справа №760/980/23 Головуючий у І інстанції - Яровенко Н.О.
апеляційне провадження №22-ц/824/12943/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
01 жовтня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Солом'янського районного відділу Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у місті Києві та Київський області, Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у місті Києві та Київський області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органу державної влади, -
установив:
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до Солом'янського районного відділу Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у місті Києві та Київський області, Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у місті Києві та Київський області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органу державної влади.
Позовні вимоги мотивував тим, що в 2014 році він з метою уникнення наслідків тимчасової окупації на території Автономної Республіки Крим виїхав до м. Києва.
04 вересня 2015 року ним було подано заяву про втрату паспорта громадянина України ( НОМЕР_1 , виданий Феодосіївським РВ ГУМВС України в Криму 17 січня 2008 року) до Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві, однак за результатами проведених перевірок його особу не було ідентифіковано.
Також він звертався з позовною заявою до Окружного адміністративного суду м. Києва про визнання дій Солом'янського районного відділу ДМС України в м. Києві протиправною та зобов'язання вчинити їх дії, щодо відновлення паспорта громадянина України.
За результатами проведення процедури встановлення особи йому було відмовлено у видачі паспорта громадянина України, а саме - матеріали справи по процедурі встановлення особи були не затверджені Головним управлінням Державної міграційної служби України у м. Києві та повернуті територіальному підрозділу Державної міграційної служби України - Солом'янському відділу ДМС України в м. Києві згідно відповіді Солом'янського районного відділу ДМС України в м. Києві від 16 лютого 2018 року №10/1646-18.
Головним управлінням ДМС України у м. Києві та Солом'янським відділом ДМС України в м. Києві за результатами процедури встановлення особи було прийнято рішення від 04 лютого 2018 року про відмову у затвердженні матеріалів справи з метою видачі паспорта громадянина України замість втраченого.
16 лютого 2018 року ним було отримано відповідь Солом'янського районного відділу Державної міграційної служби України в м. Києві №10/1646-18 за результатами розгляду матеріалів справи, щодо документування його паспортом громадянина України у зв'язку з його втратою.
Даною відповіддю йому було повідомлено про наступне: «За результатами розгляду матеріалів справи щодо документування паспортом громадянина України у зв'язку з його втратою були повернуті з ГУ ДМС України в м. Києві без затвердження матеріалів про встановлення Вашої особи».
Даними діями по відмові у затвердженні матеріалів про встановлення його особи Солом'янський районний відділ Державної міграційної служби України в м. Києві та Головне управління ДМС України в м. Києві порушили його конституційні права.
Відмова у видачі паспорта призводить до суттєвого порушення його прав, оскільки ускладнює процедуру працевлаштування та отримання соціальних виплат.
Таким чином, через дії Солом'янського районного відділу Державної міграційної служби та Головного управління ДМС України в м. Києві по відмові у видачі паспорту громадянина України він не міг майже сім років влаштуватися на роботу та не мав засобів для існування.
У зв'язку з відмовою Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві по затвердженню матеріалів справи за результатами проведення процедури встановлення особи та Солом'янського відділу ДМС України він в грудні 2018 року був змушений звертатися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва по цивільній справі №760/33671/18 заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення до заінтересованої особи: Солом'янського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області було задоволено та встановлено факт того, що ОСОБА_1 є ОСОБА_1 , громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , що народжений в м. Сімферополь, АР Крим, про що складено виконавчим комітетом Гресівської селищної ради м. Сімферополя, АР Крим актовий запис про народження № 138 від 28 листопада 1991 року.
Постановою Київського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року залишено судове рішення без змін.
Жодних дій відповідачі не проводили, численні звернення, як усні, так і письмові залишались без належної відповіді.
Вказував, що відповідачі всіляко його принижували, звинувачуючи його в шахрайському набутті громадянства України, сепаратизмі та І погрожували депортацією.
Лише після неодноразових звернень до судових органів України 25 березня 2022 року йому було видано паспорт громадянина України.
Починаючи з 04 вересня 2015 року та по 25 березня 2022 року він намагався відновити втрачений паспорт громадянина України, здійснював будь-які можливі для цього дії, однак відповідачі йому в цьому відмовляли.
Досудові механізми врегулювання спору та судові тяжби тривали 6 років 6 місяців 22 дні.
Таким чином, 6 років 6 місяців 22 дні він жив без документів, які підтверджували б його особу, не міг влаштуватися на роботу, зняти житло, отримати статус та допомогу внутрішньо переміщеної особи, та як наслідок елементарно не мав джерел для існування.
Зазначав, що розмір матеріальної шкоди становить 333348 грн. (мінімальна заробітна плата + щомісячна грошова допомога внутрішньо переміщеної особі за період з 2016 року по 25 березня 2022 року).
Матеріальна шкода складається з мінімальної заробітної плати, яку він міг би отримати при працевлаштуванні на роботу та соціальної допомоги внутрішньо переміщеної особи при набутті даного статусу за наявності паспорта громадянина України.
Наголошував, що після видачі паспорта громадянина України він працевлаштувався офіційно на роботу, що свідчить про те, що без паспорта громадянина України він не міг реалізувати своє право на працю, передбачене Конституцією України та КЗпП.
Також згідно з відповіддю Управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації від 02 квітня 2018 року №260-260/А-66-62 йому було відмовлено в наданні статусу внутрішньо переміщеної особи та довідки внутрішньо переміщеної особи за відсутності паспорта громадянина України та зазначено, що особа має право звернутися із заявою повторно, якщо у неї з'явилися підстави, визначені в ст. 1 Закону або усунуті підстави для відмови у видачі довідки, тобто після відновлення втраченого паспорта громадянина України.
Як наслідок, за відсутності надання статусу внутрішньо переміщеної особи та довідки він був позбавлений права на отримання грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам,передбаченої пунктом 3 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року №505.
Паспорт громадянина України відповідачами було видано 25 березня 2022 року.
Тобто, з 2016 року по березень 2022 року він був позбавлений даних виплат як внутрішньо переміщена особа, що порушило його матеріальний стан, та як наслідок діями відповідачів було спричинено матеріальну шкоду.
Вказує, що після видачі паспорта громадянина України отримав статус внутрішньо переміщеної особи 26 травня 2022 року згідно з довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №3009-5001659828.
Відповідачі не видавали йому протягом майже 7 років нового паспорту громадянина України замість втраченого, при наявності його належності до громадянства України, хоча ці факти перевірялись та встановлювались при видачі йому паспорту громадянина України.
При цьому порушені вимоги закону щодо строків видачі паспорту, в результаті чого протягом 2015-2022 років, він був позбавлений права мати документ, який посвідчує його особу (порушення особистого немайнового права, в тому числі права на ім'я) та громадянство України на території нашої держави, (така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу, є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації).
Ці незаконні дії супроводжувались необхідністю звернення до відповідних органів для захисту порушеного права, призвели до порушення прав, передбачених Конституцією України, поневірянь, душевних страждань, приниження людської гідності, порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя.
Зазначав, що ці страждання є такими, що підпадають під поняття моральної шкоди та знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку з неправомірними діями відповідачів.
Визначаючи розмір моральної шкоди слід враховувати тривалий час, протягом якого він змушений був захищати свої порушені права, оскаржувати дії цього органу, необхідність доводити свої права, виходячи із конкретних обставин і наслідків, що настали для нього в результаті душевних страждань, внаслідок дій та бездіяльності, порушення прав, встановлених Конвенцією про захист прав та основоположних свобод, та вважав, що моральна шкода підлягає стягненню в сумі 100000 грн., що відповідає характеру правопорушення з боку відповідачів, глибини його моральних страждань, позбавлення можливостей реалізації його прав, встановлених обставин справи.
Просив суд, стягнути з Солом'янського районного відділу Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області та Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на свою користь 333348 грн. у відшкодування матеріальної шкоди та 100000 грн. у відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що на момент подачі заяви про видачу втраченого паспорта громадянина України 04 лютого 2016 року діяла Постанова КМУ від 25 березня 2015 року №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну , пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України в редакції від 31 грудня 2015 року», якою не встановлюється вимога при поданні заяви на оформлення паспорта громадянина України подавати рішення суду про встановлення особи.
Вказує, що рішення Солом'янського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 07 березня 2019 року він до суду не оскаржував, оскільки звернувся 22 грудня 2018 року до суду в порядку ЦПК України із заявою про встановлення його особи, а також у зв'язку з тим, що відповідачі, навіть маючи рішення Окружного адміністративного суду м. Києва, яке набрало законної сили 13 грудня 2018 року, його не виконують та паспорт громадянина України не видають.
Зазначає, що він не погоджується з висновком суду першої інстанції про невикористання ним права на отримання довідки про взяття на облік ВПО, яка дає право на отримання грошової допомоги, і скористався ним лише у квітні 2018 року, оскільки це його право, яким він може скористатися на власний розсуд, коли захоче. Це не є обов'язком стати на облік як ВПО, у разі прибуття на підконтрольну територію України.
Наголошує, що ним також надані всі належні та допустимі докази, які в своїй сукупності доводять факт заподіяння йому моральної шкоди.
Просив суд, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
На вказану апеляційну скаргу Солом'янський районний відділ ЦМУ ДМС у м. Києві та Київський області, Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київський області подали відзиви, в обґрунтування яких зазначили, що з 2017 року ними неодноразово роз'яснювалось позивачу, щодо необхідності звернення до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а позивач в свою чергу із відповідною заявою звернувся до суду лише у грудня 2018 року.
Зазначають, що таким чином позивачем не доведено належними доказами протиправність (неправомірність) їх поведінки, як заподіювачів шкоди та причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об'єктивним наслідком їх поведінки.
Також, позивачем не надано належних та достовірних доказів, які б підтверджували спричинену йому моральну шкоду та доводи б наявність причинно-наслідкового зв'язку між їх неправомірними діями та завданою позивачу моральною шкодою.
Наголошують, що самі по собі факти відмови у видачі паспорта громадянина України замість втраченого, які в подальшому були оскаржені в судовому порядку, не свідчать про незаконність їх дій та заподіяння позивачу шкоди.
Просили суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 рокузалишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , в м. Сімферополь, АР Крим, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданого повторно 05 вересня 2017 року Центральним районним у м. Миколаєві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, актовий запис №138 від 28 листопада 1991 року.
З пояснень позивача судом встановлено, у 2014 році, з метою уникнення тимчасової окупації на території Автономної Республіки Крим, він виїхав до м. Києва де проживає наразі.
У 2015 році позивач втратив паспорт громадянина України та ідентифікаційний номер.
З довідки, виданої ДІМ Солом'янського РУ ГУМВС України в м. Києві від 09 вересня 2015 року вбачається, що ОСОБА_1 звертався до Солом'янського РУ ГУМВС України в м. Києві з заявою, щодо втрати документів, а саме: паспорта громадянина України та ідентифікаційного номеру. Заява зареєстрована в «Журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчиненні кримінальні правопорушення та інші події» за №47090 від 04 вересня 2015 року.
На підставі заяви ОСОБА_1 №10/130 від 04 лютого 2016 року про втрату або викрадення паспорта Солом'янським РВ ГУ ДМС України в м. Києві 04 лютого 2016 розпочато справу №10/130 про оформлення паспорта громадянина України в зв'язку із втратою.
За результатами розгляду даної заяви винесено висновок від 03 березня 2016 року,згідно з яким у видачі паспорта громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено.
На підставі заяви ОСОБА_1 №10/295 від 29 березня 2017 року про втрату або викрадення паспорта Солом'янським РВ ГУ ДМС України в м. Києві 29 березня 2017 року розпочато справу №10/295 про оформлення паспорта громадянина України в зв'язку із втратою.
За результатами розгляду даної заяви винесено висновок від 27 квітня 2017 року, згідно з яким у видачі паспорта громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено.
Листом Солом'янського районного відділу Головного управління ДМС України у м. Києві від 27 квітня 2017 року позивачу повідомлено, що «…провадження по справі за Вашою заявою щодо оформлення паспорта громадянина України у зв'язку з втратою припинено, оскільки підтвердити факт видачі Вам паспорта громадянина України на території АР Крим не вбачається за можливе. Крім того, …через відсутність інформації щодо реквізитів втраченого Вами паспорта процедура встановлення особи для Вашої ідентифікації не проводиться та рішення про оформлення та видачу паспорта не приймається».
Центральним районним у місті Миколаєві ВДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області 05 вересня 2017 року позивачу видано повторно свідоцтво про народження.
Листом Солом'янського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві від 22 вересня 2017 року №10/9198-17 позивача повідомлено, що «…на підставі тих документів, які Вами були надані, а саме свідоцтва про народження, яке було видане повторно, ідентифікувати вашу особу не виявляється за можливе, і тому видати Вам паспорт на підставі свідоцтва про народження не вбачається за можливе оскільки паспорт громадянина України на підставі свідоцтва про народження видається тільки громадянам, які не досягли 18 років». Зокрема повідомлено, що для того, щоб провести акт встановлення особи потрібно залучити родичів, які б упізнали на фото ОСОБА_1 та зазначено повторно, що через відсутність реквізитів втраченого паспорта та будь-яких інших документів, ідентифікувати особу позивача не вбачається за можливе.
Оскільки позивачем втрачено паспорт громадянина України, який видано Феодосійським МВ ГУМВС України у АР Крим, яким, тимчасово не здійснюється функціонування, у зв'язку з чим підтвердити факт видачі паспорта та ідентифікувати особу позивача не можливо, Солом'янським РВ ГУ ДМС України в м. Києві проведено процедуру встановлення особи.
З матеріалів справи №1378959 про проведення процедури встановлення особи ( ОСОБА_1 ), яка отримує паспорт після втрати Солом'янським РВ ГУ ДМС України в м. Києві розпочатої 22 грудня 2017 року вбачається, що до процедури встановлення особи ОСОБА_1 залучено осіб, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , якими надано письмові пояснення про те, що ОСОБА_1 на запропонованих Солом'янським РВ ГУ ДМС України в м. Києві фото вони впізнали, оскільки останній є їх знайомим з 2014 року.
Після проведеної процедури встановлення особи, справу ОСОБА_1 сформовано та направлено до Головного управління ДМС в м. Києві для затвердження, проте матеріали справи, щодо документування паспортом громадянина України повернуто до Солом'янського районного відділу Головного управління ДМС України у м. Києві без затвердження, прийнято рішення, що свідчення свідків, не є вагомим доказом підтвердження або спростування, оскільки не є родичами, сусідами або особами, які б знали позивача з дитинства.
За результатами проведення процедури встановлення особи, особу не встановлено, відповідно до п. 100 Порядку прийнято рішення про відмову особі у видачі паспорту та рекомендовано звернутись до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
У листі Міністерства соціальної політики України від 23 жовтня 2017 року №33/01/585617 на звернення ОСОБА_1 зазначено, що за даними Єдиної інформаційно-аналітичної системи державної служби зайнятості 16 березня 2011 року позивач звертався до Сімферопольського міського центру зайнятості Автономної Республіки Крим, був зареєстрований як безробітній 23 березня 2011 та знято з обліку 21 квітня 2011 року.
Також, повідомлено про те, що до Центру зайнятості ОСОБА_1 , подано паспорт громадянина України НОМЕР_1 , диплом № НОМЕР_2 про закінчення 30 червня 2010 року навчання в професійно-технічному навчальному закладі за професією «Слюсар з ремонту автомобілів», облікову картку платника податків з реєстраційним номером НОМЕР_3 , заяву про надання статусу безробітного від 23 березня 2011 року.
Проте, оскільки Автономна Республіка Крим є тимчасово окупованою територією України, а все рухоме та нерухоме майно залишилося на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі й архівні дані, тому Державна служба зайнятості (Центральний апарат) наразі не має можливості надати копії документів особової справи ОСОБА_1 , що сформовано Сімферопольським міським центром зайнятості АР Крим за період реєстрації ОСОБА_1 як безробітного.
Листом Солом'янського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві від 16 лютого 2018 року №10/1646-18 позивачу повідомлено, що Центральним районним у місті Миколаєві ВДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області підтверджено факт видачі позивачу повторно свідоцтва про народження. Зокрема, для отримання додаткової інформації відповідачем направлено запити до Головного Центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України та Служби безпеки України. Станом на 14 лютого 2018 року відповідей від вищезазначених установ не надходило.
Листом Управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації від 02 квітня 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи у зв'язку з відсутністю у позивача паспорта громадянина України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 липня 2018 року було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , а саме:
- визнано протиправною та скасовано відмову Солом'янського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві №10/295-3156-17 від 27 квітня 2017 року, від 22 вересня 2017 року та від 16 лютого 2018 року у видачі паспорта громадянина України замість втраченого ( НОМЕР_1 , виданий Феодосіївським РВ ГУМВС України в Криму 17 січня 2008 року);
- визнано протиправною та скасовано відмову Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 14 лютого 2018 року №8001.16.1-3883/80.16-18 у видачі паспорта громадянина України замість втраченого за результатами проведення процедури встановлення особи;
- зобов'язано Солом'янський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві, Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві вчинити дії стосовно належного проведення перевірки та розгляду заяв ОСОБА_1 щодо оформлення паспорта громадянина України у зв'язку із втратою.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2018 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 липня 2018 року залишено без змін
На виконання рішення суду 15 січня 2019 року ОСОБА_1 сформував заяву-анкету №2790359.
З матеріалів справи про проведення процедури встановлення особи ( ОСОБА_1 ), яка отримує паспорт, у зв'язку з втратою попереднього Солом'янським РВ ГУ ДМС України в м. Києві розпочатої 14 лютого 2019 року вбачається, що за результатами прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в оформленні паспорта громадянина України та роз'яснено право надати рішення суду про встановлення особи (як особу, яку не було встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи).
З висновку вбачається, що згідно отриманих відомостей та єдиних реєстрів, інших інформаційних баз Солом'янським РВ ЦМУ ДМС в м. Києві та Київський області не вдалося ідентифікувати та встановити особу ОСОБА_1 .
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 09 листопада 2021 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту задоволено. Встановлено факт того, що ОСОБА_1 є ОСОБА_1 , громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , що народжений в м. Сімферополь, АР Крим, про що складено виконавчим комітетом Гресівської селищної ради м. Сімферополя, АР Крим актовий запис про народження №138 від 28 листопада 1991року.
Постановою Київського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 09 листопада 2021 року залишено без змін.
З тексту постанови вбачається, що на запит суду першої інстанції АТ КБ «ПриватБанк» було надано належним чином посвідчену копію паспорта громадянина України НОМЕР_1 , виданого Феодосійським МРГУ МВС України в Криму 16 січня 2008 року на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Сімферополь, АР Крим та фотокартка особи яка є ідентичною особі заявника в даній справі.
25 березня 2022 року ОСОБА_1 було документовано паспортом громадянина України у вигляді ID-картки.
Звертаючись до суду із позовом позивач зазначив, що починаючи з 04 вересня 2015 року по 25 березень 2022 року він намагався відновити втрачений паспорт громадяни України, здійснював будь-які можливі для цього дії, однак відповідачі йому відмовляли, а тому внаслідок неправомірних дій відповідачів йому завдано матеріальної шкоди в розмірі 333348 грн., яка складається з 300198 грн. мінімальної зарплати за період з 2016року по 25 березня 2022 року, та з 33150 грн. грошової допомоги ВПО за період з 2016 року по 25 березня 2022 року.
Також, посилався на те, що незаконні дії відповідачів завдали йому моральної шкоди, яку він оцінює у розмірі 100000 грн.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки відповідачів як заподіювачів шкоди та причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, що виражається в тому, що збитки мають виступати об'єктивним наслідком поведінки відповідачів.
Також, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували спричинення позивачу моральної шкоди та доводили б наявність причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями відповідачів та завданою позивачу моральною шкодою.
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України, передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Статтею 56 Конституції України, кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 ст. 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
За загальними положеннями, передбаченими ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною 1 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю. Відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Загальною підставою відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди. Протиправна поведінка може виявлятися у прийнятті особою неправомірного рішення або у неправомірній поведінці. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Відповідальність настає лише за вини заподіювача шкоди. Тобто, відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє особу від відповідальності.
У той же час, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
При цьому, з урахуванням положень п. 10 ч. 2 ст. 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: - неправомірні дії цього органу, - наявність шкоди, - причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі».
Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на беззаперечну підставу відшкодування йому шкоди посилався на те, лише після неодноразових звернень до судових органів 22 березня 2022 року йому було видано паспорт громадянина України.
Відсутність паспорта громадянина України не давалайому можливості влаштуватись на роботу та отримати грошову допомогу внутрішньо переміщеної особи.
Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції, проведення процедури ідентифікації та встановлення особи ОСОБА_1 не призвело до видачі паспорта громадянина України замість втраченого. Особу ОСОБА_1 було ідентифіковано лише на стадії судового розгляду Солом'янським районним судом м. Києва, а рішення суду в подальшому стало підставою для видачі паспорта громадянина України.
Крім того, колегія суддів бере до уваги, що починаючи з 2017 року відповідачами неодноразово роз'яснювалося позивачу щодо необхідності звернення до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення проте з відповідною заявою ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду лише в грудні 2018 року.
Причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення матеріальної шкоди з відповідачів, оскільки позивачем не доведено протиправність (неправомірність) поведінки відповідачів як заподіювачів шкоди та причинний зв'язок між їх протиправною поведінкою та збитками.
Позивачем не мотивовано та жодними доказами не доведено завдану йому матеріальну шкоду, в чому саме полягала така шкода, та не навів жодного обґрунтування, щодо розміру такої шкоди.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що на момент подачі заяви про видачу втраченого паспорта громадянина України діяла Постанова КМУ від 25 березня 2015 року №302, якою не встановлювалась вимога при поданні заяви на оформлення паспорта громадянина України подавати рішення суду про встановлення особи, оскільки, така вимога хоч і не встановлювалась, проте, проведення процедури ідентифікації та встановлення особи ОСОБА_1 не призвело до видачі паспорта громадянина України замість втраченого, а тому тільки подача до суду заяви про встановлення факту, що має юридичне значення та позитивне рішення суду дало б змогу ідентифікувати особу ОСОБА_1 та в подальшому видачі паспорта громадянина України.
У постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17 (адміністративне провадження №К/9901/37372/18) зазначено, що у практиці Європейського суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).
Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення у справі «Stankov v. Bulgaria» від 12 липня 2007 року, заява №68490/01, §62).
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського суду з прав людини, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «Тома проти Люксембургу» (2001 рік), «Калок проти Франції» (2000 рік) та «Недбала проти Польщі» (2000 рік) Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
Щодо особливостей розгляду спорів з відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, Верховний Суд в постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17 дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
Згідно з частинами 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до частин 1, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частинами 1, 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі №335/11779/16-ц (провадження №61-16940св18) вказано, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.
У справі, яка переглядається, позивачем не доведено про будь-які порушення його прав відповідачами, після проведення процедури ідентифікації та встановлення особи, яке не призвело до видачі йому паспорта громадянина України замість втраченого.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували спричинення йому моральну шкоду та доводили б наявність причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями відповідачів та завданою позивачу моральною шкодою.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
З вище викладеного не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Виходячи з вище викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що ухвалене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 07 жовтня 2024 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба