печерський районний суд міста києва
Справа № 757/44098/24-ц
02 жовтня 2024 року суддя Печерського районного суду міста Києва Остапчук Т.В., розглянувши матеріали позовної зави ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» про розірвання попереднього договору купівлі - продажу квартири і стягнення сплачених коштів,-
До Печерського районного суду міста Києва Остапчук Т.В надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» про розірвання попереднього договору купівлі - продажу квартири і стягнення сплачених коштів.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 заявляє такі позовні вимоги: розірвати попередній договір купівлі - продажу квартири від 31 травня 2021 року, укладеного між Приватним акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд» та ОСОБА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом КМНО Пашкевич Л.Г, зареєстрований в реєстрі за №744 та стягнення з Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» на користь ОСОБА_1 1 681 771,09 грн
Предметом Попереднього договору є зобов'язання сторін в майбутньому укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 . Тобто даний позов виник із приводу нерухомого майна.
Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист (ст.55) та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст.124).
Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», інститут підсудності безпосередньо пов'язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у п.1 ст.6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Недотримання правил територіальної юрисдикції (підсудності) є порушенням процесуального закону, який є підставою для скасування рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю (ч.1 ст.378 ЦПК України).
За змістом ч.1 ст.30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Положеннями ст.30 ЦПК України визначено перелік позовів, для яких установлена виключна підсудність, та такий перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Разом з тим, поняття позови, що виникають з приводу нерухомого майна (ч.1 ст.30 ЦПК України) є більш широке, ніж поняття позови, де предметом спору є нерухоме майно. А тому правило даної норми розповсюджується і на позови щодо будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно та речових (немайнових) прав.
Нерухоме майно є особливим об'єктом права власності, оскільки наділене специфічними рисами - сталий зв'язок із землею, особлива цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення; майнове право на об'єкт нерухомості є складовою частиною такого майна, як об'єкта цивільних прав; виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном (правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18, у постанові Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 755/5684/180).
Згідно роз'яснень, які містяться в п.п. 41, 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01.03.2013 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. До таких позовів відносяться позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364,367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370,372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Як роз'яснено у п. 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014 до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про визнання права власності на таке майно, про витребування майна із чужого незаконного володіння, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, не пов'язаних із позбавленням володіння, про встановлення сервітуту, виключення майна з-під арешту, визнання правочину недійсним (незалежно від заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину) тощо.
Виключна підсудність - особливий вид територіальної підсудності, який забороняє застосування інших видів територіальної підсудності (загальної, альтернативної або підсудність пов'язаних між собою вимог). Це пояснюється особливостями справ, на які така підсудність поширюється, і направлено на створення сприятливих умов для розгляду справи й виконання судового рішення. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 640/16548/16-ц, до позовів, які виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про: право власності на таке майно; право володіння і користування ним (стаття 358 Цивільного кодексу України, далі -ЦК України); поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, та виділ частки із цього майна (статті364,367цьогоКодексу); поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, та виділ частки із цього майна (статті370,372цьогоКодексу); право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди, тощо; визнання правочину з нерухомістю недійсним; звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
За визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполука «з приводу» означає «у зв'язку з чим-небудь», тому словосполучення «з приводу нерухомого майна» треба розуміти як будь-який спір у зв'язку з нерухомим майном або певними діями, пов'язаними з цим майном.
Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв'язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.
Отже, слід дійти висновку, що виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Відповідна правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 року у справі № 910/10647/18.
У постанові від 16.02.2021 року у справі № 911/2390/19 Велика Палата Верховного Суду визначила, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у ч. 3ст. 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані із нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередній об'єкт спірних правовідносин.
Вимоги щодо виключної підсудності унеможливлюють застосування інших правил підсудності, крім тих, які встановлені процесуальним законом для відповідної категорії справ.
Правила виключної підсудності, визначені ч.2 ст.30 ЦПК України, які застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються: будь-яких вимог, пов'язаних з правом особи на нерухоме майно (земельні ділянки, будинки, квартири, тощо), речових (майнових) прав на власне чи чуже нерухоме майно (право володіння, користування, тощо), а також поділ нерухомого майна, що перебуває в спільній власності, визнання недійсним договору купівлі - продажу будинку, розірвання договору оренди нерухомого майна у зв'язку з невиконанням стороною договору, переводу прав покупця нерухомого майна, стягнення заборгованості з орендної плати та користування нерухомим майном тощо.
Отже, спори, що стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано пред'являються до суду за місцезнаходженням нерухомого майна. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Статтею 187 ЦПК України визначено, що якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, на підставі частини 9 цієї ж статті, суд надсилає справу за підсудністю в порядку встановленому ст.31 ЦПК України.
Як вбачається з п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Статтею 32 ЦПК України визначено, що спори між судами про підсудність не допускаються.
Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому ст.31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Враховуючи викладене, суддя приходить до висновку про передачу справи на розгляд до Солом'янського районного суду міста Києва.
Керуючись ст.ст. 27, 31, 32 ЦПК України, суд, -
Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» про розірвання попереднього договору купівлі - продажу квартири і стягнення сплачених коштів передати за підсудністю до Солом'янського районного суду міста Києва.
Копію ухвали направити позивачу до відома.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається - протягом п'ятнадцяти днів з дня (її) проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання)без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя: Т.В.Остапчук