27 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 757/19001/21-ц
провадження № 61-8357св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - Міністерство юстиції України,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 лютого 2024 року у складі судді Сенюти В. О. та постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Гаращенка Д. Р., Сушко Л. П.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року Міністерство юстиції України звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про захист ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 14:00 годині на відеохостингу «YouTube» оприлюднена прес-конференція на тему «ІНФОРМАЦІЯ_4» за участю відповідача, яка розміщена за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5.
Під час прес-конференції поширено недостовірну інформацію щодо діяльності Міністерства юстиції України, яка порушує його немайнові права і має бути спростована відповідачем у спосіб, яким була поширена. Зокрема, на 27 хв. 25 сек. теза відповідача про те, що Міністерство юстиції України використовує підроблені звернення, підлягає спростуванню.
При цьому зазначав, що державне регулювання діяльності приватного виконавця забезпечується Міністерством юстиції України.
Посилаючись на наведене, просив визнати недостовірною та такою, що порушує право Міністерства юстиції України на недоторканість ділової репутації, інформацію, оприлюднену ІНФОРМАЦІЯ_1 на прес-конференції на тему «ІНФОРМАЦІЯ_4» за участю ОСОБА_1 і розміщеній за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_6 на 27:54 хвилинах хронометражу, а саме: «у тезі ОСОБА_1 , який зазначив, що Міністерство юстиції України використовує підроблені звернення».
Зобов'язати ОСОБА_1 спростувати недостовірну інформацію, що міститься в оприлюдненій 15 лютого 2021 прес-конференції на тему «ІНФОРМАЦІЯ_4» за участю ОСОБА_1 і розміщеній за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 а саме: теза ОСОБА_1 , який зазначив, що «Міністерство юстиції України використовує підроблені звернення» шляхом розміщення на відеохостингу «YouTube» повідомлення такого змісту:
«Спростування. Інформація, що міститься в оприлюдненій ІНФОРМАЦІЯ_1 прес-конференції на тему «ІНФОРМАЦІЯ_4» за участю ОСОБА_1 , яка розміщена за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_7, a caмe : «теза ОСОБА_1 , який зазначив, що Міністерство юстиції У країни використовує підроблені звернення» є недостовірною».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 21 лютого 2024 року в задоволенні позову Міністерства юстиції України відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що інформація, викладена відповідачем, не підлягає спростуванню, оскільки не містить юридичного складу правопорушення та подана відповідачем відповідно до статті 34 Конституції України.
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року за наслідками розгляду апеляційної скарги Міністерства юстиції України рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 лютого 2024 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним та обґрунтованим і не вбачав підстав для його скасування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
07 червня 2024 року Міністерство юстиції України через свого представника Козиренка С. П. звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника (частини перша, третя статті 58 ЦПК України).
Для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи без додаткового уповноваження (довіреності) (див. постанову Верховного Суду від 28 серпня 2023 року у справі № 740/2873/22 (провадження № 61-8685св23)).
Козиренко С. П. , як представник Міністерства юстиції України, до касаційної скарги додав документи, які можуть підтвердити повноваження діяти від імені Міністерства юстиції України за правилами самопредставництва, зокрема довіреність у порядку передоручення від 01 листопада 2023 року, витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), у якому зазначено, що керівником Міністерства юстиції України є Малюська Д. Л. , виписку з ЄДР від 29 липня 2022 року, копію наказу від 11 грудня 2020 року про переведення Козиренка С. П. на посаду головного спеціаліста відділу позовної діяльності Міністерства юстиції України Департаменту з питань судової роботи та Положення про Департамент з питань судової роботи Міністерства юстиції України, основними завданням та функцією якого є представництво без окремого доручення керівника, зокрема інтересів Міністерства юстиції України.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2019 року в справі № 539/3299/15-ц, від 28 липня 2022 року в справі № 640/8596/21 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року в справі № 905/902/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
Суди не дотрималися справедливого, неупередженого розгляду і вирішення справи з метою ефективного захисту прав та інтересів Міністерства юстиції України, інтересів держави. Відповідач необґрунтовано поширив неправдиві відомості про роботу Міністерства юстиції України. Поширена відповідачем інформація є недостовірною, порушує особисті немайнові права Міністерства юстиції України, тому повинна бути спростована.
Доводи інших учасників справи
ОСОБА_1 подав відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що під час проведення прес-конференції, до початку виступу відповідача, на прес-конференції було продемонстровано фрагмент запису із засідання Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 12 лютого 2021 року. У зв'язку з чим, заслухавши наведені факти, оприлюднені перед своїм виступом, відповідач висловив оціночне судження у вигляді власної думки, що Міністерство юстиції України використало підроблені звернення у зв'язку із підготовкою подань про притягнення приватного виконавця ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у даній справі.
Витребувано з Деснянського районного суду міста Києва цивільну справу № 757/19001/21-ц за позовом Міністерства юстиції України до ОСОБА_1 про захист ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації.
У липні 2024 року матеріали справи № 757/19001/21-ц надійшли до Верховного Суду.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 14:00 годині на відеохостингу «YouTube» оприлюднена прес-конференція на тему «ІНФОРМАЦІЯ_4» за участю відповідача, яка розміщена за посиланнях ІНФОРМАЦІЯ_5. Поширена інформація такого змісту:
«27 хв. 25 сек., теза ОСОБА_1 , який зазначив, що Міністерство юстиції України використовує підроблені звернення».
Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що оприлюднена відповідачем на прес-конференції «ІНФОРМАЦІЯ_4» на 27 хв. 25 сек. хронометражу інформація щодо Міністерства юстиції України порушує права на ділову репутацію державного органу, у зв'язку з чим просив її спростувати.
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій є посилання заявника на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2019 року в справі № 539/3299/15-ц, від 28 липня 2022 року в справі № 640/8596/21 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року в справі № 905/902/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію і таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
У справах про захист гідності, честі та ділової репутації суд повинен розмежовувати відомості, які принижують честь та гідність особи, від думок, поглядів, критичних висловлювань, ідей, оцінок, висловлених у порядку реалізації конституційного права на свободу думки і слова.
Згідно статті 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
За приписами статей 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Lingens v. Austria» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. У даній справі ЄСПЛ вказав, що: «Суд повинен нагадати, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» або тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе».
Таким чином, згідно зі статтею 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У справі, яка є предметом перегляду, суди встановили, що відповідач, надаючи оцінку подіям, пов'язаним із розглядом звернень громадян певним державним органом, висловив свою власну позицію, судження, критику з огляду на співставлення певних обставин, що стосувалися діяльності Міністерства юстиції України.
Врахувавши зміст спірної інформації, встановлені обставини у справі, контекст поширеної інформації, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов висновку, що оспорювана інформація є не фактичним твердженням, а оціночним судженням відповідача, який висловив своє власне бачення та критику, не стверджуючи жодних обставині; оспорювана інформація відображає його суб'єктивні думки, засновані на особистому сприйнятті певних подій та їх власній оцінці.
Чинним законодавством не передбачено можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а особи, які є публічними фігурами, мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 761/33563/20, від 09 серпня 2023 року у справі № 351/2587/17 .
Встановивши, що поширена відповідачем під час прес-конференції інформація, спростування якої просить Міністерство юстиції України, не носить характеру завідомо неправдивих відомостей та є оціночним судженням, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
ОСОБА_1 у цій конкретній ситуації від свого імені оцінив висловлювання інших осіб, що не може бути спростовано, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 08 липня 1986 року (справа 12/1984/84/131, Лінгенс проти Австрії) та статті 30 Закону України «Про інформацію».
Суди правильно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустили порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними.
Аргументи касаційної скарги щодо неврахування судами відповідних доказів, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки вони були предметом дослідження судами з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом в постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Процедура притягнення приватного виконавця ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності не є предметом розгляду у цій справі та не впливає на вирішення справи про захист ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 21 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун