Справа № 761/24403/23 Головуючий у суді І інстанції Сіромашенко Н.В.
Провадження № 22-ц/824/7474/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
07 жовтня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аваліст» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 листопада 2023 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аваліст» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У липні 2023 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аваліст» (далі - ТОВ «ФК «Аваліст») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов обґрунтувало тим, що 23 жовтня 2020 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 2034363374, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 54 999,00 грн строком до 23 квітня 2022 року зі сплатою щомісячної комісії за управління кредитом у розмірі 3 % від суми кредиту (пункт 1.1. кредитного договору) та фіксованої процентної ставки у розмірі 0,01 % річних (пункт 1.2. кредитного договору). Повернення кредиту та сплата процентів відбувається шляхом сплати позичальником платежів згідно графіку платежів (пункт 1.4. кредитного договору).
17 грудня 2021 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ФК «Аваліст» укладено договір факторингу № 17/12/21, умовами якого встановлено, що первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає право грошової вимоги, що належить клієнту, і стає кредитором за кредитними договорами, укладеними між клієнтом і боржниками, у розмірі портфеля заборгованості (пункт 1.1. договору факторингу).
За договором факторингу новий кредитор одержує право (замість клієнта) вимагати від боржників належного виконання всіх зобов'язань за кредитними договорами (пункт 1.3. договору факторингу).
Згідно реєстру боржників № 1 до договору факторингу відповідач станом на 17 грудня 2021 року має заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 55 005,36 грн, з яких заборгованість за основною сумою кредиту становить 54 999,00 грн, а заборгованість за відсотками по кредиту - 6,36 грн.
У зв'язку з тим, що до позивача перейшло право вимоги по кредитному договору № 2034363374 від 23 жовтня 2020 року у розмірі 55 005,36 грн, останній просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором та понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 2 684,00 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2023 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись з даним судовим рішенням, позивач через представника - адвоката Косяк Н.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи,неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та вирішити питання відшкодування понесених судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що 17 грудня 2021 року до ТОВ «ФК «Аваліст» перейшли права вимоги по кредитному договору № 2034363374 від 23 жовтня 2020 року в сумі 55 005,36 грн, у зв'язку з чим АТ «ОТП Банк» направило смс-повідомлення відповідачу про відступлення права вимоги за кредитним договором.
Всупереч умовам договору, незважаючи на вказане повідомлення, ОСОБА_1 не виконав свого зобов'язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «Аваліст», ні на рахунки попереднього кредитора, а з моменту отримання права вимоги позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.
Вказує, що після отримання повного тексту оскаржуваного рішення позивач звернувся до АТ «ОТП Банк» із запитом про отримання детального розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором № 2034363374 від 23 жовтня 2020 року. Вказані документи не передавались банком за договором факторингу № 17/12/21 від 17 грудня 2021 року, тому ТОВ «ФК «Аваліст» просить долучити та прийняти їх при перегляді справи в апеляційному порядку.
На думку позивача, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що ним не підтверджено належними та допустимими доказами наявність кредитної заборгованості, її розмір та період, за який слід розраховувати суму боргу, а також, що ним не надано суду виписки з рахунку у випадку, якщо він був відкритий на ім'я відповідача.
При цьому в оскаржуваному рішенні застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 356/1635/16-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16, від 29 липня 2020 року № 753/10779/16-ц, від 03 березня 2021 року у справі № 173/436/18.
Відзив відповідача на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов. В силу вимог частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що 23 жовтня 2020 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2034363374, відповідно до умов якого банк надав позичальнику для придбання товару у ТОВ «Комфі Трейд» кредит у розмірі 54 999,00 грн строком до 23 квітня 2022 року зі сплатою щомісячної комісії за управління кредитом у розмірі 3 % від суми кредиту та фіксованої процентної ставки у розмірі 0,01 % річних.
17 грудня 2021 року АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ФК «Аваліст» уклали договір факторингу № 17/12/21, умовами якого визначено, що первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає право грошової вимоги, що належить клієнту, і стає кредитором за кредитними договорами, укладеними між клієнтом і боржниками, у розмірі портфеля заборгованості (пункт 1.1. договору факторингу).
За цим договором новий кредитор одержує право (замість клієнта) вимагати від боржників належного виконання всіх зобов'язань за кредитними договорами (пункт 1.3. договору факторингу).
Відомості про боржників і розмір грошового зобов'язання кожного з них зазначається в реєстрі боржників.
17 грудня 2021 року був складений і підписаний акт приймання передачі, згідно з яким АТ «ОТП Банк» передало, а ТОВ «ФК «Аваліст» прийняло згідно з вимогами пункту 8.3. договору факторингу № 17/12/21 від 17 грудня 2021 року реєстр боржників № 1.
Згідно витягу із вказаного реєстру боржників заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 2034363374 від 23 жовтня 2020 року станом на 17 грудня 2021 року становить 55 005,36 грн, з яких заборгованість за основною сумою кредиту складає 54 999,00 грн, заборгованість за відсотками по кредиту - 6,36 грн.
Будь-яких інших доказів на підтвердження існування заявленої суми заборгованості за кредитним договором позивачем суду першої інстанції надано не було.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів наявності у відповідача заборгованості, її розміру та періоду виникнення. Позивачем не надано до позову первинних бухгалтерських документів стосовно видачі кредиту та порядку нарахування суми боргу, тому немає підстав вважати, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем, а також сума відсотків є правильними. Витяг з реєстру боржників суд не прийняв як доказ наявності заборгованості та її розміру, оскільки він не є первинним бухгалтерським документом, а тому не є належним доказом наявності заборгованості у розмірі, який вказаний позивачем.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У частині першій статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом положень статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
При цьому слід враховувати, що у зв'язку із заміною кредитора у зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад в частині кредитора.
Отже, відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
За змістом частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Як було встановлено судом першої інстанції, позовні вимоги ТОВ «ФК «Аваліст» ґрунтуються на тому, що розмір заборгованості відповідача за кредитним договором від 23 жовтня 2020 року № 2034363374, право грошової вимоги за яким набуто позивачем, станом на 17 грудня 2021 року складає 55 005,36 грн.
Крім цього установлено, що дійсно 23 жовтня 2020 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 2034363374, за яким банк надав відповідачу кредит на споживчі цілі.
У цій категорії справ розмір кредитної заборгованості має визначатись відповідно до наданих доказів, вимог закону та умов договору.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Враховуючи, що у справах про стягнення кредитної заборгованості до предмета доказування включаються серед іншого обставини щодо розміру заборгованості, відповідно розрахунок заборгованості є належним доказом наявності та розміру заборгованості.
При цьому доказами, які можуть підтверджувати наявність або відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути документи первинної бухгалтерської документації, оформлені згідно норм статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та пункту 2.1.1 Постанови НБУ «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України» від 30 грудня 1998 року № 566, оскільки лише первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складені під час здійснення господарської операції - є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.
Проте, ТОВ «ФК «Аваліст» не надало суду первинних бухгалтерських документів стосовно видачі позичальнику кредиту та його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо), а також розрахунку заборгованості за кредитним договором, тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що немає підстав вважати, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем, а також сума відсотків, яка зазначена у витязі з реєстру боржників, є правильними і такими, що відповідають вимогам закону та домовленостям сторін.
Доведеність наявної суми заборгованості за кредитним договором є обов'язком позивача, який не довів суду належними та допустимими доказами її розмір та період, за який слід розраховувати суму боргу виходячи із умов погодженого графіку щомісячних платежів, а також позивачем не надано до суду розрахунок заборгованості за кредитним договором та/або виписку по рахунку позичальника у випадку, якщо він був відкритий на ім'я відповідача.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 23 вересня 2019 року у справі № 910/10254/18, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, а тому можуть підтверджувати факт передачі кредитних коштів позичальнику та заборгованість за кредитним договором.
Отже, виписка по рахунку є належним доказом щодо заборгованості відповідача, який повинен досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами, зокрема, розрахунком заборгованості, що узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 204/2217/16-ц (провадження 61-47244св18) та від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У матеріалах справи відсутні інші належні та допустимі докази, які б підтверджували суму наданого відповідачу кредитного ліміту, а також виписки за його кредитним рахунком та сам розрахунок заборгованості з моменту укладення кредитного договору, які б давали суду можливість встановити факт невиконання зобов'язання відповідачем по вищевказаному кредитному договору.
Суд першої інстанції правильно зауважив, що наданий позивачем витяг з реєстру боржників № 1 до договору факторингу № 17/12/21 від 17 грудня 2021 року не є належним доказом, який підтверджує наявність суми боргу перед позивачем та розмір самої заборгованості, оскільки не є первинним бухгалтерським документом.
Додатки до договору факторингу (акт приймання-передачі реєстру боржників та витяг з реєстру боржників, в яких зазначено прізвище, ім'я та по батькові боржника, номер договору, дата його укладання та сума боргу) без банківської виписки з особового рахунку позичальника жодним чином не підтверджує, яку суму коштів отримав відповідач за укладеним договором, яка частина тіла кредиту, комісії і відсотків за його користування була сплачена ним, а яка частина сплачена не була стосовно кожного щомісячного платежу у межах погодженого строку кредитування.
За таких обставин суд першої інстанції був позбавлений можливості перевірити наявність підстав для стягнення заборгованості з відповідача, наявність самої заборгованості та періоду її нарахування кредитором.
Викладені в апеляційній скарзі аргументи про чинність кредитного договору, умови якого не були оскаржені позичальником, враховуються апеляційним судом, однак висновків суду першої інстанції про недоведеність позову не спростовують. Сам по собі факт укладення кредитного договору ще не свідчить про порушення його стороною умов його виконання, виникнення заборгованості та її розмір.
З матеріалів справи вбачається, що до апеляційної скарги ТОВ «ФК «Аваліст» додано нові докази, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції, зокрема розрахунок заборгованості і деталізовану виписку по кредитному рахунку.
Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.Сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд.
За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Пунктами 4, 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов'язані: подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Вищевказані норми сприяють уникненню зловживань позивачем (його законними або уповноваженими представниками) процесуальним правом на подання доказів в будь-який час на стадії розгляду справи.
Так, згідно із частиною п'ятою статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до частин другої, четвертої, п'ятої, восьмої статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Отже, подання позивачем доказів має відбуватися у строки, встановлені частиною другою статті 83 ЦПК України, а саме разом з поданням позовної заяви.
Якщо ж докази не можуть бути подані у встановлений законом або судом строк з об'єктивних причин, позивач може про це письмово повідомити суд, який в свою чергу повинен вирішити питання про встановлення додаткового строку для подання вказаних доказів.
При поданні заяв по суті справи позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.
Згідно із частиною третьою статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень (пункт 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку»).
У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року в справі № 369/7772/15-ц (провадження № 61-12848св21) зазначено, що «тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні».
Колегія суддів не приймає додані до апеляційної скарги нові докази, оскільки такі докази у суді першої інстанції не подавалися позивачем, вони не були предметом дослідження суду першої інстанції та позивач із будь-якими заявами щодо долучення до справи вказаних доказів не звертався, а також не обґрунтував та не надав доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що відповідачем не висловлювалося жодних заперечень з приводу виниклої заборгованості та надав суду розрахунок заборгованості та виписку про рух коштів на рахунку.
Однак, зазначені доводи ТОВ «ФК «Аваліст» не заслуговують на увагу, оскільки в силу вимог закону позивач повинен надати суду всі наявні у нього докази, що стосуються предмету спору, разом із позовною заявою.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів погоджується із висновками суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у зв'язку із їх недоведеністю.
Таким чином суд першої інстанції ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У такому разі розподіл судових витрат позивача не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аваліст» залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 листопада 2023 року у даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній