Справа № 761/29600/20 Головуючий у суді І інстанції Сіромашенко Н.В.
Провадження № 22-ц/824/9956/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
07 жовтня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 лютого 2024 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У вересні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з вказаним вище позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_1 звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву № б/н від 30 грудня 2005 року.
Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами» складає між сторонами договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заявою відповідачки підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі.
Відповідно до виявленого бажання відповідачці було відкрито кредитний рахунок, для користування яким видано кредитну картку та встановлено початковий кредитний ліміт, який в подальшому збільшився до 17 000 грн. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався пунктами 3.2, 3.3 договору, на підставі яких відповідачка при укладенні договору дала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту і його зміну за рішенням та ініціативою банку.
Оскільки ОСОБА_1 свої зобов'язанняза кредитним договором належним чином не виконувала, з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості станом на 11 серпня 2020 року за нею рахується заборгованість в загальному розмірі 19 948,62 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 14 877,51 грн, в тому числі 14 877,51 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, та заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 5 071,11 грн, яку позивач просив стягнути на свою користь разом із витратами по сплаті судового збору в розмірі 2 102 грн.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 лютого 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за простроченим тілом кредиту за кредитним договором № б/н від 30 грудня 2005 року станом на 11 серпня 2020 року в сумі 14 877,51 грн та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102 грн.В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позов банку до позичальника в частині стягнення непогашеної заборгованості за тілом кредиту є обґрунтованим, оскільки відповідачка отрималакредитні кошти, користувалася ними і вчасно їх не повернула, натомість позовні вимоги про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом не узгоджуються з умовами укладеного між сторонами договору та вимогами закону, тому задоволенню не підлягають.
Не погоджуючись з даним судовим рішенням в частині незадоволених позовних вимог, позивач через представника за довіреністю - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення заборгованості за простроченими відсотками задовольнити.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що у заяві, підписаній відповідачкою 30 грудня 2005 року, сторонами визначено розмір базової відсоткової ставки за користування кредитом - 36 % річних для карти «Універсальна», яку остання отримала із встановленим кредитним лімітом, тобто позичальник була належним чином повідомлена про умови кредитування щодо сплати процентів і погодила їх, однак суд першої інстанції не дослідив докази у справі та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Отже, АТ КБ «ПриватБанк» оскаржує в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами, а в іншій частині це судове рішення не оскаржується, тому відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.
Відзив відповідачки на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов. В силу вимог частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.
Судом встановлено, що 30 грудня 2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання заяви про приєднання до Умов та правил надання послуг № б/н, в якій містяться персональні дані відповідачки, дата та її підпис, а також дані про такі істотні умови кредитування як: тип карти - 5457082906, валюта - гривня, тип кредитного ліміту - фінансовий фіксований, сума кредитного ліміту - 2 000 грн, базова процента ставка - 3 % на місяць з розрахунку 360 днів в році, строк дії кредитного ліміту - відповідає терміну дії карти, порядок погашення заборгованості - щомісячними платежами в розмірі 7 % від суми заборгованості. Погашення заборгованості по кредитному ліміту може проводитись як шляхом внесення коштів на картку клієнтом, так і списанням банком коштів з дебетової карти № НОМЕР_5 (а.с. 19).
Відповідачка у вказаній заяві підтвердила, що вона ознайомилася та згодна з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку і виражає свою згоду, що ця заява разом з Умовами, Правилами і Тарифами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг.
Згідно із довідкою АТ КБ «ПриватБанк» про видані позичальнику кредитні картки на підставі вказаної вище заяви 17 лютого 2006 року відповідачці було видано карту № НОМЕР_1 з терміном дії до 02/13, 28 березня 2013 року - карту № НОМЕР_2 з терміном дії до 10/16, 21 жовтня 2016 року - карту № НОМЕР_3 з терміном дії до 07/20, 12 жовтня 2018 року - карту № НОМЕР_4 з терміном дії до 09/22 (а.с. 18).
Відповідно до довідки позивача про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_2 , 17 лютого 2006 року відбувся старт карткового рахунку позичальника № НОМЕР_1 , а 23 червня 2006 року банком встановлено кредитний ліміт у розмірі 2 000 грн, який в подальшому збільшувався та зменшувався (а.с. 17).
Водночас до кредитного договору банк додав, окрім копії паспорту відповідачки (а.с. 30-31), витяг з Умов та правил надання банківських послуг (а.с. 20-29), які не підписані відповідачкою.
Крім того, звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості, позивач надав виписку по картковому рахунку позичальника за договором № б/н за період з 23 червня 2006 року по 01 серпня 2020 року (а.с. 38-48) та розрахунок заборгованості за договором № б/н від 30 грудня 2005 року, укладеним між сторонами, станом на 11 серпня 2020 року (а.с. 4-16).
За відомостями вказаного розрахунку заборгованість відповідачки за кредитним договором становить 19 948,62 грн і складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 14 877,51 грн, в тому числі 14 877,51 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, та заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 5 071,11 грн.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову щодо стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за відсотками, суд першої інстанції, керуючись правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, виходив з того, що у заяві позичальника від 30 грудня 2005 року процентна ставка не визначена, а витяг з Умов та правил надання банківських послуг не містить підпису відповідачки, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У відповідності до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
У частині першій статті 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом статті 634 ЦК України умови таких договорів приєднання у сфері кредитних правовідносин розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам та доведені до їх відома, так як друга сторона (споживач послуг банку) лише приєднується до договору, з умовами якого він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 18 лютого 2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 лютого 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 лютого 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів».
За змістом ЦПК України, в тому числі частини четвертої статті 263 ЦПК України, Верховний Суд висловлює правові висновки у певних справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ та фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами в певних суспільних правовідносинах.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду у кожній конкретній справі.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Враховуючи наведене, правові висновки Верховного Суду не носять універсального характеру для всіх без виключення справ, а за умови відмінності фактично установлених обставин у справі, яка переглядається апеляційним судом зі справою, в якій було ухвалене рішення Великою Палатою Верховного Суду, колегія суддів не вбачає обґрунтованих підстав для їх повного та безальтернативного врахування під час вирішення даного спору.
Як вбачається з матеріалів справи, у день встановлення банком відповідачці кредитного ліміту в розмірі 2 000 грн, а саме 23 червня 2006 року остання підписала заяву, в якій погодила фінансові умови кредитування, в тому числі базову проценту у розмірі 3 % на місяць з розрахунку 360 днів в році, строк дії кредитного ліміту, який відповідає терміну дії карти, порядок погашення заборгованості у вигляді щомісячних платежів в розмірі 7 % від суми заборгованості (а.с. 19 зворот).
Вирішуючи спір в частині стягнення прострочених відсотків за кредитом та зазначаючи в оскаржуваному рішенні, що надані позивачем докази взагалі не містили умов, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, суд першої інстанції належним чином матеріали справи не дослідив та не звернув уваги на те, що у підписаній позичальником заяві від 23 червня 2006 рокупро приєднання до Умов та правил надання послуг сторонами погоджену процентну ставку за кредитним договором в розмірі 36% річних на суму залишку заборгованості за кредитом, а також розмір щомісячних платежів, строк і порядок їх внесення тощо.
Підписавши вказану заяву, яка є складовою частиною кредитного договору, ОСОБА_2 відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодила такі умови кредитного договору, взяла на себе відповідні зобов'язання, а тому посилання суду на те, що позивач не надав документів, які б підтверджували погодження між сторонами всіх умов надання банківських послуг, у тому числі обов'язку позичальника зі сплати процентів, не відповідає фактичним обставинам справи.
За наведених обставин суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги наявну в матеріалах справи заяву про приєднання до Умов та правил надання послуг як доказ конкретних умов укладеного між сторонами кредитного договору стосовно розміру відсоткової ставки за користування кредитом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом, суд не врахував наведені вище обставини та неповно дослідив наявні в матеріалах справи докази, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку, що нарахування процентів за користування кредитом не було передбачено укладеним між сторонами договором про надання банківських послуг від 30 грудня 2005 року.
За приписами статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами статей 530, 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи те, що зазначеною вище заявою, яка підписана відповідачкою 23 червня 2006 року, визначено розмір відсотків за користування кредитом, то вони підлягають стягненню з позичальника на користь кредитора в примусовому порядку через неналежне виконання зобов'язань за кредитним договором.
За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Втім, розглядаючи зазначений позов в частині вимог банку про стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом, суд першої інстанції у повному обсязі не визначився з характером спірних правовідносин, не дослідив всі наявні у справі докази та не надав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив заочне рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми процентів за кредитним договором в розмірі 5 071,11 грн, відтак рішення суду в цій частині відповідно до положень статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення; та розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
На підставі викладеного пропорційно до розміру задоволених позовних вимог з відповідачки стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем, а саме 801,53 грн сплаченогосудового збору за подання апеляційної скарги.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити.
Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 01 лютого 2024 року в частині відмови у задоволенні позову акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» 5 071,11 грн (п'ять тисячі сімдесят одну гривню 11 копійок) заборгованості по відсоткам за кредитним договором від 30 грудня 2005 року.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» 801,53 грн (вісімсот одну гривню 53 копійки) сплаченого судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній