16 вересня 2024 рокуСправа №160/17731/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів,
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ВЧ НОМЕР_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 132 445,82 грн. під час фактичного невиконання ним обов'язків військової служби у період з 16.11.2022 р. по 31.03.2023 р.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що згідно із наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) призначено службове розслідування стосовно солдата ОСОБА_1 , за фактом нез'явлення на службу з медичного закладу. Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (з основної частини) від 27.02.2024 р. № 227 службове розслідування стосовно ОСОБА_1 завершено, оголошено сувору догану та зобов'язано начальника фінансово-економічної служби провести перевірку та виплату грошового забезпечення з листопада 2022 року по лютий 2024 року. Відповідно до довідки про вартісну оцінку завданої шкоди по солдату ОСОБА_1 від 21.06.2024 р. № 410/фс сума переплати становить 132 445,82 грн. Враховуючи, що відповідач після виписки з медичного закладу не прибув до військової частини та не повідомив про закінчення лікування та з 16.11.2022 р. був відсутній на службі у ВЧ НОМЕР_1 , на підставі п.15 Порядку №260 ОСОБА_1 не мав права на виплату грошового забезпечення за час відсутності на службі без поважних причин. Отже, відповідач своїми діями призвів до того, що він без належних правових підстав отримав кошти, у вигляді грошового забезпечення за листопад, грудень місяць 2022 року, січень, лютий, березень 2023 року у розмірі 132 445,82 грн., а отже за змістом зобов'язань, що виникають внаслідок збереження або набуття майна без достатньої правової підстави у позивача виникло право на повернення безпідставно отриманого відповідачем майна, і виник обов'язок останнього повернути безпідставно одержане майно.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 року позовна заява була залишена без руху через невідповідність приписам ст.161 КАС України.
На виконання ухвали суду, позивачем були усунуті недоліки позовної заяви, а саме: надано докази надсилання рекомендованим листом з повідомленням про вручення копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідачу на адресу його реєстрації.
Ухвалою суду від 15.07.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвала суду від 15.07.2024 року направлена на адресу відповідача зазначену в Єдиному державному демографічному реєстрі, а саме: АДРЕСА_1 . Проте, 14.08.2024 року на адресу суду повернувся конверт з відміткою "за закінченням терміну зберігання".
Згідно із ч.4 ст.124 КАС України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх поштової адреси судовий виклик або судове повідомлення надсилаються:
1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;
2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
У разі відсутності учасників справи за такою адресою вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручено їм належним чином.
Відповідно до п.4 ч.6 ст.251 КАС України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
За нормами ч.11 ст.126 КАС України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
Згідно із ч.2 ст.175 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву, у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
В силу ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частинами 5, 8 ст.262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
За викладених обставин, відповідно до вимог статей 258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.06.2022 р. № 159 нижчепойменованого військовослужбовця, призвано по мобілізації, відповідно до наказу Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України від 22.02.2022 р. № 2 солдата ОСОБА_1 , який прибув з ВЧ НОМЕР_2 АДРЕСА_2 для подальшого проходження військової служби, з 09.06.2022 року зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення та визнано таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою: старшого навідника 3 гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 1 аеромобільно-десантної роти з посадовим окладом 2 910 грн., ВОС - 154803Д.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.07.2022 р. № 183 солдата ОСОБА_1 , старшого навідника 3 гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 1 аеромобільно-десантної роти ВЧ НОМЕР_1 визнано таким, що з 02.07.2022 року вибув до Краматорської міської лікарні № 3 м.Краматорськ Донецької області у зв'язку із отриманням поранення під час виконання бойового завдання.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.07.2022 р. № 186 солдата ОСОБА_1 , старшого навідника 3 гранатометного відділення взводу вогневої підтримки 1 аеромобільно-десантної роти, відповідно до пп.14, 15 п.116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, з 06.07.2022 року увільнено від займаної посади і зараховано у розпорядження командира ВЧ НОМЕР_3 .
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.04.2023 р. № 123 солдата ОСОБА_1 , військовослужбовця у розпорядженні командира ВЧ НОМЕР_3 , який з 15.12.2022 року перебував на лікуванні у тубдиспансері м.Кривий Ріг, визнано таким, що станом на 30.04.2023 року не повернувся до ВЧ НОМЕР_1 без поважних причин, місце знаходження, з його слів, тубдиспансер м.Кривий Ріг, але медична документація надана не була. Призупинено нарахування та виплату грошового забезпечення.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) призначено службове розслідування стосовно солдата ОСОБА_1 , за фактом нез'явлення на службу з медичного закладу.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (з основної частини) від 27.02.2024 р. № 227 службове розслідування стосовно ОСОБА_1 завершено, оголошено сувору догану та зобов'язано начальника фінансово-економічної служби провести перевірку та виплату грошового забезпечення.
27.02.2024 року до Територіального управління ДБР у місті Краматорську Донецької області направлено повідомлення про вчинене ОСОБА_1 кримінального правопорушення.
18.06.2024 року до ВЧ НОМЕР_1 надійшло повідомлення про початок досудового розслідування та витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань № 620224050010001903 від 04.05.2024 року за ч.5 ст.407 КК України.
Відповідно до довідки від 21.06.2024 року № 410/фс про вартісну оцінку завданої шкоди по солдату ОСОБА_1 сума переплати становить 132 445,82 грн., а саме:
- переплата за листопад 2022 року: по грошовому забезпеченню з урахуванням податків - 3 477,82 грн.; по додатковій грошовій винагороді - 42 000 грн. Всього за листопад переплата становить 45 477,82 грн.;
- переплата за грудень 2022 року: по грошовому забезпеченню з урахуванням податків - 742 грн.; по додатковій грошовій винагороді - 42 000 грн. Всього за грудень переплата становить 42 742 грн.;
- переплата за січень 2023 року: по грошовому забезпеченню з урахуванням податків - 742 грн..; по додатковій грошовій винагороді - 42 000 грн. Всього за січень переплата становить 42 742 грн.;
- переплата за лютий 2023 року: по грошовому забезпеченню з урахуванням податків - 742 грн.; по додатковій грошовій винагороді - 0 грн. Всього за лютий переплата становить 742 грн.;
- переплата за березень 2023 року: по грошовому забезпеченню з урахуванням податків - 742 грн.; по додатковій грошовій винагороді - 0 грн. Всього за березень переплата становить - 742 грн.
Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст.16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV, кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Згідно із ст.26 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Статтею 27 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, встановлено, що військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Відповідно до ч.1 ст.49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов'язані завжди пам'ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.
У статті 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, передбачено, зокрема, що солдат зобов'язаний: бути хоробрим та ініціативним, не допускати негідних вчинків і стримувати від них інших військовослужбовців; своєчасно доповідати командирові відділення про захворювання, надзвичайні події та факти порушення військової дисципліни, випадки втрати чи несправності озброєння, техніки та інших матеріальних засобів.
Згідно із ч.3 ст.5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям врегульовано Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197.
Відповідно до п.15 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Таким чином, з дня самовільного залишення відповідачем військової частини, останній втратив право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків встановлено Законом України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" від 03.10.2019 р. №160-ІX.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.
Пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
Згідно із частинами 1-4 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:
1) наявність шкоди;
2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків;
3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;
4) вина особи в завданні шкоди.
Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.
Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.
Особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій (п.1 ч.1 ст.6 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі").
Відповідно до ст.12 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Частина перша статті 1212 ЦК України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
За змістом частини першої статті 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 у справі № 636/93/14-ц зробила висновок, що "у разі якщо до прийняття рішення про стягнення матеріальної шкоди винну в її заподіянні особу було звільнено в запас чи у відставку або така особа вибула з військової частини, командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди. У випадку зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов'язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас встановлення правомірності дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця передбачене в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Цей спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такий, що пов'язаний з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби." Аналогічні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 грудня 2018 у справі № 11-892апп18 та від 12 грудня 2018 у справі №14-481цс18.
За таких обставин, відповідач своїми діями призвів до того, що він без належних правових підстав отримав кошти, у вигляді грошового забезпечення за листопад, грудень 2022 року, січень, лютий, березень 2023 року у розмірі 132 445,82 грн., а отже за змістом зобов'язань, що виникають внаслідок збереження або набуття майна без достатньої правової підстави у позивача виникло право на повернення безпідставно отриманого відповідачем майна, і виник обов'язок останнього повернути безпідставно одержане майно.
З огляду на це, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача коштів у розмірі 132 445,82 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої отриманням без належної на те правової підстави грошового забезпечення.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).
Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України "Про судовий збір" з відповідача судові витрати, відповідно до статті 139 КАС України, не стягуються.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,
Позовну заяву - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 безпідставно набуті кошти у розмірі 132 445,82 грн. під час фактичного невиконання ним обов'язків військової служби у період з 16.11.2022 р. по 31.03.2023 р.
Судовий збір не стягується.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.
Суддя К.С. Кучма