_________ _ _ _ МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ__ ___ ___ _
Справа №521/2930/24
Пр. №2/521/3068/24
23 вересня 2024 року м. Одеса
Малиновський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді - Сегеди О.М.,
при секретарі - Замниборщ А.С.,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права власності на спадщину,
встановив:
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, уточненим у подальшому до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його донька ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилась спадщина у вигляді 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , який в цілому складається з житлового будинку літ. «А», загальною площею 93,5 кв.м., житловою площею 58,5 кв.м., господарчих споруд: літ. «Е» - сарай, літ. «И» - літній душ, літ. «Ж» - гараж, літ. «З» - навіс, літ. «б» - льох, I - цистерна, II - мостіння, № 1, 2 - огорожа, розташованого на земельній ділянці, площею 334 кв.м., яка належала їй на праві власності на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26 березня 2014 року, яке набрало законної сили 06 квітня 2014 року.
Інші частини житлового будинку АДРЕСА_1 , а саме по 1/3 частини належать на праві власності на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26 березня 2014 року, рідним братам померлої, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Позивач зазначив, що ОСОБА_5 перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 .
Від шлюбу у них народилась донька ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Спадкоємцями першої черги за законом є він, ОСОБА_1 , рідний батько померлої, ОСОБА_2 , рідна донька померлої та ОСОБА_6 , чоловік померлої, який від спадщини відмовився, про що надав до державного нотаріуса заяву про відмову від спадщини.
Отже, спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 є він, ОСОБА_1 , рідний батько померлої та ОСОБА_2 , рідна донька померлої.
Вказував, що він разом з онукою прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 , шляхом звернення до Малиновської державної нотаріальної контори м. Одеси з заявами про прийняття спадщини, на підставі яких державним нотаріусом було заведено спадкову справу №371/2015року щодо майна ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Постановою державного нотаріуса Малиновської державної нотаріальної контори м. Одеси22 вересня 2022 року їм з відповідачкою було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку з відсутністю реєстрації права власності померлої ОСОБА_5 на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 у відповідному органі реєстрації прав на нерухоме майно та рекомендовано звернутися до суду.
Посилаючись на порушення своїх прав, позивач просив суд визнати за ним право власності у порядку спадкування за законом на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , який в цілому складається з житлового будинку літ. «А», загальною площею 93,5 кв.м., житловою площею 58,5 кв.м., господарчих споруд: літ. «Е» - сарай, літ. «И» - літній душ, літ. «Ж» - гараж, літ. «З» - навіс, літ. «б» - льох, I - цистерна, II - мостіння, № 1, 2 - огорожа, розташованого на земельній ділянці, площею 334 кв.м.
Ухвалою суду від 05 березня 2024 року по справі було відкрито провадження та призначено підготовче судове засідання, витребувана копія спадкової справи щодо майна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 26-27).
Ухвалою суду від 01 квітня 2024 року по справі було прийнято до провадження змінені позовні вимоги (а.с. 43).
Ухвалою суду від 30 травня 2024 року підготовче провадження у справі було закрито, справу призначено до судового розгляду (а.с. 67).
Позивач та його представник, діючий за дорученням для надання безоплатної вторинної правничої допомоги від 24 листопада 2023 року, в судове засідання не з'явились, надали через канцелярію суду заяву про підтримання позовних вимог, просили їх задовольнити та розглянути справу за їх відсутності (а.с. 82).
Відповідачка в судове засідання не з'явилась, про дату, час і місце судового засідання повідомлялась в порядку ст. 128 ЦПК України (а.с. 77, 79, 80).
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлялись в порядку ст. 128 ЦПК України (а.с. 78).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07 липня 1989 року Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що на зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись із подіями процесу (див. серед іншого «Гуржій проти України», заява № 326/3, 01 квітня 2008 року, «Олександр Шевченко проти України», № 8771/02, § 27, 26 квітня 2007 року). Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України» № 16652/04).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).
У справах «Рябих проти Росії» (заява № 52854/99, рішення від 24 липня 2003 року, пункт 52) та «Пономарьов проти України» (заява № 3236/03 від 03 квітня 2008 року, пункт 40) Європейський суд з прав людини зазначив, що сторона, яка приймає участь у судовому процесі, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відомості про розгляд справ (залишення позову без руху, повернення позовної заяви, дані про відкриття провадження та дати призначення справи до розгляду) публікуються на офіційному веб-сайті Малиновського районного суду м. Одеси у відповідності до Рішення ради суддів загальних судів № 12 від 28 лютого 2013 року «Про організацію роботи з інформаційного наповнення і функціонування офіційних веб-сайтів загальних судів на офіційному веб-порталі судової влади України» та відправлено до ЄДРСР.
Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив про те, що якщо учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються главою 84 книги шостої ЦК України, тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються правовідносини, які виникли між сторонами.
Судом встановлено, що позивач є рідним батьком ОСОБА_5 , яка 08 жовтня 2004 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с.96).
Після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 змінила своє прізвище на ОСОБА_5 .
В період шлюбу у ОСОБА_5 та ОСОБА_6 народилася донька ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с. 96 звор.).
Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с. 97).
Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина у вигляді 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , який в цілому складається з житлового будинку літ. «А», загальною площею 93,5 кв.м., житловою площею 58,5 кв.м., господарчих споруд: літ. «Е» - сарай, літ. «И» - літній душ, літ. «Ж» - гараж, літ. «З» - навіс, літ. «б» - льох, I - цистерна, II - мостіння, № 1, 2 - огорожа, розташованого на земельній ділянці, площею 334 кв.м., яка належала їй на праві власності на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26 березня 2014 року, яке набрало законної сили 06 квітня 2014 року (а.с. 7-8).
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 26 березня 2014 року було визнано за ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право на спадщину у порядку представництва на будинок АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці, площею 334 кв.м., який належав на праві власності ОСОБА_8 .
Отже, житловий будинок АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці, площею 334 кв.м., належав ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності, оскільки частки у праві власності не були визначені.
Відповідно до ст.372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільній сумісній власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Таким чином, ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 при житті належала на праві власності 1/3 частина житлового будинку літ. «А», загальною площею 93,5 кв.м., житловою площею 58,5 кв.м., господарчих споруд: літ. «Е» - сарай, літ. «И» - літній душ, літ. «Ж» - гараж, літ. «З» - навіс, літ. «б» - льох, I - цистерна, II - мостіння, № 1, 2 - огорожа, розташованого на земельній ділянці, площею 334 кв.м.
Встановлено, що при житті, ОСОБА_5 не встигла зареєструвати свою частку у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 у відповідному органі реєстрації прав на нерухоме майно.
Спадкоємцями першої черги за законом є позивач ОСОБА_1 , рідний батько померлої, відповідачка ОСОБА_2 , рідна донька померлої та ОСОБА_6 , чоловік померлої.
З матеріалів спадкової справи вбачається, що чоловік померлої ОСОБА_6 , відмовився від спадщини, про що надав до державного нотаріуса заяву про відмову від спадщини (а.с. 92 звор.).
Таким чином, спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5 є позивач ОСОБА_1 , рідний батько померлої та відповідачка ОСОБА_2 , рідна донька померлої, які прийняли спадщину, шляхом звернення в установлений законом строк, а саме 22 жовтня 2015 року до Малиновської державної нотаріальної контори м. Одеси з заявами про прийняття спадщини, на підставі яких державним нотаріусом було заведено спадкову справу №371/2015року щодо майна ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 91-111).
Встановлено, що 22 вересня 2022 року постановою державного нотаріуса Малиновської державної нотаріальної контори м. Одеси Дарсалія Б.Ш. та ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку з відсутністю реєстрації права власності померлої ОСОБА_5 на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 у відповідному органі реєстрації прав на нерухоме майно та рекомендовано звернутися до суду (а.с. 109-110).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України ОСОБА_1 (а.с. 5).
Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Згідно ст. ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власникові. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною 1 ст. 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
У пункті 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено судам, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).
Стаття 210 ЦК України передбачає державну реєстрацію правочинів у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
У відповідності до ч. 1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно ст.ст. 4, 27 вказаного Закону визначено, що державній реєстрації прав підлягають: право власності; державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
Згідно ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Таким чином, на об'єкти нерухомості, права на які підлягають державній реєстрації, право власності у набувача за договором відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України виникає в момент державної реєстрації, порядок здійснення якої визначений ст. 182 ЦК України, а не в момент фактичного передання майна або в будь-який інший момент, визначений угодою сторін.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
За таких обставин, суд вважає доведеним факт того, що ОСОБА_5 на час смерті, а саме на ІНФОРМАЦІЯ_5 року належала на праві власності 1/3 частина житлового будинку АДРЕСА_1 .
У пункті 2 ч.1ст. 49 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо неподані відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.
Судом встановлено, що позивач не має можливості оформити своє право власності на спадкове майно, а саме на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , не в судовому порядку.
Відповідно до положень статей 1216-1218 ЦК спадкування є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Здійснення права на спадкування визначено главою 87 ЦК.
Так за змістом ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
За змістом статті 1268 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Згідно ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Оскільки після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняли ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , то в силу ст. 1268 ЦК України у них виникло право володіння та користування спадковим майном.
Відповідно до правової позиції у справі за №6-164 цс12 в спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України (Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 23 січня 2013 року).
Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації (ст. 1299 ЦК України).
За таких обставин, судом достовірно встановлено, що померлій ОСОБА_5 належала на праві власності 1/3 частина житлового будинку АДРЕСА_1 .
Статтею 1297 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
У пункті 2 частини першої статті 49 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.
При цьому, при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов'язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна. Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку (пункти 4.14., 4.15., 4.18 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5).
Судом встановлено, що позивач не має можливості оформити своє право власності на спадкове майно, оскільки у нього відсутні належним чином оформлені правовстановлюючі документи на спадкове майно.
Реєстрація права власності на майно може бути проведена за рішенням суду про визнання права власності на це майно.
За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , який в цілому складається з житлового будинку літ. «А», загальною площею 93,5 кв.м., житловою площею 58,5 кв.м., господарчих споруд: літ. «Е» - сарай, літ. «И» - літній душ, літ. «Ж» - гараж, літ. «З» - навіс, літ. «б» - льох, I - цистерна, II - мостіння, № 1, 2 - огорожа, розташованого на земельній ділянці, площею 334 кв.м., підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. ст. 76, 77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).
Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Судовий збір у справі складає 7893,69 грн., які сплачені позивачами у повному обсязі при зверненні до суду (а.с. 1, 2, 69).
Керуючись ст. ст. 1216, 1258, 1259, 1261, 1264, 1268, 1269, 1270, 1296, 1297ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права власності на спадщину - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий Іллічівським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області 25 травня 2000 року, право власності в порядку спадкування за законом на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_2 , який в цілому складається з житлового будинку літ. «А», загальною площею 93,5 кв.м., житловою площею 58,5 кв.м., господарчих споруд: літ. «Е» - сарай, літ. «И» - літній душ, літ. «Ж» - гараж, літ. «З» - навіс, літ. «б» - льох, I - цистерна, II - мостіння, № 1, 2 - огорожа, розташованого на земельній ділянці, площею 334 кв.м.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі протягом 30 днів апеляційної скарги з дня проголошення судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення суду складено 03 жовтня 2024 року.
Суддя: О.М. Сегеда