ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.09.2024Справа № 910/8314/24
Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Мазура В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження
справу № 910/8314/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФІЯ ОЙЛ»
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНТИНЕНТАЛЬ ТРЕЙД"
про стягнення 4 650 747,11 грн,
За участю представників сторін:
від позивача: Комаха А.І.
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "СОФІЯ ОЙЛ" 03.07.2024 через систему "Електронний суд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОНТИНЕНТАЛЬ ТРЕЙД" про стягнення 4 650 747,11 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань в частині поставки передплаченого за Договором №300/02/2023 купівлі-продажу товарів від 15.02.2023 товару, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 4 650 747,11 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 відкрито провадження у справі № 910/8314/24, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.08.2024.
22.08.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2024 відкладено підготовче засідання у справі на 05.09.2024.
Присутній у судовому засіданні 05.09.2024 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив призначити справу до судового розгляду.
Представник відповідача у засідання суду не з'явився, відзив на позовну заяву у встановлений строк суду не надіслав.
Ураховуючи відсутність будь-яких інших заяв і клопотань представників сторін та оскільки у підготовчому засіданні 05.09.2024 вирішені питання, зазначені у ч. 2 ст.182 Господарського процесуального кодексу України, а також здійснені усі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи №910/5093/24 до судового розгляду по суті на 19.09.2024.
16.09.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про доручення доказів понесення витрат на правничу допомогу.
18.09.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява про проведення судового засідання без участі представника відповідача, за наявними в матеріалах справи документами.
У судовому засіданні 19.09.2024 представник позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та покласти на відповідача витрати на правничу допомогу.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився.
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, у визначений законом строк відзиву на позов не надав.
Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Отже, враховуючи, що відповідач не скористався наданим йому правом у межах визначеного законом процесуального строку на подання відзиву, суд дійшов висновку про можливість вирішення спору за відсутності відзиву відповідача.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Приймаючи до уваги, що відповідач належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка в судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.
У судовому засіданні 19 вересня 2024 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
15.02.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СОФІЯ ОЙЛ» (за договором - Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОНТИНЕНТАЛЬ ТРЕЙД» (за договором - Продавець) був укладений Договір №300/02/2023 купівлі-продажу товарів (далі - Договір), відповідно до умов якого Продавець зобов'язався передати нафтопродукти: дизельне пальне у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти товар та повністю оплатити його ціну (вартість).
Пунктом 2.4. Договору визначено, що передача кожної партії товару здійснюється лише за умови надходження авансового платежу (передоплати) усієї вартості (ціни) партії товару на поточний банківський рахунок продавця у визначені договором строки, якщо інше не передбачено у додатках (додаткових угодах).
Згідно із п.3.5. Договору покупець зобов'язаний здійснити повну попередню (авансову) оплату ціни (вартості) кожної партії товару, якщо інше не передбачено у додатках (додаткових угодах) до цього Договору.
На виконання умов укладеного договору 23.05.2024, згідно виставленого рахунку №1220 від 23.05.2024, позивачем здійснено попередню оплату на суму 2 000 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1658 від 23.05.2024.
Також, згідно виставленого рахунку №1244 від 27.05.2024, позивачем на підставі платіжної інструкції №1663 від 27.05.2024 здійснено попередню оплату на суму 2 418 000,00 грн та на підставі платіжної інструкції № 1674 від 29.05.2024 - на суму 1 209 000,00 грн.
Крім того, за попередній період позивач мав переплату за укладеним договором на суму 183 747,11 грн.
Отже, станом на 07.06.2024 загальна сума передоплати позивача за товар становила 5 810 747,11 грн.
Пунктом 4.2.2. Договору передбачено, що продавець зобов'язаний передавати товар у власність Покупця вчасно, а саме, протягом 3-х (трьох) робочих днів з моменту здійснення Покупцем попередньої оплати за замовлений товар.
Пунктом 2.3. Договору визначено, що Товар передається Покупцеві окремими партіями (частинами). Кожна окрема партія товару передається в рамках цього Договору лише після попереднього усного узгодження асортименту, номенклатури, кількості, якості, ціни (вартості), умов та строків (термінів) її поставки (передачі у власність).
Пунктом 2.6 Договору визначено, що факт поставки (передачі у власність) кожної партії товару в рамках цього Договору може підтверджуватися або актами приймання-передачі, або видатковими накладними на переданий товар, підписаними уповноваженими представниками обох сторін. Датою поставки (передачі у власність) партії товару вважається дата, що вказана у видатковій накладній або в акті приймання-передачі товару.
Відповідно до п. 2.7. Договору, сторони погоджуються, що видаткова накладна (акт приймання-передачі) на передану партію товару є документом, який засвідчує факт передачі у власність партії товару, а також засвідчує остаточно узгоджені сторонами назву, кількість, ціну (вартість) партії товару. Кожна видаткова накладна (акт приймання-передачі) на передану партію товару є невід'ємною частиною цього Договору.
07.06.2024 відповідач здійснив часткову поставка товару (паливо дизельне Diesel FUEL ULSD 10PPM, УКТ ЗЕД 2710194300) у кількості 29 000 л на суму 1 160 000,00 грн з ПДВ, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною №3664 від 07.06.2024.
Оскільки відповідач у порушення умов укладеного договору та у визначений у п. 4.2.2. Договору строк увесь передплачений товар не поставив, 28.06.2024 позивач за допомогою програмного забезпечення M.E.Doc. направив, а відповідач отримав заявки на відвантаження товару, що підтверджується сформованою квитанцією, долученою до матеріалів справи.
У п. 5.2. Договору сторони погодили, що у випадку порушення (невиконання та/або неналежного виконання) Продавцем своїх зобов'язань в частині строків поставки замовленого та оплаченого товару Покупець в якості оперативно-господарської санкції вправі вимагати від Продавця повернення оплачених грошових коштів за замовлений товар.
01.07.2024 позивач надіслав відповідачу Лист про повернення коштів за вих.№010724- 2 від 01.07.2024 засобами електронної пошти, за допомогою програмного забезпечення M.E.Doc. та рекомендованим листом з описом вкладення у цінний лист. Зазначеним листом позивачем був установлений строк для повернення коштів протягом 1 (одного) робочого дня з дати направлення цього листа.
У п. 9.2. Договору, сторони погодили, що Договір, Додаткові угоди до цього Договору, будь-які Додатки, які є невід'ємною частиною цього Договору, первинні документи, а також інші документи, що стосуються виконання умов цього Договору (надалі - Документи), можуть бути складені відповідно до вимог чинного законодавства України із заповненням всіх обов'язкових реквізитів і накладенням електронного підпису і електронної печатки (за наявності) та надані Сторонами одна одній в електронному вигляді.
Пунктом 9.7. Договору Сторони встановили, документи, які відправлені та підписані Стороною з використанням електронного підпису і електронної печатки (за наявності), відповідно до п. 9.2. Договору, мають юридичну силу, породжують права та обов'язки для Сторін, можуть бути надані у якості належних доказів та визнаються рівнозначними документам, що складаються на паперовому носії. Підтвердження передачі (відправлення, отримання, тощо) документів, в порядку передбаченому п. 9.2. Договору, вважається легітимним підтвердженням фактичного прийому-передачі зазначених уповноваженими особами Сторін і не вимагає додаткового доказування.
Відповідач вимогу позивача про повернення суми попередньої оплати в розмірі 4 650 747,11 грн залишив без відповіді та задоволення, що стало підставою звернення позивача до суду з даним позовом.
Відповідач під час розгляду справи відзив на позовну заяву не подав і позовні вимоги не оспорив.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи принцип змагальності сторін, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 664 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов укладеного з відповідачем Договору №300/02/2023 купівлі-продажу товарів від 15.02.2023 на підставі платіжних інструкцій №1658 від 23.05.2024, №1663 від 27.05.2024, № 1674 від 29.05.2024 здійснено попередню оплату товару на загальну суму 5 627 000,00 грн.
Крім того, за попередній період позивач мав переплату за укладеним договором на суму 183 747,11 грн.
Отже, станом на 07.06.2024 загальна сума передоплати позивача за товар становила 5 810 747,11 грн.
Відповідно до видаткової накладної № 3664 від 07.06.2024 відповідач передав, а позивач прийняв товар на загальну суму 1 160 000,00 грн.
Отже, різниця між передплаченим та поставленим товаром склала 4 650 747,11 грн, що також підтверджується долученим до матеріалів справи Актом звіряння взаємних розрахунків за період 01.01.2024-30.06.2024, підписаного уповноваженими особами сторін з використанням електронного підпису і електронної печатки відповідно до умов п. 9.2., 9.7. Договору.
У п. 5.2. Договору сторони погодили, що у випадку порушення (невиконання та/або неналежного виконання) Продавцем своїх зобов'язань в частині строків поставки замовленого та оплаченого товару Покупець в якості оперативно-господарської санкції вправі вимагати від Продавця повернення оплачених грошових коштів за замовлений товар.
01.07.2024 позивач надіслав відповідачу Лист про повернення коштів за вих.№010724- 2 від 01.07.2024 засобами електронної пошти, за допомогою програмного забезпечення M.E.Doc. та рекомендованим листом з описом вкладення у цінний лист. Зазначеним листом позивачем був установлений строк для повернення коштів протягом 1 (одного) робочого дня з дати направлення цього листа.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як встановлено судом та вбачається з наявних у справі доказів, відповідач у встановлений договором строк не повернув позивачу кошти в сумі 4 650 747,11 грн та товар на вказану суму також не поставив.
Суд звертає увагу на те, що відповідачем не вчинено жодної дії і не надано жодного доказу з метою спростування факту існування у нього заборгованості перед позивачем на заявлену до стягнення суму.
З огляду на вищевикладене, в силу чинного законодавства позивач наділений правом вимагати повернення коштів попередньої оплати та враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, відповідач доказів, які б підтверджували поставку товару чи повернення попередньої оплати за непоставлений товар в сумі 4 650 747,11 грн не надав, доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 650 747,11 грн попередньої оплати за Договором №300/02/2023 купівлі-продажу товарів від 15.02.2023 є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Крім того, позивач просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000,00 грн.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Так, на підтвердження факту надання послуг за укладеним між ТОВ «СОФІЯ ОЙЛ» та адвокатом Комахою А.І. Договором про надання правової допомоги № 050121 від 05.01.2021 до матеріалів справи долучені копії наступних документів: договору про надання правової допомоги №050121 від 05.01.2021, додаткової угоди № 1 від 30.12.2022 до договору, додатку №19 до договору; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ №000217 від 18.06.2018 на ім'я Комахи Анастасії Ігорівни; ордеру про надання правової допомоги АА № 1460775 від 03.07.2024; платіжної інструкції № 7309 від 13 вересня 2024 року на суму 40 000,00 грн.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).
Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Разом із тим, у частині 5 наведеної норми Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №904/66/18 зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України.
Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Враховуючи викладене та беручи до уваги, що додаток № 19 від 01.07.2024, в якому наведений перелік робіт виконаних адвокатом без конкретизації часу, витраченого адвокатом на виконання певного виду робі, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та ціною позову, розмір заявленого до стягнення із відповідача у даній справі гонорару є завищеним та не відповідає критерію розумності.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням, доходить висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн. і саме вказаний розмір суд вважає співрозмірним по відношенню до обсягу фактично виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОНТИНЕНТАЛЬ ТРЕЙД» (04052, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 17-Е, приміщення 501; код ЄДРПОУ 44125251) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФІЯ ОЙЛ» (08132, Київська обл., Бучанський р-н, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 6; ЄДРПОУ 39440179) заборгованість у розмірі 4 650 747 грн 11 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 69 761 грн 21 ко. Та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано: 07.10.2024.
Суддя А.І. Привалов