Яношевич проти Швеції» (Janosevic v. Sweden) від 23 липня 2002 року).
Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Оцінивши всі наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд вважає необхідним провадження у ній закрити на підставі ст. 247 КУпАП, оскільки вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є недоведеною.
Керуючись ст. ст. 9, 130, 247, 245, 251, 252, 280 КУпАП;
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП закрити у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення шляхом подачі до Сумського апеляційного суду скарги через Лебединський районний суд Сумської області.
Суддя: Олександр ЧХАЙЛО